Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Автономія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

АВТОНОМІЯ

(грец. αύτονομία — самоуправління, незалежність) — термін для позначення: 1) особливого статусу нац.-тер. утворень, котрі існують у межах тієї чи ін. д-ви і функціонують на засадах широкого внутр. самоврядування, яке — за характером здійснення влади — має ознаки окремої суверенної д-ви, — держ. А.; 2) широкого адм. самоврядування виділених частин тер. д-ви — адм.-тер. А.; 3) тієї форми самоврядування національностей, що має екстериторіальний характер, функціонує на засадах спільності нац. к-ри й спрямована на збереження та розвиток її самобутності, задоволення потреб та інтересів представників певної національності — нац.-культ. А.; 4) незалежності реліг.-церк. (монастирі, ставропігійні об-ня, чернечі ордени тощо), наук. (академії, т-ва та ін.), навч.-освіт. (ун-ти, коледжі тощо), екон. (фірми, компанії тощо), станових, професійних груп, інституцій, установ, закладів і підпр-в від центр. і регіональних держ. структур.

Характерною ознакою держ. та адм.-тер. А. є їхній спец. правовий статус, зафіксований у конституції чи в ін. законодавчих актах суверенної д-ви, що визначають сферу застосування «автономних законів», особливу компетенцію та повноваження виконавчих і законодавчих органів влади А. тощо. У багатьох д-вах А. виступає як держ.-правова форма врегулювання нац. питання і тому називається нац. А. У політ. сенсі А. у здійсненні держ. влади децентралізує, але водночас і оптимізує держ. управління, сприяє гармонізації сусп. життя та міжнац. взаємин.

Автономія на українських землях.

Елементи А. побутували в устрої запорозького козацтва кін. 16 — 1-ї пол. 17 ст. і частково визнавалися Короною Польською. (Про тогочасне тлумачення ідеї А. див., зокрема, «Вільний народ».) Початки осн. засад інституту А. в Україні поклали Березневі статті 1654, які гарантували автономні права та вольності Гетьманщині в її міждерж. спілці з Рос. д-вою. Протягом 2-ї пол. 17 — 1-ї пол. 18 ст. царський уряд проводив систематичне урізання А. Гетьманщини аж до остаточної її ліквідації 1764. На принципах автономного існування Гетьманщини у складі тих чи ін. держ. утворень ґрунтувались ГАДЯЦЬКИЙ ДОГОВІР 1658 І. Виговського та Чуднівський договір 1660 Ю. Хмельницького з Річчю Посполитою, Бучацький мирний договір 1672, договір 1692, укладений П. Іваненком у Казикермені з КРИМСЬКЕ ХАНСТВО Певні автономні права як стосовно Гетьманщини, так і Речі Посполитої, а пізніше Рос. д-ви, мала Запорозька Січ (див. Вольності Війська Запорозького низового) до її ліквідації 1775. Протягом 60— 90-х рр. 18 ст. у середовищі нащадків козацької старшини ширився автономістський рух за відновлення «старих прав і вольностей» (накази укр. депутатам, які працювали в комісії зі складання проєкту «Нового Уложения» (див. КОМІСІЯ ЗАКОНОДАВЧА 1767—1768), новгород-сіверський гурток автономістів, таємна місія (1791) В. Капніста в Берлін, істор.-полемічний трактат «Історія русів» та ін.). У 19 ст. автономістські ідеї побутували здебільшого лише в укр. сусп.-політ. та істор. думці, зокрема в програмних документах і творах кирило-мефодіївців, А. Добрянського, М. Драгоманова, Т.Зіньківського та ін.

Від 1848 ідея територіальної А. належала до мінімальних вимог укр. нац.-визвол. руху на теренах підавстрійс. Галичини. 1861 Галичина одержала крайову А. з сеймом та органами місц. самоврядування, в яких домінували поляки. Відтоді галицькі українці проводили політ. боротьбу за поділ Галичини на польс. та укр. частини. 1861 коронним краєм було визнано і Буковину. Від 1890 до крайового сейму Буковини входили українці. Від кін. 19 ст. українці Буковини виступали за поділ краю на румун. та укр. частини.

На поч. 20 ст. нац.-культ. А. була однією з найголовніших програмних вимог низки укр. політ. партій у Наддніпрянській Україні. Під гаслом нац.-тер. А. України велися переговори Українська Центральна Рада з рос. Тимчасовим урядом (черв.—верес. 1917; див. Універсали Української Центральної Ради). За умовами Сен-Жерменського мирного договору 1919 автономний статус у складі Чехо-Словаччини (див. Чехословаччина) передбачалося надати Закарпатській Україні, але ця угода була реалізована тільки частково у межах адм. краю «Підкарпатська Русь». Відповідно до закону від 22 листоп. 1938, Закарп. Україна дістала широку А., яка була ліквідована угор. окупаційними військами за політ. підтримки гітлерівської Німеччини. У 30-х рр. 20 ст. за нац.-тер. А. зх.-укр. земель у межах Польщі виступає Українське національно-демократичне об’єднання.

Протягом 1924—40 у складі Рад. України перебувала Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка (1940 перетворена в союзну республіку). Від 1923 в УСРР була впроваджена система т. зв. нац.-тер. районування (р-ни, селищні та сільс. ради). 1931 на теренах Рад. України на засадах адм. А. функціонувало 25 нац. р-нів (8 рос., 7 нім., 3 болг., 3 грец., 3 єврейс., 1 польс.), 995 нац. сільрад (404 рос., 251 нім., 28 єврейс., 148 польс., 34 болг., 30 грец., 16 молдав., 10 чеських, 4 білорус.), 89 нац. селищних рад, які здебільшого розміщувалися на Волині, Запоріжжі, Криворіжжі, Луганщині, Маріупольщині, Мелітопольщині, Одещині, Харківщині, Херсонщині, у Донбасі та ін. регіонах. У межах нац. р-нів існували нац. школи, нац. камери нар. судів, клуби, хати-читальні, театри, б-ки, періодична преса, худож. та іноз. літ. Нац. р-ни, селищні та сільс. ради були ліквідовані 1938—39 (див. Національні райони УСРР). У сучасній Україні на засадах А. існує Автономна Республіка Крим, устрій якої визначається розділом 10 (ст. 134—139) КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ 1996.

Література[ред. код]

  • Нольде Б.Э. Очерки русского государственного права. СПб., 1911;
  • Його ж. Автономія України з історичного погляду. Львів, 1912;
  • Розенфельд И.Б. Присоединение Малороссии к России (1654—1793): Историко-юридический очерк. Пг., 1915;
  • Грушевський М. Розширення автономії Галичини. Смерть цісаря Франца-Йосифа. «Промінь», 1916, № 2/4;
  • Його ж. Переяславська умова України з Москвою 1654 року: Статті й тексти. К, 1917;
  • Його ж. Якої автономії і федерації хоче Україна. Відень, 1917;
  • Линниченко И.А. Малорусский вопрос и автономия Малороссии: Открытое письмо проф. М.С.Грушевскому. Одесса, 1917;
  • Різниченко В. Як була знищена автономія України. Звенигородка, 1917;
  • Яковлів А. Українсько-московські договори в XVII—XVIII віках. Варшава, 1934;
  • Шульгин О. Без території: Ідеологія та чин Уряду УНР на чужині. Париж, 1934;
  • Оглоблин О. Українсько-московська угода 1654. Нью-Йорк—Торонто, 1954;
  • Яковлів А. Договір гетьмана Богдана Хмельницького з московським царем Олексієм Михайловичем 1654 р.: Історико-правнича студія з нагоди 300-ліття договору (1654—1954). Нью- Йорк, 1954;
  • Крупницький Б. Федералізм на Сході Европи (Роздумування з приводу праці Г.Ф.Раска «Росія, державна єдність і національні своєрідності»). Париж, 1956; Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали, т. 1—3. Мюнхен, 1983; Самостійна Україна: Збірник програм українських політичних партій початку ХХ століття. Тернопіль, 1991; Етнонаціональний розвиток України: Терміни, визначення, персоналії. К., 1993;
  • Стерчо П. Карпато-Українська держава: До історії визвольної боротьби карпатських українців у 1919—1939 роках. Львів, 1994; Національні меншини в Україні, 1920— 1930-ті роки: Історико-картографічний атлас. К., 1996;
  • Когут З. Російський централізм і українська автономія: Ліквідація Гетьманщини 1760—1830. К., 1996; Етнічний довідник, ч. 1—3. К., 1996—97;
  • Рафальський О.О. Національні меншини України у ХХ столітті: Історіографічний нарис. К., 2000.

Джерела[ред. код]

Автор: О.В. Ясь; url: http://history.org.ua/?termin=Avtonomija; том: 1

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія_історії_України/Статті/Автономія&oldid=37363557