Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ГРАДОНАЧАЛЬСТВО

ГРАДОНАЧАЛЬСТВО

– особлива адм.-тер. одиниця Російської імперії. Засновувалась окремими законодавчими актами в містах, що мали важливе політичне значення – портових, прикордонних і військово-стратегічних, а також для боротьби з антиурядовими виступами. Крім міста, могла охоплювати й прилеглі населені пункти. Виділялась із губернського управління та підпорядковувалася безпосередньо місц. генерал-губернаторам (див. Генерал-губернаторство) і МВС. Посада градоначальника прирівнювалася до посади губернатора. Градоначальник призначався особисто імператором за поданням міністра внутр. справ. Градоначальники поєднували виконання обов’язків командирів портів, нач. місц. гарнізонів, комендантів міст. До кола їх повноважень входило: очолювати поліцію, здійснювати нагляд за торгівлею та судноплавством, поштою, дотриманням карантинів, за роботою таможень, станом фортець, портів, держ. будов, а також за діяльністю консулів іноземних д-в, органів міськ. самоврядування. Градоначальник головував у особливому в міськ. справах присутствії і стат. к-ті. До міської реформи 1870 завідував міськ. управлінням благоустрою. 1876 отримав право видавати обов’язкові для виконання постанови, що мали силу закону, а 1881 – право адм. заслання неблагонадійних осіб.

В укр. губерніях Г. засновувалися згідно з указом Сенату від 8 жовт. 1802. Мета виокремленого врядування полягала в сприянні розвиткові зовн. торгівлі, відповідної інфраструктури портових міст та обумовлювалася поліетнічною й конфесійною специфікою місц. населення. Існували: Одеське (1803–38, 1856–1917), Таганрозьке (1802–87), Феодосійське (1804–29), Керч-Єнікальське (1821–1917), Ізмаїльське (1830–35), Севастопольське (1873–1917), Миколаївське (1900–17), Ялтинське (1914–17) градоначальства. 1902 була спроба заснувати Г. в Києві. Одеське Г. діяло в межах міста. Керч-Єнікальське Г. обіймало також навколишню тер. по берегах Чорного й Азовського морів від мису Елькен-Кале до Обитічної коси включно. До Таганрозького Г., крім міст Таганрог (нині місто в РФ) і Нахічевань-на-Дону (нині в складі м. Ростов-на-Дону, РФ), увійшов Маріуполь. Севастопольське Г. було утворене з м. Севастополь і ч. пд.-зх. узбережжя Кримського п-ва. Всюди, крім Одеси, градоначальники призначалися з адміралів.

Апарат градоначальника складали чиновники з особливих доручень, міськ. архітектор, лікар та канцелярія, яка мала лікарсько-поліцейське управління, ветеринарну й тех. частини, адресний стіл, заг. поліцейський архів, редакції місц. «Ведомостей» та столи: розпорядчий, госп., паспортний, таємний. За розпорядчим столом закріплювалися: оприлюднення законів і розпоряджень, нагляд за пресою, іноз. консулами; надання дозволу на відкриття книгарень, б-к, театрів, видача посвідчень про політ. благонадійність, майновий стан, нагляд за чиновним складом установ. Госп. стіл відав міським госп-вом, буд-вом, підпр-вами, контролював фабричних інспекторів, сплату податків та недоїмок. Паспортний – видавав закордонні й рос. паспорти, надавав рос. підданство. Таємний стіл займався листуванням із поліцією, жандармерією, контррозвідувальними органами.

Після Лютневої революції 1917 інститут Г. ліквідовано із заміною градоначальників комісарами Тимчасового уряду.

Література

Полное собрание законов Российской империи, т. 27, № 20449. СПб., 1830;

• Эйхельман О. Обзор центральных и местных учреждений управления в России... К., 1890;
• Градовский А.Д. Начала русского государственного права. В кн.:
• Градовский А.Д. Собрание сочинений, т. 9, ч. 3. Органы местного управления. СПб., 1908;
• Мезенцев Е.В., Просянкина Т.Ю. Государственность России: Словарь-справочник, кн. 1 (А–Г). М., 1996.

Джерела

• Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.

Автор: В.С. Шандра.; url: http://history.org.ua/?termin=Gradonachalstvo; том: 2