Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ГРУШЕВСЬКИЙ Марко Федорович

ГРУШЕВСЬКИЙ Марко Федорович (07.05(25.04).1865—02.09. 1938) — церк. діяч, педагог, етнограф, краєзнавець. Родич М. Грушевського. Н. в с. Худоліївка Чигиринського пов. Київ. губ. (нині село Чигиринського р-ну Черкас. обл.). Закінчив Черкас. духовне уч-ще і Київ. духовну семінарію. У семінарії був чл. патріотично настроєної громади, що ставила за мету відродження укр. православ’я та захист інтересів укр. народу. По закінченні семінарії (1889) вчителював у церк.- парафіяльній школі с. Худоліївка (1889—90), служив учителем і псаломником у с. Чорнявка (1890—93; Черкас. повіту Київ. губ., нині село Черкас. р-ну Черкас. обл.), псаломником в Андріївській церкві в Києві (1893—94). Через спроби втілювати в життя громадівські принципи зазнав переслідувань з боку царської влади, тому повернувся на Чигиринщину, де вчителював у селах Мордва (1895—96, нині с. Красносілля) та Головківка (1896—97, нині обидва села Чигиринського р-ну). 1897 — висвячений на священика, служив у Михайлівській церкві с. Суботів. Від 1899 був також законовчителем у місц. міністерському уч-щі.

За роки праці на Чигиринщині зібрав багатий матеріал з історії, фольклористики та етнографії краю. Частину дослідницького доробку опублікував за підтримки М.Грушевського у Львові та Києві. Найбільшою наук. працею Г. було незакінчене дослідження «Дитина в звичаях і віруваннях українського народа», що 1906—07 вийшло у Львові за редакцією З.Кузелі та стало одним із перших у світі досліджень з етнографії дитинства, було високо оцінене І.Франком. Досліджував історію роду Грушевських (згодом матеріали були вилучені НКВС), збирав старожитності для музеїв, зокрема разом із дружиною Марією Іванівною (уродженою Ілліч) зібрав унікальну колекцію нар. вишивок і ляльок (збереглася до нашого часу).

Через доноси деяких представників духовенства був звинувачений в українофільській діяльності й підбурюванні селян проти царської влади. Його справу розглядав київ. губернатор, а 1910 Київ. духовна консисторія, незважаючи на сел. звернення, перевела Г. на посаду священика до Покровської церкви м-ка Таганча Канів. пов. (нині село Канівського р-ну Черкас. обл.), де одночасно він був затверджений законовчителем місц. 2-класного міністерського уч-ща. Бл. 1916 «за українофільство» на нього було вчинено замах з боку рос. чорносотенних сил (див. «Чорна сотня»).

Улітку 1918 із родиною переїхав до Києва. Був чл. Всеукраїнської православної церковної ради (ВПЦР), активним учасником руху за автокефалію (див. Автокефальна церква) правосл. церкви в Україні. Влітку 1919 увійшов до складу першого українського кліру Софійського собору. 1920 був інструктором-організатором ВПЦР, 1922 став єпископом Української автокефальної православної церкви. Чл. редколегії час. «Церква і життя», багато уваги приділяв перекладам і виданням укр. мовою богослужбових книг. Унаслідок тиску з боку Державного політичного управління УСРР змушений був 1930 припинити церк. діяльність і зректися духовного сану. В останні роки життя працював сторожем в артілі інвалідів, хоча продовжував вести наук. записи (були вилучені під час арешту). 11 червня 1938 заарештований і ув’язнений в Лук’янівській тюрмі. Відповідно до постанови Особливої трійки НКВС по Київ. обл. від 9 серп. 1938 був страчений. Посмертно реабілітований 16 трав. 1989. Кенотаф (примогильний пам’ятник, встановлений не на місці поховання небіжчика) Г. встановлено 1997 на київ. Лук’янівському цвинтарі (див. Лук’янівський некрополь) на могилі дружини.

Твори

Дытячи забавки та гры усяки. Зибрани по Чыгирынщыни Кыивской губерни. «Киевская старина», 1904, № 7–8; Дитина в звичаях і віруваннях українського народа. Матеріяли з полудневої Київщини. Зібрав Мр. Г., обробив др. Зенон Кузеля. В кн.: Матеріяли до українсько-руської етнольогії, т. 1–2. Львів, 1906–07; Гетьманське гніздо. Урочища і перевози села Суботова, зібрані в рр. 1897-9. Подав Марко Грушевський. Львів, 1912; [Передрук: «Пам’ятки України: історія та культура», 2002, № 2]; З життя селян на Чигиринщині. Подав Марко Грушевський. В кн.: Український етнографічний збірник, т. 1. К., 1914; Те саме. «Пам’ятки України: історія та культура», 2002, № 2.

Література

• Франко І. Рецензія на видання: Грушевський Марко. Дитина в звичаях і віруваннях українського народа. матеріяли з полудневої Київщини. зібрав Мр. Г., обробив Др. Зенон Кузеля. Матеріяли до української етнольогії, т. 8. «ЛНВ», 1907, № 5–12; Левчук В. Суботівські спадки. «Наука і культура. Україна», 1990, вип. 24; Маленька «сага» про рід Грушевських. (Спогади Тамари Марківни Грушевської, примітки М. Кучеренка). «Пам’ятки України: історія та культура», 2002, № 2;
• Коваль Е.З. Спогади про Марка Федоровича Грушевського. Там само;
• Кучеренко М. Марко Грушевський: «Не тут і не в сі часи». Там само.

Джерела

• Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.

Автор: М.О. Кучеренко.; url: http://history.org.ua/?termin=Grushevsky_M; том: 2