Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ДВОРЯНСТВО

ДВОРЯНСТВО — а) сусп. інституція, б) вищий прошарок суспільства, притаманні розвинутому феодалізмові. У правовому плані легітимність Д. визначалася низкою юридично оформлених норм. Ці норми виокремлювали незначну частину сусп-ва в особливий, вищий сусп. стан. Як правовий інститут досі зберігається в монархічних країнах. У Російській імперії юрид., соціальний і політ. статус Д. вперше й найбільш повно кодифікований Жалуваною грамотою дворянству 1785. Д. проголошувалося панівним станом. Основою його політ. і екон. могутності було володіння землею та кріпосними селянами (див. Кріпацтво), а також те становище в механізмі держ. управління, яке воно займало («служилий» люд). Д. було опорою самодержавства, постачальником керівних кадрів для держ. апарату, силою, що справляла вплив на політику царського уряду. Звання дворянина успадковувалося (спадкове Д.) або отримувалося шляхом пожалування верховною владою (особисте Д.). Спадковими дворянами стали нащадки нижчого військ.-служилого прошарку 12 — поч. 14 ст., які обслуговували княжий двір та великих бояр, а також представники родової знаті — князі, бояри та ін. Недворянам права стану Д. (особисте Д.) надавалися пожиттєво царською милістю при досягненні ними певного чину на військ. чи цивільній службі, а також при отриманні російських орденів.

Законодавство Рос. імперії поділяло дворян на верстви та групи. Вершину складала титулована знать — князі, графи, барони. Юридично лише на спадкових дворян поширювалися всі привілеї, які виділяли Д. в особливий стан: звільнення від тілесних покарань, особистих податків, рекрутської повинності, виключне право мати кріпосних селян, обіймати виборні та керівні посади на держ. службі, створювати власні станові організації — повітові й губернські дворянські збори. Неспадкові дворяни, за невеликим винятком, не мали права володіти кріпосними селянами, брати участі в дворянських зборах, записуватися до родовідних книг, а після реформ 60—70-х рр. 19 ст. втратили можливість обіймати посади у виборних дворянських органах.

Зі знищенням політико-адм. самостійності України, зруйнуванням Запорозької Січі та поширенням тут чинності Жалуваної грамоти дворянству укр. шляхта і козацька старшина стали складовою частиною рос. Д.

Проте не за всією укр. шляхтою та козац. старшиною визнавалася приналежність до Д. Багато хто протягом довгих десятиріч змушений був дошукуватися документального підтвердження свого «високого» походження. Питання їхнього дворянства вирішилося позитивно тільки після видання указу імп. Миколи I 1835. З остаточним поділом Речі Посполитої (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) стан рос. Д. поповнився також польс. шляхтою Правобережної України. За даними перепису 1897, в Україні налічувалося 128 375 спадкових і 214 287 особистих дворян, з них, зокрема, 171 954 особи становили росіяни, 89 804 — українці, 62 019 — поляки. Втрата Д. 1861 такого привілею, як володіння кріпосними селянами, болюче вдарила по багатьох дворянських г-вах. Протягом 1877—1905 їхнє землеволодіння скоротилося, зокрема в Україні — на 34,2 %. Однак ще й на поч. 20 ст. в с. госп-ві збереглося домінування великого й середнього дворянського (поміщицького) землеволодіння. Формами станової організації дворян були дворянські збори, а пізніше — Рада об’єднаного дворянства, партія октябристів (див. «Союз 17 октября») і т. ін.

Дворянський прошарок існував і на зх.-укр. землях, що перебували під владою Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина).

Як сусп. інституція Д. ліквідовано в Рад. Росії (а після встановлення рад. влади на укр. землях — і в УСРР) на підставі Декрету Всерос. ЦВК та РНК «Про знищення станів і цивільних чинів» від 23(10) листоп. 1917. На зх.-укр. землях ця інституція з певними обмеженнями проіснувала до 1939 (на Закарпатті — до 1944).

Література

• Миллер Д. Очерки из истории и юридического быта старой Малороссии. Х., 1895;
• Романович-Славатинский А. Дворянство в России от начала XVIII в. до отмены крепостного права. К., 1912;
• Теплицький В.П. Реформа 1861 року і аграрні відносини на Україні (60–90-ті роки XIX ст.). К., 1959;
• Корелин А.П. Дворянство в пореформенной России 1861–1904 гг. М., 1979;
• Дорошенко Д. Нарис історії України, т. 2. К., 2002.

Джерела

• Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.

Автор: Т.І. Лазанська.; url: http://history.org.ua/?termin=Dvoryanstvo; том: 2