Двір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
С. І. Васильківський «Козацький двір», XIX ст.
Передній дворик

Двір — господарська ділянка, на якій розміщено житло­ве приміщення, садибні будівлі, та місце біля них. Частіше за все двір обносять огорожею — плотом, парканом, частоколом. Двір є одиницею обліку господарств у сільській місцевості[1] (див. Особисте селянське господарство). Двором називають і замкнутий простір, утворений будовами, до таких дворів належать атріуми, перистилі, патіо, клуатри. У містах щільно розташовані високі будинки оточують так звані «двори-колодязі».

Двори в Україні[ред. | ред. код]

У сільській місцевості двір — це передусім сільська хата з усім господарством при ній, тому поняття двір, подвір'я, надвір'я, діалектне обійстя близькі до понять садиба, господа[2]. Хати в різних районах України могли розташовуватися по-різному: і біля лінії вулиці, і в глибині двору. Навколо житла був так званий «чистий двір», що відгороджувався від господарської частини плотом, штахетником. Комора могла виконуватися у вигляді прибудови до хати, а могла стояти й окремо; осторонь від інших будов розміщали стодолу з током. Іншими спорудами були хліви, сажі, стайні, сараї для реманенту, сінники, возовні тощо. Кількість і характер будов залежали від статків і роду занять господаря[3].

На Гуцульщині часто траплявся двір-ґражда, що являв собою замкнуту структуру, утворену житловою будовою і господарськими спорудами.

Інше[ред. | ред. код]

  • За часів Київської та Галицької держав двір — власне господарство феодала[4].
  • Селян-кріпаків, що працювали у будинку поміщика, називали дворовими.
  • У XIV—XVII ст. дворами чи дворищами називалася форма сімейного та територіально-господарського устрою українських селян, що об'єднувала кілька господарств.
  • У західних областях вокзал називається «двірець»: це слово є калькою з нім. Bahnhof («шляховий двір»). Згідно зі Словарем української мови Б. Грінченка, на початку XX ст. лексема вживалась у таких значеннях: «дворик», «палац», «вокзал» (з означенням — «залізничний двірець»)[5].

Прислів'я, мовні звороти[ред. | ред. код]

  • Ні кола, ні (ані) двора — зовсім нічого не має
  • Прохідний двір — місце, установа, куди можна вільно потрапити і так само вільно піти
  • Нехай кожний дбає про власний двір — про тих, хто дбає не про власні справи, а судить інших
  • Свій двір мете, а на чужий сміття кидає — виправдовує своїх, осуджує чужих
  • Горе дворові, де корова наказує волові — погано в господі, де жінка командує чоловіком
  • Бодай тобі двір заріс! — зле побажання господареві
  • У панських дворах великі вікна, та мало світла
  • До двора брама широка, а з двора — вузька — прийняти можуть ласкаво, але невідомо, як і з чим випровадять[2]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Двір // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. а б Жайворонок В. В. Двір // Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К. : Довіра, 2006. — С. 169-170.
  3. М. Русовъ. Очеркъ поселеній и построекъ Полтавской губерніи // Сборник Харьковского историко-филологического общества, ч. 1 и 2. — 1902. — Т. 13. — С. 117.
  4. Тимочко Н. О. Економічна історія України: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 204 с. ISBN 966-574-759-2
  5. Двірець // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.