Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ДЕЙЧ Лев Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

ДЕЙЧ Лев Григорович (08.10(26. 09).1855—04.08.1941) — революц. діяч, публіцист, перекладач, мемуарист, історик. Н. в м-ку Тульчин у родині купця. Навч. в першій,  а  потім  —  другій  київ. г-зіях, займався репетиторством, доброчинно викладав у шк. для  бідних єврейс. сиріт (талмуд-торі). 1874 під впливом ідей «долгушенців» намагався «піти в народ» (див. «Ходіння в народ»), став одним із лідерів гуртка І.Фесенка. 1875 на кошти Д.Лизогуба вів соціаліст. пропаганду серед молоканів у с. Астраханка Бердянського пов. Таврійської губ. (нині село Мелітопольського р-ну Запоріз. обл.) Того ж року волонтером вступив до піхотного полку, дислокованого в Києві, пристав до т-ва «південних бунтарів».

1876 влаштував утечу ув’язненого революціонера С.Лур’є, а, оскільки був у цей час відсутнім на службі, командир д-зії П.Ванновський віддав його до військ. суду. Д., уникаючи кари, з армії перейшов на нелегальне становище, взяв участь у замахові на зрадника «Київської комуни» М.Гориновича. Друкувався в газ. «Новороссийский телеграф» (Одеса).

1877 з Я.Стефановичем та І.Бохановським організував «Таємну дружину», за що був арештований властями та ув’язнений. Уночі з 7 на 8 черв. (26 на 27 трав.) 1878 втік з Лук’янівської тюрми, дістався Кременчука, потім — Санкт-Петербурга (де принагідно розробив детальний план убивства шефа жандармів ген. Миколи Мезенцова, аби виконавець терористичного акту С.Кравчинський врятувався з місця нападу) й далі — Швейцарії.

Повернувшись із-за кордону 1879, приєднався до «Землі і волі», а після її розколу — до «Чорного переділу». 1880 таємно емігрував. Із власною передмовою видав перекладену ним рос. мовою брошуру К.Маркса «Наймана праця та капітал» (Маркс К. Наемный труд и капитал. Женева, 1883), ініціював створення групи «Визволення праці», заснував у Женеві друкарню для поширення марксистської літ. За спробу допровадити до Російської імперії транспорт безцензурних книжок 1884 затриманий у Німеччині, переданий царському урядові. Відбув за вироком Одес. військ. суду покарання — каторгу терміном 13 років і 4 місяці у Сх. Сибіру, після чого утримувався на засланні в Забайкаллі. Наприкінці 1890-х фактично редагував газ. «Амурский край» у Благовєщенську (нині місто в РФ).

1901 знов утік за кордон. Вступив до створеної В.Леніним «Закордонної ліги російської революційної соціал-демократії», ввійшов до її адміністрації. Працював у вид. «Искра» і ж. «Заря». Як чл. Закордонного бюро організаційного к-ту підключився до підготовки II з’їзду Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), на ньому став меншовиком.

1905 прибув до Росії. 1906 зазнав нового арешту та був відправлений до Сибіру, проте здійснив чергову втечу. 1907 брав участь у V з’їзді РСДРП (Лондон) і Штутгартському міжнар. соціаліст. конгресі. До 1911 мешкав у Франції, до осені 1916 — у США (співробітничав у нью-йоркських час. «Свободное слово», «Голос правды», «Новый мир», паризькій газ. «Призыв», петерб. ж. «Вестник Европы», петерб. ж. «Современный мир» тощо).

1916—1917 перебував в Англії, після Лютневої революції 1917 — в Петрограді (нині м. С.-Петербург), був одним із редакторів газ. «Единство» (у трав. того року заявив, що, як і Г.Плеханов, не вважає себе меншовиком). Негативно оцінивши Жовтневий переворот у Петрограді 1917, полишив політ. діяльність. 1918 уфундував «Комітет з увічнення пам’яті Г.В.Плеханова», випустив книгу «Г.В.Плеханов. Материалы для биографии» (М., 1922).

За документами з архівів чл. групи «Визволення праці» (у т. ч. зарубіжних колекцій) уклав 6 зб. матеріалів (1924—28), опублікував низку монографій та статей, зокрема автобіографічних робіт. Обнародував спогади про Г.Плеханова, В.Засулич, М.Кибальчича, С.Кравчинського, Д.Клеменця, І.Фесенка, В.Осинського, М.Драгоманова та ін.

Від 1928 — на пенсії.

Твори[ред. код]

Драгоманов в изгнании. «Вестник Европы», 1913, № 10; Украинская и общерусская эмиграция. Там само, 1914, № 8; С.М.Кравчинский. Пг., 1919; За полвека, т. 1–2. М.–Берлин, 1922–23; Социалистическое движение начала 70-х годов в России (к полувековому юбилею). Ростов-на-Дону, 1925; Четыре побега. М.–Л., 1926; Роль евреев в русском революционном движении. М.–Л., 1926; Чигиринська справа. Х., 1929.

Література[ред. код]

  • Дебагорий-Мокриевич В. По поводу статьи Дейча «Украинская и общерусская эмиграция», «Украинская жизнь», 1915, № 2;
  • Ефремов С. О том, что было и чего не было (по поводу воспоминаний г. Дейча). Там само, № 10, 11–12;
  • Тарле Е.В. Выдача Л.Г. Дейча. «Былое», 1917, № 3(25);
  • Фигнер В., Прибылева-Корба А., Чернявская-Бохановская Г., Прибылев А. Л.Г. Дейч и «Народная воля», «Былое», 1924, № 25; Дейч Лев Григорьевич. В кн.: Большая советская энциклопедия, т. 21. М., 1931; Второй съезд РСДРП. Протоколы. М., 1959; Первая марксистская организация России – группа «Освобождение труда» (1883–1903). М., 1984; «Народная воля» и «Черный передел». Л., 1989; Деятели СССР и революционного движения России: Энциклопедический словарь Гранат. М., 1989;
  • Светленко С.И. Революционно-народническое движение 70-х годов XIX века на Украине в воспоминаниях современников. Днепропетровск, 1990.

Джерела[ред. код]

Автор: П.Г. Усенко.; url: http://history.org.ua/?termin=Deych_L; том: 2

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія_історії_України/Статті/ДЕЙЧ_Лев_Григорович&oldid=36330583