Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ДОМБРОВСЬКИЙ Ярослав

ДОМБРОВСЬКИЙ (Dąbrowski) Ярослав (листоп.1836—23(11).05. 1871) — військовик, революціонер, генерал Паризької комуни 1871. Н. в м. Житомир. Із безмаєтної волин. шляхти. Син дрібного чиновника, архівіста губернського дворянського зібрання Віктора Домбровського та його дружини Софії (Зоф’ї), у дівоцтві Фалкенхаген-Залеської. З 9 років — у Брест-Литовському, потім — Петерб. кадетських корпусах і Костянтинівському військ. уч-щі (закінчив 1855 прапорщиком). Служив на Кавказі. Учасник Кримської війни 1853—1856. Нагороджений орденом св. Станіслава.

1859—61 навч. в Акад. Генштабу (Санкт-Петербург). Сприяв З.Сєраковському в організації нелегального гуртка, який, почасти під його кер-вом, відіграв значну роль у підготовці кадрів для польського повстання 1863—1864. На поч. 1862 в чині штабс-капітана направлений до царської армії в Польщу, де разом із А.Потебнею очолив таємний к-т рос. офіцерів, обійняв провід у варшавському к-ті «червоних», який був трансформований у підпільний Центр. нац. к-т. Розробив план рішучого збройного удару в Царстві Польському, що мав стати сигналом для заг. антиурядового виступу на підтримку дій революц. конспірації в окупаційному війську (реалізацію було відкладено).

У серп. 1862 зазнав арешту. Понад два роки утримувався в казематі Варшавської цитаделі. За ґратами навесні 1864 повінчався з Пелагеєю Згличинською, після чого її заслали на Поволжя під нагляд поліції.

Засуджений на 15 років каторги, в груд. 1864 на шляху до Сибіру Д. втік із моск. пересильної тюрми Колимажний двір. Наступного літа з фальшивими документами відбув із дружиною за кордон.

Оселившись у Франції, пра-цював креслярем, став одним із лідерів польс. політ. еміграції, виступав як публіцист. З демократ. позицій трактував «руське питання», прагнув польс.-укр. порозуміння. Наполягав, що з минулого треба виводити уроки, а не підстави для зазіхань на Україну, обґрунтовував її право на самовизначення, «всі права самостійного ладу та розвитку».

Під час франко-прусської війни 1870—71 рішуче став на захист республіки, здобув популярність поміж опозиційних клубів Парижа. Отримав од Дж.Гарибальді запрошення керувати волонтерським корпусом у м. Ліон, проте вирватися тоді з обложеної столиці не вдалося.

2 квіт. 1871 покликаний Комуною очолити легіон нац. гвардії. Невдовзі обійняв посаду коменданта міськ. укріп-району. 28 квіт. призначений командувати 1-ю (Західною) армією, потім фактично порядкував ЗС комунарів. Відзначався проведенням сміливих операцій та особистою хоробрістю. Був контужений. Загинув від смертельного поранення на барикаді поблизу Монмартра в бою з версальськими військами. Вночі на 24 трав. з почестями похований на цвинтарі Пер-Лашез. 1879 ексгумований прах Д. перенесено до комунального кладовища Іврі.

Твори

Два письма. «Колокол», 1865, 15 июля; Trochu comme organisateur et général en chef. Lyon, 1871; Krytyczny rys wojny 1866 roku w Niemcech i we Włoszech. Warszawa, 1952; Listy. Warszawa, 1960.

Література

Еще о Я.Домбровском. «Колокол», 1865, 1 августа; Rożałowski W. Żywot generaіa Dąbrowskiego. Lwów, 1878;

• Bortnowski W. Jarosław Dąbrowski. Warszawa, 1954; Jarosław Dąbrowski, wybitny dowódсa i teoretyk wojskowy. Warszawa, 1955;
• Дьяков В.А., Миллер И.С. Революционное движение в русской армии и восстание 1863 г. М., 1964;
• Дьяков В.А. Ярослав Домбровский. М., 1969;
• Zdrada J. Jarosław Dąbrowski. Kraków, 1973;
• Миллер И.С. Исследования по истории народов Центральной и Восточной Европы XIX в. М., 1980.

Джерела

• Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.

Автор: П.Г. Усенко.; url: http://history.org.ua/?termin=Dombrovsky_Ya; том: 2