Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ДОНСЬКІ КОЗАКИ
ДОНСЬКІ КОЗАКИ. Процес утворення донського козацтва розпочався на зламі 15—16 ст. з появою на Середньому та Нижньому Дону вихідців із московсько-рязанського прикордоння (переважно козаків) та з укр., азовського й ординського козацтв. Перші формування донського козацтва з’являються в 30—40-ві рр. 16 ст., а утворення донської козац. спільноти припадає на серед. 16 ст. Донське козацтво консолідувалося на поліетнічній основі. При цьому на Середньому Дону домінували прибульці з моск.-рязанського прикордоння, а на Нижньому Дону — з укр. земель. Саме укр. козакам належить осн. роль у покозаченні Нижнього Дону, перетворенні донців на окрему спільноту та в утвердженні поділу всього донського козацтва на верхових і низових козаків. Межа між територіями верхових і низових козаків проходила по городку Раздори (нині станиця Раздорська Ростовської обл., РФ). 1613 чисельність Д.к. становила 1888 осіб, на поч. 18 ст. — бл. 30 тис., в кін. 18 ст. — 200 тис., на поч. 20 ст. — 300 тис. Д.к. взяли активну участь у генезисі гребенського, терського та яїцького козацтв.
Перші поселення Д.к. були розташов. по берегах Дону. Від кін. 17 ст. донці почали освоювати ліві притоки Дону — Медведиця, Хопер з прит. Бузулук та ін. (усі нині на тер. Волгоградської обл., РФ), а в пониззі правобереж. притоків остаточно закріпилися лише в 20-х рр. 18 ст. У 30—60-ті рр. 18 ст. між донцями та запорожцями точилися постійні суперечки за прикордонні землі. Згідно з указом імператриці Єлизавети Петрівни від 15 квіт. 1746, кордон мав проходити по р. Кальміус (прит. Сіверського Дінця, бас. Дону). Жалувана грамота імп. Катерини II 1793 закріпила за донським козацтвом усі землі, що належали йому на той час.
Осн. типом донських поселень спочатку були городки (містечка; перші з них остаточно склалися — типізувалися в серед. 17 ст.; див. також Січі). В останній чв. 17 ст. з’явилися хутори та станиці (останні об’єднували кілька хуторів).
Донське козацтво було зорієнтоване на цінності християнства і моск. державництва; становило складову ч. козац. поясу Дніпро—Яїк (нині р. Урал), який слугував щитом від наскоків кочових сусідів, будучи авангардом християн. колонізації земель між Доном та Волгою. Донці — учасники походу російських військ під Казань (1552, нині столиця Татарстану, РФ), Лівонської війни 1558—1583, польсько-російської війни 1632—1634, походу рос. військ на Азов 1636, Азовсько-Дніпровських походів 1695—1696, усіх війн, які вела Російська імперія у 18 — на поч. 20 ст. Від 70-х рр. 16 ст. донське козацтво — важливий фактор міжнар. відносин у регіоні. Найбільшу активність на морі козаки розвинули в 1-й пол. 17 ст. Найгучнішою військ. операцією було «Азовське сидіння» 1637—1642, здійснене спільно із запороз. козаками. Спорідненість інтересів на турец.-татар. напрямку та солідарність на ґрунті захисту «козацьких вольностей» — одна з наріжних підвалин стосунків донців з укр. та ін. козаками.
Залишаючись переважно осторонь внутр. життя Рос. д-ви, донське козацтво брало активну участь лише в подіях, що безпосередньо зачіпали інтереси Дону — у Смуті поч. 17 ст., війнах під орудою С.Разіна, К.Булавіна (див. Булавінське повстання 1707—1709 ), О.Пугачова, розко-льницькому (старообрядницько-му) русі та ін.
До останньої чв. 17 ст. засобами забезпечення прожитку Д.к. були: рибальство, мисливство, бортництво, скотарство, зипун (військ. трофеї), царське жалування (з 70-х рр. 16 ст.). Від 80-х рр. 17 ст. на Дону поширилося рільництво. З 18 ст. — розвивалося виноградарство й садівництво.
Військ.-політична організація Д.к. — Всевелике Військо Донське — остаточно склалася в серед. 10-х рр. 17 ст. На Дону утвердилася типова для усіх козац. спільнот демократ. форма самоуправління — «козацькі вольності». Найвищим органом влади було заг.-донське коло (круг), яке вирішувало найважливіші питання, насамперед вибори козац. старшини та отаманів тимчасових збройних формувань. Виконавчу владу очолював військ. отаман, у підпорядкуванні якого перебували військ. осавул та 2 дяки. Аналогічною була структура влади в городках.
Від 70-х рр. 17 ст. розпочався активний наступ царського уряду на «козацькі вольності» та самостійність Дону. Вже на кін. 17 ст. донське козацтво стало іррегулярним військом у складі ЗС Рос. д-ви, а до кін. 18 ст. остаточно перетворилося на окремий стан. Згідно з указом Петра I від 1721, військ. служба стала обов’язком усіх козаків, що досягли 17-ти років. 1763 донців було переведено на пожиттєву службу. Од 30-х рр. 18 ст. Д.к. отримали рос. військ. чини, а 1798 козацька старшина була прирівняна в правах до дворянства. Процес остаточного обмеження суверенітету Дону дістав логічне завершення в «Положенні про Військо Донське» (1835), яке з незначними змінами залишалося чинним до 1917. Цим положенням звання військ. отамана закріплювалося за спадкоємцем рос. престолу. Останній призначав наказного отамана (з пом. з цивільної частини та нач. штабу — з військ.). У військ. відношенні Всевелике Військо Донське складалося з 4-х округ. Цивільне управління було трирівневим: центр. (військ.), окружне (7 цивільних округів), станичне.
Донське козацтво — активний учасник громадян. війни 1918—20, після закінчення якої воно втратило усі станові привілеї.
Література
[ред. код]- Пудавов В.М. История Войска Донского и старобытность начал казачества, ч. 1. Новочеркасск, 1890;
- Сухоруков В.Д. Историческое описание земли Войска Донского. Новочеркасск, 1903;
- Пронштейн А.П. Земля Донская в XVIII в. Ростов-на-Дону, 1961; История Дона с древнейших времен до падения крепостного права в России. Ростов-на-Дону, 1973.
Джерела
[ред. код]- Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
Автор: В.А. Брехуненко.; url: http://history.org.ua/?termin=Donski_kozaky; том: 2