Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/КАРЄЄВ Микола Іванович

КАРЄЄВ Микола Іванович (06.12 (24.11).1850—18.02.1931) — рос. історик, соціолог, педагог та громад. діяч. Чл.-кор. Петерб. АН (1910), почесний чл. АН СРСР (1929). Н. в м. Москва у збіднілій дворянській родині, що, за переказами, походила від татарина Едигея-Карея (13 ст. той перебрався із Золотої Орди до Рязанського князівства та прийняв хрещення під іменем Андрія). Закінчив 5-ту Моск. г-зію (1869), історико-філол. ф-т Моск. ун-ту (1873). 1879 в Моск. ун-ті захистив магістерську дис. на тему: «Селяни та селянське питання у Франції в останній чверті XVIII ст.»; 1884 — докторську дис. на тему: «Основні питання філософії історії (Критика історико-філософських ідей та досвід наукової теорії історичного процесу)». Проф. Варшавського ун-ту (1879— 84). Приват-доцент (1884—89), проф. (з 1890) Петерб. ун-ту. Голова Істор. т-ва при Петерб. ун-ті (1889—1917). Чл. Конституційно-демократичної партії (1905), депутат 1-ї Держ. думи (1906; див. Державна дума Російської імперії). Вважав, що необхідно уникнути революц. потрясінь, які можуть призвести до внутр. анархії. Пізніше відійшов від політ. діяльності, займався виключно наук. студіями та викладав у вищій школі. 1930 був підданий огульній критиці за «антимарксистські погляди».

У теорії пізнання був близький до неокантіанської баденської школи (див. Неокантіанство в історичній науці), зокрема до поглядів Г.Ріккерта та В.Віндельбанда. Визнавав значущість як економічного, так і духовного чинників однаково принциповою для сусп. процесу. Однак, обстоюючи концепцію взаємодії середовища та критично мислячої особистості, лише останню розглядав як рушійну силу історії. Виступав за вивчення істор. реальності на ґрунті позитивних знань, без будь-яких метафізичних передумов. Чітко розмежовував завдання історії як науки та філософії історії. Вважав, що філософія історії має опрацьовувати заг. закономірності істор. розвитку, розробляти теорію та методологію істор. науки. Автор понад 450 наук. праць, у т. ч. систематичних студій з історії Зх. Європи, аграрної історії Франції, філософії та методології історії, соціології, творів про істориків Французької революції кінця 18 століття, досліджень з історії Польщі кін. 18 ст. та ін. Належав до «російської школи» (М.Ковалевський, П.Виноградов та ін.) у вивченні франц. аграрної історії кін. 18 ст. Підтримував стосунки з укр. вченими та громад. діячами М.Драгомановим, І.Франком, М.Грушевським, М.Павликом, І.Лучицьким та ін.

П. у м. Ленінград (нині м. Санкт-Петербург).

Бібліогр.: За полвека (1868—1923). В кн.: Из далeкого и близкого прошлого: Сборник этюдов из всеобщей истории в честь 50-летия научной жизни Н.И. Кареева. Пг., 1923.

Твори

Крестьяне и крестьянский вопрос во Франции в последней четверти XVIII века. М., 1879; Введение в курс истории новейшего времени. Варшава, 1881; Очерк истории французских крестьян с древнейших времен до 1789 года. Варшава, 1881; Введение в курс истории древнего мира. Варшава, 1882; Введение в курс истории средних веков. Варшава, 1883; Основные вопросы философии, т. 1–3. М., 1883–90; Введение в курс истории нового времени. Варшава, 1884; Моим критикам. Варшава, 1884; «Падение Польши» в исторической литературе. СПб., 1888; Польские реформы XVIII века. СПб., 1890; История и философское значение идеи прогресса. «Северный вестник», 1891, № 11–12; История Западной Европы в новое время, т. 1–7. СПб., 1892–1917; Историко-философские и социологические этюды. М., 1895 (2-ге вид. 1898); Старые и новые этюды об экономическом материализме. СПб., 1896; Введение в изучение социологии. М., 1897; Экономический материализм и закономерность социальных явлений. «Вопросы философии и психологии», 1897, кн. 36(1); Огюст Конт как основатель социологии. В кн.: Памяти В.Г. Белинского. М., 1899; Теория личности П.Л. Лаврова. «Историческое обозрение», 1901, т. 12; Главные обобщения всемирной истории. СПб., 1903; Государство-город античного мира. СПб., 1903; Монархия Древнего Востока и греко-римского мира. СПб., 1904; Поместье-государство и сословная монархия средних веков. СПб., 1906; Западноевропейская абсолютная монархия XVI, XVII и XVIII вв. СПб., 1908; Происхождение современного народно-правового государства. СПб., 1908; Собрание сочинений, т. 1–3. СПб., 1912–14; Историка (Теория исторического знания). СПб., 1913 (2-ге вид, Пг., 1916); Критика экономического материализма: старые и новые этюды. СПб., 1913; Общие основы социологии. Пг., 1919; Историки французской революции, т. 1–3. Л., 1924–25; Прожитое и пережитое. Л., 1990; Отчет о русской исторической науке за 50 лет (1876–1926). «Отечественная история», 1994, № 2.

Література

• [Конский П.А.] К 25-летию профессорской деятельности Н.И. Кареева. «Русская школа», 1897, № 4; Н.И. Карееву ученики и товарищи по научной работе. 1873–1913. СПб., 1914;
• Бузескул В.П. Всеобщая история и ее представители в России в ХIХ и начале ХХ века, ч. 1. Л., 1929;
• Вебер Б.Г. Первое русское исследование Французской буржуазной революции XVIII века. В кн.: Из истории социально-политических идей. М., 1955;
• Фролова И.И. Значение исследований Н.И. Кареева для разработки истории французского крестьянства в эпоху феодализма. В кн.: «Средние века», вып. 7, М., 1955;
• Дьяков В.А. Польская тематика в русской историографии конца ХIХ – начала ХХ века (Н.И. Кареев, А.А. Корнилов, А.Л. Погодин, В.А. Францев). «История и историки: Историографический ежегодник за 1978 г.». М., 1981;
• Золотарев В.П. Историческая концепция Н.И. Кареева. Л., 1988;
• Мягков Г.П. «Русская историческая школа»: Методологические и идейно-политические позиции. Казань, 1988.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4. — ISBN 978-966-00-0692-8.

Автор: О.В. Ясь.; url: http://history.org.ua/?termin=Kareev_M; том: 4