Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/НОЛЬДЕ БОРИС

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

НОЛЬДЕ Борис Емануїлович (1876 —1948) — юрист-міжнародник, історик, один із лідерів Конституційно-демократичної партії. Належав до верхів царської бюрократії, барон. Урядовій кар’єрі сприяв батько — керуючий справами Ради міністрів Рос. імперії при С.Вітте. 15 років працював у МЗС Рос. імперії. З 1913 — редактор «Известий МИД» і наук. консультант Юрисконсультської частини, згодом — дир. 2-го (Консультського) департаменту, товариш (заст.) міністра закордонних справ (березень—травень 1917). Тісно співпрацював із С.Сазоновим. Напередодні Першої світової війни розробив проєкт реформи МЗС Рос. імперії, у період війни брав активну участь у підготовці розробок з «польського питання», проблем, пов’язаних із зовн. політикою, умов таємного Лондонського договору 26 (13) квітня 1915. Співавтор акта зречення вел. кн. Михайла Олександровича від рос. престолу. Залишив МЗС після відставки П.Мілюкова. Член Юрид. наради (травень 1917), де зволікав з наданням Фінляндії незалежності, учасник розробки закону про Установчі збори та їх скликання. Доповідач з нац. питання на 9-му з’їзді кадетів, який офіційно відкинув право націй на самовизначення. Член Передпарламенту, виступав за вихід Росії з війни, прихильник укладення сепаратного миру з Німеччиною. По Жовтневому перевороті в Петрограді 1917 — діяч «Правого центру», розгорнув германофільську діяльність, контактував з Мірбахом, ін. нім. представниками, виступав за активізацію співробітництва з окупантами України 1918. До весни 1919 — професор петрогр. вузів, видавець ж. «Мировое хозяйство и международная политика», виступав зі статтями на істор. теми, з літа 1919 — в еміграції. Учасник переговорів білих з Фінляндією (осінь 1919), якій обіцяли визнання незалежності за участь у наступі на Петроград (нині м. Санкт-Петербург). Брав активну участь у діяльності емігрантського «Російського товариства Ліги народів», протягом 1920—30-х рр. працював у «Нансенівському комітеті допомоги біженцям» Ліги Націй. З серед. 1920-х рр. викладав у Паризькому ун-ті, експерт судів і держ. установ Франції. Н. — член, з 1947 — голова Міжнар. ін-ту права. Висвітлював різні аспекти історії України, демонструючи ліберальний підхід до проблем правового оформлення і стану та ідеології російсько-укр. відносин 17—18 ст. Виступав прихильником «обласної автономії» України в складі Рос. д-ви. 1912 у Львові в укр. перекладі видано розділи з праці Н. «Очерки русского государственного права», де міститься оцінка актів 1654 і дальших актів періоду Гетьманщини, що трансформували українсько-рос. взаємини, показ того, як представники України боронили «знищену автономію своєї країни». У міжвоєнний період досліджував суспільно-політ. погляди слов’янофілів, зокрема щодо общини та монархії. У роки Другої світової війни на підставі попередніх праць Н. готував узагальнену монографію з історії приєднання окраїнних нац. територій до Московської і Російської д-в. Уривок з незавершеного дослідження надруковано посмертно франц. мовою. Під час нім. окупації Н. співробітничав з франц. рухом Опору.

Нагороджений орденом Почесного легіону.

П. у м. Лозанна (Швейцарія).

Література[ред. код]

Автономія України з історичного погляду. Львів, 1912; К., 1995;

  • Стародубцев Г.С. Международно-правовая наука российской эмиграции. М., 2000;
  • Шилохвост О.Ю. Русские цивилисты: середина XVIII—начало XX в.: Краткий биографический словарь. М., 2005.

Джерела[ред. код]

Автор: Р.Г. Симоненко.; url: http://history.org.ua/?termin=Nolde_B; том: 7