Вільгельм I (граф Тулузи)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вільгельм I
Antonio de Pereda - San Guillermo de Aquitania - Google Art Project.jpg
Народився бл. 750
Бургундія
Помер 28 травня 812
абатство Сен-Гійом-ле-Дезер
Поховання Сен-Гілем-ле-Дезер
Національність франк
Діяльність полководець
Титул граф Тулузи
Термін 790—806 роки
Попередник Торсон
Наступник Беггон Паризький
Конфесія католицтво
Рід династія Балта
Батько Т'єррі I Отенський
Мати Альдона Франкська
Брати, сестри  • Adalhelm of Autund, Teuduí d'Autund і woman Wilhelmided[1]
У шлюбі з Кунігунда
Вітберга
Діти 8 син та 2 доньки

Вільгельм I Великий (*Guilhem de Gellone бл. 750  — 28 травня 812) — граф Тулузи у 790806 роках та маркіз Септиманії у 801806 роках. Відомий як Желонський або Оранзький. Став засновником династії Гільємідів. Популярних герой середньовічних легенд. Мав прізвисько «Гійом Короткий ніс».

Життєпис[ред. | ред. код]

Представник впливового франкського роду. Його дід Бернард Прюмський (позашлюбний син був вірним союзником Карла Мартела, мажордом Франкського королівства. Син Теодеріка I (Т'єррі), графа Отена, і Альдони Франкской, можливої ​​дочки Карла Мартелла. Виріс при королівському дворі, оженившись на представниці роду Каролінгів.

Двоюрідний брат Карла Великого, Вільгельм користувався його підтримкою за вірність і відчайдушну хоробрість. 781 року опинився при дворі Людовика, короля Аквітанії. У 785 році відвоював Желону та інші міста маркізату Готія. Звідси дістав прізвисько Желонський.

У 790 році він став графом Тулузи замість Торсона, який був захоплений басками в 787 році. Водночас стає намісником Аквітанії. Він протистояв спочатку баскам, а потім маврам. Останні зуміли захопити Септиманію до Нарбонну.

У 793 році у битві на березі річки Орб близько Нарбона зазнав поразки від військ Кордовського емірату на чолі із Абд аль-Маліком ібн Абд аль-Вахідом ібн-Мугхітом. Проте граф Тулузи зумів організувати запеклий опір, тому 795 року маври були змушені відступити.

796 року став готувати похід проти Кордовського емірату. 800 року Вільгельм I перейшов у наступ, взявши участь у відвоюванні Північно-Східної Іспанії і захопленні Барселони в 801 році, графом якої став його син Бера. 801 року стає маркізом Септиманії.

Зустрівши в абатстві Сан-Савен свого колишнього друга, св. Бенедикта Аніанського, Вільгельм I під його впливом заснував у 804 році в долині Желоні бенедиктинське абатство Сен-Гійом-ле-Дезер (неподалік від містечка Лодев), в яке він пішов 806 року. Новим графом Тулузи став Беггон, граф Парижу. Намісництво в Аквітанії перейшло до Варіна, графа Оверні.

Помер 28 травня 812 року. Його було канонізовано в 1066 році папою римським Олександром II. Римсько-католицька церква відзначає пам'ять святого Вільгельма 28 травня.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Збереглося сім героїчних потисну XI—XIII століть, присвячених особистості графа Вільгельма I. Найвідомішими є «Пісні про жести», «Пісні про діяння», «Пісні про Вільгельма». Ці поеми відносяться до найбільш стародавніх у французькому епосі.

Родина[ред. | ред. код]

1. Дружина — Кунігунда Автразійська, донька Карла Великого

Діти:

  • Бера (д/н—844), граф Барселони
  • Герберга (д/н-834), черниця
  • Геріберт (780/785-843)
  • Бернар (800—844), граф Барселони у 826—832 та 835—844 роках, граф Тулузи у 835—842 роках
  • Гуіткар, чернець
  • Ейлімбрук

2. Дружина — Вітберга, донька Ламберта, графа Хербоге

Діти:

  • Госельм (д/н-834), граф Руссільйона Конфлана, Разеса, Ампураса
  • Теодерік (д/н-841), граф Отена
  • Гарніер
  • Родлінда (д/н-бл. 843)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et RobertiensVilleneuve-d'Ascq: 1993. — P. 344. — ISBN 978-2-9501509-3-6

Джерела[ред. | ред. код]

  • William W. Kibler i Grover A. Zinn, Medieval France, Guillaume d'Orange Cycle, p. 427—430
  • Wilhelm Kohl: Wilhelm von Aquitanien. In: Biographisch-Bibliographisches Kirchenlexikon (BBKL). Band 13, Bautz, Herzberg 1998, ISBN 3-88309-072-7, Sp. 1231—1232.
  • Jean Nougaret, " De Guillaume d'Orange à saint Guilhem de Gellone: essai sur une iconographie à définir ", Études héraultaises, Montpellier, Association Études sur l'Hérault, no 35,‎ 2004—2005, p. 69-85