Вілюйська ГЕС
| Вілюйська ГЕС | |
|---|---|
 | |
| 63°01′56″ пн. ш. 112°28′16″ сх. д. / 63.0322° пн. ш. 112.471° сх. д. | |
| Країна |  Росія |
| Адмінодиниця | Саха  |
| Стан | діюча |
| Річка | Вілюй |
| Каскад | Вілюйський |
| Початок будівництва | 1960 |
| Роки введення першого та останнього гідроагрегатів | 1967 / 1976 |
| Основні характеристики | |
| Установлена потужність | 680 МВт |
| Середнє річне виробництво | 2 710 млн кВт·год |
| Тип ГЕС | пригреблева |
| Розрахований напір | 55 м |
| Характеристики обладнання | |
| Тип турбін | 4 Х радіально-осьові 4 Х повортно-лопатеві |
| Кількість та марка гідрогенераторів | 4×СВВ 780/190-32, 4×СВВ 972/1150-44ХЛ4 |
| Потужність гідроагрегатів | 4×90; 4×90 МВт |
| Основні споруди | |
| Тип греблі | кам'яно-накидна |
| Висота греблі | 75 м |
| Довжина греблі | 600 м |
| Шлюз | немає |
| ЛЕП | ЗРУ 220 кВ |
| Власник | «Якутськенерго» |
  Вілюйська ГЕС | |
| Мапа | |
 | |
 Вілюйська ГЕС у Вікісховищі | |
Вілюйська ГЕС (Вілюйська ГЕС-I та Вілюйська ГЕС-II) — гідроелектростанція на річці Вілюй, в селищі міського типу Чернишевський, Якутія, Росія. Входить до Вілюйського каскаду ГЕС.
У 1960 році розпочалося будівництво ГЕС, яке закінчилося у 1976 році. Електростанція будувалася у дві черги, так звані ГЕС-I та ГЕС-II.
Склад споруд ГЕС:
- кам'яно-накидна гребля завдовжки 600 м і заввишки 75 м (НПУ 246 м);
- поверхневий берегової водоскид з каналом;
- будівля ГЕС-I (завдовжки 121 м);
- будівля ГЕС-II (завдовжки 123 м);
- підвідний канал до ГЕС-II[1]
Потужність ГЕС — 680 МВт, середньорічне вироблення — 2,71 млрд. КВт·год . У будівлі ГЕС-I встановлено 4 поворотно-лопатевих гідроагрегати потужністю по 85 МВт після реконструкції (спочатку було 77 МВт). У будівлі ГЕС-II встановлено 4 радіально-осьових гідроагрегати потужністю по 85 МВт. Все гідроагрегати працюють при розрахунковому напорі 55 м.
Від станції прокладено дві лінії електропередачі 220 кВ на Ленськ через Мирний, а також три лінії на Айхал.
Середньобагаторічний приплив води становить 20 км³/рік (640 м³/сек). Напірні споруди ГЕС (довжина напірного фронту 1200 м) утворюють велике Вілюйське водосховище загальною площею 2360 км², повної і корисної ємністю 40,4 км³ та 22,4 км³ відповідно. При створенні водосховища було затоплено 2,3 тис.га сільгоспугідь і перенесено 50 будівель.
ГЕС спроектована інститутом «Ленгідропроєкт».
Вілюйська ГЕС-I та ГЕС-II надала можливість розпочати повномасштабну розробку алмазних родовищ Якутії. Основним споживачем електроенергії є ЗАТ «АЛРОСА». Також ГЕС є надійним джерелом електроенергії для декількох районів (улусів) Якутії. Собівартість 1 кВт·год електроенергії на 2001 — 7,18 коп.
Вілюйська ГЕС-I та ГЕС-II входить до складу філії ВАТ «Якутськенерго» — каскад Вілюйських ГЕС імені Євгена Батенчука. 19 квітня 2005 року на раді директорів АК «Якутськенерго» було ухвалено рішення присвоїти каскаду Вілюйських ГЕС ім'я Героя Соціалістичної Праці, засновника Управління будівництва «Вілюйгесбуд», першобудівника Вілюйської ГЕС Євгена Батенчука. Указ Президента РС (Я) № 2205 «Про присвоєння імені Євгена Никаноровича Батенчука Каскаду Вілюйських ГЕС ВАТ АК „Якутськенерго“» підписано 24 червня 2005 року.
Вілюйська ГЕС будувалася у надзвичайно важких умовах вічної мерзлоти. Чимало конструктивних рішень відпрацьовувалися вперше.
3 жовтня 1967 року введено в експлуатацію перший агрегат ГЕС-I, у листопаді 1967 року — другий агрегат, через рік — третій, у грудні 1968 року — четвертий та останній агрегат першої черги Вілюйської ГЕС. Загальна потужність ГЕС склала 308 МВт (після реконструкції — 340 МВт), яка стала системоутворюючим енергоджерелом у районі. Були побудовані декілька ліній електропередачі.
У 1974—1976 роках побудована друга черга Вілюйської ГЕС (чотири агрегати по 85 МВт).
- ↑ Опис Вілюйської ГЕС на сайті інститута «Ленгидропроєкт». ОАО «РусГидро». Архів оригіналу за 16 листопада 2017. Процитовано 2 травня 2016.