Вілюй (притока Лени)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вілюй
Вилюйские пороги.jpg
Пороги річки Вілюй
Vilyuy.png
Карта басейну річки (рос.)
65°58′41″ пн. ш. 103°30′49″ сх. д. / 65.9780555555837793° пн. ш. 103.51361111113777724° сх. д. / 65.9780555555837793; 103.51361111113777724
Витік Вілюйське плато, Середньосибірське плоскогір'я
• координати 65°58′41″ пн. ш. 103°30′49″ сх. д. / 65.97806° пн. ш. 103.51361° сх. д. / 65.97806; 103.51361
Гирло Лена
• координати 64°22′38″ пн. ш. 126°24′54″ сх. д. / 64.37722° пн. ш. 126.41500° сх. д. / 64.37722; 126.41500
Басейн ЛенаМоре Лаптєвих
Країни: Росія: Красноярський край, Якутія
Регіон Республіка Саха
Довжина 2 650 км
Площа басейну: 454 000 км²
Середньорічний стік 1480 м³/с (за 122 км від гирла)[1]
Притоки: праві: Улахан-Вава, Чіркуо, Чона, Чибида, Улахан-Ботуобуя, Оччугуй-Ботуобуя;
ліві: Баппагай, Ахтаранда, Игиатта, Марха, Тюкян і Тюнг
Водойми в руслі Вілюйське водосховище
код ДВР Росії 18030800112117400003664
CMNS: Вілюй у Вікісховищі

Вілюй (рос. Вилюй, якут. Бүлүү) — річка в азійській частині Російської федерації, 32-га за довжиною річка на Землі, ліва притока Лени, найбільша з її приток.

Географія[ред. | ред. код]

Річка має витоки на Вілюйському плато Середньосибірського плоскогір'я, неподалік від річок басейну Нижньої Тунгуски. У верхній течії річка тече у напрямку з півночі на південь, потім, прийнявши води притоки Чони, Вілюй різко повертає на схід і зберігає напрямок, близький до паралелі, до самого гирла (північніше Сангаре), вигинаючись проте в одному місці великим закрутом на південь (Сунтарський закрут). У верхів'ях перетинає болотисто-озерну рівнину, нижче тече в області розвитку трапів, де утворює долину гірського характеру з каньйоноподібними звуженнями (до 160 м), вкрай звивисту.

Схили річки обривисті, заліснені; в руслі є пороги. Від селища Чернишевський до гирла річки Чіркуо утворює водосховище Вілюйської ГЕС (дала струм в 1967). Фундаментом гідроелектростанції служать скелі порогу Улахан-Хана. Води водосховища, які стримує ця гребля, розтягнулися вгору по течії річки на 400 км. Для будівництва та експлуатації ГЕС було споруджене селище Чернишевський. За 140 км нижче від нього на порозі Аччигий-Хана побудована нова Вілюйська ГЕС-III.

У нижній течії річка протікає по Центральноякутській низовині. Нижче селища Сунтар долина розширюється. Від міста Вілюйська до гирла протікає по широкій долині з широкою заплавою і островами, що інколи затоплюються. Найбільший з них — острів Хочентах — має довжину до 15 км.

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Vilyuy At Khatyrik-Khomo (англ). R-ArcticNET. 

Література[ред. | ред. код]

  • Хотун Бүлүү хомолтото. Обиды Матушки Вилюя. Н. Д. Архипов, И. С. Бурцев. — Дьокуускай, Сайдам, 2005–304 с. ISBN 5-98671-003-7
  • Рыбные богатства Вилюя и их охрана. А. С. Гольдман, В. А. Игнатьев, Якутск, Сайдам, 2006. — 38 с.