Гаптар Максим Лукич
| Гаптар Максим Лукич | |
|---|---|
| Народився |
21 січня 1919 район імені Г. І. Петровського, Україна |
| Помер | 2 вересня 1988 (69 років) |
| Діяльність | поет |
| Членство | Національна спілка письменників України |
| Діти | Гаптар Володимир Максимович |
Гаптар Максим Лукич (нар. 21 січня 1919 р. — †2 вересня 1988 р.) — український радянський поет. Член Спілки письменників України.
Біографічні відомості[ред. | ред. код]
Гаптар Максим Лукич народився 21 січня 1919 р. у селі Орловець Городищенського району Черкаської області. Там же і помер 2 вересня 1988 року.
У нього бував Василь Симоненко. Він казав, що «такої води нап'єшся – відразу віршами заговориш», навідуючи в селі Максима Гаптара.
Творчість[ред. | ред. код]
Автор збірок поезій «Світло» (1972), «Неспокій» (1977)[1], «На ясен день» та інші.
Остання збірка «Осінні птахи» (1988)[2] вийшла у Києві, у видавництві «Радянський письменник». В. Москаленко пише, що «у книжці підсумовуються усі попередні творчі шукання людини з багатим життєвим досвідом. На прикладі цього поета ще раз переконуєшся в тому, що творчість — це безперервний рух, щоденний, щохвилинний труд почуттів на безкраїй життєвій ниві. Якщо уявити графічну лінію, по якій ішов розвиток поетичної індивідуальності М. Гаптаря, то це була б різко окреслена парабола, яка засвідчила б його жагу до всебічного й глибокого проникнення у саме єство людського буття. Поет висловлює свої думки здебільшого через зображення деталей, неначе виписує образи тонкими мазками. Це в основному властиво і для його попередніх книжок. Але якщо, скажімо, у збірці „На ясен день“ у роздумах про щастя жити й працювати на рідній землі, кохати, милуватися природою, переважали оптимістичні почуття, то в останній книжці акценти зміщено в бік елегійності».
- Вже з осінню зжилась душа —
- І знов «курли» у сивім небі.
- Та не жену я сум від себе,
- бо часом навіть сум втіша...
- («Осінь»)
Віталій Москаленко також зазначив, що значну частину поезій «просто хочеться проспівати, так добре вони організовані у ритмо-мелодійному плані».
Серед недоліків він називає певну «мовно-стилістична одноманітність», «надмірне використання одних і тих же метафор».
Видання[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Черкаська обласна організація НСПУ. Городищенський район[недоступне посилання з липня 2019]
- Віталій Москаленко. Проста правда, якій віриш (рецензія на «Осінні птахи» Максима Гаптара)[недоступне посилання з липня 2019] // Дніпро. — 1989. — № 8.
- Валентина Коваленко. «…Зачарований світом, натхненно і мудро творив ходу…» (психічні риси натхнення Симоненка-поета) // Вісник Черкаського університету. Випуск 178.
