Границя пружності

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Діаграма деформування металевого матеріалу. Напруження ( \sigma ) показано у функції від деформації ( \epsilon )
1: Границя обсолютної пружності
2: Границя пропорційності
3: Границя пружності
4: Границя плинності σ0,2

Грани́ця пру́жності (англ. yield limit, yield strength) — найбільше механічне напруження при навантаженні зразка матеріалу, до якого залишкова деформація при розвантаженні не виявляється.

За ДСТУ 2825-94[1]: Границя пружності — найбільше умовне напруження, за якого з обумовленим відхиленням зберігається пружність у разі деформування зразка.

При розтягуванні зразка це напруження спричинюється силою Fпр і визначається за формулою

\sigma_{np} = \frac {F_{np}} {A_0} [МПа].

Границя пружності (точка 3 на рисунку) є характеристикою не пов'язаною із законом Гука. Її значення може бути як більшим, так і меншим границі пропорційності (точка 2 на рисунку), хоча ці значення є дуже близькими і, як правило, різницею між ними нехтують.

Часто за границю пружності використовують найбільше напруження, при якому забезпечується неперевищення пластичною деформацією деякої величини, що має назву — допуск на залишкову відносну деформацію (зазвичай  \epsilon = 0,05 %). Значення границі пружності, отримане на основі цього критерію позначається \sigma_\text{0,05} і цю характеристику називають умовною границею пружності.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. ДСТУ 2825-94 Розрахунки та випробування на міцність. Терміни та визначення основних понять.

Джерела[ред.ред. код]