Гуань

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гуань
Гуань
Класифікація дерев'яний духовий музичний інтрумент, аерофон
Подібні інструменти гобой, хітірікі, сяо

Гуань (кит. спр. , піньїнь: guǎn, піньїнь: guǎn) — китайський дерев'яний духовий музичний інтрумент, різновид гобоя.

Опис[ред. | ред. код]

Інструмент складається з циліндричного стовбура з 8 або 9 ігровими отворами. На півночі Китаю виготовляється з дерева, на півдні — іноді також з очерету або бамбука. В канал гуаня вставляється подвійна очеретяна тростина, яка у вузькій частині перев'язана дротом. На кінці інструмента, а іноді і між ігровими отворами надіваються олов'яні або мідні кільця. Загальна довжина гуаня коливається від 200 до 450 мм; великі інструменти мають латунний розтруб[1].

Довжина інструменту — 18-33 см[2]. Звукоряд сучасної гуані хроматичний, діапазон es1—а3 (великий гуань) або as1—с4 (малий гуань). Використовується в ансамблях, оркестрах і соло.

Історія[ред. | ред. код]

Інструмент має давнє походження. На позначках на магічних кістках XIV століття до н. е. вже зустрічаються згадки таких флейт, як янь і гуань; в пам'ятках класичної китайської літератури III—II століть до н. е .. (таких як «Чжоуські ритуали») зустрічаються згадки про ді і гуань[3].

У Китаї гуань досить поширений в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі КНР. На півдні, в Гуандуні гуань також відомий як хоугуань (кит. 喉管).

Білі[ред. | ред. код]

Традиційна китайська назва цього інструменту — білі (кит. трад. 筚篥, спр. 篳篥筚篥, спр. 篳篥); у традиційному написанні назва перейшла у корейську та японську мови.

Білі вважається попередником гуаня[4]. Він потрапив в Китай з центральноазійської країни Куча до початку періоду правління династії Тан, близько V століття н. е.

Від гуаня (білі) походить японський інструмент хітірікі, який проник в японську культуру у VIII столітті. Білі виготовлявся з бамбука. Його довжина становила 15 см; він мав сім отворів для пальців і два для великих пальців. Білі став основним інструментів в придворних ансамблях при династії Тан (618—907). Пізніше потрапив до Японії (де його назва китайських ієрогліфів вимовлялося «хітірікі») і використовувався в гагаку.

У XIV столітті став популярний у храмовій музиці (разом з шен, ді та юнлуо) в супроводі ударних. Також став популярним і в народних ритуалах.

Споріднені інструменти[ред. | ред. код]

  • Хітірікі — старовинний духовий японський інструмент з групи гобоїв, нащадок гуаня.
  • Сяо — традиційний китайський дерев'яний духовий інструмент.
  • Пхірі — корейський інструмент.
  • Піле — вʼєтнамський інструмент.
  • Пі а — кхмерський інструмент.

Література[ред. | ред. код]

  • Музыкальные инструменты Китая, под ред. И. Алендера, М., 1958.
  • Li Yuanqing: ‘Guanzi yanjiu’ (Study of the guanzi), Minzu yinyue wenti de tansuo (Exploring issues in Chinese music) (Beijing, 1983), 18-52
  • Yuan Jingfang: Minzu qiyue xinshang shouce [Handbook for the appreciation of Chinese instrumental music] (Beijing, 1986), 60-62
  • Liu Dongsheng and Yuan Quanyou, eds.: Zhongguo yinyue shi tujian [Pictorial guide to the history of Chinese music] (Beijing, 1988)
  • Liu Dongsheng, ed.: Zhongguo yueqi tujian (Pictorial guide to Chinese musical instruments) (Ji′nan, 1992), 148-51
  • S. Jones: Folk Music of China: Living Instrumental Traditions (Oxford, 1995/R, 2/1998 with CD), 181—225

Примітки[ред. | ред. код]

  1. mus-instruments.ru ГУАНЬ
  2. Britannica Library
  3. Alan R. Thrasher. Xiao. Grove Music Online. Процитовано 2016-06-04. 
  4. Oxford Music Online