Десняк Василь
| Василь Десняк | ||||
|---|---|---|---|---|
| Ім'я при народженні | Василенко Василь Трохимович | |||
| Народився |
7(19).03.1897 с. Семиполки суч. Броварського р-ну Київської обл. | |||
| Помер | 20 жовтня 1938 | |||
| Громадянство | УРСР | |||
| Діяльність | критик, публіцист, поет | |||
| Alma mater | Чернігівська учительська семінарія, Інститут журналістики, Вищий літературно-художній інститут | |||
| Мова творів | українська | |||
| Роки активності | 1920—1933 | |||
| У шлюбі з | Ольга Шамраєва | |||
|
| ||||
Десня́к Василь (справжнє ім'я — Василенко Василь Трохимович; 7 (19) березня 1897, с. Семиполки сучасного Броварського району Київської області — 20 жовтня 1938) — український критик, публіцист.
Життєпис[ред. | ред. код]
Освіту здобував у Чернігівській учительській семінарії, Інституті журналістики та Вищому літературно-художньому інституті в Москві[1].
Із 1917 року перебував на партійній роботі.
Приблизно в 1923—1924 роках Василь Десняк одружився з Ольгою Шамраєвою (за першого шлюбу — Петрицька)[2].
|
Василенко, другий чоловік Ольги Вікторівни, був товаришем Петрицького, і відбив [у нього] жінку. | 
|
— Г. Шапран, «Ми жили на одному поверсі», М. Кучеренко | ||
Протягом 1930—1933 років разом із дружиною Василь Десняк проживали в Харкові в будинку «Слово» у 60-ій квартирі на 3-му поверсі 5-го під'їзду[3].
Професійна діяльність[ред. | ред. код]
На початку 1920-х років Василь Десняк був заступником головного редактора газети «Більшовик»[4]. У ці ж роки (приблизно до серпня 2024-го) він працював «червоним цензором» (Сергій Єфремов)[5].
|
|
...цей самий мудрий чоловічина, опріч літератури, ще й служить за цензора і зводить, як цензор, свої особисті рахунки з нелюбими йому людьми та виданнями. (...) Колись розуміли, що не можна сполучати редакторства з цензорством, щоб не давати приводу до втручання в літературну полеміку цензорської власної руки. Тепер це розуміння втрачено, і мало не кожен совітський літератор буває разом і цензором для супротивника. Картина пречудова. |
|
— Сергій Єфремов, Щоденники 1923–1929 | ||
На початку 30-х років Василь Десняк був редактором журналу «Критика» (1928—1932 рр.) — місячника марксистсько-ленінської критики, бібліографії та літературознавства[4].
Василь Десняк, за спогадами Сергія Єфремова, активно писав доноси. Навіть його критичні статті й відгуки на художні твори інших авторів часто мали викривальний характер[5].
Свої художні й критичні тексти Василь Десняк друкував у журналі «Глобус», «Життя й революція» тощо. Низку поезій опублікував у журналі «Семафор у майбутнє» (1922, № 1)[1].
Відомі книги та статті[ред. | ред. код]
- «Про „Сонячну машину“ В. Винниченка» (1929);
- «Мотиви творчості Лесі Українки» (1928);
- «У завороженім крузі (Про творчість О. Кобилянської)» (1928);
- «За життя розплата тільки кров'ю» (1928);
- «З поля літературознавства» (1928).
1988 року твори Василя Десняка з'явилися в «Зведеному списку книг, що підлягають вилученню з бібліотек та книготорговельної мережі»[6].
Критика[ред. | ред. код]
Сергій Єфремов не схвалював діяльність Василя Десняка. Він неодноразово критикував його непрофесійну цензорську роботу. Про літературно-критичну діяльність письменника критик також відгукувався несхвально. Наприклад, у щоденникових записах від 23 листопада 1925 року читаємо такий відгук про фейлетон «Виступ академіка»: «Дурна, брехливо-доносительна балаканина, розрахована, видко, на повну безкарність»[5].
Арешт[ред. | ред. код]
8 грудня 1933 року Василь Десняк разом з іншими літераторами, науковцями, викладачами й працівниками радянських установ були репресовані за Справою Української військової організації (стаття звинувачення: 54-11 УК УССР).
Згідно з рішенням судової трійки при колегії ДПУ УСРР, 24 лютого 1934 року було винесено вирок — 5 років позбавлення волі у виправно-трудовому таборі[7].
Згодом Василя Десняка перевезено до м. Уральська (за спогадами В. Слупської також загадано про м. Уфа), пізніше — розстріляно. Його дружина Ольга, яка поїхала разом із чоловіком на «вільне поселення», повернулася до Києва вдовою[2].
Реабілітований 23 січня 1965 року посмертно[7].
Джерела[ред. | ред. код]
- ↑ а б Мороз-Стрілець, Тамара (2007). Десняк Василь. Енциклопедія Сучасної України.
- ↑ а б Кучеренко, Микола (2016). «Ми жили на одному поверсі». Спогади Г.М. Шапран і В.С. Слупської (PDF). Краєзнавство. с. 27—48.
- ↑ Десняк Василь. ProSlovo.
- ↑ а б "Критика" (1928–1932 рр.). eScriptorium.
- ↑ а б в Єфремов, Сергій (1997). Щоденники 1923–1929 (PDF). Київ: ЗАТ «РАДА». с. 834.
- ↑ Федотова О., Шаповал Ю. (2017). Проскрипції як цінне джерело з історії цензури в радянській Україні (PDF). Український історичний журнал, № 2. с. 142—159.
- ↑ а б Десняк (Василенко) Василь Трохимович. Державна архівна служба України. Український мартиролог ХХ cт. 06.11.2020.