Єфремов Сергій Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сергій Олександрович Єфремов
Сергій Олександрович Єфремов

Час на посаді:
15 червня 1917 — 17 липня 1917
Попередник посада запроваджена
Наступник Шульгин Олександр Якович

Народився 6 (18) жовтня 1876(1876-10-18)
Пальчик, Звенигородський повіт, Київська губернія,
Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер 10 березня 1939(1939-03-10) (62 роки)
Владимир (?), Російська РФСР, СРСР СРСР
Громадянство Flag of the Ukranian State.svg УНР
Національність українець
Політична партія Українська демократична партія
Дружина Галина Єфремова
Професія політик

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Єфре́мов Сергі́й Олекса́ндрович (колишнє прізвище предків — Охрі́менко[1]; 6 [18] жовтня 1876(18761018), Пальчик, тепер Катеринопільського району Черкаської області — 10 березня 1939) — український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик, історик літератури, академік Української академії наук1919), віце-президент ВУАН1922), дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, публіцист, один із творців української журналістики.

Брав участь у розробці концепції української державності, української національної культури й освіти. Надрукував (загалом) близько десяти тисяч публіцистичних і наукових статей. Видав ряд монографічних нарисів, присвячених творчості Марка Вовчка, Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Івана Нечуя-Левицького, Івана Карпенка-Карого, Панаса Мирного та інше.

Репресований 1930 року в результаті сфабрикованого радянською владою процесу Спілки визволення України. Посмертно реабілітований 1989 року.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 6 (18) жовтня 1876(18761018) року в селі Пальчику Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Катеринопільський район Черкаської області, Україна) у родині священика.

Рід Сергія Олександровича Єфремова (по материнській лінії – Крамаренко, по батьківській – Охріменко) належав до духовенства. Батько Сергія, щоб отримати парафію, мусив первісне прізвище Охріменко перелицювати на російське Єфремов (Охрім – Єфрем).

У 18911896 роках Сергій навчався в Київській духовній семінарії, згодом закінчив юридичний факультет Київського університету святого Володимира.

Єфремов С.jpg

Політичну діяльність розпочав у студентські роки, ставши членом Загальної української безпартійної демократичної організації. Наприкінці 1904 року разом із Б. Грінченком, М. Левицьким, Ф. Матушевським та іншими створив Українську радикальну партію, яка в 1905 за його ініціативою об'єдналася з Українською демократичною партією, отримавши назву Українська демократично-радикальна партія. 1905 року очолив Селянський Союз. Того ж року за інціативи С. О. Єфремова та інших була утворена Всеукраїнська учительська спілка (ВУУС) — професійна українська організація вчителів і діячів народної освіти. У 1908 став одним із засновників і активним діячем Товариства українських поступовців. Співпрацював із багатьма українськими періодичними виданнями: «Зоря», «Правда», «Записки НТШ», «Киевская старина», «Літературно-науковий вістник», «Рада», «Нова Рада», «Україна», «Украинская жизнь» та ін. Друкував у них статті публіцистичного й історико-літературного характеру. У 1895–1918 — один із засновників видавництва «Вік».

Був одним з 82-х відомих літераторів і громадських діячів, що підписали опублікований у зв'язку зі «справою Бейліса» (1911) протест «До російського суспільства (з приводу кривавого наклепу на євреїв)», складений Володимиром Короленком (поруч з Михайлом Грушевським, Володимиром Вернадським, О. І. Купріним, З. Н. Гіппіус, Д.C.Мережковським, О.Блоком, Максимом Горьким, Ф.Сологубом, Л.Андрєєвим, Вячеславом Івановим та ін). Загалом, Сергій Єфремов завжди виступав у своїй публіцистиці із рішучим засудженням ксенофобії й антисемітизму, зокрема, з приводу чого був розкритикований деякими відомими українськими діячами — Оленою Пчілкою, М. Міхновським, Д. Донцовим та ін.

Єфремов засуджує українофобів[2], критики також відзначають, що він «гостро і справедливо засуджував грубу й неоковирну українофобську, русифікаторську політику російської військової адміністрації на окупованих західноукраїнських землях», що здійснювалась в часи Першої світової війни.[3]

Українська Центральна Рада. Сергій Єфремов сидить другий справа.

За гострі публіцистичні виступи на захист української національної культури й політичних свобод у дореволюційний період його неодноразово заарештовувала російська влада. У березні 1917 увійшов до складу Української Центральної Ради, а в квітні 1917 на Українському Національному Конгресі обраний заступником голови УЦР і членом Малої Ради. Після створення 15.6.1917 першого українського уряду — Генерального Секретаріату УЦР-УНР займав у ньому посаду Генерального секретаря міжнаціональних справ. Саме Сергій Єфремов запропонував і використав назву Українська Народна Республіка, тому вважається «хрещеним батьком» УНР.

З вересня 1917 очолював Українську партію соціалістів-федералістів. З квітня 1918 до травня 1920 офіційних посад не обіймав.

Коли Київ узяли червоні війська Юрія Коцюбинського, Єфремов написав йому відкритого листа, який називався «Лист без конверта» (його наведено в роботі Єфремова «Під обухом. Більшовики в Києві»): «Твій батько зараз перевертається в труні!».

Зі встановленням радянської влади в Україні змушений перейти на нелегальне становище й переховуватися. Восени 1919 на прохання Української академії наук Єфремова було амністовано. Позбавлений можливості займатися активною політичною діяльністю, Єфремов проводив велику наукову й науково-організаційну роботу. Будучи віце-президентом (1922–1928) і головою Управи (1924–1928) Української Академії Наук, очолював низку наукових товариств і комісій, наприклад, Комісію для видання пам'яток новітнього письменства України, Комісію для складання біографічного словника діячів України, Історико-літературне товариство при УАН та інші.

У жовтні 1921 брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української православної церкви.

Сергій Єфремов. Середина 20-х років.

Залишаючись непримиренним противником більшовицького режиму, Єфремов, на думку певних кіл української діаспори (Наталія Павлушкова (сестра Миколи Павлушкова), В. Плющ та ін.),[4] в 1920–1928 створив і очолив діяльність таємних опозиційних організацій Братство української державності і Спілку визволення України (СВУ), які послідовно відстоювали ідею української державності. Однак відкриті з розпадом СРСР архівні дані засвідчили, що ці організації були вигадані ДПУ для легітимізації репресій над українською інтелігенцією.

Наприкінці 1928-го, відчуваючи, що влада розправиться з ним, Сергій Єфремов написав у щоденнику: «Каятись не буду, отже перспектива виявляється: мандрівочка, і мабуть неблизька, пахне». 21 липня 1929 в Києві Єфремова заарештували й звинуватили в організації та керівництві СВУ. У квітні 1930 засуджений до 10-річного ув'язнення з суворою ізоляцією. Перші 7 років ув'язнення відбував у Ярославському політізоляторі, потім його переведено до Володимирської тюрми.

Загинув 10 березня 1939 року (за три місяці до закінчення терміну покарання) в одному з таборів ГУЛАГу.[5]

Пленум Верховного суду УРСР 11 серпня 1989 року реабілітував Сергія Єфремова разом з усіма, засудженими у справі СВУ, оскільки в його діях не виявлено складу злочину.

Літературна діяльність[ред.ред. код]

Єфремов був одним із найвидатніших представників неонародництва в українській літературі. Він вважав, що однією з провідних ідей в історії української літератури завжди була «визвольно-національна ідея».

Єфремов — автор монографічних нарисів про видатних українських письменників:

Меморіальна дошка С. Єфремову на фасаді Інституту філології КНУ.
Пам'ятний знак у Пальчику
  • «Марко Вовчок» (1907),
  • «Тарас Шевченко» (1914),
  • «Співець боротьби і контрастів» (1913) (у виданні 1926 — «Іван Франко»),
  • «Михайло Коцюбинський» (1922),
  • «Іван Нечуй-Левицький», «Іван Карпенко-Карий» (1924),
  • «Панас Мирний» (1928) та ін.

Одним з найвизначніших досягнень С. Єфремова стала праця в галузі наукового шевченкознавства і, зокрема, видання «Щоденника» і «Листування» Т. Г. Шевченка (1927–1928) — томів III і IV із запланованого зібрання творів Кобзаря, так і не завершеного внаслідок репресій. Історико-літературні погляди Єфремова найповніше представлені в його фундаментальній праці «Історія українського письменства» (1911).

Пам'ять[ред.ред. код]

За часів незалежності в Україні видано лише п'ять книжок Сергія Єфремова, а київські адреси вченого ніяк не позначені на сучасній карті столиці.

Барельєф Єфремова міститься у вестибюлі Педагогічного музею (у колективній композиції, присвяченій діячам УНР) та персональна меморіальна дошка на жовтому корпусі Національного університету імені Шевченка (скульптор Р. М. Русин, архітектор О. К. Стукалов).

В місті Хмельницькому навчально-виховне об'єднання № 5 назване іменем Сергія Єфремова.

В рідному селі Пальчику вченому встановлений пам'ятник.

В багатьох населених пунктах України, в тому числі, у столиці, існують вулиці, названі на честь Сергія Єфремова.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Кримський А. Життєпис і літературна діяльність С. О. Єфремова // Записки історико-філологічного факультету відділу ВУАН. Книги II—III (1920—1922). Частина офіційна — Київ, 1923. — С. 42.
  2. Єфремов Сергій «Українське життя 1912-го» Перевірено 10.04.2011
  3. Сергій Єфремов (1876–1939) історик української літератури, письменник, публіцист, політик
  4. І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т.
  5. Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К. : Либідь, 1997.


Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Єфремов С. «Вони не просять…»: Лицарі педагогічної ниви // Рідна школа. — 1994. — № 5. — С. 19–21.
  • Єфремов С. О. Історія українського письменства. — К. : Феміна, 1995. — 688 с.
  • Єфремов С. О. Фрагменти з щоденника / Передмова та публікація В. Шмельова // Київська старовина. — 1992. — № 1. — С. 38-51.
  • Єрмашов Т. В. Сергій Єфремов (1876–1939): Біобібліографічний покажчик // Молода нація. — 2007. — № 2 (43). — С. 206–256; 2008. — № 1 (46). — С. 106–115.
  • Єрмашов Т. В. Вплив публіцистичної творчості С. О. Єфремова на розвиток суспільних процесів у Російській імперії та Україні // Збірник праць П'ятих Єфремовських читань; 5-6 жовтня 2011 р., м. Черкаси [До 135-ї річниці з дня народження Сергія Єфремова та 120-річчя з дня народження Павла Филиповича]. — Черкаси: Вид. Ю. Чабаненко, 2012. — 188 с. — С. 106–111.
  • Єрмашов Т. В. Покажчик Сергія Єфремова «Українознавство» та його значення для розвитку української національної освіти // Українознавство [науковий громадсько-політичний, культурно-мистецький, релігійно-філософський, педагогічний журнал]. — К., 2007. — № 1. — С. 169–171.
  • Апостол українства: До 125-річчя від дня народження С. О. Єфремова // Календар знаменних і пам'ятних дат. — 2001. — IV кв. — С. 24–29.
  • Бойко Н. Сергій Єфремов — представник української політичної еліти початку XX століття (нарис політичної біографії) // Людина і політика. — 2001. — № 3. — С. 144–151.
  • Бурій В. Сергій Єфремов / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2006. — 22 верес. — С. 4. — (Наші земляки).
  • Бурій В. Слово про Сергія Єфремова / Валерій Бурій // Катеринопільський вісник. — 1996. — 28 лютого.
  • Гирич І. Сергій Єфремов — лідер надніпрянського народництва // Історія в школах України. — 2005. — № 3. — С. 43–47.
  • Качкан В. Сергій Єфремов // Освіта. — 1993. — 1 жовтня (№ 34). — С. 12–13.
  • Колоїз Ж. Національна школа в концепції Сергія Єфремова // Дивослово. — 1994. — № 1. — С. 50-51.
  • Кореневич Л. Він не мислив себе поза Україною: Скарби високих дум Сергія Єфремова // День. — 2003. — № 128. — С. 5.
  • Крячко Т. П. Просвітницька діяльність Сергія Єфремова (до 125-річчя з дня народження) // Наукові праці. — Вип. 1. Педагогічні науки. — 2001. — С.111-115.
  • Масенко Л. Цінне джерело (Нотатки мовознавця про «Щоденники» Сергія Єфремова) // Урок української. — 2000. — № 1. — С. 20–23.
  • Масенко Л. «Щоденники» Сергія Єфремова як історичне й філологічне джерело // Дивослово. — 2000. — № 1. — С. 10–13.
  • Меленчук О. Шевченкознавчий дискурс Сергія Єфремова у контексті українського літературознавства : монографія / О.В.Меленчук. — Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2013. - 240 с. http://kobzar.luguniv.edu.ua/today/statti/bibliographia.html
  • Меленчук О. Коментування персоналій у листуванні та щоденнику Т. Шевченка: досвід С. Єфремова // Слово і Час. — 2011. — № 5. — С. 65–72. 
  • Меленчук О. Феномен святкування роковин, присвячених пам’яті Т. Шевченка як соціокультурне явище в боротьбі за українську незалежність у літературно-критичних студіях С. Єфремова // Вісник Черкаського університету : [зб. наук. ст.]. — Вип. 178. — Серія Філологічні науки / М-во освіти і науки України, ЧНУ ім. Б. Хмельницького. – Черкаси, 2010. – С. 5–12.
  • Меленчук О. Шевченкознавство Сергія Єфремова // Шевченків світ. Науковий щорічник. Випуск 3. – 2010. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю., 2010. – С. 106–116. 
  • Меленчук О. «Історія українського письменства» С. Єфремова та її контекст // Науковий вісник Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича : зб. наук. праць / наук. ред. Бунчук Б. І.  – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2012. – Вип. : 585 – 586 : Слов’янська філологія. – С. 160 – 167.
  • Меленчук О. В. Біографія Т. Шевченка у наукових розвідках Сергія Єфремова // Збірник праць П’ятих Єфремовських читань. До 135-ї річниці з дня народження Сергія Єфремова та 120-річчя з дня народження Павла Филиповича (5-6 жовтня 2011 року): Черкаси : видавець Ю. Чабаненко. – 2012. – С. 125 – 140. 
  • Меленчук О. С. Єфремов про взаємини Т. Шевченка і П. Куліша // Науковий вісник Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського : збірник наукових праць / За ред. В. Д. Будака, М. І. Майстренко. — Вип. 4.11 (90). — Миколаїв : МНУ імені В. О. Сухомлинського, 2013. — С. 136–139. — (Серія «Філологічні науки»).
  • Меленчук О. І. Проблеми життєво-творчих координат І. Карпенка-Карого (І. Тобілевича) у науковому осмисленні С. Єфремова // Наукові записки. Випуск присвячений 130-річчю українського професійного театру. Серія: Філологічні науки. Вип. 113. — Кіровоград, 2013. — С. 101–110.
  • Меленчук О. Творчі взаємини М. Коцюбинського і С. Єфремова (на матеріалі листування) // Науковий вісник Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича : зб. наук. праць / [наук. ред. Бунчук Б. І.]. — Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2014. — Вип. : 732 – 733 : Слов’янська філологія. — С. 35–39.
  • Меленчук О. Історія спорудження пам’ятника Т. Шевченкові в Києві у публікаціях С. Єфремова // Шевченкознавчі студії. Збірник наукових праць. Вип. 18. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка : ВПЦ «Київський університет», 2015. – С.519 – 528. http://papers.univ.kiev.ua/author/22230
  • Меленчук О. Т. Шевченко у зв’язках з діячами російської культури у наукових студіях С. Єфремова // Вісник Запорізького національного університету : Збірник наукових праць. Філологічні науки. – Запоріжжя : Запорізький національний університет, 2015. – № 1. — С. 141–148. http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=Vznu_fi_2015_1_19 
  • Меленчук О. Шевченкознавство перших десятиріч ХХ ст. : роль академіка С. Єфремова / Ольга Меленчук // У пошуках Істини. Збірник на пошану професора Володимира Антофійчука / [Ред. І. Набитович]. — Чернівці-Дрогобич : Посвіт, 2015. — С. 388–398.
  • Мукомела О. Палке слово публіциста і громадянина // Історичний календар. — 2004. — С. 188–193.
  • Наєнко М. Aavi facet clamat, або Про що «мовчав» Сергій Єфремов // Літературна Україна. — 1999. — 18 березня.
  • Наєнко М. Сергій Єфремов як історична і літературна постать // Літературна Україна. — 2001. — 8 листопада. — С. 4.
  • Оборонець українства: До 125-річчя від дня народження С. О. Єфремова // Знаменні дати. Календар. — 2001. — С. 205–209.
  • Ткач Л., Шепетюк І. Євангелійні мотиви у щоденниках Сергія Єфремова // Урок української. — 2002. — № 2. — С. 24–27.
  • Чехівський О. Шевченкова мудрість у «Щоденниках» Сергія Єфремова // Дивослово. — 2004. — № 7. — С. 12–14.
  • Шумило Н. На сторожі класичного та виваженого: [Політик, культурний діяч, письменник С. Єфремов] // Слово і час. — 1994. — № 7. — С. 53–60.
  • Чмырь С. Г. Ефремов Сергей Александрович // Отечественная история: Энциклопедия в пяти томах. Т.2. — М. : БРЭ, 1996. — С. 162–163. (рос.)
  • Чмырь С. Г. Ефремов Сергей Александрович // Политические партии России. Конец XIX-первая треть XX века: Энциклопедия. — М. : РОССПЭН, 1996. — С. 206. (рос.)
  • Иваницкая С. Г. С. А. Ефремов в «фокусе зрения» постсоветской украинской гуманитаристики // Наука. Культура. Образование. Актуальные проблемы и перспективы развития: Сб. научных трудов. — Волгоград: Волгоградское научное издательство, 2010. — С. 53-60. (рос.)
  • Иваницкая С. Г. Политические идеи С. А. Ефремова в контексте реализации «украинского проекта» (1905–1908 годы) // Іваницька С. Г. Українська ліберально-демократична партійна еліта: «колективний портрет» (кінець XIX — початок XX століття). — Запоріжжя: Просвіта, 2011. — С. 188–208. (рос.)
  • Іваницька С. Г. Михайло Драгоманов як «Значущий інший» у світосприйманні Сергія Єфремова (1890-ті — 1920-ті роки) // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. — Вип. XXVII. — Запоріжжя: ЗНУ, 2011. — С. 237–244.
  • Іваницька С. Г. Сергій Єфремов versus Богдан Кістяківський: полеміка навколо «політичної спадщини» Михайла Драгоманова (історіографічний аспект) // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. — 2011. — Вип. XXXI. — С. 309–319.
  • Іваницька С. Г., Єрмашов Т. В. Рец.: Єфремов С. Щоденник: Про дні минулі (спогади). Упор., вступ. ст. І. Гирича. К.: Темпора, 2011 // Український історичний журнал. — 2013. — № 1. — С. 221–229.
  • Іваницька С. Г., Єрмашов Т. В. Постать Сергія Єфремова – публіциста в українській пострадянській гуманітаристиці // Українська біографістика = Biographistica Ukrainica : зб. наук. праць / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т біографічних досліджень ; редкол. : Т. І. Ківшар (гол. ред.) та ін. – К., 2013. – Вип. 10. – С. 282-308.