Джемелінський Віталій Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Джемелінський Віталій Васильович
Народився 5 серпня 1937(1937-08-05) (86 років)
СРСР
Країна СРСР СРСР
Україна Україна
Alma mater НТУУ «КПІ»
Галузь Технологія машинобудування
Заклад НТУУ «КПІ»
Вчене звання Професор
Науковий ступінь Кандидат технічних наук
Науковий керівник Ковальченко М.С
Партія КПРС

Джемелі́нський Віта́лій Васи́льович (5 серпня 1937, СРСР) — радянський та український вчений у галузі технології машинобудування, кандидат технічних наук, професор. Науковий напрямок — фінішна обробка деталей без жорсткого кінематичного зв'язку. Автор понад 115 опублікованих наукових праць, зокрема, 2 навчальних посібників з грифом Міносвіти, довідник, 4 монографій, 19 патентів та винаходів. Голова підкомісії з технології конструкційних матеріалів НМК Міносвіти України, директор НДЦ фінішних технологій «Квалітет».

Життєпис[ред. | ред. код]

У 1964 році Віталій Джемелінський закінчив з відзнакою механіко-машинобудівний факультет Київського політеху за спеціальністю інженер-педагог і практично одразу перейшов на партійну роботу. Заочно навчався в аспірантурі, а в 1970 році захистив кандидатську дисертацію під керівництвом Михайла Ковальченка і незабаром очолив відділ науки та навчальних закладів Київського міськкому та обкому Компартії України. Саме завдяки його зусиллям в той час було реалізовано сім регіональних комплексних науково-технічних програм, що сприяли просуванню на виробництво наукових розробок вчених АН УРСР, вищих навчальних закладів та галузевих НДІ. З 1974 року Віталій Джемелінський — доцент кафедри технології конструкційних матеріалів та матеріалознавства за сумісництвом. У 1984 році він перейшов на роботу в КПІ, де обійняв посаду проректора з навчально-виховної роботи, а у 19871990 роках очолив Міжгалузевий інститут підвищення кваліфікації з нових напрямів розвитку техніки і технології.

Розквіт професійної діяльності Віталія Джемелінського припав на період вагомих здобутків інституту радянської доби та розбудову освіти України часів незалежності. З 1990 року він працював на кафедрі ЛТКМ НТУУ «КПІ» та очолював НДЦ «Квалітет». Під його керівництвом було розроблено і впроваджено нові енергозберігаючі екологічно чисті технологічні процеси механізованої фінішної обробки виробів із металів і полімерних матеріалів. Крім того, з початку 1990-их він долучався до роботи Науково-методичної комісії з інженерного матеріалознавства Міносвіти і науки України, був член редколегії Всеукраїнського науково-технічного журналу «Вібрації в техніці та технології»[1]. У 1995 році Віталій Васильович отримав звання професора. Має іменні урядові нагороди, удостоєний почесного звання «Заслужений викладач КПІ».

Праці[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Вібрації в техніці та технології. Редакційна колегія. Наукова періодика України. Процитовано 24 червня 2013.[недоступне посилання з липня 2019]

Посилання[ред. | ред. код]

Інтерв'ю