Династія Чуту
| Династія Чуту | ||||
| ||||
 | ||||
| Столиця | Банавасі | |||
| Мови | пракрит каннада | |||
| Релігії | індуїзм буддизм | |||
| Форма правління | монархія | |||
| рано сатакарні |
Чутукулананда | |||
| Історичний період | Античність | |||
| - Засновано | 125 | |||
| - Ліквідовано | 345 | |||
| Сьогодні є частиною |  Індія
| |||
Династія Чуту — династія, що панувала на південі індостанського регіону Декан після занепаду держава Сатаваханів. Була підкорена династією Кадамба.
Історія[ред. | ред. код]
За винятком едиктів Ашоки, написи Чуту є найдавнішими документами, знайденими в північній частині сучасного штату Карнатака. У тогочасних написах зустрічається назва «Чуту-кула» («родина Чуту»). Слово «чуту» мовою каннада означає «гребінь». Написи на чуту містять емблему капюшона кобри, з огляду на що чуту розшифровують як «гребінь кобри». Це пов'язує чуту з племенами нага, оскільки вони також прив'язували себе з регіоном західного Декана під назвою Нагара-Ханда.[1]
За різними версіями династія Чуту являла собою молодшу гілка Сатаваханів, була пов'язана з останніми через шлюби з доньками правителів Сатавахана або стала спадкоємицею Сатаваханів у південному Декані. Також припускають, що чуту могло бути племенем індоскіфського (шака) походження. Це відповідає побічним історичним обставинам. Саме в I ст. н. е. Сатавахани зіткнулися з вторгненням шаків, частина з яких ймовірно проникла на вглиб субконтиненту, де підкорила племена нагів. Втім невдовзі через шлюби та дипломатію визнала владу Сатаваханів, які надали правлячому роду чуту володіння в сучасному південному Декані. За ще однією версією групу шаків-чуту переселив сатакарні Гаутаміпутра Сатавахана після перемоги 125 року над Нагапаною, царем Західних Кшатрапів. Тобто з I ст. до н. е. до I н. е. це володіння називалося Нагара-Ханда чи Нага, а після асиміляції племенами чуту, перейняло назву останніх.
Чуту брали участь у військових кампаніях Сатавахана. Один з вождів був призначений махасенапаті (військовим губернатором) до Кондапуру, а інший — до Банавасі. В подальшому розширено володіння на області Каннаду та Каннавісая (сучасний Шрісайлам в Андхра-Прадеш), що є скороченою формою Сатакарнінаду та Сатакарнівісая.
З занепадом держави Сатаваханів на початку III ст. Чуту здобувають повну незалежність. Поступово встановили зверхність над сусідніми невеличкими державами в Колхапурі (тут панувала династія Кура) і Чандраваллі (династія Садакана Махаратхі), які були закріпленими династійними шлюбами. Згодом правителі Чуту поширили свою владу на північ і схід Декану, отримали контроль над Конканом (прибережний регіон) з містами Кункаллі, Баллі і Канко, встановивши зверхність над місцевою династією Бходжів. Найбільшого піднесення держава досягла за часів Харітіпутри Чутукадананди та його онуку Харітіпутри Шивасканда-вармана.
З середини III ст. вела запеклу боротьбу з державою Паллавів. втративши зрештою регіон Каннавісая, що отримав назву Шріпарвата. З іншого боку зазнало невдач у протистоянні з Вакатаками. Після цього починається занепад Чуту. Остаточно знищено військами Кадамбів близько 345 року.
Устрій[ред. | ред. код]
На чолі стояв монарх, що переважно носив різні титули. В якості васалу Сатаваханів використовував титул сатаканні, пізніше відмовилися від частини сата і використовували лише титул канні. Із здобуття самостійності переважно мали титул рано, але 2 представників династії також титул сатакарні, запозичений в династії Сатаваханів. Згідно з нумізматом Майклом Мітчінером імена правителів Чуту є матронімами, звідси Чутукуланандаса (перший відомий володар) — «син цариці з роду Чуту».[2]
Економіка[ред. | ред. код]
Основу становило землеробство, частково ремісництво і торгівля. Монети переважно карбували зі свинцю, містять легенди з імена царів. Деякі монети мають малюнки тотожні до індоскіфських монет. Наприклад, на лицьовій стороні двох свинцевих монет, знайдених у Кондапурі, зображено свастику, оточену легендою; на реверсі зображено стрілу та блискавку, які непевне походять від монет Бхумаки та Нахапани.[3]
Культура[ред. | ред. код]
Правляча династія була буддистами, але населення в значній мірі сповідувала індуїзм. Тексти державних документів та літературних творів складалися на пракриті.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Aiyangar, S. Krishnaswami (1995). Some Contributions of South India to Indian Culture. India: Asian Educational Services. pp. 138—140. ISBN 9788120609990.
- ↑ Michael Mitchiner 1999, pp. 98–99.
- ↑ Michael Mitchiner 1999, p. 100
Джерела[ред. | ред. код]
- D. C. Sircar (1968). Studies in Indian Coins (2008 reprint). Motilal Banarsidass. ISBN 978-81-208-2973-2.
- Michael Mitchiner (1983). The Chutus of Banavasi and their Coinage. The Numismatic Chronicle. 143: 95–120. JSTOR 42665170.
- Sailendra Nath Sen (1999). Ancient Indian History and Civilization. New Age International. ISBN 978-81-224-1198-0.