Дифракційна межа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Меморіал Ернсту Карлу Аббе, який приблизно визначив межу дифракції мікроскопа як , де d — розмір розрізнюваного елемента, λ — довжина хвилі світла, n — показник заломлення середовища, а θ (зображене як α у написі) — півкут, який охоплює лінза оптичного об'єктива.
Логаграфічний графік залежності діаметра апертури від кутової роздільної здатності на дифракційній межі для різних довжин хвиль порівняно з різними астрономічними інструментами. Наприклад, блакитна зірка показує, що космічний телескоп Габбл дифракційно обмежений у видимому спектрі кутом 0,1 секунд, а червоне коло показує, що людське око теоретично повинно мати роздільну здатність 20 кутових секунд, хоча зазвичай лише 60 кутових секунд.

Дифракційна межа — це мінімальне значення розміру плями (пляма розсіювання), яку можна отримати, фокусуючи електромагнітне випромінювання. Найменший розмір плями не дозволяє отримати явище дифракції електромагнітних хвиль.

Дифракційна межа була відкрита в 1873 році Ернстом Аббе.

Мінімальна дифракційна межа визначається формулою dmin = λ/(2n), де λ — довжина електромагнітної хвилі у вакуумі, n — показник заломлення середовища. Іноді під дифракційною межею розуміється не лінійний, а кутовий розмір, що визначається за формулою ψmin = 1,22 λ/D (критерій Релея[1], запропонований в 1879 році), де D — апертура оптичного приладу.

Примітки[ред. | ред. код]