Метод Лауе
Метод Лауе — метод дослідження структури кристалів за допомогою рентгенівських променів.
Названо на честь німецького фізика Макса фон Лауе[1], за чиєю пропозицією 1912 року фізики Вальтер Фрідріх[de] і Пауль Кніпінг[de] провели дослід.
У цьому методі дифракційна картина виникає внаслідок просвічування нерухомого монокристала поліхроматичним рентгенівським випромінюванням. Метод дозволяє швидко і наочно встановити сингонію та орієнтацію кристала, але, порівняно з монохроматичними методами, виявився незручним для дослідження структури через складну форму спектра випромінювання рентгенівських трубок. Пізніше метод стали успішно застосовувати на синхротронному випромінюванні, де інтенсивність слабко змінюється в широкому діапазоні довжин хвиль, а монохроматизація недоцільна, оскільки веде до втрати більшості енергії. За розподілом інтенсивності у плямі можна робити висновки про ступінь досконалості кристала і визначати його дефекти: блоковість, мозаїчність, присутність внутрішньої деформації тощо[1].
Отриману дифракційну картину називають лауеграмою.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Лауэграмма // Казахстан. Національна енциклопедія. — Алмати : Қазақ энциклопедиясы, 2005. — Т. III. — ISBN 9965-9746-4-0. (рос.)
Література[ред. | ред. код]
- Лауэграмма // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
- Jose Luis Amoros, M.J. Buerger, M.C. Amoros: Laue Method. Cambridge University Press, Cambridge 1975, ISBN 0-12-057450-0