Діалог про ораторів
| Діалог про ораторів | ||||
|---|---|---|---|---|
| лат. Dialogus de oratoribus | ||||
| Жанр | діалог | |||
| Автор | Публій Корнелій Тацит | |||
| Мова | латина | |||
| Опубліковано | 102 | |||
|
| ||||
Діалог про ораторів (лат. Dialogus de oratoribus) — твір давньоримського історика Публія Корнелія Тацита.
Зміст[ред. | ред. код]
Після невеликого введення (1) Тацит розповідає, як в молодості він прийшов разом з іменитими ораторами Марком Апром[en] і Юлієм Секундом[en] до Куріація Матерна, який нещодавно публічно прочитав свою поему про Катона Молодшого — одного з найбільш ідеалізованих римських республіканців і борців з тиранією (2). Секунд вказує Матерну на складну політичну ситуацію, при якій небажано видавати твір, що вихваляє непримиренного захисника республіканського ладу, а Апр нападає на зловживання Матерном поезією і нагадує, що в судах слухаються справи його друзів, на захисті яких йому слід було б зосередитися; Куріацій відповідає їм (3—4). Потім Апр виголошує промову про ораторську майстерність і поезію (5—10), після Секунд висловлюється про сучасний стан ораторської справи (11—13). За зауваженням Георгія Кнабе[ru], обмін думками виглядає «як пародія на судовий процес, з адвокатами, відповідачами та позивачами, [розповідь] пересипана жартами, заперечення висловлюються з посмішкою»[1]. Згодом до сперечальників приєднується ще й Віпстан Мессала, який залучає присутніх до обговорення змін, що відбулися в ораторській майстерності (14—41). Марк Апр виступає за оновлення стилістики та ораторських прийомів, а Мессала говорить про необхідність дотримання традицій колишніх поколінь ораторів[2].
Датування[ред. | ред. код]
Розмова відбувається близько 75 року, але уточнити дату заважає помилка Тацита: в тексті присутня як вказівка на шостий рік правління Тіта Флавія Веспасіана (між 1 липня 74 та 1 липня 75 року), так і згадка того, що пройшло сто двадцять років з дня загибелі Марка Тулія Цицерона (тобто, після 7 грудня 76 року)[3].
У XIX столітті «Діалог» вважали першим твором Тацита і відносили його створення приблизно до 77 року[4][5], тобто незабаром після описаної ним розмови. Пізніше такої точки зору дотримувалися, зокрема, Сергій Соболевський[6] і Сергій Ковальов[7][8]. Однак тепер вихід у світ твору відноситься до часу після вбивства Доміціана[9]. Ряд вчених відносять написання твору приблизно до 102 року або ще більш пізнього часу[10][5][11], Георгій Кнабе відстоює ідею про появу «Діалогу» під час роботи над «Історією» близько 105—107 років[12]. Остаточне датування, втім, залишається неясним[10]. До кінця не вирішене і питання про справжність цього твору. Сучасні дослідники, як правило, погоджуються з авторством Тацита і розглядають закладені в «Діалозі» ідеї як міркування історика про причини свого переходу від ораторської кар'єри до написання історії та про вибір стилю для своїх творів[13].
Особливість[ред. | ред. код]
В основі цього твору лежить сюжет про бесіду кількох відомих в Римі ораторів про своє ремесло і його скромному місці в суспільному житті. Твори в яких порушували питання про причини занепаду красномовства, подібні «Діалогу», були поширені в I столітті н. е., однак позиція Тацита на цю тему зовсім інша[14][15]. Історичність головних героїв під питанням — іноді припускають, що принаймні Марк Апр і Куріацій Матерн — вигадані персонажі[16].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Кнабе, 1981, с. 154.
- ↑ Чистякова Н. А., Вулих Н. В. История античной литературы. — Л.: ЛГУ, 1963 — С. 412—413
- ↑ Кнабе, 1981, с. 158.
- ↑ Тацит, Корнелий // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона
- ↑ а б Лосев А. Ф. История античной эстетики. Том V. — М.—Харьков: АСТ—Фолио, 2000. — С. 597
- ↑ Соболевский, 1962, с. 246.
- ↑ Ковалёв С. И. История Рима. — Л.: ЛГУ, 1986. — С. 468
- ↑ Сергій Ковалёв (с. 468) так пояснював відсутність інших творів Тацита між «Діалогом» і «Агриколою»: «...тривала перерва пояснюється тим, що за правління Доміціана (81 — 96 рр.) будь-яка можливість вільної літературної творчості була виключена».
- ↑ Gibson B. The High Empire: AD 69—200 // A Companion to Latin Literature. Ed. by S. Harrison. — Blackwell, 2005. — P. 70
- ↑ а б Goldberg S. M. The faces of eloquence: the Dialogus de oratoribus // The Cambridge Companion to Tacitus. Ed. by A. J. Woodman. — Cambridge, 2009. — P. 74
- ↑ Woodman A. J. Tacitus and the contemporary scene // The Cambridge Companion to Tacitus. Ed. by A. J. Woodman. — Cambridge, 2009. — P. 31
- ↑ Кнабе, 1981, с. 152.
- ↑ Гаспаров М. Л. Греческая и римская литература I в. н. э. // История всемирной литературы. В девяти томах. Т. 1. — М.: Наука, 1983. — С. 484
- ↑ Кнабе, 1981, с. 144.
- ↑ Лосев А. Ф. История античной эстетики. Том V. — М.—Харьков: АСТ—Фолио, 2000. — С. 598
- ↑ Кнабе, 1981, с. 147, 158.
Джерела[ред. | ред. код]
- Кнабе Г. С. Корнелий Тацит. Время. Жизнь. Книги : [рос.]. — Москва : Наука, 1981.
- Соболевский С. И. Тацит // История римской литературы : [рос.] / Под ред. С. И. Соболевского, М. Е. Грабарь-Пассек, Ф. А. Петровского. — Москва : Изд-во АН СССР, 1962. — Т. 2. — Соболевский с.