Економіка ацтеків

Чинампи

Економіка ацтеків — комплекс галузей господарства імперії ацтеків, що відповідала історичним особливостям становлення держави та географічно-кліматичним умовам державній структурі й була спрямована на нормальне функціонування адміністративного і військового механізму. Складалася переважно з землеробства, металургії, ткацтва, гончарства, птахівництва. Збиралися також данина і податки. Значного розвитку набула торгівля.

Натуральне господарство

Землеробство

Основною галуззю було землеробство. Вона забезпечувала більшу частину їжі мешканців імперії. Багато знань запозичено від тольтеків, цивілізації Теотіуакана. Ацтеки при дотриманні певної агротехніки отримували по 2—3 врожаї на рік. Залежно від мікроклімату, ландшафту, наявності вологи, оброблюваної території, технологічних і трудових навичок, вирощуваних культур використовували дві основні системи землеробства — екстенсивну (підсічно-вогневе) та інтенсивну (мільпове і терасування). Центром землеробства була Мексиканська долина.

Особливості природних умов призвело до створення своєрідної іригаційної технології — чинампової. На озерах створювалися плавучі городи — чинампи. До цієї системи входило використання грядок (завдовжки 2-10 м), доповнене застосуванням парників, покликаних прискорити проростання насіння, а також захистити їх ніжні паростки від сильних дощів, заморозків, надмірних сонячних променів. Грядки вкривали шаром сухої трави або висушених водоростей (завтовшки 6-9 см), часто використовувалися очеретяні циновки, які підвішували над розсадою. Коли наставав час пересадки, кожен паросток разом з ґрунтом витягували з грядки, поміщали в кошики (huacal, cuauhcalli) або носилки (cuitlaxmacalli) і доставляли на місце, призначене для посадки. Тут вирощували кукурудзу, перець, прянощі та спеції. Врожайність складала близько 30-40 центнерів з гектару.

Вирощувалося маїс, агава, бавовник, какао, овочі (томати, перець, квасоля, гарбуз, батат, юка), амарант, шавлія, тютюн. З насіння шавлії (chiunque), що нагадував гірчицю або сарагатону, добували олію, яке йшло на технічні цілі та в їжу. Ацтеки культивували різноманітні фруктові дерева (сапота, мамей, гуава, горіхи, ваніль, кориця, 12 видів пальм).

Скотарство і птахівництво

Ацтеки не мали великої та дрібною худоби, що суттєво позначувалося на забезпеченні харчами великої кількості населення, розташованої у долині Мехіко. Забезпечення м'ясом складало 1 % від наявної їжі. У домашньому господарстві жителів імперії були представлені індички (huexolotl, cihuatotolin), 4-5 видів перепелів, качки. Для цілорічного отримання пір'я для ремесла, а також через невміння довго зберігати забиту птицю, виловлених диких і домашніх птахів утримували разом. Існували спеціальні пташині ринки.

Також ацтеки професійно займалися розведенням маленьких собак без густої шерсті — chichi або itzcuihtli. Вирощуючи їх, ацтеки перш кастрували тварин. Це було єдиною свійною твариною в часи імперії.

Полювання, рибальство і збиральництво

Переважно полювання здійснювалося на птахів, близько 40 видів яких були відомі ацтекам. Найпоширенішою здобиччю були качки та гуси, як перелітні (на них полювання йшло з жовтня по березень), так і місцеві. Для полювання на них найчастіше використовували мережі. Їх навішували на палі, вбиті в дно озера. Криками і ударами палиць по воді водоплавних заганяли в пастки, заплуталися птахів витягували з мереж. Використовували також дощечки для метання дротиків.

Рибальство було розвинене на всіх річках і озерах. Населення абсолютно всіх прибережних або острівних поселень оз. Тескоко займалося їм, а для деяких з них воно було навіть основним заняттям. Рибальським центром вважалася Чиконаутла, що розташовувалася на східному узбережжі оз. Тескоко. Там жило дуже багато професійних рибалок.

У менш солоної або прісній воді ловили кілька видів риб, відомих під загальною назвою «біла риба» (iztacmichin), досягали в довжину до 20 см; згадуються і інші види прісноводних риб (xohuilin і amilotl). На відкритій воді ловили рибу з каное, використовуючи мережі, гачки, тризубці, остроги, списи; під час повені, коли вода виходила з берегів, ловили руками. Закладалися також зачатки рибництва.

Окрім озерного та річкового рибальства, в ацтеків існувало морське рибальство. На ринках рибу продавали в різних видах: свіжої, солоної, копченої; торгували і ікрою.

Ацтеки збирали різноманітних дрібних тварин і комах (izcauitli): черепах, жаб, тритонів, креветок, змій, раків, равликів, мурах, ящірок, лангустів, пацюків, мишей, сарану, ігуан, личинок комах, бабок, водяних жуків (axayacatl) та їх личинок (ahuauhtli), яких зазвичай збирали на листках очерету. Вони також займалися бортництвом, збираючи натуральний мед, який потім продавався на ринках.

Ремісництво

Корисні копалини і обробка металів

Ацтеки добували і використовували близько 35 неметалевих мінералів і приблизно 14 видів руд. Важливе значення мало насамперед видобуток солі (iztlatalli). Її використовували в їжу і для консервації. Сіль отримати декількома способами: збирання солі, що кристалізувалася (tequequite) на березі; на оголеному під час посухи дні; випарюванням.

Ацтеки добували обсидіан, базальт, кварц, мармур, порфір, яшму, «білий камінь», «чорний з червоними прожилками», пісок, глину, селітру, вапняк, бурштин, жадеїт.

Базальт добували в районі Теотіуакана і Темаскалапан, обсидіан — у вулканічних районах центральної частини імперії, насамперед в Отумбі, де добували зелений обсидіан, кварц — у Тепотслані, пісок — Тототепеку і Кетсальтепеку, глину — на території сучасного штату Морелос, вапняк — Сумпанго, Сітлалтепекі, Шалтокані, Уеіпочтлані, Текішкіакі.

Добування мінералів (золото, мідь, срібло, олово, свинець, ртуть, кіновар, кальцит, галуни, каолін) здійснювався у відкритих кар'єрах і шахтним способом. Золоті, мідні, олов'яні та срібні (набагато рідше) копалини в межах ацтекської держави розташовувалося переважно в районі нинішніх штатів Герреро і Оахака.

Виробництво

Обробка отриманого металу проводилася шляхом кування та лиття. Майстри кування (teocuitlatzotzonqui) молотів не мали. Ювеліри використовуючи один камінь як молот, а інший як ковадло, отримували пластини золота, срібла, міді потрібної товщини і розміру; з цих заготовок потім робили самі різні предмети. Металом обрамляли дорогоцінне й напівкоштовне каміння, зокрема нефрит, що вважався священним.

Ливарники (teucuitlapitzqui або tlatlalianime — «ті, хто дають адекватний стан чогось») використовували гіпсові форми і класичну техніку «втраченого воску». Спочатку майстер змішував деревне вугілля з глиною і отриманий склад висушував на сонці протягом двох днів. Потім з нього за допомогою мідного скребка виготовлялася форма. Потім teucuitlapitzqui займався воском. Розігрів його, він підмішував до нього білий копал для міцності і профільтровував. Після цього шматок воску розкочувався на пласкому камені дерев'яною качалкою, поки він не ставав тонким. Отримана найтонша пластина шматочком дерева накладалася на форму, зверху на неї наносився спочатку потовчене у порошок деревне вугілля, а потім глина, її залишали на 2 дні сохнути. Метал поступово витісняє розтоплений віск, який витікав через нижній отвір у формі. Закінчивши плавку, майстер звільняв готовий виріб від форми і полірував його піском. Потім виріб опускався у ванну, зроблену з розмелених галунів. Після цього річ оброблялася, потім виріб вдруге гартували і знову опускали у ванну з галунів.

Для обробки металу ацтекські ковалі використовували піч, температура в якій підтримувалася людиною, яка дула через трубку у вугілля.

Ацтекські майстри вміли робити сплави, зокрема бронзові, додаючи до міді олово або миш'як. При цьому іноді частка олова або миш'яку досягала 23 %. Також вони знали мідно-срібні, мідно-золоті, золото-срібні (електрон) сплави. Щоб отримати сплав, званий тумбага, який був дешевше, ніж чисте золото, до золота додавали мідь, але цей сплав можна було обробити так, щоб надати йому вигляд більш цінного металу. Сплав припій отримували, змішуючи мідь і срібло.

Ацтеки знали техніку золочення, паяння, філіграні, полірування, карбування. Золотих і срібних справ майстри називалися teucuitlahua — «ті, хто володіє істинним отриманням металу», або teucuitlapitzqui — «той, хто робить плавку»; працювали з міддю — «той, хто розпоряджається міддю» (tepuztecac), або «той, хто плавить мідь» (tepuzpitzqui), ювелірів — tecuitlahua, мідників — tepuztecac.

Деревообробка була на досить високому рівні. На ринку продавалися готові вироби і деревина. Найбільш доступними і широко використовуваними з дерев були дуб і різні види сосни. Були поширені професії теслярів та столярів.

Шкіряна справа було розвинене добре в різних районах Потрійного союзу. З шкіри робили самі різні речі, насамперед взуття, яку, однак, носили лише представники верхніх шарів суспільства. Взуття робили без носка, але з п'ятою і каблуком, ремені у такому взутті проходили між пальців і зміцнювалися на щиколотці на кшталт ґудзика.

Важливою сферою застосування особливо якісно вичинених шкір було використання їх як писального матеріалу при складанні кодексів. Перед нанесенням малюнків і піктограм лист пергаменту зазвичай вкривали білою фарбою.

Використовували для отримання паперу шкіру і кору (лико) лісового фігового дерева, індіанської смаковниці матла (amatl або amaquaitl), звідки веде своє походження й сама назва ацтекського паперу — аматль.

Кераміка

Традиції гончарства сформувалися на основі традицій виробництва кераміки народів Месоамерики, зокрема ольмеків та тольтеків. Ацтекські гончарі (zuquichiuqui) не знали гончарного круга. Втім вони досягали високої майстерності у виробі керамічних виробів. В Ацтекській імперії використовували техніку глазурі, виробляли орнаментовану та розписну кераміку, найчастіше використовувалися стилізовані зображення птахів, рослин, риб та ін., а також прості гладкостінні вироби.

Ткацтво

Використання тканин ацтеками був вельми різноманітним. Робили (у тому числі і на продаж) різні покривала, простирадла, килими, накидки та ін. Головне призначення тканин було пов'язано з виготовленням одягу, який не відрізнявся великою різноманітністю і складністю форм.

Виробництво одягу не включала такі операції, як крій або щит, оскільки ацтекський одяг складався з незшитих шматків тканини, які охоплювали тіло у вигляді стегнах пов'язок, плащів, накидок, спідниць. Основу становив одинарний шматок тканини, різниця полягала лише в його розмірі, якості і ціні.

Торгівля

З піднесенням могутності ацтекської держави торгівля почала відігравати роль важливого механізму у здійсненні руху, розподілу всіх видів продукції. Покровителем торгівле було своє божество Якатекутлі.

В міста імперії кожного дня доставлялося багато різної продукції: продукти харчування, ремісничі вироби, різноманітна сировина. Відповідно сучасним дослідженням близько 40 % необхідних продуктів мешканці столиці Теночтітлану отримували через ринок, а решта у формі доходів від податків і данини. Інша столиця імперії — Тескоко — забезпечувалася завдяки торгівлі та данини на 90 % та 10 % населення відповідно.

В залежності від могутті члени союзу контролювали певну кількість торговельних центрів імперії. Під контролем Теночтітлана знаходилося п'ять міст, в чотирьох панував Тескоко, три контролював Тлакопан.

На найважливіших ринках (тіанкуіцтлі) в Теночтітлані, Тескоко, Тлакопан та ін. торгівля йшла щодня. Продуктові ринки працювали щодня, а в певні дні можна було купити і продати все інше (на великих ринках більш ніж 100 видів товарів). На ринках пропонувалася як товар і робоча сила, тобто існувала практика найму професійних носильників-тламеме, жінок — ткаль і пряль.

На ринках діяли особливі інспектори, «керуючі ринками» (тіанкуіцко тейанкуе), які стежили за тим, щоб кожен товар продавали в межах ринку і в певному торговому ряду. Це не стосувалося лише маїсу. Спеціальний ринковий суд знаходився тут же в одному з приміщень і складався з 10-12 суддів — торговельних старійшини (почтека тлатокуе).

Основними напрямками зовнішніх торговельних зв'язків вважалися південний і південно-східний. На узбережжі Мексиканської затоки найважливішим пунктом міжнародної торгівлі був Шікаланко. Звідси надходили на ринок зерно какао, пір'я тропічних птахів та ін. До моменту Конкісти в Шікаланко відзначалися ознаки деякого домінування ацтеків, тим не менше район залишився в значній мірі нейтральним, будучи, на думку дослідників, на кшталт порто-франко Месоамерики. Значну роль у торгівлі ацтеків з майя відігравало місто Соконуско на тихоокеанському узбережжі. У внутрішніх областях півострова Юкатан настільки ж важливим для обміну був район Акалан. Мали значення й інші пункти міжнародної торгівлі південного і південно-східного напрямку.

Податки і данина

Мешканці імперії платили податки, яких було близько 11. Вони поділялися на імперські (збір податків імперії, збір подарунків для членів Потрійного союзу, збір податків у підкорених державах) та на рівні міста-держави (земельний, ринковий, військовий податки, рента на майно тлатоані, трудова повинність, військова повинність, громадські роботи, трудова повинність молодиків у тельпочкаллі).

Земельний податок був основоположною і широко поширеною формою фіскальних виплат у ацтекській державі і в той же час це було основне джерело доходів міст-держав. Виплати здійснювалися різними товарами — тканиною, зернами какао, дровами, продуктами харчування та іншими предметами домашнього побуту. Виплатами обкладали голову домашнього господарства, а обсяг визначався виходячи з розміру оброблюваної землі. Розміри ділянок землі та виплати фіксувалися в піктографічних записах. Безземельні працівники не платили цей податок. Усі інші податки та повинності складали значно меншу частину й мали місцеві особливості.

Підкорені території були розділені на провінції і збір податків здійснювався в головному місті. Деякі виплачувалися щоквартально, інші — 1 раз на півроку, треті — щорічно. Переважно податок збирався тканинами з бавовни — мантас, також імперії виплачували товарами розкоші і повсякденного використання. На кожну провінцію призначалося по 2 високопоставлених збирача податків (калпіхквуі), один з яких знаходився в головному місті регіону, інший — в імперській столиці Теночтітлані.

Залежні та підкорені міста сплачували податки членам Потрійного союзу. Зобов'язання були: місцеві продукти у сирову або переробленому вигляді, робота, служба. Жителі повинні були обробляти землю та виконувати інші види барщини. Данина була досить великою. Так, провінція Койоланан (долина Оахака) сплачувала 800 тюків або 16000 шт. художньо виконаних накидок або плащів, 3200 шт. довгих накидок, 20 золотих дисків товщиною з палець й розміром з тарілку, дві «комори» кукурудзи, одну — квасолі, одну — насіння шавлії. 1 «комора» вміщувала в себе приблизно 186043 кг. Таким чином загальна кількість харчів становила 744172 кг.

За найскромнішими підрахунками, Теночтітлан отримував щороку як данину від поневолених народів 10 тис. т маїсу, 7800 т бобів, 6600 т перцю, 33680 пучків коштовного пташиного пір'я, до 150 тис. комплектів одягу, 16 тис. каучукових куль, 32 тис. пачок агавового паперу, 8 тис. тростинних циновок.

Джерела

• Chapman A. M. Port and Trade Enclaves in Aztec and Maya Civilizations // Trade and Market in Early Empires. Jlencoe. 1957. P. 118
• Berdan, Frances F., Richard E. Blanton, Elizabeth H. Boone, Mary G. Hodge, Michael E. Smith and Emily Umberger. 1996 Aztec Imperial Strategies. Dumbarton Oaks, Washington, DC.
• Castillo F. V. M. Estructura economica de la sociedad mexicana. Mexico, 1972. P. 95—96