Засоби підмощування

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

За́соби підмо́щування — пристрої, призначені для організації робочих місць під час виконання будівельно-монтажних робіт на висоті або глибині понад 1,3 м від рівня ґрунту або перекриття[1][2].

Відповідно до європейських норм термін «засоби підмощування» означає будь-які тимчасові конструкції, стаціонарні, підвісні або пересувні, та її опорні компоненти, котрі використовуються як опори для розміщення людей і матеріалів та для забезпечення доступу на будь-яку таку конструкцію і котрі не є «підіймальним механізмом»[3].

Існують механізовані та немеханізовані засоби підмощування. До механізованих засобів підмощування належать будівельні люльки, до немеханізованих — драбини, помости, риштування.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ДСТУ Б В.2.8-39:2011 Засоби підмощування. Загальні технічні умови (ГОСТ 24258-88, MOD)
  2. Наказ Міністерства соціальної політики України від 19.01.2018 № 62. Правила охорони праці під час експлуатації вантажопідіймальних кранів, підіймальних пристроїв і відповідного обладнання [Архівовано 24 лютого 2020 у Wayback Machine.]
  3. Рекомендація щодо безпеки та гігієни праці у будівництві № 175. Міжнародне законодавство про охорону праці, Конвенції та рекомендації МОП, 1997 р. Архів оригіналу за 24 лютого 2020. Процитовано 24 лютого 2020.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]