Географічна оболонка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Земна поверхня)
Перейти до: навігація, пошук

Географі́чна оболо́нка (англ. geography envelope; нім. geografischer Mantel, m) — верхня комплексна оболонка Землі, що утворилася внаслідок взаємопроникнення і складної взаємодії окремих геосфер — літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери[1].

Чітких меж географічна оболонка не має. Верхня межа її проходить на висоті 25—30 км над поверхнею Землі, нижня — під океанами на 5—10 км нижче від їхнього дна. Потужність географічної оболонки сягає 60—70 км[1]. Та частина географічної оболонки, в якій виникла й розвивається людська спільнота, називається географічним середовищем[1].

Характерна особливість географічної оболонки — наявність речовини в трьох агрегатних станах: твердому, рідкому й газоподібному. Основні види енергії, що зумовлюють розвиток географічної оболонки, надходять від Сонця (екзогенні) та пов'язані з внутрішньою будовою Землі (ендогенні).

Географічній оболонці притаманні:

  • цілісність, зумовлена безперервним кругообігом речовини та енергії між її складовими;
  • нерівномірність розвитку в просторі й часі, зокрема ритміка процесів і явищ, зумовлена головним чином астрономічними і геофізичними факторами;
  • безперервність розвитку.

Сучасний стан географічної оболонки є результатом її тривалого розвитку, тому її можливо успішно досліджувати лише тоді, коли розглядати природу в її постійному розвитку як ціле, так і за окремими елементами. У такий спосіб можливо зрозуміти закономірності у зв'язках між окремими об'єктами і явищами, передбачати та прогнозувати шляхи подальшого розвитку, уникати негативних наслідків діяльності людини з використання природних ресурсів, раціонально використовувати природні багатства[1].

Основними рисами структури географічної оболонки є ярусність її будови і складна регіональна диференціація, що проявляється у формуванні різних природно-територіальних комплексів. Географічна оболонка є предметом вивчення фізичної географії.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г (рос.) Подобедов Н. С. Общая физическая география и геоморфология. — М.: Недра, 1973. — С. 312.

Література[ред.ред. код]

  • (рос.) Видина А. А. Методические указания по полевым крупномасштабным ландшафтным исследованиям. — М., 1962. — 132 с.

Посилання[ред.ред. код]