Портал:Науки про Землю

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Розділ Вікіпедії: Землезнавство
Проект  |  Портал


редагувати
  Вступ
Rotating earth (large).gif

Науки про Землю (Геонауки) — науки, що займаються вивченням планети Земля.

Перші системні праці з наук про землю, що з'явилися в античному світі ("Про камені" Теофраста, "Природнича історія" Плінія, "Географія" Страбона), а також праці середньовічних вчених Сходу ("Мінералогія" Аль-Біруні та ін.) були відомі лише обмеженому колу європейських учених, причому їх вивчення зосереджувалось здебільшого в християнських монастирях...

У 1544 р. вийшла друком ґрунтовна праця видатного німецького вченого, францисканського монаха Себастьяна Мюнстера "Cosmographia" ("Космографія", рис. 4.252). Серед різноманітних історико-географічних даних, книга містила чимало різноманітної землезнавчої інформації. Розглядались питання видобутку й збагачення корисних копалин, наводились конструкції підйомних, водовідливних, вентиляційних і збагачувальних машин, рушієм яких слугував водний потік. Мюнстер, не маючи професійних знань у гірничій галузі, спирався на праці античних авторів і своїх сучасників (значною мірою на роботи Ґ. Аґріколи), про що шляхетно повідомив читачів. Свідченням великого успіху "Космографії" було 24 перевидання цієї праці впродовж одного століття, як мовою оригіналу (німецькою), так і в перекладах латиною, чеською, французькою, італійською та англійською мовами. Серед ілюстраторів книги були такі видатні майстри, як Ганс Гольбейн, Урс Граф, Давид Кандел та ін...::::::::::::::::читати далі

редагувати
 FA gold ukr.png Вибрана стаття
Victoria Falls gorge1.jpg

Замбе́зі — четверта за довжиною ріка Африки. Площа її басейну становить 1570 тис. км², що менше, ніж половина басейну Нілу. Ріка довжиною 2574 км починається в Замбії, тече через Анголу і Замбію і удовж кордонів Намібії, Ботсвани, Замбії і Зімбабве до Мозамбіку, де впадає в Індійський океан. Назва «Замбезі» мовою народу тонга означає «Велика ріка».

Найбільш видовищним місцем Замбезі є водоспад Вікторія, один з найвищих водоспадів світу. Також варто згадати водоспади Чавума на кордоні Замбії з Анголою і Нгоньє — поблизу Сіоми в західній Замбії. Лише в п'яти місцях річище Замбезі перетинається мостами: в Чін'їнджи (пішохідний), Катіма-Муліло, Вікторія-Фолз, Чірунду і Тете, а також греблею гідроелектростанції Каріба..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Землезнавча термінологія
Венеціанська лагуна (вигляд з космосу)

Зато́ка — частина океану, моря, озера, що заходить у суходіл, але має вільний водообмін з основною частиною водойми.

Межі затоки визначають по прямій лінії між мисами біля входу або по певній ізобаті. За походженням розрізняють затоки океанічні та морські, за формою — воронкоподібна, витягнута, розгалужена; за властивостями вод — опріснена, солонуватоводна, солона; за глибиною — мілководні та глибоководні.

Затоку можна називати бухтою, якщо вона є пристаніщем для кораблів чи суден і має причальні споруди чи, як мінімум, якорну стоянку для суден. Але бухтою може бути не тільки затока, а й частина естуарію..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 High-contrast-camera-photo-2-blue.svg Вибране зображення
Echinocereus laui,
названий на честь А. Лау
редагувати
  Обрані мінерали, гірські породи та корисні копалини Землі
Бюст(голова) Аменхотепа III з кварциту

Кварцит — метаморфічна гірська порода, що складається переважно з кварцу. Утворилася при метаморфізмi кварцових пісковиків. Характеризується значною твердістю, внаслідок чого складна в обробці. За мінеральним складом виділяють слюдисті, ґранатові, роговообманкові кварцити.

Утворення кварциту пов'язане з перекристалізацією істотно кварцових пісковиків у процесі регіонального метаморфізму. Кварцити залягають серед різноманітних метаморфічних гірських порід у вигляді суцільних пластових тіл великої протяжності. Особливо широко кварцити представлені у відкладах протерозою. Багато кварцитів — цінні корисні копалини. Залізисті (магнетитові) кварцити — найважливіша залізна руда (родовища Кривого Рогу, КМА, оз. Верхнього в США, Лабрадору в Канаді і т. д.). Кварцити, в яких вміст SiO2 досягає 98-99%, використовують для виготовлення динасових вогнетривких виробів, для отримання чистого кремнію і його сплавів, а також як флюс у металургії..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані тектонічні структури Землі
Адріатична плита окунтурена

Адріатична плита, Апулійська плита —— маленька тектонічна мікроплита, що відкололась від Африканської плити трансформаційним розломом в крейдовому періоді. Має континентальну кору.

Північна частина плити зазнала деформації за часів Альпійської складчастості, коли Адріатична плита зазнала колізію із Євразійською плитою. Зазвичай розглядається у складі Євразійської плити.

Адріатична плита все ще рухається в бік Євразійської плити. Періадріатичний розлом, що прямує через Альпи відокремлює обидві плити. Євразійська плита (континентальна кора) зазнає субдукцію під А.п. — унікальне явище у тектоніці. Африканська плита (її океанічна кора) зазнає субдукції на південній межі А.п., утворюючи вулкани південної Італії::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані вулкани, кратери та сеймічноактивні зони Землі
Vesuvius from plane.jpg

Везувій (італ. Vesuvio) — активний вулкан на півдні Італії біля Неаполя. Висота 1277 метрів, діаметр кратера дорівнює приблизно 750 метрам. Один з трьох діючих вулканів Італії, єдиний діючий вулкан материкової Європи. Відомий тим, що під час плініанського виверження знищив римські міста Помпеї і Геркуланум у 79 році н. е. Приблизне число загиблих в Помпеях — 2 000 чоловік. Вважається одним із найнебезпечніших вулканів світу. Відомо більше 80 значних вивержень цього вулкана, останнє з яких сталося в 1944 році.

В кратері та на свіжих лавових потоках іноді вириваються водяні пари й гази з температурою до 400 °C. Лави й туфи, вивітрюючись, створили родючий ґрунт схилів Везувію. На нижній частині схилів знаходяться фруктові сади та виноградники, вище, до висоти приблизно 800 метрів — соснові гаї.

Потужні виверження Везувію як правило чергуються з періодами слабкої активності. Типове виверження Везувію характеризується викиданням великої кількості попелу та газів, які формували великий стовп. Під час вивержень рослинність на схилах та поселення біля підніжжя вулкана нерідко ставали жертвою стихії.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані орографічні елементи Землі
Головні батіметричні/топографічні особливості Північного Льодовитого океану

Хребет Альфа — великий вулканічний хребет на дні Північного Льодовитого океану, між Канадською котловиною і хребтом Ломоносова. Був активним протягом формування Амеразійського басейну.[1] Хребет Альфа є продовженням хребта Менделєєва. Проте назва останнього збереглась лише за тією частиною підводного хребта, що лежить в російському секторі Арктики. Іншу частину називають хребтом Альфа (назва американської дрейфуючої арктичної станції)[2]..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані природні водойми та водостоки Землі
Donec near shepilovo.JPG

Сіверський Донець впадає до Дону за 218 км від його гирла на висоті 5,5 м над рівнем моря. Таким чином падіння річки становить 195 м, середній ухил 0,18 м/км[3]. Швидкість течії Сіверського Дінця невелика, від 0,15 м/c поблизу Чугуєва до 1,41 м/с у Лисичанську, на деяких ділянках майже нульова,.[4].

На більшій частині течії річка має широку долину: від 8—10 км у верхів'ях до 20—26 км у нижній течії. Долина здебільшого асиметрична. Правий берег високий (інколи зустрічаються крейдяні скелі), дуже розчленований ярами, лівий пологий, у нього розміщується заплава з чисельними старицями, озерами і болотами, найбільше з яких озеро Лиман. Русло річки відрізняється звивистістю, особливо до впадіння річки Оскіл. На річці (у верхній і середній течії) багато перекатів, бистрин, невеликих поріжків, завалів.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані льодовики та артезіанські басейни Землі
Льодовик Ламберта-Фішера

Льодовик Ламберта (англ. Lambert Glacier) — льодовик у Східній Антарктиді; ймовірно, є найбільшим у світі льодовиком. Його ширина — 30-120 км, довжина — близько 700 км. Він покриває приблизно п'яту частину льодовикового щита Східної Антарктиди. В ньому зосереджено біля 12% запасів прісної води на Землі.

Льодовик Ламберта-Фішера відкритий австралійською експедицією в 1957 р. і названий на честь керівника картографічної служби Австралії Брюса Ламберта.

редагувати
  Обрані ґрунти Землі
Mollisol.jpg

Чорно́зем — тип ґрунту, що розвивається в умовах суббореального слабоаридного клімату з добре вираженою сезонною контрастністю під степовою і лучно-степовою рослинністю на пористих карбонатних породах — лесах і лесовидних суглинках. Чорноземи поширені переважно на платформних рівнинах, але зустрічаються також островами серед інших ґрунтів у міжгірських западинах, улоговинах і на слабоеродованих схилах гірських систем. Формування чорноземів зумовлено особливостями біологічного колообігу — великою кількістю хімічних елементів, які залучаються у щорічні процеси утворення і трансформації органічної речовини, надходженням основної маси органічних решток всередину ґрунту, активною участю в розкладанні рослинних решток бактерій, актиноміцетів, безхребетних[5].

Для чорноземів характерна наявність двох основних генетичних горизонтів:

  1. Гумусового прогресивно-акумулятивного, що характеризується великою потужністю, високим вмістом гумусу при його поступовому зменшенні з глибиною, зернистою структурою.
  2. Карбонатно-акумулятивного..::::::::::::::::читати далі
редагувати
  Обрані природні зони та одиниці районування Землі
Савана у заповіднику Нґоронґоро, Танзанія

Сава́на (ісп. sabana «простирадло» або від саван, або з карибських мов) — тип тропічної, субтропічної і субекваторіальної рослинності, що характеризується поєднанням трав'яного покриву з окремими деревами, групами дерев або чагарниками.

Савани формуються на червоних і червоно-бурих ґрунтах в умовах тропічного клімату з різко виявленим сухим та вологим періодами.

У трав'яному покриві савани переважають злаки (заввишки до 3-5 метрів). Деревна рослинність саван представлена баобабами, евкаліптами, акаціями, пальмами тощо.

Савани поширені в Африці, особливо на сході, Південній (льяноси, кампоси) і Центральній Америці, Південно-Східній Азії, Австралії, Індії.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані об`єкти природно-заповідного фонду Землі
USA 10654 Bryce Canyon Luca Galuzzi 2007.jpg

Національний парк «Каньйон Брайс» (англ. Bryce Canyon National Park, вимова МФА: [ˈbraɪs]) — національний парк, розташований на південному заході штату Юта в США. У межах парку знаходиться каньйон Брайс, завдяки якому парк і отримав назву, дарма що насправді це не каньйон, а гігантський природний амфітеатр, створений ерозією східної сторони плато Пансугант.

Парк відомий геологічними структурами «гуду», сформованими дією вітру, води, і крижаної ерозії осадкових порід дна річки або озера. Яскраві червоні, помаранчеві й білі кольори скель творять своєрідне враження на відвідувачів.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані тварини Землі
Lightmatter Alaskan brownbear.jpg

Грізлі, сірий ведмідь, грізлі (Ursus arctos horribilis) — підвид бурого ведмедя (Ursus arctos), що мешкає переважно на Алясці і в західних районах Канади. За зовнішнім виглядом і розмірами грізлі близький до сибірських підвидів бурого ведмедя.

Колись грізлі був поширений від Аляски до Техаса і півночі Мексики, на початок XXI століття водиться тільки на Алясці і на заході Канади (Юкон, заході Північно-Західних територій та Альберти, Британська Колумбія). Ізольовані популяції збереглися в Скелястих горах — у північному Айдахо, західній Монтані і північно-західному Вайомінгу, а також у північних Каскадних горах в штаті Вашингтон.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані рослини Землі

Гідатофі́ти (Від грец. Hydor, родовий відмінок hydatos — вода і phyton — рослина) — водні рослини, цілком або більшою своєю частиною занурені у воду (на відміну від гідрофітів, занурених у воду тільки нижньою частиною).

Одні з них не прикріплені коренями до ґрунту (наприклад, ряска, елодея), інші — прикріплені (наприклад, латаття). За способом розвитку різняться:

  • Гідатофіти справжні — рослини, занурені у воду, ріст і розвиток яких відбуваються тільки у воді (наприклад, види куширу);
  • аерогідатофіти занурені — рослини, цілком занурені у воду, зростання у яких відбувається у воді, а запилення квіток — над водою (наприклад, у валіснерії спіральної);
  • аерогідатофіти плаваючі — рослини, у яких частина листя і стебел занурена у воду, а частина — плаваюча; запилення квіток відбувається.::::::::::::::::читати далі
редагувати
  Обрані антропогенні об`єкти Землі
Будівництво шлюзу 1910 рік

Пана́мський кана́л — судноплавний канал, що сполучає Панамську затоку Тихого океану з Карибським морем і Атлантичним океаном, розташований на Панамському перешийку на території держави Панама.

Прохід судна через шлюз Мірафлорес

Довжина — 81,6 км, зокрема 65,2 км сушею і 16,4 км дном Панамської та Лімонської бухт (для проходу суден глибокою водою).

Будівництво Панамського каналу стало одним із найбільших і надскладних будівельних проектів, здійснених людством.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані наукові та освітні установи і заклади в області наук про Землю
Обелиск в Севастополе.jpg

Морський гідрофізичний інститут Національної академії наук України — провідний український інститут з питань гідрофізики морського середовища розташований у місті Севастополі.

Морський гідрофізичний інститут — один з найвідоміших у країні та у світі океанографічних науково-технічних комплексів, до якого входять:

редагувати
  Обрані науково-дослідні експедиції, що досліджували Землю
Bundesarchiv Bild 102-05737, Stolp, Landung des Nordpol-Luftschiffes "Italia".jpg

Арктична експедиція на дирижаблі «Італія» (англ. Italia) — експедиція до Північного полюсу 1928 року під керівництвом італійського дослідника Умберто Нобіле. Дирижабль з екіпажем з 16 чоловік вилетів з Ню-Олесунна на Шпіцбергені 23 травня, пролетів над Північним полюсом, але на зворотному шляху зазнав катастрофи. Під час аварії частина екіпажу загинула, а ті, що вижили близько місяця провели на льоду в таборі, відомому під назвою «Червоний намет». Для порятунку вцілілих в різних країнах було організовано кілька експедицій. Останніх членів експедиції Нобіле 12 липня забрав радянський криголам «Красін».::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Списки в області наук про Землю
  • Аджигьоль-Невшехір
  • Список мінералів
  • Список вулканів Антарктики
  • Список найвищих водоспадів
  • Землетруси в Іспанії
  • Список вершин Анд
  • Вулкани Туреччини
  • Список найглибших озер світу
  • Гіреколь-тепе
  • Списки річок за країною
  • Список вулканів в Колумбії *
  • Список викопних птахів
  • Список найбільших озер світу
  • Рослини Червоної книги України за природоохоронним статусом‎
  • Список родів мезозойських ссавців
  • Карапінар (вулканічне поле)
  • Землетруси 2012 року
  • Списки озер за країною
  • Список річок Корсики
  • Списки рослин
  • Списки комах‎
  • Список річок України
  • Списки птахів‎
  • Список найвищих гір Антарктики
  • Адміністративний поділ Антарктики
  • Списки риб‎
  • Список вулканів світу
  • Списки плазунів‎
  • Списки ссавців‎
  • Треакартер
  • Піллар-Рокк
  • Стюрдевант Рокк
редагувати
  Періодичні видання в області наук про Землю
  • Geoarcheology
  • Anthropology and Archeology Journals
  • Anthropology Today
  • Archaeological Prospection
  • Oxford Journal of Archaeology

}}

редагувати
  Землезнавча література
  1. Жупанський Я. І. Історія географії в Україні: навчальний посібник. — К, 2006.
  1. Canal Apaza, Luis (2007). Geografía Regional. CBT.
  2. Cuadrat, J.M; PITA, Mº.F. (2000). Climatología, Segunda edición, Madrid: Cátedra Geografía.
  3. Ferreras, C.; Fidalgo, C.E. (1999). Biogeografía y edafología. Madrid: Síntesis.
  4. López Bermúdez, Francisco y Otros (1992). Geografía física. Madrid: Cátedra Geografía.
  5. Méndez, Ricardo (1997). Geografía económica. La lógica espacial del capitalismo. Barcelona: Ariel Geografía.
  6. Puyol, Rafael; Estébanez, José; Méndez, Ricardo (1995). Geografía humana. Madrid: Cátedra Geografía.
  1. Хромов С. П. Метеорология и климатология для географических факультетов. — Л.: Гидрометеорологическое изд-во, 1964.
  2. Гончаренко С. У. Фізика атмосфери. К., 1990. 124 с.
  3. Стехновський Д. І. Навігаційна гідрометеорологія 1977р
  1. (рос.) Войтковский К. Ф. Основы гляциологии. — М.: Наука, 255 с.
  2. (рос.) Гляциологический словарь. Под ред. В. М. Котлякова. Л., ГИМИЗ, 1984, 528 с.
  3. (рос.) Калесник С. В. Очерки гляциологии. — М.: Государственное издательство географической литературы, 1963. 551 с.
  4. (рос.) Котляков В. М. Снежный покров Земли и ледники. — Л.: ГИМИЗ, 1968. 480 с.
  5. (рос.) Попов А. И., Розенбаум Г. Э., Тумель Н. В. Криолитология. — М.: Издательство Московского университета, 1985. 239 с.
  6. (рос.) Баранский Н. Н. Научные принципы в географии. // Избранные труды. — М.: Лепсель, 1980.
  7. Назаренко І.І., Польчина С.М. Нікорич В.А. Грунтознавство. Методологія і методи дослідження грунту
  8. Позняк С. П. Ґрунтознавство і географія ґрунтів: підручник. У двох частинах. - Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. — 270 і 286 с.
  9. Сукачёв В. Н., О географической среде в лесном производстве, Л., 1940;
  10. Основы лесной биогеоценологии, под ред. В. Н. Сукачёва и Н. В. Дылиса, М., 1964;
  11. Дылис Н. В. Основы биогеоценологии. (Учебное пособие для географических специальностей университетов). М., 1978 — 151 с.
  12. Программа и методика биогеоценологических исследований, под ред. В. Н. Сукачева и Н. В. Дылиса, М., 1966;
  13. Идеи биогеоценологии в лесоведении и лесоразведении: к 125-летию со дня рождения акад. В.Н. Сукачёва / [отв. ред. С.Э.Вомперский]; Ин-т лесоведения РАН. - М.: Наука, 2006. - 260 с.
  14. Valencia Rangel, Francisco (1987). Introducción a la Geografía Física, 13a edición, México: Herrero.
  15. Hanno Beck: Geographie. Europäische Entwicklung in Texten und Erläuterungen. (Orbis academicus. Problemgeschichten der Wissenschaft in Dokumenten und Darstellungen. Band II/16). Karl Alber, Freiburg / München 1973, ISBN 3-495-47262-2
  16. Hans Gebhardt, Rüdiger Glaser, Ulrich Radtke, Paul Reuber (plus 130 Autoren): Geographie — Physische Geographie und Humangeographie. Spektrum Akademischer Verlag in Elsevier, Heidelberg 2006/2007, ISBN 3-8274-1543-8.
  17. Hans Heinrich Blotevogel: Geographie. In: E. Brunotte, H. Gebhardt, M. Meurer, P. Meusberger, J. Nipper (Hrsg.): Lexikon der Geographie. Spektrum, Heidelberg 2002, ISBN 3-8274-0416-9.
  18. Hartmut Leser (Hrsg.): Wörterbuch Allgemeine Geographie. DTV und Westermann, München 2005, ISBN 3-423-03422-X.
  19. Katharina Fleischmann; Ulrike Meyer-Hanschen, Stadt Land Gender: Einführung in feministische Geographien. Helmer, Königstein/Taunus 2005, ISBN 1-4051-0186-5
  20. http://hohlopedia.org.ua/slovnyk_inshomovnyk_sliv/page/kriologiya.9715/
  21. Проблемы биогеоценологии. М. Наука. 1973. 232 с.
  22. Тлумачний словник із сільськогосподарської екології/ Укладачі: Л. Л. Товажнянський, Г. І. Гринь, А. А. Лісняк та інші. — Харків: НТУ «ХПІ». — 2009. — 220 с.
  23. Джигерей В. С., Сторожук В. М., Яцюк Р. А. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища (Екологія та охорона природи). Навчальний посібник. — Вид. 2-ге, доп. — Львів, Афіша, 2000 — 272 с.
  24. Джигерей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища. — К.: «Знання», 2002.-203 с.
  25. Ганна Васюкова, Олександра Грошева. Екологія: підручник для студентів вищих навчальних закладів. — К. : Кондор, 2009. — 524 с.
  26. В. Грицик, Ю. Канарський, Я. Бедрій. Екологія довкілля. Охорона природи : навчальний посібник для студентів вузів — К. : Кондор, 2009. — 290 с.
  27. Микола Клименко, Алла Прищепа, Наталія Вознюк. Моніторинг довкілля : Підручник — К. : Академвидав, 2006. — 359 с. : табл. — (Сер. «Альма-матер»)
  28. Сергій Сухарев, Степан Чундак, Оксана Сухарева. Основи екології та охорони довкілля : Навчальний посібник. Мін-во освіти і науки України, Ужгородський нац. ун-т. — К. : Центр навчальної літератури, 2006. — 391 с. : табл.
  29. Біланюк В. І. Практикум із загальної гідрології
  30. Максимович Н. И. Днепр и его бассейн. — К.:, 1901;
  31. Огиевский А. В. Гидрология суши (Общая и инженерная). — М.: Государственное издательство сельскохазяйственной литературы, 1952;
  • Глушков В. Г. Вопросы теории и методы гидрологических исследований. — М.:, АН СССР, 1961;
  1. Матушевский Б. Ф., Прох Л. З., Гидрометеорологическая служба Украины за 50 лет Советской власти. — Ленинград:, Главное управление гидрометеорологическоі службы при Совете Министров СССР. Гидрометеорологическое издательство, 1970;
  2. Чеботарев А. И. Гидрологический словарь. — Ленинград:, Гидрометеоиздат, 1978;
  3. Гидрология и гидрохимия Днепра и его водохранилищ / А. И. Денисова, В. М. Тимченко, Е. П. Нахшина и др. — К.: Наукова думка, 1989. ISBN 5-12-000805-4;
  4. Вишневський В. І. Річки і водойми України. Стан і використання. — К.:, Вікол, 2000;
  5. Українські гідрологи, гідрохіміки, гідроекологи: Довідник / За ред. В.К. Хільчевського. -  К.: Ніка-Центр, 2004.
  6. Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія : Збірник наукових праць — 2004, Т.6;
  7. Гідрологія / Енциклопедія сучасної України. — К.: Поліграфкнига, 2006, Т.5;
  8. Гідрологія / Екологічна енциклопедія. — К.:, Центр екологічної освіти та інформації, 2007, Т.1;
  9. Загальна гідрологія: Підручник. / за ред. В. К. Хільчевського і О. Г. Ободовського. — К.:, ВПЦ «Київський університет», 2008;
  10. Гребінь В. В. Сучасний водний режим річок України (ландшафтно-гідрологічний аналіз). — К.:, Ніка-Центр, 2010.
  11. Хільчевський  В. К., Осадчий В. І., Курило С. М. Основи гідрохімії. -К., 2012.
  12. (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. В 2 книгах./ В. П. Максаковский. — 3-е издание, исправленное. — М.: Дрофа, 2006. — 495 с.
  13. (рос.) Мересте У. Н., Ныммик С. Я. Современная география: вопросы теории. — М.: Мысль, 1984.
  14. (рос.) Саушкин Ю. Г. Географическая наука в прошлом, настоящем, будущем. — М.: Мысль, 1973.
  15. (рос.) Саушкин Ю. Г. История и методология географической науки. — М.: Издательство Московского университета, 1976.
  16. (рос.) Хореев Б. С. Некоторые методологические вопросы науковедения и развития теории географической науки // География в системе наук. — Л.: Наука, 1987.
  17. Словник-довідник з економічної географії. 9-10 класи / Т. В. Буличева, К. О. Буткалюк, Т. А. Гринюк та ін. За наук. ред. В. Г. Щабельської. — Х.: Видавнича група «Основа», 2004. — 112 с.
  18. Кравцова В. И. Космические методы картографирования. — М.: Изд-во МГУ, 1995.
  19. Кравцова В. И. Методы космических съемок и их использование в географических иследованиях. — М: МГУ, 1980.
  20. Киенко Ю. П. Основы космического землеведения. М.: Картгеоцентр: Геоиздат, 1999.
  21. Аковецкий В. И. Дешифрирование снимков. М.: Недра, 1983.
  22. Нові методи в аерокосмічному землезнавстві / Під. Ред. В. І. Лялька. — К., 1999.
  23. Виноградов Б. В., Кондратьев К. Я. Космические методы землеведения. — Л: Гидрометеоиздат, 1971.
  24. Григорьев А. А. Кондратьев К. Я. Космическое землеведение. — М.: Наука, 1985.
  25. Кронберг. Дистанционное изучение Земли. Перевод с нем. — М.: Мир, 1988. 343 с.
  26. Куприянов В. В., Прокачева В. Г. Спутниковая информация и изучение вод суши. — Л: Гидрометеоиздат, 1976.
  27. Космічні дослідження в Україні. 1998–2000. — К.: «АДЕФА — Україна», 2001, с. 55-63.
  28. Мелуа А. И. Космические снимки рассказывают. — К: Радянська школа, 1987.
  29. Сидоренко А. В., Кондратьев К. Я., Григорьев А. А. Космические исследования окружающей среды и природных ресурсов. — М.: Знание, 1982.

(рос.)

  1. Океанографическая энциклопедия. Под ред. З. И. Мироненко : Гидрометеоиздат , 1974 - 632 c.
  • Вершинский Николай В. Загадки океана
  • Парамонов А.Н., Кушнир В.М., Забурдаев В.И. Современные методы и средства измерения гидрологических параметров океана.- 1979. Твердый переплет. 248 с.
  • Океан - Атмосфера. Энциклопедия. Л. Гидрометеоиздат 1983г. 464 с.
  • Белинский Н.А., Истошин Ю.В. Моря, омывающие берега Советского Союза. – М :Военное изд – во мин – ва обороны СССР. – 1956. – 195с.
  • Беляев Б.И. Прикладные океанологические исследования. – Л :Гидрометеоиздат. – 1986. – 143с.
  • Бекятев К.А., Середряков В.В. Международные морские организации. – Л :Гидрометеоиздат. – 1979. – 601с
  • Богданов К.Т. Приливы мирового океана. – М : Наука. – 1975. – 115с.
  • Боровиков П. Лаборатория на морском дне. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 135с.
  • Бортковский Р.С. Тепло – и влагообмен атмосферы и океана при шторме.– Л : Гидрометеоиздат. – 1983. – 158с.
  • Брамсон М.А. Морская рефрактометрия. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 247с. – Библиогр : стр. 237 – 243.
  • Бреховских Л.М., Лысанов Ю.П. Теоретические основы акустики океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1982. – 262с.
  • Бурков В.А. Общая циркуляция мирового океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1980. – 250с.
  • Бычкова И.А., Викторов С.В. Дистанционное определение температуры моря. – Л :Гидрометеоиздат. – 1988. – 220с.
  • Васильев К.П. Что должен знать судоводитель о картах погоды и состояния моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 229с.
  • Питер Вейль Популярная океанография. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 500с.
  • Ветер, волны и морские порты. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 247с.
  • Вилькицкий А. Северный морской путь. – С – Петербург. – 1912.
  • Влияние загрязнения поверхностного слоя на тепло–, газо– и влагообмен океана с атмосферой. – Проблемы химического загрязнения вод Мирового океана. Том 3.– Л : Гидрометеоиздат. – 1985. – 128с.
  • Вольцингер Н.Е. Длинноволновая динамика прибрежкой зоны. – Л :Гидрометеоиздат. – 1989. – 263с.
  • Вольцингер Н.Е. Основные океанологической воды. – Л :Гидрометеоиздат. – 1968. – 280с
  • Вольцингер Н.Е. Теория мелкой воды. Океанологические задачи и численные методы. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 206с.
  • Герлах Себастьян Загрязнение морей. Диагноз и терапия. – Л :Гидрометеоиздат. – 1985. – 262с.
  • Герман В.Х., Левиков С.П. Вероятностный анализ и моделирование колебаний уровня моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1988. – 229с.
  • Гершанович Д.Е., Муромцев А.М. Океанологические основы биологической продуктивности мирового океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1982. – 319с. – Библиогр : стр. 311– 318.
  • Гидро–акустическая техника исследования и освоения океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1984. – 263с.
  • Глаголева М.Г., Скриптунова. Прогноз температуры воды в океане. – Л :Гидрометеоиздат. – 1979. – 165с.
  • Глобальный водообмен. – М : Наука, 1975. – 125с.
  • Глуховский Б.Х. Исследование морского ветрового волнения. – Л :Гидрометеоиздат. – 1966. – 282с.
  • Давидан И.Н., Лопатухин Л.И. Ветровое волнение в Мировом океане. – Л :Гидрометеоиздат. – 1985. – 256с. – Библиогр : с. 245 –252.
  • Дерюгин К.К., Степанюк И.А. Морская гидрометрия. – Л : Гидрометеоиздат. – 1974. –387с.
  • Дерягин В. Каспий, его прошлое, настоящее и будущее. – Баку :Азерб. Гос. изд – во. – 1977. – 115с.
  • Джеймс Р. Прогноз термической структуры океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1971. – 153с.
  • Динамика гидрографической сети неприливных устьев рек. – М : Моск. отд. Гидрометеоиздат. – 1977. – 295с.
  • Динамика океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 302с.
  • Доронин Ю.П. Взаимодействие атмосферы и океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1981. – 287с.
  • Доронин Ю.П., Хейсин Д.Е. Морской лед. – Л : Гидрометеоиздат. – 1975. – 307с.
  • Доронин Ю.П. Региональная океанология. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 303с. – Библиогр : с. 296 – 298
  • Драган Я.П. Методы вероятностного анализа ритмики океанологических процессов. – Л : Гидрометеоиздат. –1987. – 317с.
  • Дуванин А.И. Волновые движения в море. – Л : Гидрометеорологическое изд – во. – 1968. – 221с.
  • Евгенов Н.И. Морские течения. – Л : Гидрометеорологическое изд –во. – 1957. – 109с.
  • Егоров Н.И. Физическая океанография. – Л : Гидрометеоиздат. – 1974. – 452с.
  • Ерлова Н.Г. Оптика моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 237с
  • Жуков Л.А. Общая океанология. – Л : Гидрометеоиздат. – 1976. – 376с
  • Зубов И.И. Основы учения о проливах мирового океана. – М : Гос. изд – во географ. лит – ры. – 1956. – 236с.
  • Зырянов В.И. Теория установивщихся океанических течений. – Л : Гидрометеоиздат. – 1985. – 225с

}}

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Сайти в області наук про Землю

Ви можете додати сюди посилання на веб-сайти в області наук про Землю↓

}

редагувати
 Emblem-pen-new.svg Нові статті
  • Лапі — почато 18 вересня 2017 користувачем Visem


Усього знайдено статей: 238592 (19 вересня 2017)

редагувати
 FA gold ukr.png Добра стаття
Схема Холодного Яру.JPG


Від с. Мельники до Мотронинського монастиря
</gallery> Холо́дний Яр — реліктовий лісовий масив, який має історичне та природоохоронне значення.

Урочище має площу 6804 га і розташоване на території двох адміністративних районів Черкаської областіЧигиринського та Кам'янського та двох лісництв Державного підприємства «Кам'янське лісове господарство» — Креселецького та Грушківського.

Лісовий фонд урочища Холодний Яр представлений переважно високопродуктивними насадженнями штучного походження.

За кількістю унікальних археологічних, історичних, наукових об'єктів, а їх тут налічується понад 150 найменувань, Холодний Яр займає перше місце в Україні. У лісовому масиві і на полях навколо нього скрізь розкидані кургани скіфської доби та пізніших епох. У Холодному Яру археологи знайшли сліди всіх археологічних культур, починаючи з трипільської рільничої культури, яка зародилася в лісостеповій зоні України за 5-4 тисячі років до нової ери.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Вибрані списки в області наук про Землю
Canada topo.jpg

Цей список є списком видів ссавців, зареєстрованих на території Канади. Великі територіальні розміри цієї країни та різноманіття екосистем, починаючи від гір до рівнини й від незайманого середовища проживання до міського, означає, що Канада може бути домівкою великій різноманітності видів і в тому числі для близько 40 % усіх відомих Китоподібних. Найбільш представленим рядом за видовим складом є ряд Гризуни, найменш представленим рядом є Опосумоподібні (один вид, Опосум віргінський).

Вивчення фауни Канади почалося в 1795 році з опису дослідника Семюеля Герна, чиї нотатки були особливо точні. Першою плідною роботою про канадських ссавців, проте, була праця Джона Річардсона 1829 року «Fauna Boreali-americana»[6]. Джозеф Бер Тірел в 1888 році зробив першу спробу складення списку видів ссавців Канади. Сучасними канадськими мамологічними виданнями є «The Canadian Field Naturalist», «Canadian Journal of Zoology» та франкомовний «Le Naturaliste Canadien». .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обрана ілюстрація


редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис наук про Землю. Мандрівники та мореплавці
Captainjamescookportrait.jpg

Дже́ймс Кук (англ. James Cook; * 7 листопада 1728(17281107) — † 14 лютого 1779) — англійський першовідкривач, навігатор і дослідник, член Лондонського королівського товариства.

Кук зробив детальну мапу Ньюфаундленда, пізніше здійснив три експедиції в Тихий океан, першим із європейців дослідив і описав східне узбережжя Австралії, Гавайські острови, вперше обплив навколо Нової Зеландії. Він загинув на Гаваях у сутичці з гавайцями під час третьої експедиції 1779 року.

Джеймс Кук народився в Йоркширі (Англія) в 1728 у родині фермера. Тому він не отримав гідної освіти. Його п'ятирічне навчання в школі оплатив лендлорд, у якого працював його батько. Після школи Кук допомагав батькові на фермі, потім 18 місяців працював в овочевій крамниці. Морській справі він почав навчатися, коли поступив юнгою на торговий корабель Фрілав, що здійснював каботажні плавання між гирлом річки Тайн і Лондоном. На кораблях він.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис наук про Землю. Ландшафтознавці та землезнавці
Ймовірний портрет Лева Африканського роботи Себастьяно дель Пйомбо, близько 1520

Лев Африканський (лат. Joannes Leo Africanus, італ. Giovanni Leone l'Africano), до хрещення -ал-Хассан бін Мухаммед ал-Ваззан (араб. الحسن بن محمد الوزان ‎; бл. 1488 — бл. 1554) — арабський географ і мандрівник.

Народився в Гранаді, в мусульманській родині, яка залишила місто і переселилася в Марокко незабаром після взяття міста Кастилією в 1492. Жив у місті Фес, де навчався в університеті Аль-Карауїн. Будучи ще молодим юнаком, супроводжував батька в дипломатичній поїздці в Магриб, близько 1510 побував в Тімбукту, у той час частині західноафриканської імперії Сонгай і найбільшому економічному і культурному центрі Африки. Надалі з дипломатичними і торговельними подорожами відвідав більшість областей Марокко (включаючи важкодоступні гірські райони), розташовані посеред Сахари держави Борну, Нубію, берега озера Чад і багато інших африканських земель, які були досліджені європейцями лише в XIX столітті. Також, за власним твердженням, бував у Константинополі, Тунісі, Єгипті, Персії, на Аравійському півострові, де скоїв хадж у Мекку.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис наук про Землю. Палеогеографи та палеонтологи

Річард Лідеккер (англ. Richard Lydekker, 23 червня 1849(18490623), Лондон — 16 квітня 1915) — англійській натураліст, геолог, палеонтолог та автор численних книг по природної історії.


Лідеккер народився 23 червня 1849(18490623) року в Лондоні, у 1872 році у Трініті-коледжі прослухав курс природничих наук. У 1874 році почав роботу в Геологічній Службі Індії, де і розпочав дослідження палеозоології хребетних Північної Індії (особливо Кашміру). Був відповідальним за каталогізацію рештків ссавців, рептилій та птахів в Музеї Природознавства в Лондоні.

Лідеккер вніс великий внесок в біогеографію. У 1895 році він провів біогеографічний кордон між групою Індонезійська островів, відомих як Wallacea і Австралійською фауністичною областю, нині відомою як лінія Лідеккера. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис наук про Землю. Геологи та мінералоги
Вільям Морріс Девіс

Ві́льям Мо́рріс Де́віс (англ. William Morris Davis; *1850—†1934) — американський геолог, створив вчення про розвиток рельєфу та його еволюцію.

У формуванні рельєфу виділив цикли: водно-ерозійний, льодовиковий, морський, еоловий. Ввів термін пенеплен (майже рівнина). Висунув теорію що вирівнювання рельєфу відбувається збоку. Помилковим в теорії є припущення що земна кора впродовж циклу перебуває в спокої.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис наук про Землю. Геоморфологи та геотектоністи

Вальтер Пенк (нім. Walther Penck *30 серпня 1888 — †29 вересня 1923) — австрійський географ, народжений у Відні, син географа Альбрехта Пенка.

Вальтер Пенк протягом 19121914 років працював в Аргентині та найбільш відомий своїм внеском у геоморфології. Він виступав проти теорії циклу ерозії Вільяма Девіса, доводячи, що процеси підняття гір та денудації відбуваються одночасно, з постійною швидкістю[7]. Його найвідоміша книга, «Морфологічний аналіз форм рельєфу» була опублікомана його батьком в 1924 році..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис наук про Землю. Сейсмологи та вулканологи
Сер Вільям Дуглас Гамільтон

Сер Ві́льям Ду́глас Га́мільтон (англ. Sir William Douglas Hamilton; *13 грудня 1730, Генлі-на-Темзі — †6 квітня 1803, Лондон) — британський дипломат, археолог та вулканолог. Чоловік Емми Гамільтон...

З 1764 з 1799 рік Гамільтон перебував на дипломатичній службі Великобританії при дворі королівства Неаполь. Цей час він використовував для досліджень місцевих вулканів та землетрусів. Результати своїх досліджень він в якості члена-кореспондента Королівського товариства направляв до Лондона.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис наук про Землю. Геофізики

Юджин Ньюмен Паркер (англ. Eugene Newman Parker; 10 червня 1927) — американський астроном та геофізик. Член Національної АН США (1967).

Народився в місті Гаутон (Мічиган), в 1948 закінчив Мічиганський університет, продовжив освіту в Каліфорнійському технологічному інституті. У 1951-1955 викладав в університеті штату Юта. З 1955 працює в Інституті імені Фермі Чиказького університету (з 1962 — професор фізики, очолює кафедру астрономії та астрофізики університету).

Основні праці в галузі фізики плазми та її застосувань до проблем астрофізики і геофізики. Досліджував рішення рівнянь руху для беззіткненої плазми, прискорення швидких частинок і магнітну анігіляцію в сонячних спалахах, утворення сонячних плям і природу магнітного поля Сонця, поширення ударних хвиль у міжпланетному просторі, походження і структуру галактичних магнітних полів, походження та поширення галактичних космічних променів. Виконав піонерські роботи з вивчення властивостей сонячного вітру і його взаємодії з геомагнітним полем..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис наук про Землю. Гляціологи та геокріологи

Олексі́й Фе́дорович Трьо́шніков (1 (14) квітня 1914(19140414), с. Павловка Симбірської губернії (нині Баришського району Ульяновської області) — 18 листопада 1991, Санкт-Петербург) — радянський океанолог, географ, дослідник Арктики та Антарктики. Доктор географічних наук (1963), професор (1967), академік АН СРСР (1981).

Після закінчення географічного факультету Ленінградського державного університету в 1939 році працював в Арктичному і Антарктичному науково-дослідному інституті.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис наук про Землю. Гідрологи, геогідрологи та океанологи

Ободовський Олександр Григорович (18 січня 1958 року) — український гідролог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народився 18 січня 1958 року Києві. Закінчив 1980 року Київський університет зі спеціальності «географ-гідролог». З 1980 року почав свій трудовий шлях інженером на географічному факультеті Київського державного університету, пізніше інженером-програмістом, старшим інженером Інформаційного обчислювального центру, у 1989–1992 роках асистент, з 1992 року доцент, з 2003 року професор кафедри гідрології та гідроекології географічного факультету, з 1996 року заступник декана з наукової роботи географічного факультету. Кандидатська дисертація «Руслоформуючі витрати води річок рівнинної частини України» захищена у 1988 році в Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова, докторська дисертація «Регіональний гідролого-екологічний аналіз руслових процесів» захищена в 2002 році в Київському національному університеті Тараса Шевченка.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис наук про Землю. Метеорологи та кліматологи
Fridtjof Nansen LOC 03377u.jpg
Nobel prize medal.svg
Фр́ітьйоф Н́ансен (норв. Fridtjof Nansen; * 10 жовтня 1861, неподалік Христіанії — † 13 травня 1930) — норвезький мандрівник, океанограф, біолог, метеоролог та громадський діяч.

Лауреат Нобелівської премії миру 1922 року — «за багаторічні зусилля з надання допомоги беззахисним».

2000 року співвітчизники проголосили його норвежцем Тисячоліття..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис наук про Землю. Геохіміки та хіміко-географи

Волошин Іван Миколайович (1934) — український географ, ландшафтознавець, ґрунтознавець, геоеколог, геохімік, доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри туризму Львівського державного університету фізичної культури.

Народився 20 червня 1934 р. у c. Плав’я-Вадрусівка Сколівського району Львівської області. Закінчив Хітарську семирічну школу1948) та Стрийське педагогічне училище (1952). До 1954 р. працював учителем математики у c. Плав’є, директором школи та учителем у c. Хітар та Жупани. У 19541957 рр. служив у війську, а протягом 19571962 рр. навчався на географічному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис наук про Землю. Зоологи та зоогеографи
Edward A. Wilson.jpg

Е́двард А́дріан Ві́лсон (англ. Edward Adrian Wilson нар.23 липня 1872, Челтнем — пом.29 березня 1912, Антарктида) — британський полярний дослідник, вчений-зоолог, орнітолог та лікар-фізіолог, художник. Учасник двох антарктичних експедицій Роберта Скотта. Його ілюстрації до праці Хемілтона A History of British Mammals вважаються класичними.

Вільсон народився в районі Монпельє міста Челтнем у графстві Глостершир 23 липня 1872 року.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис наук про Землю. Ботаніки, геоботаніки та фітогеографи

Фредеріку Карлус Гьоне (порт. Frederico Carlos Hoehne, 18821959) — бразильський ботанік німецького походження.


Фредеріку Карлус Гьоне народився 1 лютого 1882 року у Жуїз-ді-Фора в родині іммігрантів з Німеччини. Батько Гьоне був господарем багатої колекції орхідей, що багато в чому посприяло виникненню у Фредеріку інтересу до ботаніки. Навчався Фредеріку Карлус у Жуїз-ді-Фора, потім самостійно вивчав ботаніку. У 1907 році був призначений головним садівником в Національному музеї Ріо-де-Жанейро.

У 1907 році Гьоне одружився з Карлою Аугусте Фріду Кульман. У них народилися четверо дітей.

Починаючи з 1908 року Гьоне регулярно відправлявся у експедиції для вивчення бразильської флори. З 1917 року він жив ​​і працював у Сан-Паулу. З 1923 року він був працівником ботанічного відділення Музею Сан-Паулу, з 1928 року — агро-біологічного інституту, майбутнього Ботанічного інституту Сан-Паулу. З 1942 по 1952 Гьоне працював директором цього інституту.

У 1929 році Геттінгенський університет присвоїв Хене почесну ступінь доктора наук за його заслуги перед ботанічною наукою..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис наук про Землю. Біогеоценологи, екологи та ґрунтознавці
Висоцький Георгій Миколайович.gif

Георгій Миколайович Висоцький (*7 (19) лютого 1865(18650219), с. Микитівка Глухівського повіту Чернігівської губернії — 6 квітня 1940 року, м. Харків, УРСР) — видатний український вчений у галузі лісівництва, ґрунтознавства, геоботаніки, фізичної географії і гідрології, академік НАНУ, основоположник науки про ліс і лісову дослідницьку справу. Автор понад 200 наукових праць.

Учений вивчав вплив лісу на водний режим місцевості, заклав основи ґрунтової гідрології посушливих районів, розробив теорію трансгресивної ролі лісів, класифікацію дібров; заслужено визнаний корифеєм степового лісорозведення. Велике значення мають розроблені Г. М. Висоцьким для степових умов деревно-чагарниковий і деревно-тіньовий типи лісових насаджень.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис наук про Землю. Геоекологи та природоохоронці
JamesCameronHWOFOct2012.jpg

Джеймс Френсіс Кемерон (англ. James Francis Cameron; нар. 16 серпня 1954, м. Капускейсінг, провінція Онтаріо, Канада) — американський кінорежисер канадського походження. Один з найуспішніших режисерів світу: 7 його картин зібрали понад 5,6 млрд доларів США. Він зняв два найкасовіші фільми в історії кінематографу: Титанік (1997), котрий отримав 11 премій Оскар, (в тому числі найкращий режисер, продюсер і монтажник отримав Кемерон) і Аватар (2010), котрий отримав 3 премії Оскар і зібрав в світовому прокаті понад 2,7 млрд доларів. Він також є автором інших культових стрічок Термінатор (1984), Чужі (1986), Безодня (1989) та Термінатор 2 (1991) — і творцем образу Термінатора.

У жовтні 2013 року новий вид жаб Pristimantis jamescameroni з Венесуели був названий на його честь, в знак визнання його залуг в захисті довкілля, на додаток до його публічної промоції веганізму.[8][9][10]. ...26 березня 2012 року Джеймс Кемерон здійснив занурення на дно Маріанського жолоба на одномісному батискафі Deepsea Challenger, що був розроблений і побудований на його замовлення. Він став третьою людиною, яка туди добралася. В ході занурення він досягнув дна на глибині в 10 тис. 898 метрів. Кемерон взяв зразки порід і живих організмів і провів кінозйомку, використовуючи 3D камери.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис наук про Землю. Конструктивні географи та геоінженери

Цайтц Єрмінінгельд Стефанович (26 квітня 1924 року — 26 жовтня 2009 року) — український гідротехнік, гідролог, кандидат технічних наук, доцент, старший науковий співробітник Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народився 26 квітня 1924 року в Свердловську, Росія. Закінчив 1952 року Київський гідромеліоративний інститут за спеціальністю «гідротехнік меліорації», також аспірантуру цього інституту. У 1952–1960 роках асистент кафедри гідротехнічних споруд у Київському гідромеліоративному інституті. У 1960–1978 роках старший науковий співробітник Інституту гідромеханіки НАН України. У Київському університеті з 1978 .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис наук про Землю. Картографи, топографи та геодезисти
Gerardus Mercator2.jpg

Ге́рард Мерка́тор (Герард ван Кремер; лат. Gerhardus Mercator[11] *5 березня 1512, Рупельмонд, Східна Фландрія — †2 грудня 1594, Дуйсбург) — математик, філософ, теолог, географ та картограф; вніс надзвичайно вагомий вклад у розвиток картографії, «Птолемей» свого часу.

Найбільш відомий, як автор картографічної проекції, що носить його ім'я. Вперше він застосував її при створенні навігаційної карти світу на 18 листах в 1569 році. На його карті на місці Антарктиди показана «Невідома земля» (лат. Terra Incognita), а Північна Америка простягається аж до Північного полюса. Хоча в результаті історико-картографічних досліджень було встановлено, що таку проекцію використовували ще в 1511 році, широкого застосування вона набула лише завдяки Меркатору. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис наук про Землю. Космічні дослідники Землі

Лебедєв Валентин Віталійович (нар. 14 квітня 1942, Москва) — льотчик-космонавт СРСР, космонавт ЦКБЕМ, 3-ій набір.

Здійснив два космічні польоти загальною тривалістю 219 діб 06 годин 00 хвилин 06 секунд; один вихід у відкритий космос тривалістю 2 години 33 хвилини..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис наук про Землю. Суспільні географи та народознавці
Фрідріх Ратцель

Фрі́дріх Ра́тцель (* 30 серпня 1844, Карлсруе — † 9 серпня 1904, Аммерланд) — німецький зоолог і географ. Вважається основоположником антропогеографії та політичної географії, і заклав початок в розвитку геополітичної науки. Він уперше в 1901 році вжив термін «життєвий простір» (нім. Lebensraum) на означення важливого географічного фактору середовища проживання, що впливає на діяльність людини, зумовлює хід і напрямок розвитку конкретних суспільств[12].

Фрідріх Ратцель був наймолодшим з чотирьох дітей Карла Ратцеля, який служив камердинером при графському дворі у Карлсруе. Навчався в середній школі в Карлсруе протягом 6 років. У віці 15 років його віддали на науку до аптекарів. У 1863 році він відправився до Рапперсвіля, що коло озера Цюрих у Швейцарії, де почав вивчати антикознавство. Згодом, після ще одного року в якості аптекаря у місті Мерс поблизу Крефельда (1865–1866), він провів деякий час в середній школі в Карлсруе і став студентом зоології в університетах Гейдельбергу, де прослухав курс лекцій професора Ернста Геккеля (автора терміна «екологія»), Єні та Берліні..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Sub-arrows.svg Категорії
редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Телепрограми та кінофільми про Землю

Oceans ukr poster.jpg «Океани» (фр. Océans) — документальний фільм про жителів підводного світу Жака Перрена («Птахи» та «Мікрокосмос»). Перелік місць, в яких велися знімальні роботи, нараховує 54 країни: Японія і Аргентина, Індонезія і Мозамбік, США від Аляски до Каліфорнії та Антарктида, Гваделупа і Єгипет, Австралія та Індонезія, Французька Гвіана і Французька Полінезія, Венесуела і Нова Зеландія. Картина не має аналогів. Фільм об'єднав десятки організацій: роботі над фільмом сприяли Європейське космічне агентство, Військово-морський флот Франції, Міноборони Франції, загін консультантів-океанологів, наукові інститути різних країн.

Картина створена за допомогою новітніх розробок і революційних технологій. Спеціально для неї були сконструйовані 12-кілограмові камери-міні-гелікоптери для зйомок птахів.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear app kservices.png Корисні шаблони




редагувати
 Info blue.svg Вікіпроекти
редагувати
 Commons-emblem-notice.svg Братні портали


Головна сторінкаПоточні подіїПортал спільнотиСписок порталів


Авіація • Автомобілі • Анархізм • Аніме та манґа • Антропологія • Астрономія • Біографії • Біологія • Біологія океану • Ботаніка • Буддизм • Війна • Військова техніка • Вільне програмне забезпечення • Друга світова війна • Економіка • Енергетика • Етнологія • Залізниця • Ігри • Інформаційні технології • Індуїзм • Іслам • Історія • Іхтіологія • Католицтво • Книги • Комунізм • Космонавтика • Культура • ЛГБТ • Математика • Медицина • Мистецтво • Міфологія • Наука • Науки про Землю • Нейробіологія • Освіта • Перша світова війна • Пиво • Пластунство • Політологія • Право • Православ'я • Природничі науки • Програмування • Протестантизм • Психологія • СНІД • Собаки • Соціологія • СРСР • Спорт • Стародавній Рим • Техніка • Туризм • Фемінізм • Фізика • Філософія • Фортифікація • Хімія • Храми східної традиції • Християнство • Юдаїзм

Україна • Регіони • Діаспора • Українська повстанська армія • АТО • Географія • Наука • Мистецтво • Література • Сучасна література • Мова • Музика • Рок • Кінематограф • Спорт • Чемпіонат Європи з футболу 2012 • Караїми

Географія • Австралія • Океанія • Азія • Антарктика • Африка • Європа • Південна Америка • Північна Америка • Країни світу
Довідка · Пісочниця · Кнайпа · Портали · Проекти · Запити · Портал спільноти
Оновити кеш
  1. Volcanic style in the Strand Fiord Formation (Upper Cretaceous), Axel Heiberg Island, Canadian Arctic Archipelago Retrieved on 2007-08-15
  2. (рос.) О Северном Ледовитом океане. ИП Нуньес Тельес Кирилл Филибертович. 2006-2007. Архів оригіналу за 2012-03-12. Процитовано 1 травня 2008. 
  3. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок .D0.93.D0.B8.D0.B4.D1.80.D0.BE.D0.A5.D0.B0.D1.80.D1.8C.D0.BA.D0.BE.D0.B2 не вказаний текст
  4. Вишневский В. І. Гідрологічні характеристики річок України, «Ніка-Центр», Київ, 2003
  5. Почвоведение. Учеб. для н-тов. В 2 ч. / Под ред. В. А. Ковды, Б. Г. Розанова. Ч. 2. Типы почв, их география и использование / Богатырев Л. Г., Васильевская В. Д., Владыченский А. С. и др. — М.: Высш. шк., 1988. — 368 с.
  6. Sir John Richardson, William Swainson, William Kirby Fauna Boreali-americana: Or, The Zoology of the Northern Parts of British America: Containing Descriptions of the Objects of Natural History Collected on the Late Northern Land Expedition, Under Command of Captain Sir John Franklin, 1829 (англ.)
  7. Huggett, Richard J., 2003, Fundamentals of Geomorphology, Routledge, ISBN 0-415-24145-6
  8. Sergio Prostak (4 November 2013). Two New Frog Species Discovered in Venezuela, One Named after James Cameron. Sci-News.com. Процитовано 5 November 2013. 
  9. Kok, Philippe J.R. (2013). Two new charismatic Pristimantis species (Anura: Craugastoridae) from the tepuis of the "Lost World" (Pantepui region, South America). European Journal of Taxonomy (60). doi:10.5852/ejt.2013.60. 
  10. Michael Destries (12 April 2014). Director James Cameron on Vegan Diet: Like I’ve Set the Clock Back 15 Years.. Ecorazzi.com. Процитовано 12 April 2014. 
  11. «Меркатор» — латинізована форма прізвища, що означає в перекладі «купець».
  12. (англ.) Smith, Woodruff D. «Friedrich Ratzel and the Origins of Lebensraum», German Studies Review, vol. 3, No. 1 (February 1980), pp. 51-68.