Портал:Науки про Землю

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

ЗЕМЛЕЗНАВЧНИЙ ПОРТАЛ
Портал створено для зручної навігації масивом статей Вікіпедії про нашу планету, окремі її елементи, фізичні процеси в географічній оболонці, науки про Землю і науковців-природознавців, що досліджують її.

Над чим працюємо
Редактори
П:НПЗ

Геологія Мінералогія Геоморфологія Географія Екологія Гідрометеорологія Гідрологія Океанологія Етнологія Туризм Україна
Про геонауки Тематичний тиждень
Науки про Землю, або геонауки (від дав.-гр. γεω — Земля і наука) — комплекс природознавчих наук про планету Земляи, які досліджують всі складові елементи та різноманітні фізичні процеси переносу енергії, речовини та інформації, взаємодію і взаємний вплив цих процесів. Дослідження і моделювання таких процесів є модельним для вивчення процесів на інших планетах земної групи, тому науки про Землю можуть розглядатись як спеціалізовані дисципліни загальної планетології. Існують редукціоністський і холістичний підходи до наук про Землю. Дослідники Землі використовують інструментарій географії, геології, фізики, хімії, біології та математики, щоб зрозуміти планетарні процеси загалом і зокрема.


У Вікіпедії розпочався тиждень Чернівеччини 2024 (нове), тривають тиждень Японії та кампанія WikiGap
Поспішайте долучитися до учасників!
редагувати
  Вибрана стаття
Маршрут навколосвітньої подорожі «Бігля», 18311836 роки

Навколосві́тня по́дорож Ча́рлза Да́рвіна — подорож Чарлза Роберта Дарвіна на кораблі «Бігль» у 18311836 роках, завдяки якій учений започаткував еволюційне вчення, поставивши біологію на досить міцну наукову основу. Поряд із відомими науковими експедиціями XIX століття ця мандрівка під командуванням капітана Роберта Фіцроя займає одне з видних місць. В історії географічних відкриттів особливе значення подорожі надають роботи зі зйомки місцевості для нанесення на мапу точних берегових обрисів південної частини Південної Америки та течії річки Санта-Крус. Однак всесвітню славу «Бігля» пов'язують саме з Чарлзом Дарвіном..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Землезнавча термінологія
Венеційська лагуна (вигляд з космосу)
Венеційська лагуна (вигляд з космосу)

Зато́ка — частина океану, моря, озера, що заходить у суходіл, але має вільний водообмін з основною частиною водойми.

Межі затоки визначають по прямій лінії між мисами біля входу або по певній ізобаті. За походженням розрізняють затоки океанічні та морські, за формою — воронкоподібна, витягнута, розгалужена; за властивостями вод — опріснена, солонуватоводна, солона; за глибиною — мілководні та глибоководні.

Затоку можна називати бухтою, якщо вона є пристаніщем для кораблів чи суден і має причальні споруди чи, як мінімум, якорну стоянку для суден. Але бухтою може бути не тільки затока, а й частина естуарію..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Вибране зображення
Echinocereus laui,
названий на честь А. Лау
редагувати
  Обрані мінерали, гірські породи та корисні копалини Землі
Бюст(голова) Аменхотепа III з кварциту

Кварцит — метаморфічна гірська порода, що складається переважно з кварцу. Утворилася при метаморфізмi кварцових пісковиків. Характеризується значною твердістю, внаслідок чого складна в обробці. За мінеральним складом виділяють слюдисті, ґранатові, роговообманкові кварцити.

Утворення кварциту пов'язане з перекристалізацією істотно кварцових пісковиків у процесі регіонального метаморфізму. Кварцити залягають серед різноманітних метаморфічних гірських порід у вигляді суцільних пластових тіл великої протяжності. Особливо широко кварцити представлені у відкладах протерозою. Багато кварцитів — цінні корисні копалини. Залізисті (магнетитові) кварцити — найважливіша залізна руда (родовища Кривого Рогу, КМА, оз. Верхнього в США, Лабрадору в Канаді і т. д.). Кварцити, в яких вміст SiO2 досягає 98-99%, використовують для виготовлення динасових вогнетривких виробів, для отримання чистого кремнію і його сплавів, а також як флюс у металургії..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані тектонічні структури Землі
Адріатична плита окунтурена

Адріатична плита, Апулійська плита —— маленька тектонічна мікроплита, що відкололась від Африканської плити трансформаційним розломом в крейдовому періоді. Має континентальну кору.

Північна частина плити зазнала деформації за часів Альпійської складчастості, коли Адріатична плита зазнала колізію із Євразійською плитою. Зазвичай розглядається у складі Євразійської плити.

Адріатична плита все ще рухається в бік Євразійської плити. Періадріатичний розлом, що прямує через Альпи відокремлює обидві плити. Євразійська плита (континентальна кора) зазнає субдукцію під А.п. — унікальне явище у тектоніці. Африканська плита (її океанічна кора) зазнає субдукції на південній межі А.п., утворюючи вулкани південної Італії::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані вулкани, кратери та сеймічноактивні зони Землі

Везувій (італ. Vesuvio) — активний вулкан на півдні Італії біля Неаполя. Висота 1277 метрів, діаметр кратера дорівнює приблизно 750 метрам. Один з трьох діючих вулканів Італії, єдиний діючий вулкан материкової Європи. Відомий тим, що під час плініанського виверження знищив римські міста Помпеї і Геркуланум у 79 році н. е. Приблизне число загиблих в Помпеях — 2 000 чоловік. Вважається одним із найнебезпечніших вулканів світу. Відомо більше 80 значних вивержень цього вулкана, останнє з яких сталося в 1944 році.

В кратері та на свіжих лавових потоках іноді вириваються водяні пари й гази з температурою до 400 °C. Лави й туфи, вивітрюючись, створили родючий ґрунт схилів Везувію. На нижній частині схилів знаходяться фруктові сади та виноградники, вище, до висоти приблизно 800 метрів — соснові гаї.

Потужні виверження Везувію як правило чергуються з періодами слабкої активності. Типове виверження Везувію характеризується викиданням великої кількості попелу та газів, які формували великий стовп. Під час вивержень рослинність на схилах та поселення біля підніжжя вулкана нерідко ставали жертвою стихії.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані орографічні елементи Землі
Головні батіметричні/топографічні особливості Північного Льодовитого океану

Хребет Альфа — великий вулканічний хребет на дні Північного Льодовитого океану, між Канадською котловиною і хребтом Ломоносова. Був активним протягом формування Амеразійського басейну.[1] Хребет Альфа є продовженням хребта Менделєєва. Проте назва останнього збереглась лише за тією частиною підводного хребта, що лежить в російському секторі Арктики. Іншу частину називають хребтом Альфа (назва американської дрейфуючої арктичної станції)[2]..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані природні водойми та водостоки Землі

Сіверський Донець впадає до Дону за 218 км від його гирла на висоті 5,5 м над рівнем моря. Таким чином падіння річки становить 195 м, середній ухил 0,18 м/км[3]. Швидкість течії Сіверського Дінця невелика, від 0,15 м/c поблизу Чугуєва до 1,41 м/с у Лисичанську, на деяких ділянках майже нульова,.[4].

На більшій частині течії річка має широку долину: від 8—10 км у верхів'ях до 20—26 км у нижній течії. Долина здебільшого асиметрична. Правий берег високий (інколи зустрічаються крейдяні скелі), дуже розчленований ярами, лівий пологий, у нього розміщується заплава з чисельними старицями, озерами і болотами, найбільше з яких озеро Лиман. Русло річки відрізняється звивистістю, особливо до впадіння річки Оскіл. На річці (у верхній і середній течії) багато перекатів, бистрин, невеликих поріжків, завалів.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані льодовики та артезіанські басейни Землі
Льодовик Ламберта-Фішера

Льодовик Ламберта (англ. Lambert Glacier) — льодовик у Східній Антарктиді; ймовірно, є найбільшим у світі льодовиком. Його ширина — 30-120 км, довжина — близько 700 км. Він покриває приблизно п'яту частину льодовикового щита Східної Антарктиди. В ньому зосереджено біля 12% запасів прісної води на Землі.

Льодовик Ламберта-Фішера відкритий австралійською експедицією в 1957 р. і названий на честь керівника картографічної служби Австралії Брюса Ламберта.

редагувати
  Обрані ґрунти Землі

Чорно́зем — тип ґрунту, що розвивається в умовах суббореального слабоаридного клімату з добре вираженою сезонною контрастністю під степовою і лучно-степовою рослинністю на пористих карбонатних породах — лесах і лесовидних суглинках. Чорноземи поширені переважно на платформних рівнинах, але зустрічаються також островами серед інших ґрунтів у міжгірських западинах, улоговинах і на слабоеродованих схилах гірських систем. Формування чорноземів зумовлено особливостями біологічного колообігу — великою кількістю хімічних елементів, які залучаються у щорічні процеси утворення і трансформації органічної речовини, надходженням основної маси органічних решток всередину ґрунту, активною участю в розкладанні рослинних решток бактерій, актиноміцетів, безхребетних[5].

Для чорноземів характерна наявність двох основних генетичних горизонтів:

  1. Гумусового прогресивно-акумулятивного, що характеризується великою потужністю, високим вмістом гумусу при його поступовому зменшенні з глибиною, зернистою структурою.
  2. Карбонатно-акумулятивного..::::::::::::::::читати далі
редагувати
  Обрані природні зони та одиниці районування Землі
Савана у заповіднику Нґоронґоро, Танзанія

Сава́на (ісп. sabana «простирадло» або від саван, або з карибських мов) — тип тропічної, субтропічної і субекваторіальної рослинності, що характеризується поєднанням трав'яного покриву з окремими деревами, групами дерев або чагарниками.

Савани формуються на червоних і червоно-бурих ґрунтах в умовах тропічного клімату з різко виявленим сухим та вологим періодами.

У трав'яному покриві савани переважають злаки (заввишки до 3-5 метрів). Деревна рослинність саван представлена баобабами, евкаліптами, акаціями, пальмами тощо.

Савани поширені в Африці, особливо на сході, Південній (льяноси, кампоси) і Центральній Америці, Південно-Східній Азії, Австралії, Індії.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані об`єкти природно-заповідного фонду Землі

Національний парк «Каньйон Брайс» (англ. Bryce Canyon National Park, вимова МФА[ˈbraɪs]) — національний парк, розташований на південному заході штату Юта в США. У межах парку знаходиться каньйон Брайс, завдяки якому парк і отримав назву, дарма що насправді це не каньйон, а гігантський природний амфітеатр, створений ерозією східної сторони плато Пансугант.

Парк відомий геологічними структурами «гуду», сформованими дією вітру, води, і крижаної ерозії осадкових порід дна річки або озера. Яскраві червоні, помаранчеві й білі кольори скель творять своєрідне враження на відвідувачів.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані тварини Землі

Камбала європейська, або Морська камбала європейська, Морська камбала велика (Pleuronectes platessa) — морська риба родини камбалові. Відрізняється від інших риб сильно сплющеним тілом і розташуванням очей на одній стороні.

Очна сторона її оливково-коричнева з помаранчевими або темно-червоними плямами. Сліпа сторона тіла біла, іноді з жовтими або коричневими плямами. Голова та щелепи відносно невеликі, очі середнього розміру. Зуби краще розвинені на щелепах зі сліпої сторони. Краї луски гладкі, бокова лінія пряма. На голові між верхньою частиною зябрової щілини і очима ряд з 4-7 кісткових бляшок. У анальному плавці 48-59 променів. Звичайна довжина 25-50 см, але може досягати 90-100 см і ваги 5 — 7 кг. Статева зрілість настає у самиць у віці 3-7 років, а у самців — 2-6 років; тривалість життя становить 30 років..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані рослини Землі

Зелені водорості (Chlorophyta або Chlorophycota, Chlorophycophyta) — група еукаріотичних організмів, що налічує приблизно 20 000 видів[6], та зазвичай класифікується як відділ царства Зелені рослини ( чи Chlorobionta NCBI, класифікація Бремера[7]). Вперше класифікація на рівні відділу виділена за забарвленням А. Пашером (Pasher) в 1914 році[8]. Історично вона класифікувалася до підцарства Нижчі рослини царства Рослини та, пізніше, царства Найпростіші. Проте, перш за все сам поділ є штучним та базується на комплексі ознак (морфологічних, цитологічних, біохімічних та даних молекулярної біології). За деякими даними, Chlorophyta відносять до нетаксономічної категорії — супергрупи Архепластид (Archaeplastida)[9]. Вважається, що Вищі рослини походять від Chlorophyta. ::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані антропогенні об`єкти Землі
Схема Південного потоку

«Півде́нний поті́к» (рос. Южный поток, англ. South Stream) — раніше планований російсько-італійський проєкт системи газопроводів, що мав пройти дном Чорного моря з Новоросійська в болгарський порт Варну (або до Румунії[10]) і далі через Балканський півострів в Італію й Австрію...

Перший рамковий меморандум про проєктування й будівництво «Південного потоку» підписано 23 червня 2007 російським енергетичним концерном Газпром і італійським нафтогазовим концерном Eni. Планувалося, що до проєкту «Південний потік» могли приєднатися інші учасники, але їхня участь стосувалася лише наземної мережі газогонів. Та ж частина, яка мала би пройти дном Чорного моря, повинна була належати «Газпрому» і ENI в рівних долях — 50% на 50%.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані наукові та освітні установи і заклади в області наук про Землю

Атлантична океанографічна і метеорологічна лабораторія (англ. Atlantic Oceanographic and Meteorological Laboratory, AOML) — лабораторія Офісу океанічних і атмосферних досліджень (OAR) Національного управління океанічних і атмосферних досліджень (NOAA), розташована на острові Вірджінія-Кі в Маямі, Флорида.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані науково-дослідні експедиції, що досліджували Землю
Шхуни «Константин» та «Михаил». Робота Тараса Шевченка. Папір, сепія, білило (16,8 × 26,7). Раїм. 20—25.07 1848.

Ара́льська описо́ва експеди́ція — експедиція, яку 18481849 організувало Військове міністерство для знімання й промірювання Аральського моря та вивчення його природних ресурсів і умов майбутнього судноплавства. Очолював її Олексій Бутаков. Він порушив перед командиром Окремого Оренбурзького корпусу Володимиром Обручовим клопотання про введення до складу експедиції Тараса Шевченка як художника. Незважаючи на заборону Шевченкові малювати, Обручов задовольнив це клопотання. Транспорт, у складі якого була флотська команда Бутакова, вирушив із Орської фортеці до Раїмського укріплення 11 травня 1848, везучи в розібраному вигляді збудовану в Оренбурзі шхуну «Константин». У дорозі Шевченко жив у кибитці штабс-капітана генерального штабу Олексія Макшеєва. Зроблено тридцять три переходи, подолано 702 версти. Маршрут транспорту — річки Мендибай, Ор,

Пожежа у степу. Робота Тараса Шевченка. Папір, акварель (21,4 × 29,6 см). 1848 рік, не раніше як 12 травня.
.::::::::::::::::читати далі
редагувати
  Списки в області наук про Землю
  • Аджигьоль-Невшехір
  • Список мінералів
  • Список вулканів Антарктики
  • Список найвищих водоспадів
  • Землетруси в Іспанії
  • Список вершин Анд
  • Вулкани Туреччини
  • Список найглибших озер світу
  • Гіреколь-тепе
  • Списки річок за країною
  • Список вулканів в Колумбії *
  • Список викопних птахів
  • Список найбільших озер світу
  • Рослини Червоної книги України за природоохоронним статусом‎
  • Список родів мезозойських ссавців
  • Карапінар (вулканічне поле)
  • Землетруси 2012 року
  • Списки озер за країною
  • Список річок Корсики
  • Списки рослин
  • Списки комах‎
  • Список річок України
  • Списки птахів‎
  • Список найвищих гір Антарктики
  • Адміністративний поділ Антарктики
  • Списки риб‎
  • Список вулканів світу
  • Списки плазунів‎
  • Списки ссавців‎
  • Треакартер
  • Піллар-Рокк
  • Стюрдевант Рокк
редагувати
  Періодичні видання в області наук про Землю
  • Geoarcheology
  • Anthropology and Archeology Journals
  • Anthropology Today
  • Archaeological Prospection
  • Oxford Journal of Archaeology

}}

редагувати
  Землезнавча література
  1. Жупанський Я. І. Історія географії в Україні: навчальний посібник. — К, 2006.
  1. Canal Apaza, Luis (2007). Geografía Regional. CBT.
  2. Cuadrat, J.M; PITA, Mº.F. (2000). Climatología, Segunda edición, Madrid: Cátedra Geografía.
  3. Ferreras, C.; Fidalgo, C.E. (1999). Biogeografía y edafología. Madrid: Síntesis.
  4. López Bermúdez, Francisco y Otros (1992). Geografía física. Madrid: Cátedra Geografía.
  5. Méndez, Ricardo (1997). Geografía económica. La lógica espacial del capitalismo. Barcelona: Ariel Geografía.
  6. Puyol, Rafael; Estébanez, José; Méndez, Ricardo (1995). Geografía humana. Madrid: Cátedra Geografía.
  1. Хромов С. П. Метеорология и климатология для географических факультетов. — Л.: Гидрометеорологическое изд-во, 1964.
  2. Гончаренко С. У. Фізика атмосфери. К., 1990. 124 с.
  3. Стехновський Д. І. Навігаційна гідрометеорологія 1977р
  1. (рос.) Войтковский К. Ф. Основы гляциологии. — М.: Наука, 255 с.
  2. (рос.) Гляциологический словарь. Под ред. В. М. Котлякова. Л., ГИМИЗ, 1984, 528 с.
  3. (рос.) Калесник С. В. Очерки гляциологии. — М.: Государственное издательство географической литературы, 1963. 551 с.
  4. (рос.) Котляков В. М. Снежный покров Земли и ледники. — Л.: ГИМИЗ, 1968. 480 с.
  5. (рос.) Попов А. И., Розенбаум Г. Э., Тумель Н. В. Криолитология. — М.: Издательство Московского университета, 1985. 239 с.
  6. (рос.) Баранский Н. Н. Научные принципы в географии. // Избранные труды. — М.: Лепсель, 1980.
  7. Назаренко І.І., Польчина С.М. Нікорич В.А. Грунтознавство. Методологія і методи дослідження грунту
  8. Позняк С. П. Ґрунтознавство і географія ґрунтів: підручник. У двох частинах. - Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. — 270 і 286 с.
  9. Сукачёв В. Н., О географической среде в лесном производстве, Л., 1940;
  10. Основы лесной биогеоценологии, под ред. В. Н. Сукачёва и Н. В. Дылиса, М., 1964;
  11. Дылис Н. В. Основы биогеоценологии. (Учебное пособие для географических специальностей университетов). М., 1978 — 151 с.
  12. Программа и методика биогеоценологических исследований, под ред. В. Н. Сукачева и Н. В. Дылиса, М., 1966;
  13. Идеи биогеоценологии в лесоведении и лесоразведении: к 125-летию со дня рождения акад. В.Н. Сукачёва / [отв. ред. С.Э.Вомперский]; Ин-т лесоведения РАН. - М.: Наука, 2006. - 260 с.
  14. Valencia Rangel, Francisco (1987). Introducción a la Geografía Física, 13a edición, México: Herrero.
  15. Hanno Beck: Geographie. Europäische Entwicklung in Texten und Erläuterungen. (Orbis academicus. Problemgeschichten der Wissenschaft in Dokumenten und Darstellungen. Band II/16). Karl Alber, Freiburg / München 1973, ISBN 3-495-47262-2
  16. Hans Gebhardt, Rüdiger Glaser, Ulrich Radtke, Paul Reuber (plus 130 Autoren): Geographie — Physische Geographie und Humangeographie. Spektrum Akademischer Verlag in Elsevier, Heidelberg 2006/2007, ISBN 3-8274-1543-8.
  17. Hans Heinrich Blotevogel: Geographie. In: E. Brunotte, H. Gebhardt, M. Meurer, P. Meusberger, J. Nipper (Hrsg.): Lexikon der Geographie. Spektrum, Heidelberg 2002, ISBN 3-8274-0416-9.
  18. Hartmut Leser (Hrsg.): Wörterbuch Allgemeine Geographie. DTV und Westermann, München 2005, ISBN 3-423-03422-X.
  19. Katharina Fleischmann; Ulrike Meyer-Hanschen, Stadt Land Gender: Einführung in feministische Geographien. Helmer, Königstein/Taunus 2005, ISBN 1-4051-0186-5
  20. http://hohlopedia.org.ua/slovnyk_inshomovnyk_sliv/page/kriologiya.9715/
  21. Проблемы биогеоценологии. М. Наука. 1973. 232 с.
  22. Тлумачний словник із сільськогосподарської екології/ Укладачі: Л. Л. Товажнянський, Г. І. Гринь, А. А. Лісняк та інші. — Харків: НТУ «ХПІ». — 2009. — 220 с.
  23. Джигерей В. С., Сторожук В. М., Яцюк Р. А. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища (Екологія та охорона природи). Навчальний посібник. — Вид. 2-ге, доп. — Львів, Афіша, 2000 — 272 с.
  24. Джигерей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища. — К.: «Знання», 2002.-203 с.
  25. Ганна Васюкова, Олександра Грошева. Екологія: підручник для студентів вищих навчальних закладів. — К. : Кондор, 2009. — 524 с.
  26. В. Грицик, Ю. Канарський, Я. Бедрій. Екологія довкілля. Охорона природи : навчальний посібник для студентів вузів — К. : Кондор, 2009. — 290 с.
  27. Микола Клименко, Алла Прищепа, Наталія Вознюк. Моніторинг довкілля : Підручник — К. : Академвидав, 2006. — 359 с. : табл. — (Сер. «Альма-матер»)
  28. Сергій Сухарев, Степан Чундак, Оксана Сухарева. Основи екології та охорони довкілля : Навчальний посібник. Мін-во освіти і науки України, Ужгородський нац. ун-т. — К. : Центр навчальної літератури, 2006. — 391 с. : табл.
  29. Біланюк В. І. Практикум із загальної гідрології
  30. Максимович Н. И. Днепр и его бассейн. — К.:, 1901;
  31. Огиевский А. В. Гидрология суши (Общая и инженерная). — М.: Государственное издательство сельскохазяйственной литературы, 1952;
  • Глушков В. Г. Вопросы теории и методы гидрологических исследований. — М.:, АН СССР, 1961;
  1. Матушевский Б. Ф., Прох Л. З., Гидрометеорологическая служба Украины за 50 лет Советской власти. — Ленинград:, Главное управление гидрометеорологическоі службы при Совете Министров СССР. Гидрометеорологическое издательство, 1970;
  2. Чеботарев А. И. Гидрологический словарь. — Ленинград:, Гидрометеоиздат, 1978;
  3. Гидрология и гидрохимия Днепра и его водохранилищ / А. И. Денисова, В. М. Тимченко, Е. П. Нахшина и др. — К.: Наукова думка, 1989. ISBN 5-12-000805-4;
  4. Вишневський В. І. Річки і водойми України. Стан і використання. — К.:, Вікол, 2000;
  5. Українські гідрологи, гідрохіміки, гідроекологи: Довідник / За ред. В.К. Хільчевського. -  К.: Ніка-Центр, 2004.
  6. Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія : Збірник наукових праць — 2004, Т.6;
  7. Гідрологія / Енциклопедія сучасної України. — К.: Поліграфкнига, 2006, Т.5;
  8. Гідрологія / Екологічна енциклопедія. — К.:, Центр екологічної освіти та інформації, 2007, Т.1;
  9. Загальна гідрологія: Підручник. / за ред. В. К. Хільчевського і О. Г. Ободовського. — К.:, ВПЦ «Київський університет», 2008;
  10. Гребінь В. В. Сучасний водний режим річок України (ландшафтно-гідрологічний аналіз). — К.:, Ніка-Центр, 2010.
  11. Хільчевський  В. К., Осадчий В. І., Курило С. М. Основи гідрохімії. -К., 2012.
  12. (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. В 2 книгах./ В. П. Максаковский. — 3-е издание, исправленное. — М.: Дрофа, 2006. — 495 с.
  13. (рос.) Мересте У. Н., Ныммик С. Я. Современная география: вопросы теории. — М.: Мысль, 1984.
  14. (рос.) Саушкин Ю. Г. Географическая наука в прошлом, настоящем, будущем. — М.: Мысль, 1973.
  15. (рос.) Саушкин Ю. Г. История и методология географической науки. — М.: Издательство Московского университета, 1976.
  16. (рос.) Хореев Б. С. Некоторые методологические вопросы науковедения и развития теории географической науки // География в системе наук. — Л.: Наука, 1987.
  17. Словник-довідник з економічної географії. 9-10 класи / Т. В. Буличева, К. О. Буткалюк, Т. А. Гринюк та ін. За наук. ред. В. Г. Щабельської. — Х.: Видавнича група «Основа», 2004. — 112 с.
  18. Кравцова В. И. Космические методы картографирования. — М.: Изд-во МГУ, 1995.
  19. Кравцова В. И. Методы космических съемок и их использование в географических иследованиях. — М: МГУ, 1980.
  20. Киенко Ю. П. Основы космического землеведения. М.: Картгеоцентр: Геоиздат, 1999.
  21. Аковецкий В. И. Дешифрирование снимков. М.: Недра, 1983.
  22. Нові методи в аерокосмічному землезнавстві / Під. Ред. В. І. Лялька. — К., 1999.
  23. Виноградов Б. В., Кондратьев К. Я. Космические методы землеведения. — Л: Гидрометеоиздат, 1971.
  24. Григорьев А. А. Кондратьев К. Я. Космическое землеведение. — М.: Наука, 1985.
  25. Кронберг. Дистанционное изучение Земли. Перевод с нем. — М.: Мир, 1988. 343 с.
  26. Куприянов В. В., Прокачева В. Г. Спутниковая информация и изучение вод суши. — Л: Гидрометеоиздат, 1976.
  27. Космічні дослідження в Україні. 1998–2000. — К.: «АДЕФА — Україна», 2001, с. 55-63.
  28. Мелуа А. И. Космические снимки рассказывают. — К: Радянська школа, 1987.
  29. Сидоренко А. В., Кондратьев К. Я., Григорьев А. А. Космические исследования окружающей среды и природных ресурсов. — М.: Знание, 1982.

(рос.)

  1. Океанографическая энциклопедия. Под ред. З. И. Мироненко : Гидрометеоиздат , 1974 - 632 c.
  • Вершинский Николай В. Загадки океана
  • Парамонов А.Н., Кушнир В.М., Забурдаев В.И. Современные методы и средства измерения гидрологических параметров океана.- 1979. Твердый переплет. 248 с.
  • Океан - Атмосфера. Энциклопедия. Л. Гидрометеоиздат 1983г. 464 с.
  • Белинский Н.А., Истошин Ю.В. Моря, омывающие берега Советского Союза. – М :Военное изд – во мин – ва обороны СССР. – 1956. – 195с.
  • Беляев Б.И. Прикладные океанологические исследования. – Л :Гидрометеоиздат. – 1986. – 143с.
  • Бекятев К.А., Середряков В.В. Международные морские организации. – Л :Гидрометеоиздат. – 1979. – 601с
  • Богданов К.Т. Приливы мирового океана. – М : Наука. – 1975. – 115с.
  • Боровиков П. Лаборатория на морском дне. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 135с.
  • Бортковский Р.С. Тепло – и влагообмен атмосферы и океана при шторме.– Л : Гидрометеоиздат. – 1983. – 158с.
  • Брамсон М.А. Морская рефрактометрия. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 247с. – Библиогр : стр. 237 – 243.
  • Бреховских Л.М., Лысанов Ю.П. Теоретические основы акустики океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1982. – 262с.
  • Бурков В.А. Общая циркуляция мирового океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1980. – 250с.
  • Бычкова И.А., Викторов С.В. Дистанционное определение температуры моря. – Л :Гидрометеоиздат. – 1988. – 220с.
  • Васильев К.П. Что должен знать судоводитель о картах погоды и состояния моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 229с.
  • Питер Вейль Популярная океанография. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 500с.
  • Ветер, волны и морские порты. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 247с.
  • Вилькицкий А. Северный морской путь. – С – Петербург. – 1912.
  • Влияние загрязнения поверхностного слоя на тепло–, газо– и влагообмен океана с атмосферой. – Проблемы химического загрязнения вод Мирового океана. Том 3.– Л : Гидрометеоиздат. – 1985. – 128с.
  • Вольцингер Н.Е. Длинноволновая динамика прибрежкой зоны. – Л :Гидрометеоиздат. – 1989. – 263с.
  • Вольцингер Н.Е. Основные океанологической воды. – Л :Гидрометеоиздат. – 1968. – 280с
  • Вольцингер Н.Е. Теория мелкой воды. Океанологические задачи и численные методы. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 206с.
  • Герлах Себастьян Загрязнение морей. Диагноз и терапия. – Л :Гидрометеоиздат. – 1985. – 262с.
  • Герман В.Х., Левиков С.П. Вероятностный анализ и моделирование колебаний уровня моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1988. – 229с.
  • Гершанович Д.Е., Муромцев А.М. Океанологические основы биологической продуктивности мирового океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1982. – 319с. – Библиогр : стр. 311– 318.
  • Гидро–акустическая техника исследования и освоения океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1984. – 263с.
  • Глаголева М.Г., Скриптунова. Прогноз температуры воды в океане. – Л :Гидрометеоиздат. – 1979. – 165с.
  • Глобальный водообмен. – М : Наука, 1975. – 125с.
  • Глуховский Б.Х. Исследование морского ветрового волнения. – Л :Гидрометеоиздат. – 1966. – 282с.
  • Давидан И.Н., Лопатухин Л.И. Ветровое волнение в Мировом океане. – Л :Гидрометеоиздат. – 1985. – 256с. – Библиогр : с. 245 –252.
  • Дерюгин К.К., Степанюк И.А. Морская гидрометрия. – Л : Гидрометеоиздат. – 1974. –387с.
  • Дерягин В. Каспий, его прошлое, настоящее и будущее. – Баку :Азерб. Гос. изд – во. – 1977. – 115с.
  • Джеймс Р. Прогноз термической структуры океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1971. – 153с.
  • Динамика гидрографической сети неприливных устьев рек. – М : Моск. отд. Гидрометеоиздат. – 1977. – 295с.
  • Динамика океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 302с.
  • Доронин Ю.П. Взаимодействие атмосферы и океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1981. – 287с.
  • Доронин Ю.П., Хейсин Д.Е. Морской лед. – Л : Гидрометеоиздат. – 1975. – 307с.
  • Доронин Ю.П. Региональная океанология. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 303с. – Библиогр : с. 296 – 298
  • Драган Я.П. Методы вероятностного анализа ритмики океанологических процессов. – Л : Гидрометеоиздат. –1987. – 317с.
  • Дуванин А.И. Волновые движения в море. – Л : Гидрометеорологическое изд – во. – 1968. – 221с.
  • Евгенов Н.И. Морские течения. – Л : Гидрометеорологическое изд –во. – 1957. – 109с.
  • Егоров Н.И. Физическая океанография. – Л : Гидрометеоиздат. – 1974. – 452с.
  • Ерлова Н.Г. Оптика моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 237с
  • Жуков Л.А. Общая океанология. – Л : Гидрометеоиздат. – 1976. – 376с
  • Зубов И.И. Основы учения о проливах мирового океана. – М : Гос. изд – во географ. лит – ры. – 1956. – 236с.
  • Зырянов В.И. Теория установивщихся океанических течений. – Л : Гидрометеоиздат. – 1985. – 225с

}}

редагувати
  Сайти в області наук про Землю

Ви можете додати сюди посилання на вебсайти в області наук про Землю↓

редагувати
  Нові статті
  • Путао — започаткував 17 березня 2024 користувач Fessor
редагувати
  Добра стаття
Тераса в долині річки Інгул (Україна, Кіровоградська область, урочище Монастирище)

Річкові́ тера́си (долинні тераси, надзаплавні тераси) — частини річкових долин, які є відносно рівними, мало нахиленими (за течією та в бік річищ) східцеподібними утвореннями, що виникають у результаті спільної акумулятивно-денудаційної діяльності постійних водотоків. У своїх нижніх частинах річкові тераси, як правило, мають відносно круті уступи, якими контактують із заплавами річок; у верхніх — маловиразними «тиловими швами» межують зі схилами річкових долин чи інших терас. Під час повеневих підйомів рівня води в річках тераси ніколи не затоплюються водами.

Утворення річкових терас, як правило, відбувається впродовж кількох основних етапів:

  • Накопичення на дні річкових долин товщ алювіальних відкладів. Найінтенсивніше такі процеси відбуваються у нижніх частинах річкових долин, де руйнівна й транспортувальна сила водотоку слабне, а річки досягають профілю рівноваги. Тут дрібні частинки гірських порід, утворених внаслідок руйнування дна русла і берегів у верхів'ях та середніх течіях річок, осідають на дні й активно накопичуються. Виникають обмілини, острови, прируслові вали (бари), перекати, гриви тощо. Течії стають повільними, а русла річок звивистими (меандруючими). Оминаючи маси намитих порід, водний потік розмиває сусідні береги і ще більше розширює свою долину. Виникають широкі заплави, численні рукави, озера-стариці, останці-обтікання тощо.

.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Вибрані списки в області наук про Землю

Цей список є списком видів ссавців, зареєстрованих на території Канади. Великі територіальні розміри цієї країни та різноманіття екосистем, починаючи від гір до рівнини й від незайманого середовища проживання до міського, означає, що Канада може бути домівкою великій різноманітності видів і в тому числі для близько 40 % усіх відомих Китоподібних. Найбільш представленим рядом за видовим складом є ряд Гризуни, найменш представленим рядом є Опосумоподібні (один вид, Опосум віргінський).

Вивчення фауни Канади почалося в 1795 році з опису дослідника Семюеля Герна, чиї нотатки були особливо точні. Першою плідною роботою про канадських ссавців, проте, була праця Джона Річардсона 1829 року «Fauna Boreali-americana»[11]. Джозеф Бер Тірел в 1888 році зробив першу спробу складення списку видів ссавців Канади. Сучасними канадськими мамологічними виданнями є «The Canadian Field Naturalist», «Canadian Journal of Zoology» та франкомовний «Le Naturaliste Canadien». .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрана ілюстрація


редагувати
  Обраний життєпис наук про Землю. Мандрівники та мореплавці

Дже́ймс Кук (англ. James Cook; * 7 листопада 1728(17281107) — † 14 лютого 1779) — англійський першовідкривач, навігатор і дослідник, член Лондонського королівського товариства.

Кук зробив детальну мапу Ньюфаундленда, пізніше здійснив три експедиції в Тихий океан, першим із європейців дослідив і описав східне узбережжя Австралії, Гавайські острови, вперше обплив навколо Нової Зеландії. Він загинув на Гаваях у сутичці з гавайцями під час третьої експедиції 1779 року.

Джеймс Кук народився в Йоркширі (Англія) в 1728 у родині фермера. Тому він не отримав гідної освіти. Його п'ятирічне навчання в школі оплатив лендлорд, у якого працював його батько. Після школи Кук допомагав батькові на фермі, потім 18 місяців працював в овочевій крамниці. Морській справі він почав навчатися, коли поступив юнгою на торговий корабель Фрілав, що здійснював каботажні плавання між гирлом річки Тайн і Лондоном. На кораблях він.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис наук про Землю. Ландшафтознавці та землезнавці
Ймовірний портрет Лева Африканського роботи Себастьяно дель Пйомбо, близько 1520

Лев Африканський (лат. Joannes Leo Africanus, італ. Giovanni Leone l'Africano), до хрещення -ал-Хассан бін Мухаммед ал-Ваззан (араб. الحسن بن محمد الوزان‎; бл. 1488 — бл. 1554) — арабський географ і мандрівник.

Народився в Гранаді, в мусульманській родині, яка залишила місто і переселилася в Марокко незабаром після взяття міста Кастилією в 1492. Жив у місті Фес, де навчався в університеті Аль-Карауїн. Будучи ще молодим юнаком, супроводжував батька в дипломатичній поїздці в Магриб, близько 1510 побував в Тімбукту, у той час частині західноафриканської імперії Сонгай і найбільшому економічному і культурному центрі Африки. Надалі з дипломатичними і торговельними подорожами відвідав більшість областей Марокко (включаючи важкодоступні гірські райони), розташовані посеред Сахари держави Борну, Нубію, берега озера Чад і багато інших африканських земель, які були досліджені європейцями лише в XIX столітті. Також, за власним твердженням, бував у Константинополі, Тунісі, Єгипті, Персії, на Аравійському півострові, де скоїв хадж у Мекку.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис наук про Землю. Палеогеографи та палеонтологи

Ба́рнум Бра́ун (англ. Barnum Brown; 12 січня 1873 — 5 січня 1963, Нью-Йорк) — американський палеонтолог. Його вважають одним з найвідоміших «мисливців за динозаврами» XX століття[12].

Найбільш значимі відкриття Барнума Брауна пов'язані з Американським музеєм природознавства, де у відділі палеонтології хребетних він працював впродовж більш ніж 45 років. З 1897 по 1910 рік Браун обіймав посаду асистента куратора (англ. Assistant Curator), з 1910 по 1926 рік — посаду молодшого куратора (англ. Associate Curator) і з 1926 по 1942 рік — посаду куратора (англ. Curator) відділу. Він був змушений полишити роботу і ще протягом 20 років підтримував тісний зв'язок з музеєм, зберігаючи почесне звання куратора у відставці (англ. Curator Emeritus)[13]. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис наук про Землю. Геологи та мінералоги
Якоб Юганнес Седергольм

Седергольм Якоб Йоханнес (20 липня 1863, Гельсінкі, — 26 червня 1934, там же) — фінський геолог і петрограф. Директор геологічної комісії Фінляндії (1893—1933 рр.).

Геологія і петрографія докембрійських гірських порід Фінляндії.

Увів у петрографію термін «мігматит» (1907) і опрацював вчення про мігматити. На честь Якоба Седергольма названо мінерал з групи піротинуседерхольміт (селенід нікелю b-NiSe)..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис наук про Землю. Геоморфологи та геотектоністи

Вальтер Пенк (нім. Walther Penck *30 серпня 1888 — †29 вересня 1923) — австрійський географ, народжений у Відні, син географа Альбрехта Пенка.

Вальтер Пенк протягом 19121914 років працював в Аргентині та найбільш відомий своїм внеском у геоморфології. Він виступав проти теорії циклу ерозії Вільяма Девіса, доводячи, що процеси підняття гір та денудації відбуваються одночасно, з постійною швидкістю[14]. Його найвідоміша книга, «Морфологічний аналіз форм рельєфу» була опублікомана його батьком в 1924 році..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис наук про Землю. Сейсмологи та вулканологи

Інґе Леманн (дан. Inge Lehmann; * 13 травня 1888, Копенгаген — † 21 лютого 1993, Копенгаген) — данський геофізик, сейсмолог, викладач Королівського товариства в Лондоні. 1936 року вона відкрила внутрішнє ядро ​​Землі на основі вивчення поширення сейсмічних хвиль від землетрусів у південній частині Тихого океану.

Інґе Леманн народилася та виросла у Копенгагені. Донька експериментального психолога Альфреда Леманна (1858–1921). Отримала початкову освіту в середній школі, яку очолювала Ханна Адлер — тітка Нільса Бора. За словами Інґе Леманн, її батько та Ханна Адлер були двома людьми, що мали найбільш істотний вплив на розвиток її інтелектуальних здібносте.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис наук про Землю. Геофізики

Йоганн фон Ламонт (нім. Johann von Lamont; 13 грудня 1805 — 6 серпня 1879) — німецький астроном і геофізик шотландського походження, член Баварської АН (1835).

Родився в Бреймарі, Шотландія, поблизу Бальмораля; син керуючого маєтками графа Файфа. У 1817 батьків Ламонт умовили відпустити сина у Регенсбурзький бенедиктинський монастир, заснований для підтримки католицтва в Шотландії, і відтоді Ламонт вже не повертався на батьківщину. Природні обдарування розвивалися швидко і в 1827 Ламонт переселився в Мюнхен, де вступив до Богенгаузенської обсерваторії спочатку в якості асистента Зольднера, а у 1833 був призначений і директором обсерваторії...

У Богенгаузенській обсерваторії Ламонт вів спостереження та теоретичні дослідження в галузі астрономії, метеорології і земного магнетизму..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис наук про Землю. Гляціологи та геокріологи

Олексі́й Фе́дорович Трьо́шніков (1 (14) квітня 1914(19140414), с. Павловка Симбірської губернії (нині Баришського району Ульяновської області) — 18 листопада 1991, Санкт-Петербург) — радянський океанолог, географ, дослідник Арктики та Антарктики. Доктор географічних наук (1963), професор (1967), академік АН СРСР (1981).

Після закінчення географічного факультету Ленінградського державного університету в 1939 році працював в Арктичному і Антарктичному науково-дослідному інституті.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис наук про Землю. Гідрологи, геогідрологи та океанологи

Ободовський Олександр Григорович (18 січня 1958 року) — український гідролог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народився 18 січня 1958 року Києві. Закінчив 1980 року Київський університет зі спеціальності «географ-гідролог». З 1980 року почав свій трудовий шлях інженером на географічному факультеті Київського державного університету, пізніше інженером-програмістом, старшим інженером Інформаційного обчислювального центру, у 1989–1992 роках асистент, з 1992 року доцент, з 2003 року професор кафедри гідрології та гідроекології географічного факультету, з 1996 року заступник декана з наукової роботи географічного факультету. Кандидатська дисертація «Руслоформуючі витрати води річок рівнинної частини України» захищена у 1988 році в Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова, докторська дисертація «Регіональний гідролого-екологічний аналіз руслових процесів» захищена в 2002 році в Київському національному університеті Тараса Шевченка.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис наук про Землю. Метеорологи та кліматологи
Фр́ітьйоф Н́ансен (норв. Fridtjof Nansen; * 10 жовтня 1861, неподалік Христіанії — † 13 травня 1930) — норвезький мандрівник, океанограф, біолог, метеоролог та громадський діяч.

Лауреат Нобелівської премії миру 1922 року — «за багаторічні зусилля з надання допомоги беззахисним».

2000 року співвітчизники проголосили його норвежцем Тисячоліття..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис наук про Землю. Геохіміки та хіміко-географи

Волошин Іван Миколайович (1934) — український географ, ландшафтознавець, ґрунтознавець, геоеколог, геохімік, доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри туризму Львівського державного університету фізичної культури.

Народився 20 червня 1934 р. у c. Плав’я-Вадрусівка Сколівського району Львівської області. Закінчив Хітарську семирічну школу1948) та Стрийське педагогічне училище (1952). До 1954 р. працював учителем математики у c. Плав’є, директором школи та учителем у c. Хітар та Жупани. У 19541957 рр. служив у війську, а протягом 19571962 рр. навчався на географічному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис наук про Землю. Зоологи та зоогеографи

Е́двард А́дріан Ві́лсон (англ. Edward Adrian Wilson нар.23 липня 1872, Челтнем — пом.29 березня 1912, Антарктида) — британський полярний дослідник, вчений-зоолог, орнітолог та лікар-фізіолог, художник. Учасник двох антарктичних експедицій Роберта Скотта. Його ілюстрації до праці Хемілтона A History of British Mammals вважаються класичними.

Вільсон народився в районі Монпельє міста Челтнем у графстві Глостершир 23 липня 1872 року.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис наук про Землю. Ботаніки, геоботаніки та фітогеографи

Альфред Бернхард Лау (нім. Alfred Bernhard Lau; * 5 серпня 1928(19280805), Золінген, Німеччина — † 27 лютого 2007, Фортин-де-Лас-Флорес, Мексика) — мексиканський ботанік німецького походження, місіонер, експерт з мексиканських кактусів...

Альфред Лау був одним з найвідоміших колекціонерів сукулентних рослин у всьому світі, автором популярних статей про місця та умови їх зростання в різних районах Америки, який відкрив і описав десятки нових видів.

Його статті публікувалися в журналах Великої Британії, Німеччини, Бельгії, Голландії, Мальти, Чехії, Мексики і США.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис наук про Землю. Біогеоценологи, екологи та ґрунтознавці

Георгій Миколайович Висоцький (*7 (19) лютого 1865(18650219), с. Микитівка Глухівського повіту Чернігівської губернії — 6 квітня 1940 року, м. Харків, УРСР) — видатний український вчений у галузі лісівництва, ґрунтознавства, геоботаніки, фізичної географії і гідрології, академік НАНУ, основоположник науки про ліс і лісову дослідницьку справу. Автор понад 200 наукових праць.

Учений вивчав вплив лісу на водний режим місцевості, заклав основи ґрунтової гідрології посушливих районів, розробив теорію трансгресивної ролі лісів, класифікацію дібров; заслужено визнаний корифеєм степового лісорозведення. Велике значення мають розроблені Г. М. Висоцьким для степових умов деревно-чагарниковий і деревно-тіньовий типи лісових насаджень.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис наук про Землю. Геоекологи та природоохоронці

Джеймс Френсіс Кемерон (англ. James Francis Cameron; нар. 16 серпня 1954, м. Капускейсінг, провінція Онтаріо, Канада) — американський кінорежисер канадського походження. Один з найуспішніших режисерів світу: 7 його картин зібрали понад 5,6 млрд доларів США. Він зняв два найкасовіші фільми в історії кінематографу: Титанік (1997), котрий отримав 11 премій Оскар, (в тому числі найкращий режисер, продюсер і монтажник отримав Кемерон) і Аватар (2010), котрий отримав 3 премії Оскар і зібрав в світовому прокаті понад 2,7 млрд доларів. Він також є автором інших культових стрічок Термінатор (1984), Чужі (1986), Безодня (1989) та Термінатор 2 (1991) — і творцем образу Термінатора.

У жовтні 2013 року новий вид жаб Pristimantis jamescameroni з Венесуели був названий на його честь, в знак визнання його залуг в захисті довкілля, на додаток до його публічної промоції веганізму.[15][16][17]. ...26 березня 2012 року Джеймс Кемерон здійснив занурення на дно Маріанського жолоба на одномісному батискафі Deepsea Challenger, що був розроблений і побудований на його замовлення. Він став третьою людиною, яка туди добралася. В ході занурення він досягнув дна на глибині в 10 тис. 898 метрів. Кемерон взяв зразки порід і живих організмів і провів кінозйомку, використовуючи 3D камери.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис наук про Землю. Конструктивні географи та геоінженери

Попов Валентин Петрович (29 квітня 1894 року — 6 вересня 1976 року) — український радянський агрометеоролог, кліматолог, доктор географічних наук, професор Київського університету імені Тараса Шевченка.

Народився 29 квітня 1894 року в Рильську Курської губернії Російської імперії. Навчався у Київському університеті у 1913–1915 роках та у Московському університеті у 1916–1918 роках. У Київському університеті працював з 1948 по 1952 роки керівником відділу фізичної географії науково-дослідного інситуту географії, з 1952 року професор кафедри метеорології та кліматології географічного факультету, у 1953–1974 роках завідувач кафедри. Докторська дисертація з теми «Баланс вологи в ґрунті і його географічні коефіцієнти» захищена у 1943 році. Читав курси: «Кліматологія», «Метеорологія». Сфера наукових досліджень: проблеми фізико-географічного районування України, питання агрометеорології, агрокліматології. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис наук про Землю. Картографи, топографи та геодезисти

Абрага́м Орте́ліус (англ. Abraham Ortelius; *4[18], або 14 квітня[19] 1527 — †28 червня 1598) — фламандський географ та картограф, творець першого географічного атласу в сучасному розумінні, Theatrum Orbis Terrarum.

Вважається також, що він був першою людиною, яка уявила, що раніше всі континенти були об'єднані у один великий материк, згодом дрейфувавши до сучасного їх положення.

Ортеліус склав перший у світі географічний атлас, що складався з 53 мап великого формату з докладними географічними текстами пояснень, який був надрукований в Атверпені 20 травня 1570 року. Атлас був названий «видовище земної кулі» (лат. Theatrum Orbis Terrarum) і відображав стан географічних знань на той час.

Цей атлас неодноразово доповнювався і перевидавався і став свого роду «географічною біблією» для мореплавців.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис наук про Землю. Космічні дослідники Землі

Лебедєв Валентин Віталійович (нар. 14 квітня 1942, Москва) — льотчик-космонавт СРСР, космонавт ЦКБЕМ, 3-ій набір.

Здійснив два космічні польоти загальною тривалістю 219 діб 06 годин 00 хвилин 06 секунд; один вихід у відкритий космос тривалістю 2 години 33 хвилини..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис наук про Землю. Суспільні географи та народознавці
Фрідріх Ратцель

Фрі́дріх Ра́тцель (* 30 серпня 1844, Карлсруе — † 9 серпня 1904, Аммерланд) — німецький зоолог і географ. Вважається основоположником антропогеографії та політичної географії, і заклав початок в розвитку геополітичної науки. Він уперше в 1901 році вжив термін «життєвий простір» (нім. Lebensraum) на означення важливого географічного фактору середовища проживання, що впливає на діяльність людини, зумовлює хід і напрямок розвитку конкретних суспільств[20].

Фрідріх Ратцель був наймолодшим з чотирьох дітей Карла Ратцеля, який служив камердинером при графському дворі у Карлсруе. Навчався в середній школі в Карлсруе протягом 6 років. У віці 15 років його віддали на науку до аптекарів. У 1863 році він відправився до Рапперсвіля, що коло озера Цюрих у Швейцарії, де почав вивчати антикознавство. Згодом, після ще одного року аптекарем у місті Мерс поблизу Крефельда (1865–1866), він провів деякий час в середній школі в Карлсруе і став студентом зоології в університетах Гейдельбергу, де прослухав курс лекцій професора Ернста Геккеля (автора терміна «екологія»), Єні та Берліні..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Категорії
редагувати
  Телепрограми та кінофільми про Землю

Обкладинка DVD-видання Дике майбутнє (Дикий світ майбутнього, англ. The Future Is Wild) — псевдодокументальний міні-серіал 2002 року. Заснований на дослідженнях та інтерв'ю кількох науковців, він показує як може розвиватися життя на Землі в разі зникнення людей. У версії, трансльованій Discovery Channel, ця передумова була змінена, припускаючи, що в майбутньому людство полишить Землю і присилатиме на планету дослідні зонди для вивчення змін її життя протягом часу.

Телесеріал вийшов разом з виданням одноіменної книги геолога Дугала Діксона, автора кількох книг в жанрі спекулятивної біології (як «Після людини: Зоологія майбутнього», «Людина після людини» та «Нові динозаври»), у співавторстві з Джоном Адамсом..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Корисні шаблони

Джерела[ред. код]

  1. Volcanic style in the Strand Fiord Formation (Upper Cretaceous), Axel Heiberg Island, Canadian Arctic Archipelago Retrieved on 2007-08-15
  2. (рос.) О Северном Ледовитом океане. ИП Нуньес Тельес Кирилл Филибертович. 2006-2007. Архів оригіналу за 12 березня 2012. Процитовано 1 травня 2008.  {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  3. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою ГидроХарьков не вказано текст
  4. Вишневский В. І. Гідрологічні характеристики річок України, «Ніка-Центр», Київ, 2003
  5. Почвоведение. Учеб. для н-тов. В 2 ч. / Под ред. В. А. Ковды, Б. Г. Розанова. Ч. 2. Типы почв, их география и использование / Богатырев Л. Г., Васильевская В. Д., Владыченский А. С. и др. — М.: Высш. шк., 1988. — 368 с.
  6. Масюк Н. П., Костіков І. Ю. Водорості в системі органічного світу. — Київ: Академперіодика, 2002. — 178 с.
  7. Bremer K. 1985. Summary of green plant phylogeny and classification. Cladistics 1(4): 369—385.
  8. Тип CHLOROPHYTA — Зеленые водоросли Биоразнообразие России
  9. http://www.uga.edu/cellbio/pdfs/adletall2005.pdf
  10. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою bulrom не вказано текст
  11. Sir John Richardson, William Swainson, William Kirby Fauna Boreali-americana: Or, The Zoology of the Northern Parts of British America: Containing Descriptions of the Objects of Natural History Collected on the Late Northern Land Expedition, Under Command of Captain Sir John Franklin, 1829 (англ.)
  12. Barnum Brown: The Man Who Discovered T. rex. Las Vegas Natural History Museum Dinosaurs. Архів оригіналу за 18 вересня 2012. Процитовано 18 вересня 2012. 
  13. Lewis, 1964, с. 19.
  14. Huggett, Richard J., 2003, Fundamentals of Geomorphology, Routledge, ISBN 0-415-24145-6
  15. Sergio Prostak (4 November 2013). Two New Frog Species Discovered in Venezuela, One Named after James Cameron. Sci-News.com. Процитовано 5 November 2013. 
  16. Kok, Philippe J.R. (2013). Two new charismatic Pristimantis species (Anura: Craugastoridae) from the tepuis of the "Lost World" (Pantepui region, South America). European Journal of Taxonomy (60). doi:10.5852/ejt.2013.60. 
  17. Michael Destries (12 April 2014). Director James Cameron on Vegan Diet: Like I’ve Set the Clock Back 15 Years.. Ecorazzi.com. Процитовано 12 April 2014. 
  18. Abraham Ortelius. In: Catholic Encyclopedia. 1911.
  19. Abraham Ortelius. In: Encyclopædia Britannica.
  20. (англ.) Smith, Woodruff D. «Friedrich Ratzel and the Origins of Lebensraum», German Studies Review, vol. 3, No. 1 (February 1980), pp. 51-68.
Чим Ви можете допомогти Бібліотека
Ви можете писати як власні статті, так і редагувати, доповнювати, покращувати статті, що вже існують. Завітайте на сторінку тематичного проєкту, оберіть цікаву тему над розбудовою якої вже працюють, долучайтесь до спільної праці з однодумцями. Або ж, якщо така тема відсутня, то створіть її власноруч. Серед незавершених статей можете знайти такі, що потребують саме Вашої уваги і доробки.

Щоб створити нову статтю, наберіть потрібну назву терміна, науковця, про якого бажаєте створити статтю, у панелі вводу «Пошук», що знаходиться вгорі сторінки ліворуч, і натисніть значок лупи, або просто натисніть клавішу «Enter» на клавіатурі. Система пошуку може динамічно запропоновувати Вам ряд статей, що починаються на ті самі літери, що ви їх уводите. Якщо стаття з такою назвою відсутня, можете створити її, перейшовши за червоним посиланням на сторінці пошуку, або подати запит на створення такої статті більш досвідченим користувачам.

Основні пропоновані напрямки роботи: розставляння і повноцінне заповнення карток у статтях про об'єкти неживої природи (річки, озера, острови, гори); науковців-природознавців, ілюстрування статей світлинами з Вікісховища, або власними. Список відсутніх, але запитуваних статей можна знайти на цій сторінці.

Географічна бібліотека

Каталог наукової, навчальної та науково-популярної літератури на географічну тематику.
Сестринські проєкти і портали
Більше різноманітної допоміжної інформації про землезнавство на сестринських проєктах фонду Вікімедіа:

Вікіновини   Вікісловник   Вікісховище   Вікіпедія   Вікіцитати   Вікікниги   Вікіджерела   Вікідані  
Wikinews Wiktionary Commons Wikipedia Wikiquote Wikibooks Wikisourse Wikidata
Wikinews Wiktionary Commons Wikipedia Wikiquote Wikibooks Wikisource Wikidata
Наука Астрономія Біологія Економіка Історія Математика Техніка Фізика Філософія Хімія
про портали · список · нові · довідка · оновити сторінку