Карбофуран

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карбофуран

Carbofuran

Carbofuran
Назва за IUPAC 2,2-диметил-2,3-дигідро-1-беззофуран-7-іл метилкарбамат
Інші назви Адифур, Брифур, Дайфуран, Куратер, Фурадан
Ідентифікатори
Номер CAS 1563-66-2
PubChem 2566
Номер EINECS 216-353-0
KEGG C14291
Назва MeSH D02.241.081.251.583.166
ChEBI 34611
RTECS FB9450000
SMILES O=C(Oc2cccc1c2OC(C1)(C)C)NC
InChI 1/C12H15NO3/c1-12(2)7-8-5-4-6-9(10(8)16-12)15-11(14)13-3/h4-6H,7H2,1-3H3,(H,13,14)
Номер Бельштейна 8312603 і 1428746
Властивості
Молекулярна формула C12H15NO3
Молярна маса 221,25 г/моль
Густина 1,18 г/см3
Тпл 151°C[1]
Якщо не зазначено інше, дані наведено для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа)
Інструкція з використання шаблону
Примітки картки

Карбофуран — пестицид, що належить до групи карбаматів, похідних карбамінової кислоти (синоніми: адифур, брифур, дайфуран, куратер, фурадан).

Завдяки його високій ефективності обробка насіння, зокрема цукрового буряка, цим препаратом здобула надзвичайну популярність. Про широке визнання препарату свідчить те, що майже усі насінницькі заводи колишнього Радянського Союзу опанували технологію його використання і жоден гектар цукрового буряка (а це близько 3,5 млн.) не засівався насінням не обробленим карбофураном.

Жоден із хімічних препаратів не мав і не має досі такої популярності й визнання — як на ринку України, так і багатьох інших країн. Численні лабораторні, польові й виробничі досліди показали високу біологічну ефективність: у середньому близько 70-80% проти комплексу наземних i 80-90% проти ґрунтових шкідників.

Вплив на організм людини[ред. | ред. код]

Карбофуран (2,3-дигідро-2,2-диметилбензофуран-7-іл метилкарбамат CAS: 2,3-дигідро-2,2-диметил-7-бензофураніл метилкарбамат, C12H15NO3) може діяти на нервову систему, зокрема призводячи до судорог та дихальної недостатності, є інгібітором холінестерази.

За механізмом дії карбофуран є зворотнім інгібітором нейромедіатору ацетилхолінестерази, високо токсичний для людини і теплокровних тварин при пероральному та інгаляційному надходженні.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Lide, David R. (1998), Handbook of Chemistry and Physics (вид. 87), Boca Raton, FL: CRC Press, с. 3—94, ISBN 0849305942