Кечуа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мова кечуа
Поширення мови кечуа
Поширення мови кечуа
Поширена в: Аргентина, Болівія, Чилі, Колумбія, Еквадор і Перу (іміґранти в Бразилії, Іспанії, США, Франції, Мексиці, Канаді, Італії та Японії)
Регіон: Південна Америка
Носії: 14 млн.
Місце: 83
Класифікація: Сім'я кечуа
Офіційний статус
Офіційна: Перу, Болівія, Колумбія, Еквадор.
Регулює: Не регулюється
Коди мови
ISO 639-1 qu
ISO 639-2 que
SIL que

Ке́чуа — найпоширеніша автохтонна мова південноамериканського континенту, особливо в західних регіонах Південної Америки. Займає четверте місце в Америці за кількістю носіїв: за нею йдуть гуарані й аймара. Конституції Болівії, Еквадору і Перу стимулюють і поважають автохтонні мови, серед яких мові кечуа надається статус другої державної після іспанської.
Багато вчених заперечують твердження, що кечуа — це одна мова, вважаючи, що кечуа — це сім'я мов, як, наприклад, китайська мова. SIL International характеризує кечуа як макромову.

Етимологія[ред.ред. код]

Слово «кечуа» — транслітерація українською мовою слова qhichwa — одне зі значень якого «місцевість, що кипить». Голосна «і» має алофон [e] біля увулярного приголосного звука ['qeʧwa]. Це явище спостерігається у більшості діалектів і збереглося у гілці кечуа ІІ, де фонема «q» перетворилася на фонему «k» [kiʧwa].
Інша назва мови «руна шімі» або "руна сімі" (runa šimi) — «мова людини», це самоназва. Вона відповідає її первісній функції лінгва франка між різними народами центрального Перу.
Таким чином runa šimi перекладається нині як «мова індіанців».
Обидва колумбійські діалекти знані як inka šimi — «мова інків».

Поширення мови кечуа[ред.ред. код]

Ця мова поширена вздовж Анд і в деяких регіонах амазонії та пампи, варто вказати в Перу, в департаментах Путумайо та Наріньйо (Колумбія), Еквадорі, Болівії, північному заході Аргентини і в комуні Ольяґуе (Чилі).
В Еквадорі мова використовується в Андах, точніше у місцевостях, де осідають індіанські товариства. В Аргентині на кечуа (місцева назва «кічуа») розмовляють у сільській місцевості провінції Сантьяго-дель-Естеро, деякі групи аймара в провінціях Сальта і Жужуй.

Традиційно (після появи класифікацій американця Гері Джона Паркера в 1963 році і перуанця Альфредо Тореро в 1964 році) кечуа розділяється на дві групи діалектів: кечуа I, або кечуа Б, або вайваш (кечуа Waywash); і кечуа II, або кечуа А, або уанпуна (кечуа Wanp'una). Ці діалекти досить сильно відрізняються один від одного і нерідко вважаються різними мовами.

Сучасне поширення та діалекти кечуа

Література[ред.ред. код]