Південна Америка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Південна Америка
South America (orthographic projection).svg
Площа 17 820 000 км²
Площа островів 150 000 км²
Довжина берегової лінії 28 6700 км
Середня висота
над рівнем моря
580
Найбільша висота
над рівнем моря
6960 м (г. Аконкагуа)
Найменша висота
над рівнем моря
-105 м (оз. Карбон)
Найпівнічніша точка Галлінас
12°25′ пн. ш. 71°35′ зх. д. / 12.417° пн. ш. 71.583° зх. д. / 12.417; -71.583
Найпівденніша точка мис Фроуерд
53°54′ пд. ш. 71°18′ зх. д. / 53.900° пд. ш. 71.300° зх. д. / -53.900; -71.300
Найзахідніша точка мис Паріньяс
4°45′ пд. ш. 81°20′ зх. д. / 4.750° пд. ш. 81.333° зх. д. / -4.750; -81.333
Найсхідніша точка мис Кабу-Бранку
7°09′19″ пд. ш. 34°47′35″ зх. д. / 7.15528° пд. ш. 34.79306° зх. д. / -7.15528; -34.79306
Найнижча температура
Чисельність населення: 385 (2008, 5-те у світі) млн. мешканців
Густота населення: 21,4. осіб/км²

Півде́нна Аме́рика (ісп. América del Sur, Sudamérica, Suramérica, порт. América do Sul, англ. South America, нід. Zuid-Amerika, фр. Amérique du Sud, гуар. Ñembyamérika, кеч. Urin Awya Yala, Urin Amerika) — материк, розташований в Західній, Південній і частково в Північній півкулях планети Земля. На заході омивається водами Тихого океану, на сході — Атлантичного. На півночі з'єднаний Панамським перешийком з Північною Америкою.

До складу Південної Америки входить також низка островів. Великі й Малі Антильські острови Карибського моря належать до Північної Америки.

Назву «Америка» стосовно цього континенту вперше застосував Мартін Вальдземюллер, нанісши на свою карту латинський варіант імені Амеріго Веспуччі, який вперше припустив, що відкриті Христофором Колумбом землі не мають стосунку до Індії, тобто не є Вест-Індією, а є Новим Світом, невідомим до того європейцям.

Площа континенту — 17,8 млн км²[1] (4-е місце серед континентів), населення — 385 742 554 осіб (2008, 5-е місце серед континентів).

Протяжність з півночі на південь — 7350 км (приблизно) . Протяжність із заходу на схід — 4900 км (приблизно) .

Географія[ред.ред. код]

Південна Америка з космосу

Розташування[ред.ред. код]

Південна Америка дещо ізольована від інших материків. З заходу її омивають води Тихого океану, зі сходу й півночі — Атлантичного. На півдні протока Дрейка (яка є найширшою у світі) відділяє Південну Америку від Антарктиди. На півночі материк омивають води Карибського моря. Південна Америка сполучається з Північною лише вузьким Панамським перешийком. На початку XX століття через Панамський перешийок прорили канал (Панамський канал), по якому нині зазвичай проводять межу між Північною й Південною Америкою. [2]

Площа континенту — 17,8 млн км², площа островів — 1 % загальної площі. Протяжність з півночі на південь — 7,4 тис. км, із заходу на схід — 5,2 тис. км (на широті бл. 5° пд.ш.)[2].

Середня висота континенту — 655 м. Найвища точка розташована в Андах (г. Аконкаґуа, 6960 м), найнижча — в солончаку Салінас Чикас (42 м нижче рівня моря). Понад 49 % поверхні має висоту до 300 м; 8,5 % — понад 2000 м.

До Південної Америки належать Фолклендські (Мальвінські) острови, які лежать на шельфі Атлантичного океану, а також острови Тринідад і Тобаго. В Тихому океані до Південної Америки наближені Галапагоські острови й прибережний архіпелаг Чонос. Магелланова протока відділяє від материка архіпелаг Вогняна Земля[3].

Природні зони[ред.ред. код]

Зона екваторіальних лісів (сельва) займає в Південній Америці величезні площі Амазонської низовини в області екваторіального кліматичного поясу. Під багатоярусними екваторіальними лісами сформувалися червоно-жовті фералітні ґрунти. З рослинності тут поширені різні види пальм, сейба, хінне дерево, гевея, деревоподібні папороті та інші. Дерева в лісах оповиті ліанами й епіфітами, серед яких багато орхідей. У річках плаває гігантська рослина вікторія-регія, яка може витримувати вагу до 50 кг. В сельві живуть мавпи-ревуни, лінивці, тапіри, ягуари, мурахоїди; багато птахів й комах. В Амазонці і її притоках водиться хижа риба піранья, трапляється удав анаконда, який сягає 11 м в довжину.

Зона саван і рідколісся розташовані в основному в субекваторіальному і частково тропічному кліматичному поясах. Савани займають Ориноцьку низовину, де їх називають льянос, а також внутрішні райони Бразильського плоскогір'я, де їх називають кампос. Ґрунти саван червоні фералітні й червоно-бурі. В саванах північної півкулі серед високих злаків ростуть поодинокі пальми й акації. В саванах Бразильського плоскогір'я трав'яний покрив складається з високих злаків і бобових. З дерев тут переважають мімози, деревоподібні кактуси, молочаї. В тваринному світі саван поширені варани, рівнинні тапіри, болотні олені, броненосці, трапляються мурахоїди, свині-пекарі; з хижаків — пума і ягуарунді.

Зона субтропічних степів (пампа) розташована на південь від саван південної півкулі. Ґрунти в пампі сіро-коричневі. Ці ґрунти мають значний гумусовий горизонт (до 40 см) і дуже родючі. Для пампи характерні пампаський олень, пампаська кішка, лами. По берегах річок багато гризунів — нутрія, віскаша, а також броненосці. Природні ландшафти в пампі майже не збереглись: зручні землі розорані і зайняті посівами пшениці, кукурудзи тощо, сухі степи розділені на величезні загони для великої рогатої худоби.

Патагонія

Зона напівпустель помірного кліматичного поясу переважає на території звуженої південної частини материка — Патагонії. Патагонія розташована в «дощовій тіні» Андпомірних широтах переважає західне перенесення, якому перешкоджають високі Анди). В умовах сухого континентального клімату на сірих і сіро-бурих ґрунтах формується фрагментарний рослинний покрив. Він представлений злаками й чагарниками. Ендемічними в тваринному світі Патагонії є скунс, магеланова собака (схожа на лисицю), страус Дарвіна (південний вид нанду). Трапляються пампаська кішка й броненосці, дрібні гризуни[4].

Берегові пустелі та напівпустелі простягаються вузькою смугою (від 5 до 28° пд. ш.) на західному узбережжі Південної Америки. Холодна Перуанська течія формує тут високу вологість повітря, через що береги оповиті туманами. Однак дощі можуть не випадати тут по 10 — 20 років. Повітря над Перуанською течією охолоджується і стає важким, а тому не піднімається вгору й не утворює дощових хмар. Найсухіша частина природної зони — берегова пустеля Атакама. На її переважно піщаній поверхні зрідка трапляються поодинокі посухостійкі рослини, зокрема кактуси. Атакама піднімається схилами Анд до 3 000 м, де переходить у високогірну пустелю. На південь від берегових пустель на західному узбережжі материка і на островах Вогняна Земля поширені ліси помірного поясу, в яких з'являються хвойні дерева: чилійські кедри, кипариси та араукарії[3].

Висотна поясність в Андах. Ділянки Анд, що лежать на різних широтах, відрізняються за кількістю й складом висотних поясів. Найповніший спектр висотних поясів представлений в області екватора.

Нижній пояс гір, який називають «жарка земля», простягається до висоти 1200—1500 м над рівнем моря. Його займають вологі екваторіальні ліси. Вище, до 2800 м, гірські вічнозелені ліси з деревоподібних папоротей, бамбуків, хінного дерева, кущів коки. Цей пояс називають «помірна земля». Тут температури протягом року коливаються від +15 до +20°С. На висоті від 2800 до 3800 метрів, в прохолодному кліматичному поясі, розміщений пояс низькорослих високогірних лісів — пояс криволісся.

Водоспад Іґуасу

Ще вище, до 4500 м, лежить пояс високогірних лугів — парамос. Хоча середньомісячні температури в цьому поясі додатні (+4…+8°С), але часто трапляються нічні заморозки. Рослинність парамосу своєрідна: високі складноцвіті рослини, кущові злаки, ділянки мохових боліт. Вище 4500 м розміщується пояс багаторічних снігів і льодовиків[4].

Гідрологія[ред.ред. код]

Вологість клімату й регулярні значні опади на основній території материка, широкі рівнинні простори сприяють формуванню на материку великих й повноводних річок. Під впливом вологих вітрів з Атлантики Південна Америка отримує в два рази більше опадів, ніж в середньому весь суходіл Землі. Отож Південна Америка багатша від інших материків на водні ресурси.

Амазонка — найповноводніша річка планети. У неї найбільший у світі водозбірний басейн (близько 7,2 млн км²), на території якого може розміститися майже вся АвстраліяВитоки Амазонки — в Андах, після їхнього злиття річка кілька тисяч кілометрів тече рівниною. Живлення Амазонки переважно дощове. В неї впадає понад 500 приток. Ліві та праві притоки розливаються влітку, але оскільки вони розташовані у субекваторіальних кліматичних поясах Північної та Південної півкуль, то Амазонка повноводна протягом року. Уявлення про величезну масу води, що несе Амазонка, дає її глибина. У нижній течії вона становить понад 100 м. Щосекунди річка скидає в Атлантичний океан у 130 разів більше води, ніж Дніпро. Під час повені вона розливається на 80-100 км.

Парана — друга за величиною річка Південної Америки, яку корінне населення називає «матір'ю моря». Каламутний слід річки помітний в Атлантиці на відстані 100—150 км від берега. За водністю Парана посідає шосте місце з-поміж найбільших річок планети. Парана прокладає свій шлях крізь міцні породи фундаменту платформи, тому для неї звичайними є пороги і водоспади. Мальовничий водоспад Іґуасу на притоці з такою самою назвою має висоту 72 м, розбивається на кілька сотень струменів і потоків.

Озера материка зосереджені переважно на півдні Анд і мають льодовикове походження. В Центральних Андах на висоті 3 812 м розташоване найбільше високогірне озеро світу Тітікака, воно має тектонічне походження. Найбільше озеро Південної Америки — Маракайбо — виникло у западині земної кори на півночі материка, воно є найбільшим лагунним озером світу, оскільки має безпосередній зв'язок з морем.

Незважаючи на значну висоту Анд, сучасне зледеніння не має тут великого поширення. Це пояснюється розташуванням гір переважно в екваторіальних і тропічних широтах. Снігова лінія розташована тут дуже високо — пересічно на висоті 4 500 м, а подекуди і на 6 500 м. Територія Південної Америки добре забезпечена підземними водами. Вони зосереджені в прогинах давньої платформи на низовинах.

Корисні копалини[ред. • ред. код][ред.ред. код]

Докладніше: Корисні копалини Південної Америки

Велику роль в економіці більшості країн Південної Америки відіграє гірничодобувна промисловість. Її частка у ВВП в кінці XX ст. коливалася від 1 % (Бразилія), 1,5 % (Колумбія), 2,5 % (Аргентина) до 8 % (Болівія), 9—10 % (СуринамГаянаЧиліПеруЕквадор) і 16 % (Венесуела). Частка гірничодобувної промисловості в загальному промисловому виробництві вища: від 4,5 % для Аргентини до 25—30 % для Болівії і Венесуели; в Перу і Чилі гірничодобувна промисловість — основна галузь промислового виробництва. При цьому Венесуела, Колумбія, Аргентина та Еквадор видобувають головним чином енергетичну сировину, а Болівія, Гаяна, Суринам, Перу, Чилі, Бразилія — сировину для металургії. Значну частину видобутої сировини переробляють на місці, водночас багато залізної руди і бокситів експортують в непереробленому вигляді. Частка внутрішнього споживання металів відносно невелика. Енергетична сировина, передусім нафта, забезпечує 80—90 % загальної вартості експорту сировини і палива, понад 90 % експорту гірничо-металургійної продукції забезпечують мідь, залізо, боксити, олово, свинець, цинк, срібло, вольфрам, молібден, стибій.

Історії[ред.ред. код]

Норте ЧикоНайдавнішу відому цивілізацію Північної і Південної Америки, було створено у Норте Чико — області сучасного Перу. Комплексне суспільство виникло у групі прибережних долин, між 3000 і 1800 до нашої ери.

Чавін

Чавін створила торговельну мережу та розвинене сільське господарство (за деякими оцінками і археологічними знахідками) ще за 900 років до нашої ери. Артефакти було виявлено на місцеперебуванні давніх людей, під назвою Чавін у сучасному Перу на висоті 3177 метрів. Цивілізація Чавін проіснувала від 900 р. до 300 р. до нашої ери.

Інки

Маючи власну столицю у великому місті Куско, цивілізація інків домінувала в Андах від 1438 до 1533 року. Міста інків було побудовано з точною, неперевершеною кладкою, на багатьох рівнях гірської місцевості. Терасове сільське господарство, було корисною та продуктивною формою. Існує доказ наявності чудових металевих конструкцій і, навіть, зразок, успішно проведеної трепанації черепа людини у цивілізації інків.

Європейська колонізація

Іспанія на чолі з Христофором Колумбом 1492 року, виступила спонсором великого дослідження яке швидко призвело до великої європейської колонізації Америки. Європейці принесли до Старого Світу хвороби, які, як вважають, стали причиною катастрофічних епідемій і величезного скорочення корінного населення. Колумб прийшов у той час, коли з'явилося багато технічних розробок в області техніки, вітрильництва та зв'язку, і зробили можливими далекі морські подорожі, через що, відомості про Америку швидко поширилися по усій Західній Європі. Це був, також, час зростання релігійного, імперського та економічного суперництва, що призвело до конкуренції у створенні колоній.

Історія Південної Америки випливає з вивчення минулого, зокрема письмових записів, усних історій, та традиції, що передаються від покоління до покоління, на континенті Південної Америки. Південна Америка має історію, яка являє собою, широкий спектр людських, культурних і цивілізаційних форм. Незважаючи на те, що тисячі років незалежного розвитку, було перервано португальською та іспанською колонізацією кінця 15-го століття і демографічного колапсу, який слідував після цього, метиси континенту і культури корінних народів залишаються вельми відмінними від культур своїх колонізаторів. Через трансатлантичну работоргівлю, Південна Америка (особливо Бразилія) стала домівкою мільйонів людей з африканської діаспори. Змішання рас призвело до появи нових соціальних структур. З початку революційної боротьби за незалежність, від іспанської корони протягом 19-го століття, у Південній Америці, пройшло ще більше соціальних і політичних змін, серед яких: національні проекти будівництва, європейські імміграційні хвилі, розширення торгівлі, колонізація глибинки і війни за володіння територіями та напруга стосовно реалізації індіанських прав і обов'язків, ліберально-консервативних конфліктів між класом, що керує та поневоленими індіанцями, які мешкали у межах держав, що проіснували до початку 1900-х років

Країни[ред.ред. код]

Сан-Паулу, найбільший промисловий і важливий культурний центр Бразилії і всієї Південної Америки.

На території Південної Америки розташовані 12 незалежних держав та 3 залежні території. 10 з 12 південноамериканських країн мають вихід до вод світового океану, ще 2 країни лежать в середині материка.

Найбільшою та найменшою за площею та населенням державою регіону є відповідно Бразилія і Суринам.

За формою держаного устрою більшість країн (7) є унітарними державами, 3 країни є федеративними. За формою правління майже усі південноамериканські держави є президентськими республіками; єдиною республікою змішаного типу є Гаяна.

Країни та території Площа (км²) населення на 10 січня 2014 Щільність населення
(на км²)
Аргентина Аргентина 2 766 890 40 677 348 14,3
Болівія Болівія 1 098 580 8 857 870 8,1
Бразилія Бразилія 8 514 877 191 908 598 22,0
Венесуела Венесуела 912 050 26 414 815 27,8
Гаяна Гаяна 214 970 770 794 3,6
Колумбія Колумбія 1 138 910 45 013 674 37,7
Парагвай Парагвай 406 750 6 347 884 15,6
Перу Перу 1 285 220 27 925 628 21,7
Суринам Суринам 163 270 438 144 2,7
Уругвай Уругвай 176 220 3 477 778 19,4
Фолклендські Острови Фолклендські Острови 12 173 2 967 0,24
Французька Гвіана Французька Гвіана (Франція) 91 000 209 000 2,1
Чилі Чилі 756 950 16 454 143 21,1
Еквадор Еквадор 283 560 13 927 650 47,1
Південна Джорджія та Південні Сандвічеві острови Південна Джорджія та Південні Сандвічеві острови[5] 3 093 20 0
Всього 17 824 513 382 426 293 21,5


Населення[ред.ред. код]

Расовий склад населення.
Ареал поширення індіанських мов в Латинській Америці:

На етнічному рівні населення Південної Америки можна розділити на три типи: індіанці, білі і темношкірі. В таких країнах, як Колумбія, Еквадор, Парагвай та Венесуела в демографічному плані переважають метиси (нащадки міжрасових шлюбів іспанців і тубільного населення). Лише в двох країнах (Перу і Болівії) індіанці утворюють більшість. У Бразилії, Колумбії і Венесуелі проживає значна кількість населення африканського походження. В таких державах, як Аргентина, Уругвай, Чилі і Бразилія більшість населення має європейське походження, з них у перших двох більшість населення — нащадки вихідців з Іспанії та Італії. На півдні і південному сході Бразилії проживають нащадки португальців, німців, італійців та іспанців.

Чилі прийняла хвилю еміграції з Іспанії, Німеччини, Англії, Франції, Італії, Австрії, Швейцарії, Скандинавії, Греції та Хорватії протягом 18 і на початку 20 століть. У цій країні проживає, за різними даними, від 1 600 000 (10 % населення) до 4 500 000 (27 %) вихідців з Басконії. 1848 був роком масової імміграції німців (також австрійців і швейцарців) і, частково, французів, головним чином, в південні райони країни, досі абсолютно незаселені, але багаті природою і корисними копалинами. Ця імміграція німців, продовжилася після першої та другої світових воєн таким чином, що сьогодні близько 500 000 чилійців мають німецьке походження. Крім того, близько 5 % населення Чилі — нащадки вихідців імігрантів-християн з Середнього Сходу (палестинці, сирійці, ліванці, вірмени). Також близько 3 % населення Чилі — генетичні хорвати. Нащадки греків становлять близько 100 000 чоловік, більшість з них живе в містах Сантьяго і Антофагаста. Близько 5 % населення — французького походження. Від 600 000 до 800 000 — італійського. До Бразилії німці іммігрували, головним чином, протягом XIX і XX століть у зв'язку з політико-соціальними подіями на батьківщині. Сьогодні близько 10 % бразильців (18 млн) мають німецьке походження. Крім того, Бразилія — країна Латинської Америки, де проживає найбільша кількість етнічних українців (1 млн). Етнічні меншини в Південній Америці також представлені арабами і японцями в Бразилії, китайцями в Перу та індійцями в Гаяні.

Мови[ред.ред. код]

Найпоширенішими мовами Південної Америки є португальська та іспанська. Португальською мовою говорить Бразилія, населення якої становить близько 50 % населення цього континенту. Іспанська мова є офіційною мовою більшості країн цього континенту, за винятком вищезгаданої Бразилії та Гвіани, найбільшою розмовною мовою на континенті. Також в Південній Америці розмовляють і на інших мовах: в Суринамі говорять по-голландськи, в Гаяні — по-англійськи, а у Французькій Гвіані — відповідно по-французьки. Нерідко можна почути і тубільні мови індіанців: кечуа (Еквадор, Болівія і Перу), гуарані (Парагвай і Болівія), аймара (Болівія і Перу) і арауканська мова (південь Чилі та Аргентини). Усі вони (крім останньої) мають офіційний статус у країнах свого мовного ареалу. Оскільки значну частку населення Південної Америки складають вихідці з Європи, багато з них досі зберігають свою мову, найпоширенішими з них є італійська та німецька мови в таких країнах як Аргентина, Бразилія, Уругвай, Венесуела і Чилі.

Мова Населення Країни Площа поширення
Idiomaespañol.svg Іспанська 210 756 642 Flag of Argentina.svg Аргентина
Flag of Bolivia (state).svg Болівія
Flag of Chile.svg Чилі
Flag of Colombia.svg Колумбія
Flag of Ecuador.svg Еквадор
Flag of Paraguay.svg Парагвай
Flag of Peru.svg Перу
Flag of Uruguay.svg Уругвай
Flag of Venezuela.svg Венесуела
8 845 020 км²
Flags of Brazil and Portugal.svg Португальська 201 032 714 Flag of Brazil.svg Бразилія 8 515 767 км²
English language.png Англійська 800 000 Flag of Guyana.svg Гаяна
Flag of the Falkland Islands.svg Фолклендські острови
Flag of Trinidad and Tobago.svg Тринідад і Тобаго
232 271 км²
Nld-language.png Голландська 510 000 Flag of Suriname.svg Суринам
Flag of Aruba.svg Аруба
Flag of Curaçao.svg Кюрасао
Flag of Bonaire.svg Бонайре
164 443 км²
Flag of French language (QC-FR).svg Французька 230 000 Flag of French Guiana.svg Flag of France.svg Французька Гвіана 83 534 км²

Економіка[ред.ред. код]

Основою економіки країн Південної Америки залишається експорт товарів та природні ресурси. Бразилія (сьома за величиною економіка в світі й друга за величиною в Америці) лідирує в загальному обсязі експорту $ 137.8 млрд дол. США, потім йдуть Чилі $ 58.12 млрд та Аргентина з 46.46 млрд дол. США[6].

Економічний розрив між багатими й бідними в більшості південноамериканських країн вважається більшим, ніж на більшості інших континентів. У Венесуелі, Парагваї, Болівії та багатьох інших країнах Південної Америки, найбагатші 20 % володіють понад 60 % багатства країни, в той час як найбідніші 20 % володіють менш ніж 5 %. Такий широкий розрив можна побачити в багатьох великих південно-американських містах, де тимчасові халупи й нетрі стоять поруч з хмарочосами і апартаментами класу люкс.

Країни ВВП (номінальний) за 2009[7] ВВП в 2009[8] ВВП на душу населення в 2009[8] ІРЛП в 2007[9]
Аргентина Аргентина &&&&&&&&&0326474.&&&&&0326 474 &&&&&&&&&0572860.&&&&&0572 860 &&&&&&&&&&014413.&&&&&014 413 &&&&&&&&&&&&&&00.8660000,866
Болівія Болівія &&&&&&&&&&017413.&&&&&017 413 &&&&&&&&&&043424.&&&&&043 424 &&&&&&&&&&&04330.&&&&&04330 &&&&&&&&&&&&&&00.7290000,729
Бразилія Бразилія &&&&&&&&01572590.&&&&&01 572 590 &&&&&&&&01981642.&&&&&01 981 642 &&&&&&&&&&010325.&&&&&010 325 &&&&&&&&&&&&&&00.8130000,813
Венесуела Венесуела &&&&&&&&&0319443.&&&&&0319 443 &&&&&&&&&0335200.&&&&&0335 200 &&&&&&&&&&012785.&&&&&012 785 &&&&&&&&&&&&&&00.8440000,844
Гаяна Гаяна &&&&&&&&&&&01130.&&&&&01130 &&&&&&&&&&&03082.&&&&&03082 &&&&&&&&&&&04035.&&&&&04035 &&&&&&&&&&&&&&00.7290000,729
Еквадор Еквадор &&&&&&&&&&052572.&&&&&052 572 &&&&&&&&&0106993.&&&&&0106 993 &&&&&&&&&&&07685.&&&&&07685 &&&&&&&&&&&&&&00.8060000,806
Колумбія Колумбія &&&&&&&&&0269654.&&&&&0269 654 &&&&&&&&&0400300.&&&&&0400 300 &&&&&&&&&&&08215.&&&&&08215 &&&&&&&&&&&&&&00.8070000,807
Парагвай Парагвай &&&&&&&&&&016006.&&&&&016 006 &&&&&&&&&&029403.&&&&&029 403 &&&&&&&&&&&04778.&&&&&04778 &&&&&&&&&&&&&&00.7610000,761
Перу Перу &&&&&&&&&0127598.&&&&&0127 598 &&&&&&&&&0245883.&&&&&0245 883 &&&&&&&&&&&08580.&&&&&08580 &&&&&&&&&&&&&&00.8060000,806
Суринам Суринам &&&&&&&&&&&02984.&&&&&02984 &&&&&&&&&&&04436.&&&&&04436 &&&&&&&&&&&08323.&&&&&08323 &&&&&&&&&&&&&&00.7690000,769
Уругвай Уругвай &&&&&&&&&&032262.&&&&&032 262 &&&&&&&&&&042543.&&&&&042 543 &&&&&&&&&&013294.&&&&&013 294 &&&&&&&&&&&&&&00.8650000,865
Фолклендські Острови Фолклендські Острови 0Помилка виразу: незрозумілий розділовий знак «?».Помилка виразу: незрозумілий розділовий знак «?»? &&&&&&&&&&&&&075.&&&&&075 &&&&&&&&&&025000.&&&&&025 000 N/A
Французька Гвіана Французька Гвіана (Франція) &&&&&&&&&&&03524.&&&&&03524 N/A &&&&&&&&&&&02300.&&&&&02300 (номінально, 2007) N/A
Чилі Чилі &&&&&&&&&0169573.&&&&&0169 573 &&&&&&&&&0243044.&&&&&0243 044 &&&&&&&&&&014510.&&&&&014 510 &&&&&&&&&&&&&&00.8780000,878

Туризм[ред.ред. код]

Вид на Пляж Копакабана, в бразильському місті Ріо-де-Жанейро, одному з найбільших туристичних центрів у світі.

Туризм стає дедалі важливішим джерелом доходу для багатьох країн Південної Америки[10][11]. Історичні пам'ятники, архітектурні та природні цікавинки, різноманітний асортимент продуктів харчування, строкатість культур, мальовничі міста й приголомшливі ландшафти щороку приваблюють в Південну Америку мільйони туристів. Деякі з найвідвідуваніших місць в регіоні: Мачу-Пікчу, Ріо-де-Жанейро, Сальвадор, Натал, Буенос-Айрес, Сан-Паулу, Куско, Картахена, тропічні ліси Амазонії, водоспад Анхель, Галапагоські острови, острів Маргарита, озеро Тітікака та регіон Патагонія[12].

Культура[ред.ред. код]

Фієста в Паленке. Афро-колумбійські традиції від Сан-Базіліо-де-Паленке, шедевра усної та нематеріальної спадщини людства з 2005 року.

На культуру південноамериканців вплинули історичні зв'язки з Європою, особливо з Іспанією та Португалією, а також — масова культура зі Сполучених Штатів Америки.

Південноамериканські країни мають багаті традиції музики. Найвідоміші жанри: кумбія з Колумбії, самба, боса-нова з Бразилії, танго з Аргентини та Уругваю. Також добре відомим є некомерційний народний жанр Нуева Кансьон — музичний напрямок, що виник в Аргентині й Чилі та швидко поширився на решту країн Латинської Америки. Жителі перуанського узбережжя створили самобутні дуети й тріо на гітарі й кахоні в змішаному стилі латиноамериканських ритмів, таких, як Марінера (Marinera) в м. Ліма, Тондеро (Tondero) в м. Піура, в XIX столітті популярний Креольський вальс або Перуанський вальс, душевний «Arequipan Yaravi» та парагвайський Гуаранія (Guarania), що виник на початку XX століття. В кінці XX століття під впливом британського і американського поп-року з'явився іспанський рок. Натомість для Бразилії був характерний португальський поп-рок.

Література Південної Америки стала популярною у всьому світі, особливо під час так званого Латиноамериканського Буму в 1960-х й 1970-х роках, пов'язаного з виникненням течії магічного реалізму та після появи таких авторів, як Маріо Варгас Льоса, Габріель Гарсіа Маркес, Хуліо Кортасар, Хорхе Луїс Борхес.

Завдяки широким етнічним зв'язкам південноамериканська кухня чимало запозичила в африканських, азійських та європейських народів, водночас зберігаючи традиції американських індіанців. Наприклад, кухня в Баія, Бразилії, добре відома своїми західно-африканськими коренями. Аргентинці, чилійці, уругвайці, бразильці й венесуельці регулярно вживають вина, в той же час Аргентина поряд з Парагваєм, Уругваєм, а також мешканці південної частини Чилі й Бразилії надають перевагу мате або парагвайській версії цього напою — терере, який відрізняється від інших тим, що подається холодним. Піско — дистильований лікер з винограду, виробляється в Перу й Чилі, однак, є постійні суперечки між цими країнами щодо його походження. Перуанська кухня поєднує в собі елементи китайської, японської, іспанської, африканської та кухні народів Анд.

Спорт[ред.ред. код]

Diego Maradona 2012.jpg Pelé.jpg
Дієго Марадона (Аргентина, Пеле (Бразилія) — футболісти століття, за визначенням ФІФА.

Спорт відіграє важливу роль в популярній культурі Південної Америки. Найпопулярніший вид спорту — футбол, на професійному рівні представлений Конфедерацією Південноамериканського футболу (КОНМЕБОЛ), яка входить до складу ФІФА й організовує турніри, головними з яких є Кубок Америки (турнір збірних) та Кубок Лібертадорес (змагання між клубами). Перший чемпіонат світу з футболу 1930 року пройшов в Уругваї. За всю історію змагань країни Південної Америки перемагали 9 разів з 19 (Бразилія 5 разів, Аргентина та Уругвай по 2 рази).

Іншими популярними видами спорту є баскетбол, плавання та волейбол. У деяких країнах існують національні види спорту, такі як пато в Аргентині, техо в Колумбії та родео в Чилі.

Популярними є також регбі, поло та хокей (насамперед в Аргентині), автоспорт у Бразилії та велосипедний спорт в Колумбії. Аргентина, Чилі й Бразилія ставали чемпіонами турнірів Великого шолома з тенісу.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. South America. Процитовано 2012.01.30. 
  2. а б Географічне положення Південної Америки. Процитовано 2012.01.30. 
  3. а б Фізико-географічна характеристика Південної Америки. Процитовано 2012.01.30. 
  4. а б Природні зони Південної Америки. Процитовано 2012.01.30. 
  5. Південна Джорджія та Південні Сандвічеві острови не мають постійного населення. Острови належать Великій Британії, відносяться до заморської самокерованої території Фолклендських островів. Південна Джорджія та Південні Сандвічеві острови вважаються частиною Антарктики.
  6. CIA - The World Factbook - Rank Order - Exports. Cia.gov. 2009-04-09. Процитовано 2009-04-18. 
  7. Source
  8. а б Source
  9. Human Development Report 2009. Human development index trends: Table G. The United Nations. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 2009-10-05. 
  10. Bigtravelweb. Bigtravelweb. 2008-10-13. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2009-04-18. 
  11. Latin American tourism growth
  12. Top attractions. Gosouthamerica.about.com. 2007-12-04. Архів оригіналу за 2012-02-03. Процитовано 2009-04-18. 

Джерела[ред.ред. код]