Користувачка:Вероніка 21

Замовляння – словесна формула усної народної творчості, якою супроводжувались обряди та ритуали, і котра мала магічну силу та здатність впливати на світ людей.

Комунікативна мета

Комунікативна мета – спонукати адресата до певної дії, тобто до відповідної, адекватної поведінки, до зміни поведінки на краще або вберегти адресата від неналежної поведінки; загальний комунікативний смисл, що передбачає вплив на поведінку адресата та вплив на ставлення адресата до певної події.

Інформаційні мета- пред’явлення інформації та спосіб вирішення проблеми. В українських замовляннях функціонують типи зачинів:

Формули привітання, молитовні зачини, спонукальні формули, конструкції, що повідомляють про словесні дії адресанта, у яких констатується перебування магічної істоти у відповідному місці щодо мовця. Повідомляють про наявність проблеми та способи їх вирішення (хвороба, захист тощо).

Етикетні – привітання у формулах замовлянь на початку тексту.

• 1. звернення до земних стихій: «Добридень кринице-вдовице!/ Земля Тетяна, вода Оліяна!», «Добридень, вода йорданна!»
• 2. звернення до небесних стихій: «Добрий день тобі, сонечко красне…. Добридень сестриці-зоряниці, ви, Божі угодниці».
• 3.Звернення до дерев: «Вечір добрий, дубе, березо!»
• 4. Звернення до свійських тварин: «Добридень тобі, коровице-буйволице!»
• 5. Звернення до берега: «Добридень Іван Берег, наповняєш землю травою…»
• 6. Звернення до комах: «Деньдобре, пчоли, соколові очі…»

Серед прощань слід виділити часту кінцівку у замовляннях – «амінь».

Особливим елементом струксури замовлянь є звертання. Це основний мовний засіб для уособлення й персоніфікації, виступають мовним засобом організації тексту. У лікувальних замовляннях «Золотний-золотниче! Чого ти забувся, з свого міста звалився? Чи ти панський, чи ти циганський, чи ти попівський, чи жидівський?...».

Імперативні – загальне значення спонукання до дії в замовляннях конкретизується як наказ, прохання, пропозиція. Значення наказу мають тексти лікувальних замовлянь, що позначені на вигнання хвороби.

Зустрічаємо імперативи «іди», лексеми «відійди», «відкинься/відпади»:  «… Іди собі в очерета, іди в болота. Там тобі кроваті тесові, подушки пір’яні, перини пухові, напитки медові…», «Йдіть собі де люди не ходять», «Вийди із раба Божого, хрещеного, іменованого, а ви, всі святі, поможіть мені.».

Часто значення прохання в замовляннях є через звернення до Бога та святих. Адресант просить допомогти у якість дії. Простежуються синтаксичні конструкції дієсловами «поможи», «пошли на поміч», «зціли» - «Святий Антипію, сціли немощі мої…».

У лікувальних замовляннях адресант звертається до хвороби як до живої істоти, забороняючи їх виконувати певні дії: «Вразе-Денисе, тут тобі не бути, на місці не стояти, я тебе отпихаю і на місце посилаю.».

Концепція відправника(адресанта)

У лікувальних замовляннях адресантом є людина, яка промовляє текст. Проте коли у ролі адресата виступає не людина, то на рівні обряду адресатом буде негативний чи позитивний об’єкт(хвороба, здоров’я тощо). Адресант замовляння в українській лінгвокультурній традиції реалізовується лексемами знахар (-ка), відун, відьма, ворожбит (-ка), чаклун (-ка), чарівник (-иця), чародій (-ка), цілитель (-ка), мольфар (-ка), волхв, народний лікар тощо. ці люди вирізняються з=поміж інших своєю дуалістичною природою світу. Вони є частиною світу людей та потойбіччя (ірраціонального).

Адресантами стають з народження(Божий дар), поступово(навчаються, шляхом посвячення).

Формування образу адресанта передбачає такі характеристики:

Свій/чужий, - у відношенні до адресата – чужий, у відношенні до змовлянь - свій; старший / рівний  - умовна ієрархія між знаючими; / підлеглий, авторитетний / неавторитетний, - користується популярністю серед собі подібних та людей; такий, більш / менш поінформований – здатний або ні виконати прохання адресата, зацікавлений / незацікавлений; бажання / небажання вступати в комунікацію, емоціональний стан, а також інтелектуально-культурний рівень – кожен адресант повинен мати базові знання щодо виконання замовлянь та ритуальних дійств.

За цими ознаками потенційні мовці поділяються на:

Власники особливої магічної сили (відьми, чаклуни), можливість вибору текстів для яких потенційно не  є обмежена;

Майстри своєї справи (рибалки, мірошники, костоправи, музиканти, пастухи тощо), приналежність яких до міфологічно-магічного світу обумовлена вправністю, майстерністю, талантом і використання замовних текстів однієї тематичної групи. Тобто такі адресанти спеціалізуються лишень у своїй справі. (пастух – замовляння, щоб корова була здорова, добре паслася).

Концепція отримувача(адресата)

Адресат – одержувач, той, хто отримує об’єкт, який шукає суб’єкт (замовник).

Виділяють кілька типів адресатів: міфологічно-релігійні персонажі, алегорично персоніфіковані об’єкти (душа, враз), частини тіла і власне «замовник» ритуалу. Останній тип має, на нашу думку, особливі параметри, оскільки його учать у дискурсі інтенціонально рівноправна з адресантом.

В ролі адресата у лікувальних  замовляннях може виступати сама хвороба, оскільки вона є персоніфікованою. У ролі адресата може бути також і помічники, однак вони переважно мають помічну функцію для адресанта, або ж мають забезпечити дію тексту.

Свій/чужий –  чужий до адресанта, але свій до тексту, адже адресат  також частиною ритуалу, є об’єктом магічних маніпуляцій; інтелектуально-культурний рівень – адресат має бути обізнаним у своїх намірах та меті, має усвідомлювати наслідки та умови замовлянь;

Хвороба у лікувальних замовляннях передається від одного адресата іншому. Оскільки адресатом може виступати не лише людина, «переправлення» хвороби може бути на  міфічного персонажа, святого, тварині, проте, найчастіше відбувається обмін.

Подійний зміст

Ритуал замовляння являє собою віднесеність до особистісної сфери як адресанта, так і адресата. У першому випадку адресант при виконанні ритуалу має «відкупитися» від тих сил, до яких звертається про допомогу атдресатові, аби не втратити свої сили. Так само і адресат зобов’язується дотримуватися усіх правил ритуалу замовлянь, та виконувати подальші вказівки адресанта. Обидвоє вони є повязані між собою на час виконання ритуалу, адже мовець і адресант беруть участь у ритуалі. Адресант притягує і наказує, є безпосереднім виконавцем дії,  адресат повинується та виконує.

Однією з ознак ритуальної комунікації є злитість адресанта і адресата. Це стосуться ритуальної комунікації – нашіптування отримувачем інформації  відправник, але у ритуалі можуть бути мотивовані адресати( персонажі чи об’єкти ).

Зміст у ритуальних замовляннях може бути різним: господарський, лікувальний, родинно-побутовий, соціальний. Загальна схема замовлянь  - це перелік навих і нових епізодів, які зіставляються, нанизують один на одного. Ці рецитації поєднуються собою на основі риторичної рими, тому магічні формули можуть як звужуватися, так і розширюватися.

Виділяють два типи замовлянь:

• 1. В основі яких лежить принцип паралелізму: порівняння висловлене в позитивній чи негативній формі;

• 2. Замовляння-формули лікарської поради. Де у центрі виділена людина, як носій певної хвороби, де хвороба є уособленням живої істоти. При лікуванні таких хворіб тут діє принцип «абракадабри» - тобто нашіптування, накази, описові формули, за допомогою яких мовець проганяє хворобу.

Комунікативне минуле

Спершу, що передувало виникненню жанру замовлянь, були прості усталені вислови, які супроводжувалися танцями, рухами адресанта. Первісною основою замовлянь були прості рухи без слів. Пізніше до тих дійств додаються слова, що виражаються необхідністю творення повноцінного ритуалу. До реактивних чинників у виникненні жанру замовлянь можна віднести потрібність використання мови, задля досягнення мети. Тобто аби замовляння набуло чинного характеру, потрібно створити його правильно. Першочерговим чинником була мова – запити, прохання, вимоги, що супроводжувалися іншими ритуальними дійствами. Адже без мови, «чарівних» слів, замовляння не набуло б чинності. Отже, потрібно було щось сказати, аби отримати бажане: « Дай мені, Зоре ясная сили, а ви, сестриці-молодиці, краси небесної…», численні звертання «Сонце красноє, вода чистая…» тощо.

Ініціативним чинником виникнення замовлянь, що викликаний позамовним чинниками є потреба захисту адресатів. У язичницький період замовляння набули найбільшої популярності, адже у них зверталися до небесних світил, богів, задля допомоги, оберезі від усього лихого.

Комунікативне майбутнє

Потреба замовлянь у інших жанрах  визначеною. Замовляння переродилися у календарно-обрядовому циклі, а саме у колядках та щедрівках, веснянках – заклички весни тощо. Прагнення до магічного впливу словом відобразилися і в билинах. Також вплив замовлянь є і в казках – зображення елементів чарівного, чарівні покажчики та предмети, котрі вміли говорити,  та аби активувати їх, потрібно було промовити «чарівні слова» - насправді ж замовляння «Ти котись, котись клубок…. Покажи мені дорогу….».  також відбиток стародавніх вірувань є у загадках, які пов’язані з ініціаційними та шлюбними випробовуваннями.

Джерела та література

• Петрик Т. В. Модель адресата у ченнелінг-дискурсі Крайона / Т. В. Петрик // Мовознавство. – 2010. – № 7. – С.145–147. 15.
• Полесские заговоры (в записях 1970–1990 гг.) / сост., подготовка текстов и комент. Т. А. Агапкиной, Е. Е. Левкиевской, А. Л. Топоркова. – М. : Индрик, 2003. – 752 с.
• Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики : підручник / Ф. С. Бацевич. – 2-ге вид., доп. – К. : ВЦ “Академія”, 2009. – 376 с