Користувачка:Mariagolikova/Чіко і Рита

«Чіко і Рита» (Chico & Rita) — іспанський анімаційний фільм 2010 року. Режисери і постановники — Тоно Еррандо, Хав'єр Маріскаль і Фернандо Труеба. Дія фільму відбувається у Гавані, Нью-Йорку, Лас-Вегасі, Лос-Анжелесі та Парижі наприкінці 1940-х і початку 1950-х. Був номінований на премію «Оскар» як найкращий анімаційний фільм на 84-й церемонії. Також завоював премію «Гойя» 2012 року як найкращий анімаційний фільм в Іспанії та Європейський кіноприз як найкращий анімаційний фільм.

Сюжет

Дія відбувається в столиці Куби — Гавані. Старий повертається з роботи, вмикає радіо і згадує про минуле. Історія почалася 60 років тому, в 1948 році. Головний герой Чіко — молодий піаніст, проводячи час з Рамоном і подружками у клубі, закохується в Риту — співачку, яка виступала з піснею "Bésame Mucho". Чіко розуміє, що з нею буде вигідно брати участь у музичному конкурсі. Пізніше Чіко і Рамон відправляються в «Клуб Тропікана» і волею долі випадково зустрічають Риту. У цей вечір мав відбутися виступ джазового концерту, але піаніста не було. Організатор вечора, почувши, що Чіко піаніст, пропонує йому виступити. Чіко, демонструючи свої відмінні навички музичного мистецтва, з першого читання нотної партії справляється з п'єсою. Головний герой відводить дівчину до себе додому, де вони проводять ніч разом.

Чіко і Рита виграють у конкурсі і зближуються. Кілька тижнів потому Риті пропонують розпочати кар'єру в Нью-Йорку в якості джазової співачки. Рита погоджується з умовою, що разом з нею завжди буде виступати Чіко в якості піаніста. Щоб розповісти про свою ідею, вона чекає його до ночі у нього вдома. Але Чіко повертається п'яний зі своєю колишньою. Рита в сльозах тікає, а на наступний день без попередження сідає на американський лайнер та відпливає до Нью-Йорка. Чіко і його друг Рамон, назбиравши гроші, відправляються слідом за нею. Прибувши до Нью-Йорка, Чіко дізнається, що Рита стала відомою співачкою. Він відправляється до неї, але вона більше його не визнає і просить піти. Чіко і Рамон зустрічаються з відомим музикантом — Чаном Посо. Чано нападає на дилера, дізнавшись, що він продав орегано замість марихуани і був у цей день убитий їм же в місцевому барі. Пізніше Чіко успішно влаштовується працювати піаністом у великому готелі «Плаза». Під час одного з вечірніх концертів в готель прибуває багато важливих персон,зокрема і Рита. Вони заводять душевну розмову і Рита запрошує поїхати разом з нею в інший готель. По дорозі Рита раптом цілує Чіко і, приїхавши, вони проводять ніч разом. Вранці дівчина зникає. Рита вирушила в Каліфорнію на зйомки фільму, а Чіко запрошують виступати на гастролях у Парижі і в Європі. В цей час Рита стає відомою завдяки фільму. Чіко, живучи в Парижі написав нову пісню і спершу називає її Рита, але потім перейменовує в «Лілі». Рита, незважаючи на успішну кар'єру, не задоволена, тому що поруч немає Чіко і її часто дискримінують через її африканське походження. Дівчина випадково чує по радіо пісню Чіко, що стала хітом. Але засмучується, коли дізнається, що назва пісні — "Лілі", вирішивши, що Чіко знайшов собі нову партнерку. Вона приїжджає в Париж і дізнається, що Лілі — це ім'я маленької собачки. Чіко і Рита збираються зустрітися після виступу Рити в новорічну ніч в мотелі в Вегасі, проте агент Рити, який спочатку був проти їхнього союзу, змушує Рамона підкинути Чіко наркотики. Так поліцейські роблять рейд на підпільний концерт, де грав Чіко. Його заарештовують, депортують на Кубу. Рита напідпитку в різкій формі починає засуджувати расизм в Америці і колег, які неодноразово ображали її через темний колір шкіри. Тим часом на Кубі відбувається революція і встановлюється соціалістичний режим. Джаз і мамбо як «капіталістична музика» стає поза законом і Чіко через це остаточно розчаровується в житті та повністю припиняє свою музичну кар'єру. Минає 60 років і вже старий Чіко чистить черевики перехожим. Одного разу до нього приходить молода дівчина і запрошує його взяти участь у світовому турне. Отримавши достатньо грошей, Чіко відправляється в Америку і дізнається, що його друг Рамон давно помер. Він знаходить Ріту у тому самому мотелі у Вегасі. Вона говорить Чіко, що господарі мотелю дозволили їй залишитися в номері на правах покоївки, так, щоб вона могла завжди чекати Чіко. Зі сльозами щастя вони цілуються.

Передумова до створення

За 9 років до створення мультфільму режисер Фернандо Труеба і художник Хав'єр Маріскаль об'єдналися для створення документального фільму про латино-джазової музики Calle 54 (2000). Вони разом створили «джазовий» ресторан в Мадриді. Пізніше у Хав'єра з'явилася ідея зняти повнометражний мультфільм, присвячений кубинській джазовій музиці 40-50-х років. Цю ідею із задоволенням підтримали.

Виробництво

Перед тим, як малювати локації на Кубі, Хав'єр Маріскаль провів дослідницьку поїздку. Хоча багато дореволюційних споруд Гавани занепали, режисери з'ясували, що міська влада Гавани зібрала архів фотографій, щоб допомогти у ремонті вулиць. Фотографії кожного куточка Гавани з 1949 року були заархівовані, передаючи вигляд та настрій епохи. Команда також знайшла фотографії, зроблені всередині літаків, що перевозили американців на острів. Маріскаль пояснив, що літаки, що прилітали з Нью-Йорка, Вашингтона та Майамі в той період, були наповнені кубинськими музикантами, які розважали пасажирів

Музика

Оригінальний саундтрек до фільму виконував відомий кубинський піаніст і композитор Бебо Вальдес. У фільмі можна також почути музику Телоніуса Монка, Коула Портера, Тіто Пуенте, Діззі Гіллеспі і Фредді Коула. За словами Тоно Еррандо, "був момент, коли з'явилися нові музиканти, як Чарлі Паркер і Діззі Гіллеспі з новим видом музики, не для танців, повних нот, зіграних дуже швидко, музики, яку зараз ми називаємо джазовою. Потім прибули кубинські музиканти. Діззі Гіллеспі багато разів говорив в інтерв'ю, що був для нього один момент, що став дуже важливим - коли він вперше грав з Чано Позо. Позо був першим перкусіоністом, який грав у джазовому колективі. У фільмі зображені такі музиканти, як Чучо Вальдес, Діззі Гіллеспі, Чарлі Паркер, Чано Позо, Тіто Пуенте, Бен Вебстер, Телоніус Монк.