Користувач:Ростислав Гунько/Оборонні храми Тернопільщини
Оборонне будівництво храмів на території сучасно Тернопільщини викликане історичними передумовами, коли місцевим жителям потрібно було захищатися від зовнішніх ворогів. Тому храми як святі місця тогочасні будівничі зводили також як споруди для прихистку й оборони від нападників. Поступово створювалася ціла система мурованих оборонних храмів. Їх локалізація географічно охоплює практично усю територію області з півночі на південь.
Бернардинський монастир XVII—XVIII ст. почав свій відлік розбудовою у 1630-х роках в бароковому стилі, а у 80-х роках закінчилося будівництво. Монастирський комплекс виділяється центральною архітектурною спорудою — Миколаївським костелом, будівництво якого завершили у 1742 р. Кам'яний мур навколо нього надав будівлі оборонного вигляду.
В урочищі Монастирок, що на околицях м. Бучача, на горі Федір, котра височіє над р. Стрипою, у досить важкодоступному місці збереглися залишки давнього василіанського монастиря оборонного типу з високою вежею- дзвіницею та стінами завтовшки до 2 м. З південного боку є лише два віконні прорізи заввишки до 3 м, з напівокруглими перемичками. Північна стіна нави орієнтована в бік монастирської брами, без вікон. Очевидно, це пояснюється потребами фортифікації. Основну оборонну функцію виконувала вежа, що височіла над навою приблизно на 6 м. Загальна висота її сягала 15 м. У 1672 р. монастирську обитель знищили турки.
Одним з найбільш ранніх з них був кармелітський монастир (теперішня назва — церква св. Володимира) оборонного типу у м. Теребовля, зведений у 1635—1645 рр. Історія його будівництва розпочалася у 1617 р., коли теребовлянський староста Піотр де Осса Ожга запросив до міста отців-кармелітів і подарував їм частину своєї землі для будівництва костелу і монастиря. Монахи спочатку з дерева збудували скромний костел. Але власник с. Лошнів Теребовлянського повіту Адам Коморовський у 1635 р. подарував отцям 6 000 золотих монет. За ці гроші звели величний костел на честь Діви Марії. Костел має три контрфорси. Були там вежі і аттик, згодом розібрані. У цій споруді оборонного типу знаходився великий кам'яний вівтар із зображенням Божої Матері. Одяг Богородиці оздоблено сріблом, а постать Ісуса Христа — позолочено. Як прикраси, використовувалися діаманти, гранати, рубіни, перли і корали, золоті персні. У бічних вівтарях знаходилися образи святих — Тадея, Антонія. Симона, одяг яких було посріблено. За вівтарем на малому хорі було п'ять ікон роботи італійських майстрів, а на великому хорі — орган з подвійною клавіатурою і трьома міхами. Стіни захристії прикрашали портрети фундаторів і меценатів костелу.
У смт Гусятин споруджено церкву св. Онуфрія, котра належить до типу оборонних подільських храмів без бані над навою і мурованою оборонною вежею-дзвіницею над бабинцем. Церкву збудовано в другій половині XVI ст., коли сформувалася оборонна структура середньовічного міста, до якої входили замок і синагога. Разом з церквою вони утворювали укріплений чотирикутник з ратушною площею всередині. Вікна вузькі, розміщені високо. Товщина стін — понад 2 м. Для церкви св. Онуфрія характерні компактність обсягу, лаконізм і виразність архітектурних форм, відсутність декоративного оздоблення. Деякі історики вважають, що взірцем для таких храмів послужили румунські оборонні церкви з вежами-дзвіницями, що постали у ХІУ-ХУ ст.
На околиці с. Зеленче Тернопільського району, на лівому березі р. Серет височіють залишки Підгорянського (Угорницького) монастиря ХVІ-ХVII ст. Монастир отців василіан був огорожений оборонним муром, наріжні округлі двоярусні вежі, одна з яких збереглася до наших днів. На його території збудували тридільну церкву. Вона мала аркадне склепіння й інші прикмети пізньоготичного стилю, відчувався ренесансовий вплив у сакральних прикрасах. Відомий дослідник Галичини Богдан Януш вважав церкву старшою від кам'яних мурів і датував її XVI ст. На початку XVIII ст. вищезгадана Святоспаська церква входила до числа найзначніших галицько-подільських чернечих осідків. Згодом розквіт монастиря припинився. Більшість книг із бібліотеки передали Львівському університету, Бучацькому василіанському монастирю, а церковні святині потрапили до храмів навколишніх сіл та Янівського костелу. Колись величава церковно-оборонна твердиня поступово занепадала. Наприкінці минулого століття монастирський храм відновлено, нині тут відбудовано церкву Різдва Івана Хрестителя.
В с. Жабиня Тернопільського району збереглась оборонна церква Вознесіння Христового. Над входом на камені-моноліті є напис старослов'янською мовою: «Священиком Жабинським Михайлом перероблено Дім Божий Р. Б. 1536». У м. Підгайці церкву Успіння Пресвятої Богородиці зведено у 1650-1653 рр. також в оборонному стилі. В архітектурі церкви стиль ренесанс поєднується з українськими будівельними традиціями. Після захоплення у 1349 р. частини земель Галицько-Волинського князівства поляками на цих теренах почали виникати католицькі монастирі.
- Бучацький монастир отців Василіян [Текст] : до 300-ліття заснування: науковий збірник матеріалів науково-практичної конференції / за ред. проф. Я. Стоцького. — Жовква : Місіонер, 2012. —232 с. — Бібліогр. : с 21–223. — ISBN 978-966-658-276-1.
- Сакральні пам’ятки Тернопільщини [Текст]: фотоальбом. — Тернопіль : Новий колір, 2009. —128 с. : іл. — ISBN 978-966-2061-19-2.
- Чень, Л. Я. Особливості оборонних церков Галичини [Текст] : [описано храми Тернопільщини з вираженими фортифікаційними рисами) / Л. Я. Чень // Будівництво України. — 2015. — № 5. — С. 2–11 : фот. кольор. — (Архітектура сакральних будівель).
- Ягодинська, М. Замки Тернопільщини / [Текст] / М. О. Ягодинська, Б. С. Строцень ; худож.-оформ. О. Гугалова ; картогр. З. Ільчишин. — Харків : Фоліо, 2018. — 91 с. : іл. — ISBN 978-966-03-7864-3.