Користувач:Тестовий
Діти-ключники або діти, що залишаються вдома самі
Дитина-ключник це дитина, яка повертається до порожнього будинку після школи (або інших видів діяльності) або дитина, яка часто залишається вдома без нагляду, тому що її батьки перебувають на роботі. Така дитина може бути будь-якого віку, одна або з братами та сестрами що також не досягли повноліття.
Термін походить від слова ключ[1] ( latchkey англійською) до дверей будинку або квартири. Ключ часто носився на шиї дитини або залишався прихованим під килимом (або під якоюсь іншою річчю) на задньому дворі будинку. Термін вперше з'явився в радіопередачі Канадського радіо під назвою «Клуб обговорень — Тема: Як війна впливає на канадських дітей» у 1942 році, через феномен дітей-самітників під час Другої світової війни, коли чоловіки служили в армії, а матері мусили шукати роботу. Оскільки учасники «Клубу обговорень» всі знайомі з терміном і натякають на те, що він вживається в розмовній мові, ймовірно, він існував до 1942 року. Взагалі термін «дитина-ключник» позначає « діти віком від п'яти до тринадцяти років, які доглядають за собою після школи до того, як їхні батьки або опікуни повертаються додому»[2].
Більш детально, Громадська бібліотека Сан-Маріно створила термін «дитина-ключник у бібліотеці» як "ті діти, що регулярно змушені залишатися в громадській бібліотеці на тривалі періоди після школи замість дитячого садка. "Регулярно«визначається як три або більше днів на тиждень. „Тривалий період“ визначається як дві або більше годин на день» (Американська бібліотечна асоціація.
Термін «дитина-ключник» став загальноприйнятим у 1970-х і 1980-х роках, для опису Покоління Ікс[3], які, за даними маркетингового дослідження 2004 року, «проживали свої найважливіші роки як одне найсамотніших поколінь в історії США».
Діти-ключники були поширені у цей час внаслідок збільшення розлучень та збільшення матерів на ринку праці в період, коли варіанти догляду за дітьми за межами дому ще не були широко доступні.
Ці діти-ключники, яких називали «денними сиротами» у документальному фільмі 1984 року «Зберегти наших дітей, зберегти наші школи», частіше були з сімей середнього або високого класу. Чим вищий рівень освіти батьків, тим вищі шанси, що діти цієї родини будуть дітьми-ключниками.[4][5]
Наслідки такого дитинства для дітей-ключників різняться в залежності від віку. Самотність, нудьга та страх є найбільш поширеними для дітей молодше 10 років.
У ранньому підлітковому віці виникає схильність до впливу однолітків, що потенційно може призвести до такої поведінки, як зловживання алкоголем, наркотиками, безладні статеві стосунки та куріння. Ця поведінка може бути результатом «невикористаної енергії, тиску однолітків або бунтарства через відсутність належної уваги дорослих». У одному дослідженні учні середніх шкіл, які залишалися вдома на самоті більше ніж три години на день, повідомляли про вищі рівні поведінкових проблем, вищі рівні депресії та нижчі рівні самооцінення, ніж інші учні.
Якщо вдома достатньо видів дозвілля, таких як книги, комп'ютери, ігри, хобі, моделювання тощо, негативних наслідків можна уникнути.
Дитина може рано навчитись незалежності, наприклад, готуванню їжі.
Соціально-економічний статус та тривалість часу, проведеного на самоті, можуть призвести до інших негативних наслідків. Діти з сімей з малозабезпечених родин більше пов'язані з проблемами екстерналізації(такими як порушення поведінки та гіперактивність) та ускладненим навчальним процесом.
Це пов'язувалось значно менше з дітьми з родин із середнім рівнем доходу.
У 2000 році німецьке дослідження PISA не знайшло значних відмінностей у навчальних досягненнях між «дітьми-ключниками» та дітьми з "ядерних сімей "[6].
Ми можемо спостерігати ці наслідки на дітях, коли їхні батьки не поруч, чи то через роботу, чи через просту неуважність.
Позитивні наслідки бути дитиною-ключником включають незалежність і самодостатність з молодого віку. Дебора Бель, автор книги «Післяшкільне життя дітей: На самоті та з іншими, поки батьки працюють» стверджує, що залишатися вдома на самоті може бути краще ніж перебувати з нянями або старшими братами чи сестрами. Батьківство «дитини-ключника» дозволяє опікунам заробляти більше грошей, якщо вони працюють, поки їхні діти займаються собою.
Легальність «самотнього часу» дітей-ключників варіюється в залежності від країни, штату та місцевих законів. У Сполучених Штатах, штатні та місцеві закони зазвичай не вказують жодного конкретного віку до 18 років, коли дитину можна залишити без нагляду легально. Однак деякі штати мають конкретні вікові обмеження. Тим не менш, більшість штатів США не мають мінімального віку для залишення дітей без нагляду.
Батьки можуть бути притягнуті до відповідальності органами опіки над дітьми, організаціями захисту дітей або правоохоронними органами, якщо діти зазнають шкоди, будучи залишеними без нагляду, якщо, на думку агентства, занадто маленький вік дітей або інші обставини роблять такий вибір недоречним. Юридичні питання також важливі для тих, хто працює в бібліотеках. Вони переймаються через відповідальність у випадку, якщо наглядувана дитина буде поранена, зазнає насильства або буде викрадена під час перебування в установі. Це питання стає критичним, особливо на час закриття, коли «батьки, які запізнюються забрати своїх дітей, тим самим створюють безпекові та можливі юридичні проблеми».
- ↑ Latch. Wikipedia (англ.). 9 січня 2024. Процитовано 23 березня 2024.
- ↑ Mittermeyer, Diane (1 жовтня 1992). Principles of Children's Services in Public Libraries (Mae Benne). Education for Information. Т. 10, № 4. с. 348—350. doi:10.3233/efi-1992-10415. ISSN 1875-8649. Процитовано 23 березня 2024.
- ↑ Generation X. Wikipedia (англ.). 12 березня 2024. Процитовано 23 березня 2024.
- ↑ Author, Not Given (1 січня 1975). Environmental impact of electrical power generation: nuclear and fossil. Teacher's guide. Процитовано 23 березня 2024.
- ↑ Kelly, (Thomas) Andrew, (18 July 1955–3 April 2011), QC 2000. Who Was Who. Oxford University Press. 1 грудня 2007. Процитовано 23 березня 2024.
- ↑ Wayback Machine (PDF). web.archive.org. Процитовано 24 березня 2024.