Користувач:Drmnsk
Групова поляризація — психологічний феномен, за якого думки учасників дискусії під час прийняття групового рішення кардинально розходяться, стають різнополярними. Міра розбіжностей остаточних позицій залежить від вихідних позицій учасників. Чим далі від середини були їхні думки на початку дискусії, тим сильніше проявлятиметься феномен.
Історія вивчення[ред. | ред. код]
У 1961 році американський психолог Джеймс Стоунер виявив: рішення, прийняті групою, більш ризиковані, аніж ті, що приймаються індивідуально. Для своїх досліджень Дж. Стоунер використовував опитування, що складалося із задач-дилем. Респондентам пропонувалося прочитати ситуацію, наближену до дійсності, а потім надати свою оцінку та обрати варіант розв`язання дилеми. Потім учасникам пропонувалося обговорити задачі між собою і вибрати варіант рішення знову. Виявилось, що після групового обговорення більшість учасників вибирали у відповідях опитування ризикову поведінку. Такий феномен було названо "зсувом до ризику". [1] У 1969 році французький соціальний психолог Серж Московісі висловив думку про наявність двох інших феноменів: феномен сходження думок і протилежний йому феномен "групової поляризації". С. Московісі назвав три критерії, порушення хоча б одного з котрих призводить до "групової поляризації":
- Учасники дискусії мають однакові соціальні статуси та однаковий вплив на інших членів.
- Об`єкт обговорення не є цікавим, відомим чи важливим для більшості учасників.
- Учасники не дискутують за темою питання, або ж не мають певної думки на рахунок об`єкта обговорення.
Пояснення феномену[ред. | ред. код]
Інформаційна теорія[ред. | ред. код]
Теорія базується на факті інформаційного впливу на кожного учасника дискусії: під час обговорення спірних питань, кожен виражає свою точку зору. Таким чином їх думки та знання об`єднуються в один спільний "бак знань". Тобто, під час дискусій виражається багато аргументів відносно різних точок зору. У тому випадку, якщо в учасника є сформована думка, він обирає аргументи із "баку знань", котрі доводять його правоту та за рахунок цього приймає міцну позицію, розташовану в одному з полюсів. Якщо ж учасник має сумніви з приводу обговорюваної теми, він опирається на більш переконливий, на його погляд, аргумент, а далі чинить так само, як і перший учасник дискусії(збирає аргументи на свою користь, після чого приймає певну позицію). Таким чином, дана теорія говорить про те, що під час дискусії велику роль грають переконливі аргументи, а не висловлення власної позиції стосовно піднятого запитання.
У рамках інформаційної теорії можна говорити про існування "контрастно-асиміляційного ефекту". Він заключається в тому, що сприйняття аргументів виступаючого члена групи залежить від прихильності до певної точки зору. Тобто, контрастний ефект проявляється при різних думках комунікатора і реципієнта, де реципієнт сприймає погляд комунікатора як дуже далекий від його власного погляду. Асиміляційний ефект проявляється у тому випадку, коли погляди реципієнта і комунікатора збігаються. У даному випадку, слова комунікатора сприймаються як більш близькі до вибраного полюса. У результаті, інформація, що суперечить чи підтверджує погляди людини, сприймається більш чітко та повно. [2]
Нормативна теорія[ред. | ред. код]
Дана теорія протилежна до першої. Виходячи з її обґрунтування, учасники покладаються на позиції інших членів групи. Перш за все, вони намагаються дізнатися думку інших членів групи, і тільки потім виражати свою.
У даному випадку можна розглядати два варіанти: ідентифікація з учасниками та симпатія до учасника. У першому випадку учасники, бажаючи отримати прихильності тих людей у групі, з ким вони себе ідентифікують, стараються як можна сильніше підкреслити розбіжності та різні погляди на предмет обговорення, а потім встати на сторону "своїх". У другому випадку, людина намагається зайняти позицію того учасника, до якого відчуває симпатію.
При бажанні сподобатися іншим людям, а також при намаганні бути прийнятим серед "своїх", людина схильна виражати більш жорсткі думки, що служить підсиленню феномена "групової поляризації". [3]
Теорія самокатегорізації[ред. | ред. код]
Основоположник теорії — Дж. Тернер. Даний підхід базується на основі нормативної теорії, де акцент ставиться на ідентичності учасника з іншими людьми. Однак, важлива відмінність теорії самокатегорізації заключається в тому, що на групову поляризацію впливає ідентифікація дискутуючих не з певним учасником групи, а з кимось поза даною групою. Таким чином, феномен "групової поляризації" базується на міжгруповій ідентифікації. [4]
Література[ред. | ред. код]
- Бэрон Р., Керр Н., Миллер Н. «Перспективы социальной психологии», 2001
- Van Swol, Lyn M. (2009). «Extreme members and group polarization». Social Influence 4
- Vinokur, A.; Burnstein, E. (1974). «Effects of partially shared persuasive arguments on group induced shifts: A group problem-solving approach». Journal of Personality and Social Psychology 29
- Kleinman P. 101: Psychology Facts, Basics, Statistics, tests, and More! / Paul Kleinman. - 88 p.
- ↑ Forsyth, Donelson R. Group Dynamics. Encyclopedia of Social Psychology. SAGE Publications, Inc. ISBN 978-1-4129-1670-7. Процитовано 25 лютого 2020.
- ↑ Vinokur, Amiram; Burstein, Eugene (1974). Effects of partially shared persuasive arguments on group-induced shifts: A group-problem-solving approach. Journal of Personality and Social Psychology. Т. 29, № 3. с. 305—315. doi:10.1037/h0036010. ISSN 0022-3514. Процитовано 25 лютого 2020.
- ↑ Van Swol, Lyn M. (2009-07). Extreme members and group polarization. Social Influence. Т. 4, № 3. с. 185—199. doi:10.1080/15534510802584368. ISSN 1553-4510. Процитовано 25 лютого 2020.
- ↑ Корнильев В.В. Негативные последствия развития психологии масс в составе социальной психологии. Психология и Психотехника. Т. 11, № 11. 2013-11. с. 1037—1054. doi:10.7256/2070-8955.2013.11.9132. ISSN 2070-8955. Процитовано 25 лютого 2020.