Користувач:Kavalate/Чернетка
Отець Віталій (Володимир) Градюк (*16 липня 1872, Кристинопіль ( Україна) – З0 серпня 1961, Львів (Україна) – священник Чину Святого Василія Великого, церковний діяч, настоятель кількох монастирів у Галичині, перший радник, економ, прокуратор і протоігумен Провінції ЧСВВ в Україні.
Віталій Градюк народився 16 липня 1872 р. в Кристинополі (Червоноград), поблизу міста Сокаля. Середню освіту здобував у гімназії в м. Сокаль.
16 вересня 1890 р. – після 4-го гімназійного класу Віталій Градюк розпочав новіціят Отців Василіян у Добромилі, який проводили Отці Єзуїти. Вже тоді визначався особливою любов'ю до молитви та скрупульозністю в духовних вправах. Там опанував теорію церковної музики, добре читав церковні ноти, став провідником церковного хору, залишившись ним і під час подальшого навчання.
Перші монаші обіти Віталій Градюк склав 4 серпня 1892 р. і після них далі залишився в Добромилі для закінчення гімназійних і риторичних студій. Філософію закінчив у Лаврівському монастирі, а 18 серпня 1895 р. склав довічні обіти і поїхав до Кристинопільського монастиря на студії богослов’я під проводом ОО. Єзуїтів. Ієрейські свячення прийняв 28 серпня 1898 р., а згодом знову поїхав на завершення студій до Кракова.
Після повернення із навчання о. Віталій помагав при парафії Церкви Серця Христового у Жовкві, а 1901 р. став ігуменом Лаврівського монастиря. Там розпочав будову нового монастиря, оскільки той був дуже старий, невигідний і такий малий, що не міг помістити всіх студентів. Отець Віталій тут проявив себе як адміністратор. Він використав те, що Лаврівський монастир мав великі ліси, і, продавши кільканадцять гектарів лісу, заснував тартак, який різав дерево на дошки, а дошки продавав. Залучивши достатню кількість коштів, розпочав будову одноповерхового монастиря. Через кілька років будівництво було завершено.
1905 р. о. Віталія затверджено ігуменом удруге. А 1909 р. о. Віталія перенесено на ігумена до Жовківського монастиря, де він упорядкував фільварок та взявся до внутрішнього влаштування великої церкви, збудованої о. О. Бурдяком, яка всередині була майже порожня.
Перша світова війна 1914 р. припинила працю о. Віталія. Оскільки він, тоді ігумен монастиря ОО. Василіян у Жовкві, був визначною особистістю, росіяни 1915 р. його заарештували й вивезли на Сибір. Під час заслання о. Віталій одного разу так тяжко захворів, що прийняв останні Святі Тайни і готувався до смерті, але подолав хворобу. Коли ж у Росії вибухнула революція 1917 р., всі засланці дістали право повернення до своїх країн. Здійснивши одномісячну подорож, о. Віталій прибув до Львова на початку 1918 р.
Після короткого відпочинку поїхав до Крехова, де став ігуменом монастиря та очолив новіціат. Крехівський монастир був зруйнований, ограблений і мав усього кількох старих і хворих ченців, оскільки новиків і молодших ченців вивезено до концентраційного табору у Домб'ї. Отець Віталій розпочав відновлювати руїни. Через короткий час відреставрував монастир і церкву, тому, коли новики вернулися з Домб'я, мали все потрібне для дальшого ведення новіціятського випробування і студій. Тоді почали приймати й нових кандидатів на новіціят.
Після українсько-польської війни в Галичині чернеча капітула 1920 р. вибрала протоігуменом Галицької Провінції о. Атанасія Калиша, а о. В. Градюка - його заступником, тобто протоконсультором, одночасно ж і прокуратором Провінції. Він замешкував у Львові, бо о. протоігумен Калиш поїхав на довшу візитацію заморських провінцій. Як заступник протоігумена полагоджував усі протоігуменські справи, а в неділі й свята помагав у церкві св. Онуфрія. Але тільки слухав сповіді, бо проповідником не був. За все своє життя виголосив лиш одну проповідь, яка ввійшла у василіянське прислів'я: «Про духовного шкідника», тобто про згіршення. Одначе й тієї проповіді не закінчив, бо мав невідому проблему із горлом: під час публічних виступів у нього виникали судоми у горлі, що не дозволяли йому говорити.
Після смерті протоігумена о. Калиша, коли капітула в Добромилі вибрала першим Архимандритом оновленого Чину о. Д. Ткачука, протоігуменом Галицької Провінції став о. Стефан Решетило, а о. Віталій став знову протоконсультором, і у 1931 р. також ігуменом у Жовкві. Протягом кількох років він розбудував Жовківський монастир та друкарню. Одночасно о. Віталій доручив розмалювання просторої церкви Христового Серця професорові Юліянові Буцманюкові, який протягом вісьмох років її оздобив по-мистицькому в візантійсько-українському стилі.
1935 р. о. С. Решетило уступив з протоігуменства, а Жовківська капітула того ж року обрала протоігуменом о. Віталія Градюка вже в похилому віці на 63 році життя.
Лише раз спромігся о. Віталій відвідати як протоігумен всі монастирі, як у 1939 р. вибухнула друга світова війна. Першу більшовицьку окупацію 1939-41 р. о. Віталій із значними труднощами пережив у Львові. Коли Галичину було прилучено до Генерального Губернаторства і поїзди почали курсувати майже нормально, о. протоігумен Віталій вибрався на візитацію василіянських осередків за Сяном. Василіяни отримали тоді три парафії на Лемківщині: в Боську, Вороблику Королівськім і в Чистигорбі. Отець Віталій відвідав їх і дав потрібні розпорядження.
Коли в травні 1945 р. заарештували всіх владик УГКЦ, тоді закрито василіянський монастир у Львові, монахів розігнано, а протоігумена о. Віталія вивезено вдруге на заслання на Сибір у Красноярський край. Він зустрічався з митрополитом Йосифом Сліпим та єп. Миколаєм Чарнецьким у таборі Печора і був разом з ним на етапі з Печори в Інту. О. Віталій перебував по різних таборах, але був такий хворий, що переважно лежав у таборових шпиталях.
Йосип Сліпий згадує про о. Віталія :
«Привезли на Печору і отця-протоігумена В. Градюка та ще кількох наших священиків. Я бачив, що нас, католицьких єрархів і священиків, привезли там на загибель. Кілька разів лікарка відсувала етап, на який хотіли і мене вислати, але вкінці ніщо не помогло, їй тільки начальство обіцяло, що повезуть мене “санітарним вагоном”, а це була брехня і обман. Нас трьох: мене, єпископа Чарнецького і отця Градюка кинено на етап з найгіршими бандитами. Малий бандит Володя з великим ножем зі своїми помічниками ограбив нас всіх дочиста, впрочім, не без відома конвоя і вищої влади. Щастя, що живих нас висадили в Інті, а бандити поїхали далі. На Інті нас висадили на якійсь стації задалеко, і то висаджували в ході поїзда, а отець-протоігумен Градюк був би тоді забився, як був би я його не підтримав».
«Десь по шести місяцях я довідався потайки, що будуть вивозити політичних вязнів з Полярії…отця Градюка оставляли на місці задля недуги»
Після 14 років терпінь у таборах 1958 року майже мертвого о. Віталія привезли до Львова, до рідного брата Богдана. Там він вже з ліжка не вставав і помер 30 серпня 1961 р. Похований на Личаківському кладовищі.
«Отець Градюк - це чернець глибокого духа молитви і чернечих чеснот, батьківський настоятель, добрий адміністратор, а передусім знаменитий економ, що багато причинився до налагодження економії Чину, зруйнованого першою світовою війною. Але в першу чергу о. Градюк - це ісповідник віри, що відбув два довгі й важкj заслання на Сибір, а залишився вірний Христові, Його св. Церкві і Чинові св. Василія Великого» - згадує про о. Віталія о. Назарко Іриней-Іван, ЧСВВ