Користувач:KondratiukM/Чернетка
Правила Ка́на – І́нгольда – Пре́лога (також правила старшинства Кана – Інгольда – Прелога або RS-номенклатура; англ. Cahn–Ingold–Prelog priority rules, CIP rules, RS nomenclature) — номенклатурна система правил, що слугує для однозначного опису просторової орієнтації замісників на хіральному центрі або подвійному зв'язку.[1] Ця система була вперше запропонована Робертом Сіднеєм Каном[en], Крістофером Келком Інгольдом[en] і Вла́діміром Прелогом у 1966 році,[2] а потім дороблена Владіміром Прелогом та Гюнтером Хельмхеном[de] у 1982 році.[3] У 1974 році ці правила були включені до рекомендацій ІЮПАК.[4]
Найпершим кроком є пошук хіральних центрів. Найпоширенішими в хімії є хіральні центри, що мають чотири замісники; зазвичай вони виникають на атомах вуглецю, але також можуть існувати на атомах азоту, сірки, кремнію й фосфору. При цьому вільні електронні пари теж вважаються заступниками.
Кожен хіральний центр розглядаєтьтся окремо. Метою цього кроку є нумерація заступників за старшинством в порядку 1–4, що відбувається згідно наступних прравил:
- Атоми, безпосередньо пов'язані з хіральним центром (їх називають атомами першої сфери), нумеруються в порядку спадання їхнього масового числа: замісник з найвищим масовим числом вважається найстаршим і отримує порядковий номер 1, замісник із наступним за величиною масовим числом отримує номер 2 і т. д. Під уживанням терміну «масове число» також мається на увазі, що у випадку ізотопів одного елемента (наприклад, водень, дейтерій і тритій) ізотоп з більшою кількістю нейтронів отримує вище старшинство. Вільні електронні пари отримують фіктивне атомне число 0 і тому завжди мають найнижче старшинство.
- Якщо два або більше атомів з першої сфери є ідентичними, то вони замінюються списком усіх атомів, пов'язаних із ними (т. зв. атоми другої сфери). Замісник, що пов'язаний із атоомами другої сфери з найбільшим сумарним масовим числом, отримує найвище старшинство (приклад: бічний ланцюг є старшим за ланцюг ).
- Якщо атоми другої сфери теж однакові, то розглядаються атоми третьої сфери і т. д. Так робиться до тих пір, поки не буде знайдено першу відміну у замісниках.
- Якщо розподіл за старшинством виявився неможливим навіть при розгляді атомів останньої сферри (наприклад, якщо закінчився ланцюг замісника або якщо у випадку циклічної молекули атом останньої сферри виявився атомом першої сфери іншого замісника) — тоді беруться до уваги наступні фактори:
- Якщо в молекулі присутні подвійні зв’язки, то ізомер (Z) є старшим за ізомер (Е).
- Якщо замісники містять хіральний центр, то дескриптор (R) є старшим за дескриптор (S).
- Якщо замісники містять декільька хіральних центрів, то пара ідентичних дескрипторів (напр. (SS)) є старшою за пару різних (напр. (RS)).
- У випадку наявності центрів псевдохіральності, (r) посідає старшинство над (s).
Для визначення дескриптора хірального центру останній споглядають так, щоб замісник з порядковим номером 1 «дивився» геть від спостерігача; при такій відносній орієнтації інші три замісника мають «дивитись» на спостерігача. Наступним кроком є відлік замісників за зростаючим порядковим номером. Якщо номери 1–2–3 розташовані за годинниковою стрілкою, то хіральний центр позначається дескриптором (R) (від лат. rectus); якщо ж вони розташовані проти годинниковоїї стрілки, то хіральний центр отримує дескриптор (S) (від лат. sinister).
Слід зауважити, що номенклатура RS не є еквівалентною номенклатурі (+/-), тому внаслідок такого теоретичного аналізу неможливо передбачити питоме обертання молекули.
- ↑ March, Jerry; Michael B., Smith (2007). March's advanced organic chemistry : reactions, mechanisms, and structure (вид. 6.). Hoboken, NJ: Wiley-Interscience. с. 155—162. ISBN 978-0-471-72091-1.
- ↑ Cahn, R. S.; Ingold, Christopher; Prelog, V. (21 квітня 1966). Spezifikation der molekularen Chiralität. Angewandte Chemie (нім.). Т. 78, № 8. с. 413—447. doi:10.1002/ange.19660780803.
- ↑ Prelog, Vladimir; Helmchen, Günter (16 січня 2006). Grundlagen des CIP-Systems und Vorschläge für eine Revision. Angewandte Chemie (англ.). Т. 94, № 8. с. 614—631. doi:10.1002/ange.19820940805.
- ↑ Cross, L.C; Klyne, W. (1974). Rules for the Nomenclature of Organic Chemistry: Section E: Stereochemistry (Recommendations 1974) (PDF). ISBN 978-0-08-021019-3. Архів оригіналу (PDF) за 7 квітня 2016.