Користувач:Yula20/Каховський, Михайло Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Yula20/Каховський, Михайло Іванович
Yula20/Каховський, Михайло Іванович
Yula20/Каховський, Михайло Іванович
Нині на посаді

Михайло Іванович Каховський (Коховський, рос. Каховский Михаил Иванович; 1788—1840) — російський військовий діяч і державний службовець, цивільний губернатор Слобідсько-Української губернії (1829—1833). Дійсний статський радник.

Біографія

[ред. | ред. код]

Представник польської дворянської родини Каховських (Коховських) або Нечуй-Каховських, які проживали у Смоленській губернії.

Народився в 1788 році у Духовщинському повіті у подружжя Івана Тимофійовича Каховського та Агафії Андріївни Храповицької.

В 1806 році закінчив Гродненський (Шкловський) кадетський корпус[1]. В чині прапорщика Калузького мушкетерського полку взяв участь в боях російсько--пруссько-французької війни 1806—1807 років. Учасник російсько--шведської 1808—1809 років, вітчизняної 1812 року воєн. Про закордонні походи російської армії 1813—1814 років залишив спогади у щоденнику (Записки генерала Каховского о походе во Францию в 1814 году // «Русская старина». —1914. — № 2,3).[2]

До початку війни 1812 року Каховський отримав чин майора, був кавалером ордену Св. Володимира 4-го ступеня з бантом. Начальник штабу[3] генерала П. Х. Вітгенштейна, Каховський відзначився під час боїв при Клястицях, брав участь у Смоленській битві, боях за Полоцьк, битві на Березині, був поранений. За бойові заслуги отримав чин полковника і орден Св. Анни 2-го ступеня з діамантами. У вересні 1813 року нагороджений орденом Св. Георгія, золотою зброєю, орденом Св. Володимира 3-го ступеню, пруським орденом «Pour le Mérite»[4]

З 1815 року у відставці. У 1826 році обраний очільником дворянства Юхновського повіту Смоленської губернії.[5] За рекомендацією І. І. Дибича Микола I запропонував йому чин генерал-майора і командування бригадою, але Каховський відмовився. Тоді він був призначений з 12 березня 1829 року цивільним губернатором Слободсько-Української губернії. За боротьбу з холерою Михайло Іванович отримав орден Св. Анни 1-го ступеня. Однак згодом неодноразово відмічалася відсутність порядку у губернському Правлінні: «В Казенной палате обнаружилось, — как доносил прокурор, — банкротство. Подрядчики и поставщики казны брали в три дорога, потому что не имели возможности получать из Казенной палаты следуемого им по контрактам. Город содержался в отвратительных санитарных условиях. Полиция, покровительствуемая губернаторским братом, состоявшем при Каховском в должности чиновника особых поручений, брала взятки и позволяла себе всякие злоупотребления»[6]. У 1833 році під час ревізії сенатора Мечникова відсторонено від посад та віддано до суду низку чиновників губернського правління. Каховський через хворобу доручав виконувати власні обов'язки або віце-губернатору Б. І. Пестелю, або голові Кримінальної палати; 29 вересня 1833

року «тимчасовим військовим губернатором з управлінням цивільною частиною» був призначений О. П. Нікітін, М. І. Каховський був звільнений від посади губернатора і зарахований до Міністерства юстиції, однак невдовзі остаточно пішов у відставку. Оселився у власному #маєтку в Смоленькій губернії, де #і помер у 1840 році.[7]

Громадська діяльність

[ред. | ред. код]

Родина

[ред. | ред. код]

Про рід Каховських є згадки у родовідних книгах (частини II та VI) декількох губерній - Смоленській, Казанській, Могилевській, Саратівській.

  1. Его отец, также окончил этот корпус вместе со своим братом Петром (1786)
  2. Рукописи хранятся в РГАЛИ: Ф. 1598[недоступне посилання з Август 2019].
  3. Мягков, Михаил (2014). Полководцы 1812 года. Книга 1. Кутузов Михаил Илларионович, Барклай-де-Толли Михаил Богданович, Багратион Петр Иванович, Витгенштейн Петр Христианович, Аракчеев Алексей Андреевич, Винцигероде Фердинанд Федорович. с. 14. Процитовано 31 липня 2020.
  4. Кибовский А. Портрет полковника Каховского // «Родина». — 2002. — № 8. — С. 120—121.
  5. «О Дворянских и Купеческих выборах по Смоленской Губернии. на трехлетие с 1826 года» (РГИА. — Ф. 1286. — Оп. 4. — Д. 562б)
  6. Багалей Д. И., Миллер Д. П. История города Харькова за 250 лет его существования. — Харьков, 1912. — Т. 2. — С. 194.
  7. Потрашков С. В. Герои 1812 года на Харьковщине.

Посилання

[ред. | ред. код]

[[Категорія:Харківські губернатори]] [[Категорія:Дійсні статські радники]] [[Категорія:Учасники Франко-російської війни 1812]] [[Категорія:Нагороджені Золотою зброєю «За хоробрість»]] [[Категорія:Вікіпедія:Статті з іншим значенням на Вікіданих]] [[Категорія:Кавалери лицарського хреста ордена Леопольда (Австрія)]] [[Категорія:Кавалери ордена Червоного орла 2-го ступеня]] [[Категорія:Кавалери ордена «Pour le Mérite»]] [[Категорія:Кавалери ордена Святої Анни 1 ступеня]] [[Категорія:Кавалери ордена святого Володимира 3 ступеня]] [[Категорія:Кавалери ордена Святого Георгія 4 ступеня]] [[Категорія:Померли 1840]] [[Категорія:Уродженці Духовщинського повіту]] [[Категорія:Народились 1788]]