Імператорський орден Святого Рівноапостольного князя Володимира

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

- align=center valign=top

Імператорський орден Святого Рівноапостольного князя Володимира
RUS Order św. Włodzimierza (baretka).svg Ster en grootkruis van de Orde van Sint-Vladimir voor niet-christenen.jpg
Країна Російська імперія
Тип Орден
Статус нині існує як династична нагорода Дому Романових в еміграції

[1]

Нагородження
Засновано: 3 жовтня 1782 року

Імператорський орден Святого Рівноапостольного князя Володимира — орден Російської імперії у 4 ступенях за військові відзнаки та цивільні заслуги. Започаткований на честь князя Володимира Хрестителя 1782 року й був до 1917 року нагородою для широкого кола військовиків у чині від підполковника й чиновників середнього рангу.

Історія ордена[ред.ред. код]

Орден був започаткований Катериною II 3 жовтня 1782 року на честь 20-річного ювілею свого царювання для нагородження, як військових чинів, так і цивільних службовців. Кількість кавалерів не обмежувалась.

Хоча статут ордена дозволяв нагородження, починаючи з нижчих чинів, поступовість (черговість) вручення нагород призвела до того, що кавалерами 1-го ступеня могли стати особи, що перебувають у цивільних чи військових чинах не нижче третього класу за Табелю про ранги (таємний радник, генерал-лейтенант чи віце-адмірал), 2-го ступеня — не нижче четвертого класу (дійсний статський радник, генерал-майор, контр-адмірал), 3-го ступеня — не нижче п'ятого класу (статський радник, бригадир, капітан-командор) й 4-го ступеня — не нижче сьомого класу (надвірний радник, підполковник, капітан другого рангу).

1787 року 4-ий ступінь почали надавати і за 35-річну бездоганну службу. В таких випадках на лівому та правому кінцях лицьової частини хреста додавався напис золотом «35 років».

Пізніше, 7 грудня 1789 року, Катерина II особливим указом визначила як додаткову видиму відзнаку для знаку 4-го ступеня, який отримується за військові подвиги, бант з орденської стрічки.

Першим кавалером ордена Святого Володимира 4-го ступеня з бантом став капітан-лейтенант Дмитро Сенявін, який згодом став відомим флотоводцем. Орденом 3-го ступеня за битву під Фідонісі був нагороджений видатний флотоводець Федір Ушаков. Особливо цінувались ордени Володимира 4-го ступеня з бантом як бойові офіцерські нагороди, що стояли тільки на ступінь нижче ордена Святого Георгія 4-го ступеня.

За новим статутом, затвердженим 3 серпня 1845 року, встановлювались спеціальні орденські знаки 4-го ступеня, які видавались за вислугу років: для класних чинів цивільного відомства, що прослужили 35 років — хрест із написом на лицьовому боці: «35 років» (на горизонтальних променях хреста), для чинів військово-сухопутного відомства, хто прослужив в офіцерських чинах 25 років — хрест із бантом та написом «25 років», для чинів морського відомства, які здійснили 18 морських кампаній і побували хоча б в одній битві — хрест із бантом та написом «18 кампаній», а які здійснили 20, але й не був у битві — хрест із бантом та написом «20 кампаній».

З 1855 року отримані за бойові подвиги ордени почали видаватись зі схрещеними мечами. Упродовж двох років після цього банти до орденів святого Володимира 4-го ступеня не надавались. З 1857 року офіцери за бойові заслуги почали отримувати знак до ордена з мечами й бантами на відміну від чиновників цивільних відомств, які перебували в театрі бойових дій, останні отримували знак тільки з мечами.

Під час нагородження більш високим ступенем ордена за цивільні заслуги мечі переносились на новий хрест, але перехрещувались у цьому випадку не в центрі хреста, а дещо вище. Видача нагород «з мечами над орденом» тривала до кінця 1870 року, коли було дозволено не знімати нагороди, видані за військові заслуги, під час нагородження більш високим ступенем ордена.

З 1845 року нагороджені тільки орденами Святого Володимира та Святого Георгія будь-яких ступенів отримували права спадкового дворянства, натомість для інших орденів було необхідне нагородження вищим 1-м ступенем. Указом від 10 червня 1900 року нагороджений орденом 4-го ступеня отримував права тільки особистого дворянства. Це було пов'язано з тими обставинами, що орден 4-го ступеня достатньо масово надавався за доброчинність та його мали можливість отримувати купці й промисловці.

У 1860-их роках деякі хрести вкривались за модою того часу чорною емаллю.

Розмір хрестів суворо не регламентувався, приблизні розміри: 2-й ступінь — 51×51 мм, 3-й ступінь — 47×47 мм, 4-й ступінь — 37×37 мм.

Варіанти виконання зірок до ордена Святого Володимира. Друга зірка зліва — англійського виробництва
Ліворуч два знаки до ордена Святого Володимира 3-го ступеня, праворуч два знаки 4-го ступеня. Знаки до орденів 1-го та 2-го ступенів відрізняються тільки розмірами, були більшими

Капітульним храмом з 1782 до 1845 року був Софійський собор у Царському Селі, а потім — Князь-Володимирський собор у Петербурзі.

Ступені ордена й правила носіння[ред.ред. код]

Орден мав чотири ступені:

1-й ступінь: зірка на лівому боці грудей та великий хрест на стрічці через праве плече; 600 карбованців щорічної пенсії.
2-й ступінь: зірка на лівому боці грудей та великий хрест на шийній стрічці; 300 карбованців щорічної пенсії.
3-й ступінь: хрест на шийній стрічці; 150 карбованців щорічної пенсії.
4-й ступінь: хрест у петлиці чи на колодці; 100 карбованців щорічної пенсії.

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]