Котурнізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перепілка звичайна

Котурнізм — це хвороба, що проявляється чутливістю м’язів і рабдоміолізом[1] (руйнуванням м'язових клітин) після споживання перепелів (зазвичай звичайних перепелів, Coturnix coturnix[2], від яких походить назва), які харчувалися отруйними рослинами, найімовірніше болиголовом, можливо, блекотою.

Причини й епідеміологія[ред. | ред. код]

З історій хвороби відомо, що токсин стійкий, оскільки чотиримісячні мариновані перепела були отруйні. Люди відрізняються за своєю сприйнятливістю; тільки кожен четвертий, що вживав суп з перепелів, який містить токсин, захворів[3]. Очевидно, що токсин є жиророзчинним, оскільки картопля, смажена в перепелиному жирі, виявилася отруйною[3]. Клінічні симптоми зазвичай з'являються протягом 1-9 годин після вживання м'яса. На відміну від інших харчових отруєнь, неврологічні ознаки відсутні, але переважають ознаки рабдоміолізу[2]. Отруєну їжу неможливо відрізнити ні на запах, ні на смак. Жодна кулінарна техніка не може ефективно детоксикувати їжу[2]. На початкових стадіях отруєння проявляється загальною м'язовою слабкістю, болями в кінцівках, нудотою і блювотою, пізніше – сильним болем у м'язах і паралічем ніг, сеча забарвлюється в темно-коричневий колір внаслідок міоглобінурії. У важких випадках з'являються ознаки системного ураження, напр. через шок[3][1][2].

У перепілки звичайної (Coturnix coturnix) токсичність, як правило, спостерігається восени під час сезонів міграції, в основному у європейського підвиду перепелів. Токсини отримуються птахами через вживання насіння болиголова, що містить алкалоїдний токсин коніїн, а також від блекоти чорної (Hyoscyamus niger) та полину чорного (Solanum nigrum), що містять антихолінергічні алкалоїди[4].

Перепели ніколи не бувають отруйними поза сезоном міграції, і переважна більшість не є отруйними під час міграції[3]. Європейські звичайні перепілки мігрують трьома різними шляхами, кожен з яких має різні характеристики отруєння, принаймні в записах 20-го століття. Західний переліт через Алжир до Франції пов'язаний з отруєннями лише під час весняної міграції, а не під час осіннього повернення. Східний пролітний шлях, який проходить вниз по долині Нілу, є зворотним. Повідомлялося про отруєння лише під час осінньої міграції до того, як перепілки перетнули Середземне море. Центральний проліт через Італію не мав пов'язаних отруєнь[3]. Мігруючих перепелів раніше ловили та з'їдали у величезній кількості (150 000 перепелів було експортовано з Капрі в 1850 році)[5].

Історія[ред. | ред. код]

Цей стан був точно відомий давньогрецьким (і згодом римським) натуралістам, лікарям і теологам у 4 столітті до нашої ери. У Біблії (Числа 11:31-34) згадується випадок, коли ізраїльтяни захворіли після споживання великої кількості перепелів на Синаї[6]. Ранні автори використовували перепілку як стандартний приклад тварини, яка могла з'їсти щось отруйне для людини без шкідливих наслідків для себе. Аристотель (Про рослини 820: 6–7), Філон (Геопоніка: 14:24), Лукрецій (Про природу речей: 4:639–640), Гален (De Temperamentis: 3:4) і Секст Емпірик (Нариси Pyrronism: 1: 57) всі писали про це.

Центральним у цих стародавніх розповідях є ідея про те, що перепілки стали токсичними для людини після споживання насіння блекоти чорної (Hyoscyamus niger). Однак Секст Емпірік припустив, що перепілки їли болиголов (Conium maculatum), ця ідея відродилася в 20 столітті. Підтвердженням того, що стародавні люди розуміли причину проблему, є текст 10-го століття, Geoponica, заснований на стародавніх джерелах. У ньому сказано: «Перепілки можуть пастися на блекоті, піддаючи тим, хто їх потім з'їсть, ризик конвульсій і запаморочення...»[7].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Korkmaz I, Kukul Güven FM, Eren SH, Dogan Z (2008). Quail Consumption Can Be Harmful. J Emerg Med. 41 (5): 499—502. doi:10.1016/j.jemermed.2008.03.045. PMID 18963719.
  2. ↑ а б в г Tsironi M, Andriopoulos P, Xamodraka E (2004). The patient with rhabdomyolysis: have you considered quail poisoning?. CMAJ. 171 (4): 325—326. doi:10.1503/cmaj.1031256. PMC 509041. PMID 15313988.
  3. ↑ а б в г д Lewis DC, Metallinos-Katzaras E, Grivetti LE (1987). Coturnism: Human Poisoning by European Migratory Quail. Journal of Cultural Geography. 7 (2): 51—65. doi:10.1080/08873638709478507.
  4. ↑ Овчарук, Анна; Макаренко, Олександр. Токсини отруйних птахів // Матеріали 89 Міжнародної наукової конференції молодих учених, аспірантів і студентів "Наукові здобутки молоді – вирішенню проблем харчування людства у XXI столітті". — 2023. — Вип. 2. — С. 216.
  5. ↑ Toschi A (1959). La quaglia: vita, caccia, allevamento. Supplemento alle Ricerche di Zoologia Applicata alla Caccia. Т. 3, № 1. Bologna: Università di Bologna. с. 110. OCLC 66552512.
  6. ↑ Ouzounellis, T. (1970). Some notes on quail poisoning. JAMA. 211 (7): 1186—7. doi:10.1001/jama.1970.03170070056017. PMID 4904256.
  7. ↑ Andrew Dalby Totnes (2011). Geoponica : farm work: a modern translation of the Roman and Byzantine farming handbook. Prospect. с. 294. ISBN 978-1-903018-69-9.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Котурнізм&oldid=41330479