Красунчик чоловік
| Красунчик-чоловік | ||||
|---|---|---|---|---|
| Жанр | п'єса | |||
| Форма | п'єса | |||
| Автор | Олександр Миколайович Островський | |||
| Мова | російська | |||
| Написано | 1882 | |||
|
| ||||
«Красунчик-чоловік» — комедія на чотири дії Олександра Островського. Написана в кінці 1882 року.
Прем'єра відбулась 26 грудня 1882 року в Малому театрі. 6 січня 1883 року п'єса була представлена в Олександрійському театрі.
П'єса отримала негативні критичні відгуки і ставилась не часто — лише з 1884 по 1917 роках була поставлена 39 разів[1]. П'єса Красунчик-чоловік була екранізована.
Дійові особи[ред. | ред. код]
- Аполінарія Антонівна, старенька пані.
- Зоя Василівна Окойомова, її племінниця, молода жінка.
- Аполлон Євгенійович Окойомов, її чоловік.
- Наум Федотович Лотохін, багатий барин, далекий родич Окойомової.
- Федір Петрович Олешунін, молодий чоловік, середнього статку, землевласник.
- Нікандр Семенович Лупачьов, старий барин, який живе на широку ногу і розкидається грошима. Не приймається хорошим суспільством.
- Сосипатра Семенівна, його сестра, стара пані, одягається багато та оригінально, веде себе абсолютно вільно, нікого не соромиться.
- П'єр, Жорж — молоді люди, товариші Лупачьова, нічим не займаються; схожі один на одного, одягнені і причесані за останніми криками моди,мовчазні, скромні, пристойні.
- Василь, людина в вокзалі.
- Акимович, старий слуга Лотохина.
- Паша, покоївка.
- Сусанна Сергіївна Лундишева, молода вдова, племінниця Лотохіна.
- Іван, лакей Соспатри Семенівни.
Сюжет[ред. | ред. код]
Апполон Окойомов, «красунчик-чоловік», одружившись з багатою дівчиною Зоєю. Через кілька років він розтратив всі її статки і вирішив врятувати свої справи новим вигідним шлюбом. Він пропонує дружині, яка його любить розлучення, причому звинувачує її у зраді. Беззавітно віддана Зоя після болісної боротьби підкоряється волі Окойомова. Але коли слідом за тим він вимагає від неї, що б вона пішла на утримання до іншого чоловіка, лагідна жінка обурюється. Лотохін, що скуповує всі маєтки своїх родичок, вирішив розібратися в чому справа, коли його племінниця Сусанна, теж закохана в Окойомова, вирішує продати свій маєток. За участю Сосипатри гра Окйомова зірвалася. Зруйнувапвся і його план одруження на купчисі-мільйонерші Сусанні Сергіївні Лундишевій. Ім'я та честь Зої відновлено. Незважаючи на прохання Окойомова, Зоя не відчуває себе в силах повернутися до нього. Примирення можливе тільки в тому випадку, якщо він знайде у своїй душі «хоч що-небудь добре і чесне».
Постановки[ред. | ред. код]
26 грудня 1882 — Малий театр. 6 січня 1883 — Олександійський театр. 1940 — Іркутський театр. 1946 — Театр імені Моссовєта. 1999 — Рязанский театр драми. 2006 — МХАТ ім. М. Горького. 29 жовтня 2011 — Санкт-Петербурзький театр «Російська антреприза» імені Андрія Миронова.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Островский А. Н. Полное собрание сочинений. М., 1951. С. 417.
Посилання[ред. | ред. код]
- Текст п'єси [Архівовано 3 квітня 2019 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про п'єсу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |