Ксиліт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ксиліт
Xylitol-2D-structure.svg
Xylitol.svg
Систематична назва (2R,3R,4S)-Pentane
-1,2,3,4,5-pentanol
Ідентифікатори
Номер CAS 87-99-0
Номер EINECS 201-788-0
DrugBank 01904
KEGG D00061 і C00379
ChEBI 17151
SMILES OC1COC(O)C(O)C1O
InChI 1S/C5H12O5/c6-1-3(8)5(10)4(9)2-7/h3-10H,1-2H2/t3-,4+,5+
Номер Бельштейна 1720523
Номер Гмеліна 82893
Властивості
Молекулярна формула C5H12O5
Молекулярна маса 152,15
Тпл 92-96
Ткип 216
Якщо не зазначено інше, дані приведені для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа)
Інструкція з використання шаблону
Примітки картки
Кристали ксиліту

Ксиліт — п'ятивуглецевий цукровий спирт, що використовується як замінник цукру, природний підсолоджувач. Біла кристалічна речовина, без запаху, добре розчиняється у воді, приблизно настільки ж солодка, як і цукроза, але містить лише дві третини її енергетичної цінності. Енергетична цінність 2,4 ккал/г (сахароза — 3.87 kcal/г).

Одержання[ред. | ред. код]

Міститься у волокнах багатьох фруктів та овочів, включаючи суниці, кукурудзу та гриби[1]. Ксиліт може бути виділений з волокон кукурудзи[2], берези, малини і сливи. Його одержують гідролізом бавовняної шелухи, кукурудзяних качанів або березової кори. Спочатку отримують ксилозу, яку відновлюють до ксиліту.

Промислове виробництво ксиліту було налагоджене в СРСР, адже для його виготовлення можна було використовувати відходи сільського господарства — зокрема соняшникове або ж бавовняне лушпиння, які для інших цілей просто не використовували. Не дивно, що перший завод з виробництва ксиліту був побудований в узбецькій Фергані — радянській «столиці бавовни». Трохи пізніше виробництво ксиліту налагодили в Японії і Німеччині. А сьогодні головним постачальником цього підсолоджувача стала Фінляндія. Там в якості сировини використовують головним чином відходи деревини[3]. В Україні виробництво його не налагоджено, хоча його можна отримувати на цукрових заводах без особливих змін технологічного процесу.[4]

Ксиліт засвоюється повільніше ніж глюкоза, тому при застосуванні значних доз він затримується в кишечнику, що приводить до його розладу (діареї), причому засвоєння ксиліту майже не залежить від рівня інсуліну в крові. Добова доза — 30-50 г, разова 5-10 г, вживання в кількості понад 50 г в день може викликати діарею.[5][6]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Gare, Fran (Feb 1, 2003). The Sweet Miracle of Xylitol. Basic Health Publications, Inc. ISBN 1-59120-038-5. 
  2. R Sreenivas Rao, Ch. Pavanajyothi, RS Prakasham, PN Sharma, L Venkateswar Rao (2006) Xylitol production from corn fiber and sugarcane bagasse hydrolysates by Candida tropicalis Bioresource Technology 97:1974-1978.
  3. Михайло Мустафін. Цукор. Солодка (може, навіть занадто) історія — К., 2018, с.58
  4. Бальон Я. Г., Сімуров О. В. Синтез та біологічні властивості цукрозамінників // Вісник Черкаського університету Науковий журнал. 2007, Вип.87
  5. Клячко В. Р., Перелыгина А. А., Домарева И. В. // Сов. Медицина. — 1968. — № 3. — С. 78-81
  6. Крышень П. Ф., Гафес Ю. И. Сорбит, ксилит, глицерин и их применение в медицине. — К.: Наукова думка. — 1979. — 288 с.

Посилання[ред. | ред. код]