Культура спілкування

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Культу́ра спілкува́ння — частина культури поведінки людини — сукупність форм щоденної поведінки людини (у побуті, у спілкуванні з іншими людьми), у яких знаходять зовнішнє вираження моральні та естетичні норми такої поведінки. Культура поведінки не буває поза культурою спілкування, і навпаки. Мовленнєвий етикет — важливий компонент національної культури. У мові, мовленнєвій поведінці, усталених формулах (стереотипах) сформувався багатий народний досвід, неповторність звичаїв.

Основні правила ведення мовлення[ред.ред. код]

Для різних видів мовленнєвої діяльності суспільство формує певні правила їх здійснення. Правила ведення мовлення, чи етикет мовлення, поділяються на правила для мовця і слухача. Виділимо насамперед правила для мовця:

  • Доброзичливе ставлення до співрозмовника, повага до адресата.
  • Необхідно виявляти доречну у певній ситуації ввічливість (враховувати вік, службовий чи суспільний статус тощо). Треба знімати надмірну категоричність.
  • Мовцеві не рекомендується ставити в центр уваги своє «я», нав'язувати свої думки й оцінку подій.
  • Необхідним для мовця є відокремлення власного «я» слухача у центр уваги.
  • Мовцеві треба вміти вибирати тему для розмови, доречну в кожній ситуації, яка є цікавою, зрозумілою партнерові.
  • Мовець повинен стежити за логікою розгортання тексту, за тим, щоб висновки не заперечували задуму бесіди.
  • Мовець повинен пам'ятати, що межа смислового сприйняття і концентрації уваги у слухача — обмежені.
  • Мовцеві необхідно постійно відбирати мовні засоби відповідно до вибраної тональності тексту, орієнтуючись не тільки на адресата, але й на ситуацію спілкування загалом, на офіційність або неофіційність ситуації.
  • Мовець повинен пам'ятати, що в усному контактному безпосередньому спілкуванні слухач не тільки чує, але й бачить його, отже, сприймає жести, міміку, пози, загальну манеру триматися при розмові й культуру поведінки.

Правила для слухача[ред.ред. код]

  • Необхідно перервати всі справи й уважно вислухати мовця.
  • Слухаючи, необхідно доброзичливо, з повагою і терпляче ставитися до мовця, бути тактовним.
  • Намагатися не перебивати мовця, не вставляти недоречних зауважень, не переводити власне слухання у говоріння.
  • Слухаючи, треба перевести в центр уваги мовця та його інтереси.
  • Необхідно вміти вчасно оцінити мовлення співрозмовника, погодитися чи не погодитися з ним, відповісти на питання.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Основи мовленнєвої діяльності. Автори — А. П. Загнітко, І.Р.Домрачева. Навчальний посібник для студентів денної, безвідривної та очно-заочної прискореної форми навчання спеціальності 2001. — Донецьк, Український культурологічний центр, 2001. — 56 с. ISBN 966-7517-14-4.
  • Богдан С. К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. — К.,1989.
  • Гольдин В. Е. Речь и этикет. — М., 1983.
  • Добрович А. Б. Общение: наука и искусство. — М., 1978.
  • Крысин Л. П. Речевое общение и социальные роли говорящих // Социально-лингвистические исследования. — М., 1976.
  • Почепцов Г. Г. Слушатель и его роль в актах речевого общения // Языковое общение: Единицы и регулятивы: Межвузовский сборник научных трудов. — Калинин, 1987.
  • Формановская Н. И. Речевой этикет и культура. — М., 1989.