Кімекомі
| Лялька Кімекомі | |
|---|---|
| яп. 木目込人形 | |
.jpg) Традиційне народне ремесло | |
| Країна Японія |
Ляльки Кімекомі (яп. 木目込人形) – це різновид дерев’яної ляльки Японії.
Предками ляльок Кімекомі є ляльки янги нінге (ляльки верби): або Камо нінге (ляльки Камо). Це були маленькі ляльки, вирізані з верби і прикрашені клаптями тканини. Першу ляльку Кімекомі зробив Тадасіге Такахасі, який служив у 1736-1741рр при храмі Камігомо в Кіото в Період Едо. Храм стояв на річці Камо. У перервах між роботою Такахаші розважався створенням ляльок із обрізків верби, які залишалися після прикраси храму. Фігурки він вирізав, а щоб одягнути ляльок, Такахаші робив по контуру частин тіла не глибокі канавки-борозна. А потім «одягав» ляльок шматочками тканини, всовуючи в борозенки їхнього краю. Шматочки для одягу своїх ляльок Такахаші брав із старих кімоно служителів храму. Фігурки ляльок були невеликого розміру, до 10 см. Такахаші створював ляльок на тему «Божества удачі». [1] У ті часи фігурки божеств із храму на березі Камо були дуже популярні. Згодом цей вид ляльок отримав назву кімекомі-нінге, тому що японською "дія по вкладанню чогось у щось", називається кімекомі. [2]
Такахаші залишив храм і почав займатися виготовленням кімекомі-нінге. Нащадки Такахаші продовжили його справу. З'явилася кукла Дайхатиро під назвою Дайхаті. Після Другої світової війни, з'явилися лялькі Дарума. Одна з них, під назвою Кімекомі Хіна (Принцеса), стала дуже популярною, бо була символом удачі, надії та оптимізму. [1] Пізніше почали продаватися набори з формами для самостійного створення ляльок Кімекомі.
Людям, які хочуть навчитися робити кімекомі-нінге, потрібна спеціальна підготовка, тому що для цього необхідні великі навички. Тулуб і голова кімекомі виготовляються окремо, та потім з'єднуються разом. Спочатку роблять тулуб ляльки. Його робили раніше із спеціальної маси (тосо) чи м'якого дерева. Нині використовувати можуть пінопласт.
Якщо лялька робиться з тосо або дерева, то після нанесення канавок для закріплення одягу корпус покривається п'ятьма і більше шарами лаку. Потім готують шматочки тканини і по черзі прикріплюють їх на тулуб, шляхом заправлення країв точно в пази.[3] Сучасні ляльки Кімекомі одягнені або в шовкові тканини, або в синтетичні матеріали аналогічної якості.
Голови та не покриті тканиною частини кінцівок покриваються гофуном поверх пап’є-маше (папір наклеюють на каркас з бамбука, дерева, глини тощо). Потім обличчя малюється фарбами.[4] Волосся або виліплені на голові під час її створення, або це окрема перука. Перуки зазвичай виготовляються із тонких шовкових ниток. Коли голова закінчена, її прикріплюють до тіла. Є відмінність у виготовленні голови у різні історичні періоди Японії. Так кимекомі-нінге, вироблена в Кіото Періоду Едо, має кругліше обличчя, а вироблені в Токіо, зазвичай, характеризуються вузькими обличчями і чіткіше окресленими очима і носами.[3]
Сьогодні Кімекомі-нінге стало дуже популярним ремеслом, і можна придбати комплекти з готовими головами. Цей метод також використовується деякими авангардними майстрами японських ляльок, які зараз адаптують старі матеріали до нових уявлень.[5] Більш 30 років тому в Японії з'явилася Кінусайга - техніка створення картин, яка використовує Кімекомі.
У лютому 1978 року міністром міжнародної торгівлі та промисловості створення Кімекомі-нінге було визначено національним традиційним ремеслом. [3] У лютому 2007 року Кімекомі-нінге було зареєстровано як регіональний колективний товарний знак у Патентному відомстві Японії. Правовласником цього бренду є Tokyo Hina Doll Industry Cooperative та Iwatsuki Doll Cooperative.[6]
Кінусайга - картини в техниці Кімекомі
- ↑ а б History of Kimekomi dolls - Japanese Mataro Doll. www.mataro-doll.com. Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
- ↑ Kimekomi ningyou. National costume dolls (англ.). 27 липня 2016. Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
- ↑ а б в 4 Edo Kimekomi Ningyo (Wood and Cloth Dolls) Traditional Crafts of Tokyo｜Bureau of Industrial and Labor Affairs Tokyo Metropolitan Government. www.sangyo-rodo.metro.tokyo.lg.jp. Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
- ↑ 胡粉（画材図録 No.002） | 画材図録 | 画材と額縁の画箋堂 GWASENDO. www.gwasendo.com. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 27 листопада 2021.
- ↑ Hall, G. Stanley; Ellis, A. Caswell. Death, funeral and burial of dolls. A study of dolls. New York: E. L. Kellogg & Co. с. 27—30.
- ↑ The Soul of the Japanese Doll - Regional Museum of History, Plovdiv. Google Arts & Culture (укр.). Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 11 листопада 2021.