Кітнер Ієронім Севастянович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кітнер Ієронім Севастянович
Народження 1839(1839)
Смерть 1929(1929)
Країна Росія Росія
Навчання Петербурзьке будівельне училищеd (1859)
Діяльність архітектор
Найважливіші споруди Інститут цивільних інженерів (Петербург), Інженерне училище (Москва), Київський політехнічний інститут
Заклад Петербурзький державний університет шляхів сполучення
Діти ·Q4222475?
CMNS: Кітнер Ієронім Севастянович у Вікісховищі

Кітнер Ієронім Севастянович (нар. 1839, Санкт-Петербургпом. 1929, Ленінград) — російський архітектор.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у Санкт-Перербурзі. У 1853—1859 pp. навчався в Петербурзькому Будівельному училищі.

Впродовж 1863—1867 pp. удосконалювався за кордоном. 1867 р. отримав звання академіка архітектури.

Викладав в Будівельному училищі й Інституті інженерів шляхів сполучення.

З березня 1888 року був членом Технічно-будівельного комітету[1].

Багато будував у Петербурзі та Москві. На початку ХХ ст. виконав декілька проектів для Києва, найвідоміший — комплекс Київського політехнічного інституту.

1911 р. став почесним членом Академії мистецтв.

У 1909—1917 pp. очолював Петербурзьке товариство архітекторів.

1918 року емігрував до Німеччини.

Стиль[ред. | ред. код]

Вживав стильові форми неоренесансу, необароко, «цегляного стилю».

Роботи[ред. | ред. код]

  • Сільськогосподарський музей в Соляному містечку,
  • Критий ринок на Сінній площі,
  • Інститут цивільних інженерів,
  • Міський будинок,
  • корпуси Олександрівської лікарні, численні житлові будинки (усе — Петербург).
  • Інженерне училище,
  • Верхні торгові ряди (усе — Москва).

Роботи для України[ред. | ред. код]

  • Проєкт каплиці на станції Лозова (1890 p., будував архітектор Ф. Гаген),
  • Проєкт фасаду будинку Павлова в Катеринославі (також споруджений Ф. Гагеном).
  • Переміг на конкурсі проектів на комплекс Київського політехнічного інституту (реалізований в 1899—1902 pp. під керівництвом О. Кобелєва),
  • Олексіївський притулок для дітей військових на вул. Мельникова № 81 у Києві (1901—1902 pp.).

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Г. В. Барановский. Юбилейный сборник сведений о деятельности бывших воспитанников Института гражданских инженеров (Строительного училища) 1842—1892. (Вып. 1). — СПб.: Типо-литогр. К. Л. Пентковского, 1893