Леведія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Hungarian migration.png
History Hungary 1.png

Леведія (угор. Levédia) — країна,[1] історична область у Північному Причорномор'ї, в межиріччі Дніпра й Дону, яка наприкінці IX — початку X століття була населена пращурами сучасних угорців — уграми, що мігрували з їх з прабатьківщини в Приураллі до Паннонії (сучасна Угорщина).

Локалізація[ред. | ред. код]

Леведія (грец. Λεβεδία), згадувана в трактаті X століття «Про управління імперією», зазвичай локалізується степами Дону і північним узбережжям Азовського моря[2].

Історія[ред. | ред. код]

Заселення угорцями Леведію могло відбутися протягом VIII століття.[3] Перш на цій території кочували тюркомовні булгари і зберігалося аланське землеробське населення, причому територія на захід від Дніпра визнавала владу хана дунайських болгар Крума, а на схід — хазарського.

Згідно візантійськими джерелами, угорці оселилися в Леведію як союзники хазарського кагана,[4] тому територія Леведію на історичних картах звичайно включається до складу Хазарії. Сам термін Леведія походить від імені угорського воєначальника Лебеди. У 820-ті роки угорці заселяють простору на правому березі Дніпра,[5] перш займані внутрішніми булгарами. У 889 році[6] угорці під натиском печенігів покидають Леведію в напрямку Ателькуза. Перед відходом угорців з Леведію до них приєдналися три племена тюркомовних кабаре, які протягом короткого часу були асимільовані мадярами. У той же час частина угорських племен відкололася від основної їх маси і, за свідченням джерела, попрямувала «в Персію».[7]

У статті Данилевського і Грота від 1879 року «Про шлях мадярів з Уралу в лебедя» розглядалася можливість невірного тлумачення Костянтином Багрянородним походження назви Лебедия. У статті, зокрема, передбачається, що це країна численних похоронних курганів, розпушена земля на яких заростала лободою.

Державний устрій[ред. | ред. код]

Форма правління в Леведію була військової демократії. ця форма політичної організації, як і в інших народів, у угорів передувала появі держави. Її конкретним проявом був стійкий союз племен. Його складання обус ловом необхідністю об'єднання військових сил. З плином часу керівники спілки стали виконувати військові, судові і жрецькі функції.

У IX ст. на чолі союзу угорських племен стояв «глава», «цар», який мав титул Кенде. «Власне ім'я людини, яка царем у них, -Джила» (Дьюла) З опису договору, скріпленого кров'ю вождів племен, увійшли в союз, видно, що в IX ст. пост вождя союзу став спадковим надбанням однієї динас тії. Як її засновника традиція називає Альмотпа. Альмош був співправителем головного вождя, «воєводи» Леведія. Після смерті Альмоша під чолі союзу угорських племен став його син Арпад, по імені якого династія угорських вождів, а потім королів нази ється Арпада (Арпадовичів). Арпад фігурує в ряді джерел, які дозволяють припустити, що наприкінці IX ст. головним вождем союзу племен був Курсан, а Арпад був його співправителем.[8]

Економіка[ред. | ред. код]

Природні умови Леведію і басейну згаданих річок дозволяли займатися кочовим скотарством (при наявності літніх і зимових стоянок) і зберігати ті початки землеробства, які з'явилися в угорців раніше. Судячи з даних мовознавства, тут угорці долучилися й до рибальства

Війни з сусідами[ред. | ред. код]

Прагнучи придбати нові пасовища, родоплемінна знать організовувала набіги на землі східних слов'ян-землеробів, частина бранців зверталася в рабство, частина продавалася знаттю в кримських портах візантійцям в обмін на предмети розкоші. Свідоцтва про це є у східних авторів. Ще під владою тюрків сформувалася військова організація угорців. Її силу тепер визнали візантійці, про що можна судити по «Тактиці» Льва VI Мудрого. Війни через худобу, пасовищ були звичайним явищем в житті угорських племен, які перебували в IX ст., на останній стадії розвитку первіснообщинного ладу

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Татаринов С.И., Щербак В.Г., Яцишин П.В. Очерки археологии Донбасского Придонцовья Стр 59
  2. Korai Magyar Történeti Lexikon (9–14. század) (Encyclopedia of the Early Hungarian History – 9–14th centuries). — Budapest: Akadémiai Kiadó, 1994. — P. 753. — ISBN 963-05-6722-9.
  3. http://books.google.com/books?id=eC4BOkJmmioC&pg=PA140
  4. Константин Багрянобородый. Об управлении империей. Гл.38
  5. История Венгрии. М., 1971, т. I, с.93
  6. Международные связи России до XVII в. (под ред. А. А. Зимина, В. Т. Пашуто). Изд-во Академии наук СССР, 1961. Стр. 156.
  7. Исламов Т. М., Пушкаш А. И., Шушарин В. П. История Венгрии стр 93
  8. Исламов Т. М., Пушкаш А. И., Шушарин В. П. История Венгрии стр 94

Джерела[ред. | ред. код]

  • http://finno-ugry.ru/finnougricworld/hungarians
  • Исламов Т. М., Пушкаш А. И., Шушарин В. П. История Венгрии в 3 томах. Том 1
  • Татаринов С.И., Щербак В.Г., Яцишин П.В. Очерки археологии Донбасского Придонцовья — Харков: Книга-мигом, 2018. – 83 с.