Левицький Дмитро Гаврилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Левицький Дмитро Гаврилович
Д.Г.Левицкий.jpg
Народився 1873 або 7 листопада 1873(1873-11-07)
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер 23 листопада 1935(1935-11-23)
Сталіно, Українська СРР, СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Діяльність науковець, інженер
Галузь гірнича справа
Alma mater Одеський національний університет імені І. І. Мечникова (1895) і Q58346416? (1901)

Левицький Дмитро Гаврилович (26 жовтня (7 листопада) 1873, Одеса — 23 листопада 1935 року) — український гірничий інженер, начальник Центральної Макіївської гірничорятувальної станції.

З біографії[ред. | ред. код]

Після Рішельєвської гімназії в Одесі закінчив Одеський університет і Санкт-Петербурзький гірничий інститут (1901). Працював на Одеському металургійному заводі, Перекопських соляних промислах, Берестовська, Катерининському, Рутченковському, Григор'ївському і Риковському рудниках. Був завідувачем шахтою № 4-біс, коли там сталася найстрашніша у вугледобувній історії Російської імперії катастрофа. Левицький користувався симпатією катериславського суспільства і повагою робітників, і тому не був названий в числі винуватців аварії.

У 1908 році призначений начальником Макіївської рятувальної станції (після створення в Донбасі інших станцій вона стала називатися Центральною).

Займався вивченням вибухонебезпечності вугільного пилу і метаноповітряної суміші, почав роботи з конструювання вітчизняного гірничорятувального оснащення, відкрив центральні та групові станції в Донбасі, Кізеловському басейні і Анжеро-Судженську. Наприклад, після вибуху в шахті № 2 «Криворіжжя» в 1912 році (24 жертви), за наполегливими вимогами технічного нагляду та робочих шахт для Криворізького рятувального пункту, відкритого в 1909 році, побудували приміщення і три чотириквартирних будинки для членів команди, придбали респіратори.

У першому вітчизняному респіраторі «Макіївка», створеному під керівництвом Д. Г. Левицького, застосовувалось рідке повітря, а видалявся діоксид вуглецю шляхом виморожування рідким киснем. Випробування цього респіратора в аварійних умовах провели Д. Г. Левицький та лаборант станції в середовищі, позбавленому кисню, при високій концентрації метану.

У 1916 році Д. Г. Левицький за віком залишив гірничорятувальну службу.

З 1917 р. працював в управліннях вугільної промисловості в м. Харків, з 1927 по 1931 рр. працював у Бюро безпеки робіт Донвугілля, з 1931 р. — науковий співробітник Науково-дослідного вугільного інституту в м. Сталіно. Помер 23 листопада 1935 року (імовірно — м. Сталіно).

Увічнення пам'яті[ред. | ред. код]

У м Донецьку увічнена пам'ять про видатних діячів гірничорятувальної справи. Ім'ям Д. Г. Левицького названа одна з вулиць.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Энциклопедия горной механики. т. 1. А-Л. Донецк: Донбасс, 2008. — 330 с.