Харків

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Харків
Герб Харкова Прапор Харкова
Зверху-вниз: Панорама Харківська міська рада, Успенський собор, Держпром, Пам'ятник Тарасові Шевченку, Міський вокзал, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон  Харківська область
Район Харківський район
Громада Харківська міська громада
Код КАТОТТГ UA63120270010096107
Засноване 1654
Статус міста від 1654 року
Поділ міста 9 районів
Населення 1 421 125 осіб
(станом на 01.01.2022, за оцінкою)[1]
 - повне 1 421 125 осіб
(станом на 01.01.2022, за оцінкою)[1]
Агломерація Харківська агломерація
Площа 350 км²
Густота населення 4065,35 осіб/км²
Поштові індекси 61000-499
Телефонний код +380-57(2)
Координати 50°00′21″ пн. ш. 36°13′45″ сх. д. / 50.00583° пн. ш. 36.22917° сх. д. / 50.00583; 36.22917Координати: 50°00′21″ пн. ш. 36°13′45″ сх. д. / 50.00583° пн. ш. 36.22917° сх. д. / 50.00583; 36.22917
Висота над рівнем моря 94—202 м
Водойма Харків, Лопань, Уди, Немишля, колись Нетеча
Назва мешканців харків'я́нин
харків'я́нка
харків'я́ни
ха́рківець
ха́рківка
ха́рківці
Міста-побратими 31 місто (див. список)
День міста 23 серпня
Номери автомобілів АХ, КХ
Відстань
Найближча залізнична станція Харків-Пасажирський, Харків-Левада, Основа, Харків-Слобідський, Лосєве
До Києва
 - фізична 407 км
 - залізницею 486 км
 - автошляхами 449 км
Міська влада
Адреса 61200, м. Харків, пл. Конституції, 7, 731-54-37
Вебсторінка city.kharkiv.ua
Логотип Харкова

CMNS: Харків у Вікісховищі

Мапа
Харків. Карта розташування: Україна
Харків
Харків
Мапа

Ха́рків (МФА[ˈxɑrkiu̯] ( прослухати); заст. укр. Харьків[2][3], лат. Zacharpolis[4][5][6]) — місто на північному сході України, на Слобожанщині, науковий центр України, адміністративний центр Харківської області. Друге за кількістю мешканців місто України з населенням 1 421 125 осіб[1]. Площа міста — 350 км²[7]. Разом із прилеглими містами й районами утворює Харківську агломерацію з людністю понад 2 млн осіб.

Місто-герой України (з 2022 року)[8][9]. Місто має Приз Європи (2010 рік)[10].

Великий науковий, культурний, промисловий і транспортний осередок України. Був третім індустріальним центром в СРСР. Харків — місто науки, де вперше в СРСР було розщеплене атомне ядро[11]. Має 60 науково-дослідних інститутів, 45 вищих навчальних закладів[12], серед яких ХНУ імені В. Н. Каразіна, який входить до найкращих 500 ВНЗ світу[13] та НТУ «ХПІ», який входить до найкращих 1000[14], 8 музеїв, міська картинна галерея, 7 державних театрів і кілька десятків недержавних, 80 бібліотек.

Символіка[ред. | ред. код]

Герб Харкова 1775 року
Герб Харкова 1775 року
Герб 1878 року
Герб 1878 року
Герб Харкова 1968 року
Герб Харкова 1968 року

У стародавню добу міста не мали власних гербів і прапорів. Проте з 1651 р. (чи 1659 р.) по 1765 р. Харків був полковим центром Харківського слобідського козацького полку, який мав власне знамено[15]. Герб Слобідсько-Української губернії, що слугував також міським гербом Харкова, розробив 1775 року герольдмейстер князь Михайло Щербатов. Його затвердила 21 вересня 1781 р. Катерина II як герб Харківського намісництва (від 1796 — знову Слобідсько-Українська губернія, від 1835 — Харківська губернія).

Герб Харкова радянського періоду з'явився лише 26 грудня 1968 року. Його автор — художник Євген Єгоров. Колірна гама герба — червоний, голубий, білий кольори. Білий колір на гербі — символ миру, поєднання червоного й синього — кольори прапора Української РСР. На верхній частині щита на червоному тлі зображена шестерня, як символ машинобудівної промисловості міста, на білому тлі зображений золотий колос із золотими орбітами електронів, як символ внеску міста в розвиток ядерної фізики України.[15]

14 вересня 1995 року сесією Харківської міської ради народних депутатів було затверджено теперішній герб. Це чотирикутний геральдичний щит, із пропорціями висоти до ширини 8:7, загострений знизу, на зеленому тлі щита зображено перехрещені на його середині ріг достатку і золотий кадуцей зі срібними крилами (символ бога торгівлі Меркурія), оповитий зміями срібного кольору[16]. Ріг достатку та кадуцей на гербах Харкова зустрічаються з 1781 року[15].

Прапор міста Харків
Прапор міста Харків

Прапор міста є прямокутним полотнищем (відношення ширини до довжини 2:3) світло-зеленого кольору із зображенням у його центральній частині герба міста. Висота гербового щита дорівнює 1/2 ширини прапора. Прапор міста двосторонній. Еталонний зразок прапора Харкова зберігається в кабінеті мера, що міститься в будинку міськвиконкому. Ескіз прапору з описом зберігається в Харківському міському архіві[16].

Нагороди міста[ред. | ред. код]

За часів СРСР Харків отримав орден Леніна (указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 грудня 1970 р.) та орден Жовтневої Революції (22 серпня 1983 р.)[17]

Володіє повним комплектом нагород Парламентської Асамблеї Ради Європи: Європейським Дипломом, Почесним Прапором, Почесною Відзнакою і Призом Європи[18][19].

6 березня 2022 року Указом Президента України з метою відзначення подвигу, масового героїзму та стійкості громадян, виявлених у захисті своїх міст під час відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України місту присвоєно почесну відзнаку «Місто-герой України»[20].

Географія[ред. | ред. код]

Космічний знімок Харкова (Landsat 5, 18 червня 2011).

Довжина території Харкова по меридіану та паралелі [21]:

  • з півночі на південь — 24,3 км
  • з заходу на схід — 25,2 км.

Харків розташований на схилах Середньоруської височини, в долинах річок Уди (басейн Сіверського Дінця), її притоки Лопань та Харків (притоки Лопані). Найвища точка над рівнем моря становить 202 м (П'ятихатки), найнижча — 94 м. Долини річок створюють пониження в рельєфі, а надзаплавні тераси - пагорби. Балки і яри в межах м. Харкова займають близько 1390 га (близько 3% загальної площі міста).[22]

Великі водні об'єкти на території міста здебільшого — антропогенного походження: на Лопані створено Павловське водосховище, на р. Харків ― Журавлівське, на р. Уди — Ново-Баварське. Внаслідок кар'єрних розробок з видобутку піску і будівельних матеріалів у минулому столітті утворилося понад 10 кар’єрних водойм, найбільше з яких — Безлюдівське. У заплавах річок можна натрапити на озера-стариці.

Стрілка річок Лопань і Харків.
У місті 58 мостів.

Рельєф Харкова покрито гірськими породами палеогену Кайнозойської ери. Домінують піски, глини, суглинки. На території міста розроблено родовища пісків будівельних (Основ'янське), глин (Харківське), мінеральних вод (Харківська-1).[23]

Рослинний світ змінився під впливом антропогенного та урбаністичного характеру. Частково на території міста можна зустріти типових для місцевості представників рослинності мішаних лісів. Але Харків має понад 30 парків, 150 скверів і 5 садів.[24] Площа зелених насаджень загального користування (парки, лісо-, луго-, гідропарки, сади, сквери, бульвари) становить 7,5 тис. га. На одного мешканця міста припадає 51,1 м². Багато парків і скверів, історія заснування і розвитку декотрих з яких налічує понад 100-літній період. Так у парку Шевченко ростуть дуби, яким понад 300 років.[25] Природно-заповідний фонд Харкова становлять 15 територій та об'єктів, серед яких 2 загальнодержавних (зоопарк і ботанічний сад).

Клімат[ред. | ред. код]

Докладніше: Клімат Харкова

Територія Харкова розташована у помірно континентальному кліматі: зима холодна і сніжна, з відлигами; літо — спекотне та дощове. По весні можливі заморозки. Середня температура року становить +8,7 °C (у січні −4,5, у липні +22). Середня кількість опадів за рік 520 мм, найбільша в червні й липні. Місто має мікроклімат, у порівнянні з приміськими околицями, названий фахівцями «міським тепловим островом».[26] Взимку клімат м'якший, а влітку спекотніший, ніж на прилеглій північній території. Це пов'язано з міськими забудовами, кількістю асфальтованих ділянок та шляхів, бітумними дахами та площею парку. Так, у Харкові вологіший клімат спостерігається на півночі міста, а сухіший — на південних околицях.[27] Із несприятливих природних явищ у місті до 25 днів на рік трапляються суховії, до 20 днів на рік хуртовини, до 3 днів на рік град, до 5 днів — шквальний вітер.[27][28]

Клімат Харкова
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Абсолютний максимум, °C 11,1 14,6 21,8 30,5 34,5 39,8 38,4 39,8 34,7 29,3 20,3 13,4 39,8
Середній максимум, °C −2,1 −0,8 5,2 14,7 21,4 25,2 27,4 26,8 20,5 12,6 4,3 −0,7 12,9
Середня температура, °C −4,5 −3,8 1,4 9,7 16,1 20 22 21,1 15,1 8,2 1,6 −2,9 8,7
Середній мінімум, °C −6,8 −6,6 −1,9 4,8 10,7 14,7 16,6 15,4 10,2 4,4 −0,8 −5,1 4,6
Абсолютний мінімум, °C −35,6 −29,8 −32,2 −11,4 −1,9 2,2 5,7 2,2 −2,9 −9,1 −20,9 −30,8 −35,6
Норма опадів, мм 36.6 33 36.3 32 54.2 58.2 63.3 39.1 44.2 44.4 39 39.6 519.9
Джерело: Погода і клімат

Екологія[ред. | ред. код]

Екологічний стан міста відзначається як стабільно напружений, хоча спад виробництва частково стримує наростання негативних процесів деградації навколишнього природного середовища. Показник озеленення міста становить 50,4 % за норми 45 %.

У 2020 році в місті викиди забруднювальних речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення становили 3,691 тис. тонн.[28] У 2020 році в рейтингу комплексних індексів забруднення атмосферного повітря міст України, який складається за результатами спостережень гідрометеорологічних організацій у 39 містах України, місто Харків посів 36 місце.[29]

Станом на 01.01.2021 року Харків офіційно має два сміттєзвалища (полігони): ТОВ «Перероблюючий завод» в с. Докучаєвське, площею 21,2 га, та Дергачівський полігон, площею 3,2 га.[28]

Історія[ред. | ред. код]

козак Харько — легендарний „засновник“ міста. лубочне зображення на поштівці
Докладніше: Історія Харкова
Історична приналежність
Де-юре:МЦ або РІ 1654–1789
Де-факто:Харківський полк 1654–1789
Російська Імперія 1789–1917
Початок Революції 1917–1921 років
Тимчасовий уряд Росії 1917 mar–ліс
УНРУНР ліс-груд 1917
УНРР груд 1917 – квіт 1918
УНРУкраїнська Народна Республіка/Українська Держава квіт 1918 – січ 1919
ТРСУУ або УРСР 1919 січ–черв
РосіяЗСПР 1919 черв–груд
УРСР груд 1919 – груд 1922
Кінець Революції 1917–1921 років
СРСРСРСР 1922–1941
Третій РейхТретій Рейх 1941–1943
СРСР 1943 лют–бер
Третій РейхТретій Рейх 1943 бер–серп
СРСРСРСР 1943–1991
УкраїнаУкраїна 1991–до наших днів

Давні часи[ред. | ред. код]

На місці Харкова ще за часів Київської Русі розташовувалося стародавнє місто Донець.

Назва міста походить, ймовірно, від річки Харків. Інші версії — від засновника поселення хутора Харкова козака Харитона (Харька). Половецька версія — від половецького міста Шарукань (Харукань). З початку XVII століття землі сучасної Харківщини номінально належали Московській державі, але до 1650 року тут не було осілого населення. Московські царі розсилали сторожу й розвідувальні групи зі служивих людей, будували укріплення й оборонні лінії («білгородська», «ізюмська» та «українська») для стримування кримських татар і ногайців. Проте московитські «служиві люди» не були постійним населенням. Одночасно починається українська колонізація з сусідньої Гетьманщини.

Гетьманщина[ред. | ред. код]

Документ 1654 року, на підставі якого ведеться літочислення міста Харкова.

За козацьких часів Харків стає центром Харківського слобідського козацького полку. Місто мало фортецю з вежами та підземними ходами. Харківськими полковниками були Донці-Захаржевські. У 1670-х фортеця занепала та почала називатися Старим містом, а острогом звалося нове укріплення, побудоване за воєводи Сухотіна. Харків збільшувався навколо фортеці, а його міська територія на початку 18 століття поширювалася за річки Лопань і Харків.

У 1724 році Харків нараховував 61 вулицю і 1.300 дворів.

У 1726 році білгородський єпископ Є. Тихорський перетворив монастирську школу в Харкові на колегію, яка до заснування Харківського університету була найвідомішим навчальним закладом Слобожанщини; одночасно поставали початкові й середні школи.

Кошти на утримання Харківської колегії виділялися з доходів монастирів та церков, великі пожертви зробили Є. Тихорський та князь Михайло Голіцин. У Харківській колегії вчилися діти як духівництва, так і різних верств населення, а також з інших слов'янських країн. Програма навчання була побудована за зразком Києво-Могилянської академії. Пізніше в Харківському колегіумі запроваджено викладання математики, історії, французької та німецької мов. Згодом цьому навчальному закладові підпорядковувалися всі інші духовні школи Білгородсько-Обоянської єпархії, що перетворило Харківський колегіум на центральний навчальний заклад Слобідської України.

У 1760-х у Харківському колегіумі відкриваються додаткові класи та запроваджуються нові навчальні курси — геометрії, геодезії, малювання, музики, інженерної справи й артилерії, італійської мови. У 1795 році до програми долучили фізику і природничу історію. Кількість учнів у другій половині XVIII століття сягала 600 осіб. Тут викладали і навчалися видатні філософи, культурні та релігійні діячі того часу: Григорій Сковорода, П. Малиновський (перший ректор), В. Тицинський, М. Слотвинський, М. Скибиневський, Г. Каменецький, М. Каченовський, Є. Мухін, Г. Базилевич, М. Гнідич тощо.

У 1732 році була спроба замінити слобідські козацькі полки армійськими. Заснований у 1659—1660 Харківський полк як адміністративно-військова одиниця належав до найбільших у Слобідській Україні. У 1732 він нараховував 135 осель, у яких жило 75.000 мешканців, зокрема 5.870 козаків. У складі полку було 18 сотень. Бувши полковим містом, Харків став адміністративним осередком: тут діяли полкова канцелярія і суд. Старшину обирали на козацьких радах, але її потім затверджував царський уряд.

Російська імперія[ред. | ред. код]

Василь Каразін — український вчений та винахідник, засновник Харківського університету

У 1780—1796 роках Харків був центром Харківського намісництва Російської імперії. Під наглядом губернатора і намісника Харків поступово розбудовувався.

Важливою подією було заснування у 1805 році Харківського університету, що надало потужний поштовх для перетворення провінційного міста з населенням близько 10 000 осіб на важливий освітній та науковий центр сходу України. Невпинно зростала чисельність населення Харкова: з 1800 по 1917 рік воно збільшилося в 30 разів.

У 1817 році через реформу духовної освіти в Російській імперії, Харківський колегіум перетворено на духовну семінарію.

У 1820-х місто було поважним осередком української культури відродження (Харківська школа романтиків); тут з'явилися перші видання з мовознавства, етнографії, історії, літературні твори народною мовою. У 1812 році почав виходити перший пресовий орган в Україні, «Харьковскій Еженедѣльникъ».

17 квітня 1872 року, в перший день Великодня, на Михайлівській площі Харкова відбулися масові заворушення, викликані невдалими розпорядженнями пристава 2-ї ділянки м. Харкова Шмельова. Він, щоби втихомирити натовп п'яних людей, наказав їздити по площі пожежному обозу. Від отриманих травм померло кілька людей. Заворушення вляглися тільки через три дні, за активної участі архієпископа і губернатора. На згадку про цю подію на Михайлівській площі в 1899 році закладено будівлю судових установлень, яку відкрили у вересні 1902 року.

Радянсько-українська війна[ред. | ред. код]

Влада в Харкові до грудня 1917 року була в руках Тимчасового уряду та демократичних установ — губернського комісара, міської думи, земств. У двох перших універсалах Центральної Ради не було чітко сказано, чи її автономна влада поширюється й на Харків, Третій універсал поширив її формально і на Харківщину, без визначення кордонів. 2 грудня 1917 року Харківська міська дума переважною більшістю проголосувала за приєднання до УНР і визнала владу Центральної Ради[30]. У Харкові перебували й українізовані полки. Але близькість Росії, у якій владу після Жовтневого перевороту перебрали більшовики, і Донбасу, де насправді вони захопили владу також, та слабкість поміркованих українських сил вирішили долю Харкова. Уже з кінця листопада 1917 року до Харкова прибули червоногвардійці з Росії та збільшовизовані матроси з Балтійського регіону.

23 грудня 1917 Харків захопили більшовики.

Після Берестейського миру 1918 року українські війська (зокрема Запорізький полк під проводом Петра Болбочана) в союзі з німецькою армією 8 квітня 1918 звільнили Харків від більшовиків.

У листопаді 1918 в Харкові короткочасно відновилась українська влада, коли в місто увійшли війська Директорії УНР, але 3 січня 1919 року місто знов окупували більшовики, і тут діяв радянський уряд України до 25 червня, коли місто зайняли російські білі війська генерала Антона Денікіна, які перебували тут до 11 грудня 1919 року. Після перемоги червоних над Денікіним до Харкова повернувся третій український радянський уряд, і Харків став першою столицею УСРР.

Радянська окупація України[ред. | ред. код]

16 листопада 1924 року о 19:00 в Харкові вийшла в ефір перша вітчизняна радіопередача[31]. З гучномовців пролунало: «Алло, алло, алло! Говорить Харків, говорить Харків, говорить Харків!»[4]. На честь початку мовлення Українського радіо 1994 року 16 листопада в Україні проголошено Днем працівників радіо, телебачення та зв'язку.

План Харкова, 1930 р.
План Харкова, 1930 р.

Факт того, що Харків був столицею України, помітно позначився на українізації міста. Щойно розгром української культури в 1930-х pp., голод, чистки і перенесення столиці до Києва (1934) змінили становище Харкова, і він значно втратив зі свого українського характеру кінця 1920-х — початку 1930-х pp.

Жертви Голодомору на вулицях Харкова — столиці УРСР, 1933. Автор фото — Александр Вінербергер[32]

У Харкові працювали видавництва: Державне Видавництво України, «Пролетарій», «Радянський селянин», кооперативні видавництва «Книгоспілка» і «Рух» (згодом ліквідовані). 1930—1934 зведено будинок проєктів (нині ХНУ) та будинок кооперації. Тоді ж збудовано нові та реконструйовано низку старих заводів; закладено житлові комплекси «Новий побут», «Червоний промінь» і студентське містечко. Тоді ж таки продовжено трамвайні колії, впроваджено автобуси і тролейбуси. Після відбудови зруйнованої не так за війни, як за революції промисловості, почалася пришвидшена індустріалізація Харкова.

Приклад радянського конструктивізму, найбільша будівля світу у свій час — Держпром.

1931 дав першу продукцію Харківський тракторний завод, згодом пущені Турбогенераторний завод (1934), Верстатобудівний завод (1935), Електротехнічний завод (ХЕЛЗ) тощо. Збільшили випуск продукції довоєнні: електромеханічний, паровозобудівний, «Серп і молот», «Світло шахтаря» та інші[33]. 1930 почала діяти Харківська районна електростанція, що давала електроенергію підприємствам. Одночасно з новими забудовами Харкова, руйнувалися також історико-культурні споруди. У 1930-х pp. зруйновано Миколаївський собор (УАПЦ), церкви Мироносицьку, Дмитріївську та Різдва Христового (церква-фортеця з козацьких часів) та інше.

Меморіал тисячам українських інтелігентів, вбитих НКВС у 1937—1938 рр.

У 1940 році кількість промислових підприємств у місті досягла 1200, обсяг продукції зріс у порівнянні з 1913 роком у 12 разів. У Харкові працювало 46 науково-дослідних інститутів, 36 вищих навчальних закладів, 41 технікум, 138 шкіл. У місті працювали 14 театрів, 60 клубів, 304 бібліотеки, 9 музеїв. Житловий фонд Харкова становив близько 4 млн м².

Меморіал тисячам польських офіцерів, страчених НКВС у Харкові як частина Катинського розстрілу та тисячам українських інтелігентів. П'ятихатки.

У місті споруджено нові житлові райони — соцмісто «Новий побут» (район ХТЗ), Червоний Жовтень, Червоний Промінь та інші[34].

Друга Світова війна[ред. | ред. код]

Німецька армійська група генерала К. Р. Рундштедта вступила до Харкова 25 жовтня 1941 року. Упродовж 22-місячної окупації Харкова німцями цивільне життя не внормувалося, населення потерпало від голоду і холоду; кількість мешканців Харкова зменшилося до 160 000.

На відміну від інших захоплених українських міст, де владу було передано цивільним органам, у прифронтовому Харкові для керування захопленою територією створювалися спеціальні органи військового управління. У бойових частин був повний контроль над містом. Організація військового управління здійснювалася на основі загальних принципів і набутого під час війни досвіду. Ще напередодні захоплення міста було видано наказ про створення міської комендатури на чолі з генералом Ервіном Фіровим. Велику роль грала так звана фельдкомендатура, в обов'язки якої входило якнайшвидше замирення населення міста, створення української допоміжної поліції, підтримання порядку в місті, організація розселення офіцерів і солдатів, створення і контроль над діяльністю концентраційних таборів.

Вулиця Свердлова, жовтень 1941 року, перші дні нацистської окупації.

У Харкові, як і в інших містах, були сили, які боролися проти нацистів. Насамперед серед них була Організація українських націоналістів. У грудні 1941 р. українська поліція спромоглась організувати декілька маршів по місту з оркестром і виконанням націоналістичних пісень. У цих умовах центрами життя населення Харкова стали 14 ринків — Благовіщенський, Кінний, Рибний, Холодногірський, Сумський, Журавлівський, Павлівський та інші. Торгівлі за гроші тут спочатку взагалі не було, повсюдно панував бартер: міняли майже все у найнесподіваніших поєднаннях.

За даними обов'язкової реєстрації населення, у спеціальні «жовті» списки було занесено 10 271 особу єврейської національності, серед яких понад 75 % становили жінки, старі й діти. 14 грудня 1941 року було видано наказ, згідно з яким усе єврейське населення міста в дводенний строк мало переселитися на край міста, в бараки верстатобудівного заводу. 26 грудня німці оголосили запис для охочих поїхати до Полтави, Ромен і Кременчука; при цьому не дозволялося брати з собою особисті речі. Протягом кількох днів частину євреїв на цих автомашинах, а частину євреїв пішки пригнали до Дробицького Яру, де всіх їх розстріляли.

Перший радянський наступ на Харків відбувся у лютому 1943 року. 16 лютого 1943 року до Харкова вступили радянські війська. 15 березня 1943 року місто було покинуто Радянською Армією[35]. Під час нової німецької окупації міським головою спочатку був відомий хімік Павло Козакевич, але вже за короткий час влада перейшла до військової адміністрації, багато жителів було виселено. Остаточно радянські війська Степового фронту під командуванням генерала Івана Конєва звільнили Харків 23 серпня 1943 року[36].

Наприкінці 1943 р. у Харкові відбувся процес над військовими злочинцями, який набув міжнародної відомості, його відвідали кореспонденти з багатьох країн.

Після Другої Світової війни[ред. | ред. код]

Меморіал до 23 серпня 1943 року, офіційного дня кінця німецької окупації під час Другої світової війни

Відбудова знищеного Харкова почалася ще за війни і тривала впродовж наступних років, одночасно з реконструкцією й розростанням міста. Відбудовано ряд заводів, стали до ладу нові. Відновлено і поширено житловий фонд побудовою нових кварталів (Салтівка, Павлове Поле, Нові Будинки, Рогань, Олексіївка, Холодна Гора, Червона Баварія). За повоєнного часу покращав добробут міста: розпочато газифікацію приватних помешкань (проведено газ із Шебелинського газоконденсатного родовища), прокладено новий водогін із Краснопавлівки, збільшено трамвайні (тепер 33) маршрути, тролейбусні (36) і автобусні лінії (понад 50); річки змеліоровані. У 1975 році відкрито метрополітен довжиною 18 км з 13 станціями, у 1978 році розпочато другу лінію, а у 1984 — третю (заплановано разом 43 станції).[37] Поширено торговельну мережу, освітні заклади та установи охорони здоров'я: відкрито кілька санаторіїв, будинків відпочинку в околицях Харкова. В 1976 році у Харкові діяло 70 лікарень із близько 60 000 ліжок; лікарів — близько 7000.[38] У 1979 році Харків мав 21 ВИШ із понад 130 000 студентів.[39]

Незалежна Україна[ред. | ред. код]

Кінець ХХ — початок ХХІ століття[ред. | ред. код]

У середині 1990-х років були затверджені прапор та герб Харкова, перейменована низка вулиць та інших об'єктів. У 1995 році була відкрита перша ділянка Олексіївської лінії метро, почалося будівництво нових храмів, з'явилися нові пам'ятки, дельфінарій та були реконструйовані численні об'єкти інфраструктури. Місто розпочало активну міжнародну співпрацю, отримавши велику кількість нових міст-побратимів, першим з яких за часи незалежності, 14 червня 1993 року став китайський Тяньцзінь. У 2011 році Харків, разом з Києвом, було визнано найкращим містом України за рівнем життя.[40] У 2012 році Харків був одним із міст, які приймали Чемпіонат Європи з футболу: на стадіоні «Металіст» відбулося 3 матчі Групи В.[41]

В 2010 році було відкрито новий термінал в аеропорті Харків. В 2012 на проспекті Гагаріна відкрився перший у місті надземний міст з ліфтом.[42]

У 2013 році, під час Революції гідності, протестувальники за євроінтеграцію України 19 листопада зібралися на майдані Свободи. Наступного дня протест перемістився до пам'ятника Тарасу Шевченку[43]. Після того, як 22 лютого 2014 року президента Віктора Януковича було усунуто з посади, він мав намір приїхати до Харкова, щоб очолити з'їзд депутатів обласних рад від «Партії регіонів», але відмовився від цього задуму. 23 лютого у Харкові починаються виступи сепаратистів та їх сутички з Євромайданом. У квітні проросійські провокатори незаконно намагаються проголосити так звану «Харківську народну республіку»[44]. У травні активність проросійських сил спадає. 28 вересня 2014 року в Харкові відбувається повалення пам'ятника Леніну. А в 2015 — перейменування 173 вулиць, чотирьох парків та станції метро.[45]

Місто Харків визнано кращим інноваційним містом України за версією експертів «Kyiv Smart City Forum 2018».[46] У 2020 році в місті Харкові здійснювали діяльність 19,7 тис. великих, середніх та малих підприємств. У 2021 році в місті функціонує 182 загальноосвітніх навчальних заклади, 230 закладів дошкільної освіти всіх типів і форм власності.[47]

Харків увійшов до історії не тільки як велике промислове та культурне місто, але й відоме кількома специфічними словами, зокрема — словами «тремпель» та «ракло». За використанням цих слів легко можна впізнати людину, що хоча б кілька років прожила в Харкові. Слово тремпель (тобто вішалка для одягу), що з'явилося на початку XIX ст., наразі використовують майже на всій Слобожанщині, у Києві та навіть у Бєлгородській області Росії[48].

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

Докладніше: Бої за Харків (2022)

У ході широкомасштабного російського вторгнення 2022 року Харків зазнав масових бомбардувань. Попри запевнення російської влади не обстрілювати невійськові об'єкти, ворожі війська продовжували цілеспрямовано знищувати цивільну інфраструктуру. Вже станом на 28 лютого, у Харкові було зруйновано 90 будинків мирних мешканців[49].

1 березня 2022 року російські окупаційні війська обстріляли центр Харкова, зокрема великий вибух стався на площі Свободи біля будівлі ОДА, друга ракета влучила в саму будівлю[50][51][52][53]. Загинуло не менше 24 осіб[54]. Згодом, близько 16:00 російські ракети влучили у міську лікарню Харкова[55].

6 березня 2022 року президент Володимир Зеленський надав Харкову звання міста-героя України «за подвиг, масовий героїзм та стійкість громадян, виявлені у захисті Харкова під час відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України»[8].

Після деокупації селища Циркуни у травні 2022 року інтенсивність обстрілів зменшилась, але рашисти продовжували гатити по місту ракетами, здебільшого з комплексу С-300.

Адміністрація[ред. | ред. код]

  1. Холодногірський район
  2. Шевченківський район
  3. Київський район
  4. Салтівський район
  5. Немишлянський район
  6. Індустріальний район
  7. Слобідський район
  8. Основ'янський район
  9. Новобаварський район

    Адміністративний поділ[ред. | ред. код]

    Докладніше: Райони Харкова

    Місто Харків є Харківською міською територіальною громадою Харківського району Харківської області. Громаду утворено 12 червня 2020 року шляхом перетворення Харківської міської ради Харківської області на Харківську міську громаду. Перші вибори Харківської міської ради й міського голови відбулися 25 жовтня 2020 року.

    Територія Харківської міської територіальної громади поділяється на дев'ять[56] адміністративно-територіальних одиниць — районів: Шевченківський, Новобаварський, Київський, Слобідський, Холодногірський, Салтівський, Індустріальний, Немишлянський і Основ'янський.

    Райони[ред. | ред. код]

    Проте, збереглися старі назви «сторін», поселень і слобідок, що поступово увійшли до Харкова: Поділ, Залопань, Захарків, Клочківська Слобідка, Павлівка, Кінний базар, Основа, Панасівка, Довголівка, Заїківка, Велика Гончарівка, Холодна гора, Лиса гора, Салтівка, Олексіївка, Павлове Поле, Шатилівка, Шишківка, Тюринка, Мала Гончарівка, Журавлівка, Верещаківка, Іванівка, Петінка, Москалівка, Нова Баварія, Велика Данилівка, П'ятихатки тощо.

    Устрій[ред. | ред. код]

    Харківська міська рада є представницьким органом територіальної громади Харкова, через який вона, від імені громади та в її інтересах, здійснює функції та повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та законами України, а також ухвалює від її імені рішення. Міська рада складається зі 100 депутатів, обирається на п'ять років.

    Міський голова є головною посадовою особою територіальної громади, що представляє її інтереси, обирається на п'ять років та здійснює свої повноваження на постійній основі. Він очолює виконавчий комітет міської ради, головує на засіданнях міської ради. Виконувачем обов'язків мера міста з 17 грудня 2020 року є Ігор Терехов[57][58].

    У Харкові розташовано п'ять виправних колоній та одна установа виконання покарань (колишній Харківський СІЗО) Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції: Диканівська виправна колонія № 12, Олексіївська виправна колонія № 25, Холодногірська виправна колонія № 18, Харківська виправна колонія № 43, Качанівська виправна колонія № 54 та Харківська установа виконання покарань (№ 27).

    Громадські організації[ред. | ред. код]

    Населення[ред. | ред. код]

    Зміни населення
    Рік Населення Зміна
    1810 10 400
    1840 23 600 +126.9%
    1867 60 000 +154.2%
    1897 173 989 +190.0%
    1913 244 700 +40.6%
    1926 409 505 +67.3%
    1939 832 913 +103.4%
    1959 934 136 +12.2%
    1970 1 222 852 +30.9%
    1979 1 443 754 +18.1%
    1989 1 609 959 +11.5%
    2001 1 470 902 −8.6%
    2014 1 423 132 −3.2%
    2022 1 421 125 −0.1%
    Докладніше: Населення Харкова

    Після Української революції 1917—1921 чисельність мешканців Харкова постійно зростала. За переписом 1926 року в місті проживало близько 417 000 осіб й воно посідало третє місце в УСРР після Києва й Одеси. Тенденція до зростання кількості мешканців виразно помітна і в 1930-ті, головним чином через приплив із сіл. Станом на 1939 в Харкові мешкало 833 000 осіб. За німецької окупації кількість населення впала через мобілізацію до армії, масове вивезення на роботи за кордон та шукання притулку в селах, і в 1942—1943 роках його лишилося 160—180 тис. Після 1944 року населення міста почало швидко зростати.

    У 1950 році налічувалося 718 000 мешканців, у 1959-му — 953 000, у 1962-му населення перевищило 1 млн. За переписом 1970 року, в Харкові мешкало 1 223 000 осіб, у 1979-му — 1 444 000, у 1989-му — 1 610 000. За даними на 1 січня 2014 року, населення Харкова становило 1 423 000 осіб (2-ге місце після Києва)[59]. На початку літа 2022 року за даними Харківської військово-цивільній адміністрації в місті залишилося бл. 800 тисяч осіб.[60] У травні 2023 року в Харкові вже мешкало приблизно 1,1 мільйона жителів, а майже 150 тис. містян залишилося без житла через обстріли міста російськими окупантами.[61]

    Перепис населення в Україні здійснювався тільки у 2001 році, тож офіційна статистика наведена саме за цей період.

    Розподіл населення за віком та статтю (2001)[62]:

    Стать Всього До 15 років 15-24 25-44 45-64 65-85 Понад 85
    Чоловіки 663 084 95 027 138 790 208 037 162 545 56 220 2465
    Жінки 784 535 90 105 126 329 230 844 217 811 110 230 9216


    Національний склад[ред. | ред. код]

    Згідно з підсумками всеукраїнського перепису населення 2001 року, в Харкові українці становили 62,8 % населення, росіяни — 33,2 %[63]. загальна чисельність населення Харкова становила 1 470 900 осіб[64].

    Динаміка національного складу Харкова
    1897[65] 1926 1939[66] 1959 1989 2001
    Українці 25,9 % 38,6 % 48,5 % 48,4 % 50,4 % 62,8 %
    Росіяни 63,2 % 37,2 % 29.7 % 36,1 % 42,0 % 33,2 %
    Євреї 5,7 % 19,5 % 15,6 % 8,7 % 3,0 % 0,7 %

    Сьогодні в Харкові проживають представники понад 111 національностей, зареєстровані і діють 65 національно-культурних об'єднань[67].[68]

    Мовний склад[ред. | ред. код]

    Рідна мова за переписом 2001 р. у районах Харкова, %[69]

    район українська російська вірменська
    Харків 31,8 65,9 0,2
    Індустріальний 36,2 62,4 0,1
    Холодногірський 34,1 64,2 0,3
    Жовтневий 34,0 64,2 0,3
    Салтівський 33,4 65,0 0,2
    Київський 32,6 64,2 0,2
    Червонозаводський 32,0 65,5 0,3
    Фрунзенський 29,2 69,2 0,2
    Комінтернівський 29,1 68,2 0,2
    Шевченківський 26,8 68,9 0,2

    Динаміка рідної мови населення Харкова за переписами, %

    мова 1897[70] 1926[71] 1939[72] 1959[73] 1989[74] 2001[75]
    російська 63,2 64,3 67,2 70,0 65,9
    українська 25,9 23,5 31,2 28,9 31,8
    єврейська 5,7 8,0 1,0 0,0 0,0

    Мовний склад населення Харкова за переписом 1989 року[74]

    Мовний склад населення Харкова за переписом 1926 року[71]

    російське вторгнення в Україну спровокувало нову хвилю українізації в місті, дедалі більше людей вважають за краще розмовляти українською. Згідно з опитуванням, здійсненим Міжнародним республіканським інститутом у квітні-травні 2023-го року, українською вдома розмовляли 16 % населення міста, російською — 78 %.[76]

    Економіка[ред. | ред. код]

    Харків має диверсифіковану економіку сфери послуг із широким спектром професійних послуг, включаючи фінансові послуги, виробництво, туризм і високі технології.

    2015 року відбувся міжнародний економічний форум «Інновації, інвестиції, ініціативи Харкова!» У ньому взяли участь дипломатичні представники 17 країн, які працюють в Україні разом з міжнародними компаніями й інвестиційними фондами. Ключові теми сесій — розробка планів реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, сприяння експорту й залучення інвестицій в Україну, нові можливості для публічно-приватного сектору, практичні заходи щодо створення «електронного уряду», питання енергозбереження й розвитку нафтогазової галузі Харківської області, розвитку міжнародної інтеграції та підготовки до приватизації державних підприємств.

    Харків — один із найбільших промислових центрів України. Промисловий потенціал міста складають підприємства машинобудівної галузі (Харківський тракторний завод, Завод імені Малишева (випускає танки та бронетехніку, а також двигуни для теплотягів), «Турбоатом» (турбіни для електростанцій), «Електроважмаш» (генератори для парових і гідравлічних турбін), Харківське державне авіаційне виробниче підприємство, «Південкабель» тощо), а також хімічної, електроенергетичної, паливної, харчової галузей (кондитерська фабрика «Харків'янка», Харківська бісквітна фабрика тощо)[77].

    Промислові підприємства міста входять до складу промислових утворень: 5 промислових вузлів, 9 промислових районів, що своєю чергою, сформували 5 промислових зон, а також 14 груп підприємств[78]. Тобто міська промисловість сформувалася за територіальною ознакою навколо великих промислових підприємств у такі промислові зони:

    • Балашовська промзона — 863,4 га;
    • Орджонікідзевська промзона — 1043 га;
    • Диканівська промзона — 999 га;
    • Іванівська промзона — 550 га;
    • Безлюдівська комунально-складська промзона — 576 га.

    Ці промислові утворення об'єднують понад 70 % промислових, транспортних і складських підприємств міста.

    Харків — центр військової промисловості України.

    У 2019 році в Харкові працювали 19 410 великих, малих і середніх підприємств, що становить 77,5 % від загальної кількості підприємств області. Із них 99,9 % становили малі та середні підприємства, з них — 844 середні підприємства (4,3 % від загальної кількості підприємств), 18 551 — малі та мікропідприємства (95,6 %). На підприємствах міста працюють 285,6 тис. осіб.

    Ведучі підприємства машинобудівного промислового комплексу Харкова: ПАТ «Харківський машинобудівний завод «СВІТЛО ШАХТАРЯ», ПАТ «ТУРБОАТОМ», ДП «Завод «Електроважмаш», ДП «Завод імені В.О. Малишева», АТ «ХТЗ».

    Чільні підприємства хімічної, нафтохімічної та фармацевтичної галузі: ПАТ Хімфармзавод «Червона Зірка»; ТОВ Фармацевтична компанія «Здоров'я»; АТ «Лекхім-Харків»;ТОВ «ХАДО-технологія».[28]

    Чільні підприємства харчової галузі регіону: ПАТ «Харківська бісквітна фабрика»; ПАТ «Кондитерська фабрика «Харків'янка»», ТОВ «Техноком»; ТОВ «Харківський молочний комбінат», ТОВ «Харківський м'ясокомбінат», ТОВ «Салтівський м'ясокомбінат», АТ «Хладопром», ТДВ «Салтівський хлібзавод»,ТМ “Кулиничі”, ТОВ «Харківський лікеро-горілчаний завод «Прайм».

    Підприємствами міста у 2021 році реалізовано продукції (товарів, послуг) на 259,8 млрд грн, що становить 68,7 % від загального обсягу по Харківській області.[79] Станом на 1 липня 2020 р. у Харкові зареєстровано 115,0 тис. фізичних осіб-підприємців. Найбільша кількість підприємств працює у сферах гуртової та роздрібної торгівлі, послуг, промисловості[77]. У квітні 2018 року в ІТ-індустрії налічувалося 25 тис. фахівців, 76% з них пов'язані з програмуванням. Таким чином, у Харкові припадає 14 відсотків усіх ІТ-спеціалістів в Україні, і він є другим за величиною місцем ІТ в країні після столиці Києва.

    Середня зарплата по Харківській області на грудень 2020 року становила 11 969 грн[80].

    Міський бюджет[ред. | ред. код]

    Міський бюджет, млрд гривень

    2015 2016 2017 2018 2019 2020 2021 2022 2023
    6,723[81]
    8,499;[82] 10,993[83] 15,3616[84] 15,9261[85] 14, 2102 [86] 17,3105[87] 15, 824 [88] 19, 496 [89]

    Інфраструктура[ред. | ред. код]

    Основна інфраструктура[ред. | ред. код]

    Житло-господарський комплекс обслуговується комунальним підприємством «Жилкомсервіс». 2014 року посадові особи «Жилкомсервісу», стали фігурантами кримінального провадження через розкрадання коштів у великих розмірах, уклавши фіктивні угоди з низкою фірм на суму 23 млн грн. Підприємство накопичило також значні борги за послуги водозабезпечення міста, прибирання прибудинкових територій тощо[90][91]. Через це було перевірено діяльність підприємства від часу його заснування[92]. Серед фірм, через які гроші виводилися з підприємства, можливо були пов'язані з колишнім лідером проросійської організації «Оплот» Євгеном Жиліним[92][93].

    Забезпечення міста водою та послугами з водовідведення відбувається комунальним підприємством «Харківводоканал», а гарячою водою та теплом — КП «Харківські теплові мережі». У листопаді 2014 року було відкрито кримінальну справу проти керівників «Харківводоканалу» через завдані збитки на сотні тисячі гривень[94][95].

    Від березня 2012 року в Харкові працює перинатальний центр[96][97].

    Завдання швидкої медичної допомоги здійснює комунальне підприємство «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», створене 20 вересня 2012 року[98].

    У Харкові планується впровадження системи «Безпечне місто» з системою відеоспостереження і будування ситуаційного центру в районі аеропорту, який має об'єднати всі екстрені й комунальні служби для швидкого реагування на надзвичайні події, для чого місто планувало взяти кредит у Європейському інвестиційному банку на суму 21 млн грн[99].

    Докладніше: Ринки Харкова

    2020 року в Харкові працюють майже 3,3 тис. підприємств торгівлі; близько 3 тис. підприємств ресторанного господарства на 129,1 тис. посадкових місць, 2 тис. підприємств побутового обслуговування населення, 53 ринки й торговельні майданчики, зокрема 45 змішаних, 1 продовольчий, 7 непродовольчих[100]. Найбільшими ринками є Торговий центр Барабашово, Центральний (колишній Благовіщенський базар) і Кінний ринки.

    Станом на 01.01.2023 населення міста обслуговують 2,9 тис. підприємств торгівлі (на 01.01.2022 — 3,3 тис.); 1,4 тис. підприємств ресторанного господарства (на 01.01.2022 — 2,9 тис.); 1,0 тис. підприємств побутового обслуговування населення (на 01.01.2022 — 1,9 тис.); 44 ринки q торговельні майданчики (на 01.01.2022 — 53), зокрема 38 змішаних, продовольчий, 5 непродовольчих.[101]

    У місті функціонують 12 гіпермаркетів (2021 року — 23), 172 супермаркети (2021 року — 218), 35 торгових центрів (2021 року — 64), в яких наявний широкий асортимент товарів, побутової техніки, будматеріалів, різноманітний спектр послуг, застосовуються комп'ютеризовані системи розрахунків з покупцями.[101]

    2021 року в місті працювали супермаркети від українських і регіональних мереж, серед яких: «АТБ», «Сільпо», «Fozzy», «Ашан Україна», «Фора», «Billa», «METRO», «Караван», «Таврія-В», «Велмарт», «SPAR» тощо, а також будівельні супермаркети «Епіцентр», «Нова Лінія», «БудМен».

    2020 року в Харкові працювало приблизно 50 банків[102], представництва яких знаходяться в усіх районах міста, та 43 біржі, 40 страхових компаній, 50 кредитних спілок і 8 лізингових компаній[100].

    Станом на початок 2024 року в Харкові працювало близько 3,3 тис. закладів торгівлі, 16 гіпермаркетів, 215 супермаркетів, 45 торгових центрів, майже 500 аптек і 146 автозаправних станцій[103][104].

    Транспорт[ред. | ред. код]

    Докладніше: Транспорт Харкова

    Харків є одним із найбільших транспортних вузлів України. У сучасному Харкові є всі основні види транспорту — автомобільний, залізниця, міжнародний аеропорт, які здійснюють пасажирські та вантажні перевезення.

    Харківський метрополітен.
    Харківський залізничний вокзал.

    Аеропорт у місті було відкрито в 1954 році. Він розташований за 12 км на південь від центру Харкова, один із найбільших у Східній Україні. З 2008 року аеропорт на 49 років орендував підрозділ DCH Holding компанії New Systems AM.[105] У рамках підготування до Чемпіонату Європи з футболу 2012 року влітку 2009 року реконструювали злітно-посадкову смугу, яку подовжили до 2 500 м зі збільшенням класифікаційного числа штучного покриття аеродрому до 50, що надало аеропорту можливість приймати літаки класу «Аеробус A320» та «Боїнг 737». Було побудовано новий міжнародний термінал, а старий осучаснено і перетворено на термінал з обслуговування VIP-пасажирів. За час організації харківських матчів Євро-2012 з 8 до 18 червня міжнародний аеропорт «Харків» обслужив 750 злетів-посадок повітряних суден із 52,5 тис. пасажирів на борту[106]. У 2019 році послугами аеропорту скористалося 1,34 мільйона осіб, що на 40 % більше, ніж у 2018 році. Найпоширенішими напрямками з Харкова 2019 року стали Київ, Стамбул, Шарм-ель-Шейх, Анталія, Варшава, Відень, Тель-Авів, Гданськ, Вроцлав і Дортмунд[107].

    Харків-Пасажирський — головна пасажирська залізнична станція Харківського залізничного вузла Південної залізниці. На станції зупиняються всі транзитні поїзди, для більшості з яких станція є кінцевою. Основні напрямки відправлення поїздів на стан 01.12.2021: київський, сумський, південний, волинський, донбаський. У місті раніше діяли два пункти контролю на залізниці для перетинання державного кордону з Російською Федерацією: Харків-Сортувальний та Харків-ПасажирськийБєлгород, вони були зачинені з початком повномасштабного вторгнення РФ до України. До будівлі вокзалу веде один із виходів станції метро «Південний вокзал». Від вокзалу здійснюється сполучення приміськими електропотягами в усіх напрямках області. У 2021 році, за даними «Інвестиційного атласу України», вокзал обслуговував 5,7 млн пасажирів.[108]

    Через місто проходить низка автошляхів: Р46, Р78, М18, E40, М03, E105. Міжміські та внутрішньообласні пасажирські перевезення здійснюють Центральний автовокзал № 1 (Полтавський, Красноградський, Ізюмський напрямки), автостанція № 2 (Сумський напрямок), автостанція № 3 (на Вовчанськ). автостанція № 4 (на Козачу Лопань). У 2020 році послугами автостанцій скористувалося 8,4 млн пасажирів.[28]

    Міський транспорт[ред. | ред. код]

    Приміський автобус
    Харківська канатна дорога

    Міські перевезення здійснюються за допомогою тролейбусів, трамваїв, метрополітену та маршрутного автотранспорту. У 2020 році усіма видами міського транспорту перевезено 310,4 млн пасажирів, зокрема: метрополітеном — 128,1 млн, наземним електротранспортом — 153,9 млн, автобусним транспортом — 28,4 млн[100].

    Харківський трамвай відкритий як електричний 3 липня 1906 року. Першу лінію харківського тролейбуса було відкрито в 1939 році. У січні 2022 року в місті існувало 27 маршрутів тролейбусів[109] та 11 — трамваїв[110], вартість проїзду становила 6 гривень[111]. Нині найдовший трамвайний маршрут — № 26, загальна довжина маршруту становить 47,56 км.

    У Харкові станом на 2020 рік існувало 153 автобусних маршрути, на яких працювало 754 одиниці рухомого складу[100]. Маршрути обслуговують приватні підприємства-перевізники[112]. У 2020 році автобусним транспортом було перевезено 28,4 млн пасажирів, зокрема платних — 18,3 млн[100].

    Харківський метрополітен після відкриття 23 серпня 1975 року став шостим метрополітеном у колишньому СРСР та другим в Україні. Він має три лінії з експлуатаційною довжиною близько 38,1 км. До послуг пасажирів — 30 станцій із трьома підземними вузлами пересадки.[37] Усі станції Харківського метрополітену є підземними. У 2020 році Харківським метрополітеном перевезено 128,1 млн пасажирів, що на 39,8 % менше, ніж у 2019 році, зокрема 101,8 млн платних пасажирів[100]. Оплата проїзду здійснюється разовим квитком або безконтактною електронною карткою. У 2020 році реалізовано можливість оплати за допомогою технологій PayPass та PayWave[100]. Раніше існували пластикові жетони. Вартість проїзду в Харківському метрополітені у січні 2022 року становила 8 гривень[113].

    З грудня 2017 року в Харкові почався перехід на використання в міському громадському транспорті єдиного електронного квитка «Е-ticket»[114] для оплати проїзду в метро, трамваї, автобусі та тролейбусі.[115] Повністю перейшов на систему E-ticket метрополітен з 1 березня 2020 року.[116]

    Вузькоколійна дитяча залізниця «Мала південна» розташована у лісопарковій частині міста між Центральним парком і Лісопарком. Мета її створення — профорієнтаційна робота з перевезення пасажирів. Рух здійснюється перегоном Центральний парк-Сокольники-Лісопарк, на якому розташовано проміжний зупинний пункт Меморіал. Тривалість проїзду в обидва кінці — 30 хвилин.

    Харківська канатна дорога пов'язує вулицю Сумську й завод ФЕД із мікрорайоном Павлове Поле через Центральний парк та Саржин Яр.

    У травні 2022 року було демонтовано трамвайні колії на вулиці Весніна. У відповідь на це небайдужі містяни подали до суду. Станом на лютий 2024 року суд частково задовольнив їхні вимоги та визнав незаконними дії міськради щодо цих робіт.[117]

    Засоби масової інформації[ред. | ред. код]

    Друковані видання[ред. | ред. код]

    У 1921 році до Харкова було перенесено видавництво «Рух», яке видавало здебільшого твори українських дореволюційних письменників у серіях, призначених для масового поширення.

    У 1920—1930-х роках у Харкові з'явилася низка республіканських газет і журналів. Виходили обласні та міські газети: «Соціалістична Харківщина» (з 1934), «Ленінська зміна» (1938), «Красное знамя» (1958), «Вечірній Харків» (1969).

    Нині у Харкові друкується понад 65 різних газет і журналів[118]. Серед суспільно-політичних видань відома газета «Вечірній Харків», найпопулярніше інформаційно-розважальне видання — це тижневик «Телескоп», відомі рекламно-інформаційні видання: «Прем'єр Дайджест», «Харьков на Ладонях», «Авізо», «Бизнес Тайм», «Прем'єр Експрес», «Час Пик» та «СтройПрайс», «Харківський кур'єр». Головні газети: «Вечерний Харьков», «Время», «Слобідський край», «Теленеделя» харківський випуск, «Известия», літературний місячник «Березіль». Упродовж 2007—2012 років виходила газета «Главное»[119][120][121].

    Видавництва[ред. | ред. код]

    У Харкові працюють численні видавництва, серед головних — «Фактор», «Прапор», «Folio», «Торсінг», «Vivat». Тут працювала Книжкова Палата УРСР, наразі з видавничих і книговиробничих підприємств діють книжкова фабрика «Глобус», книжкова фабрика імені Фрунзе та приватні друкарні.

    Радіо та телебачення[ред. | ред. код]

    У Харкові в межах радіочастот УКХ- та FM-діапазону працюють 24 загальноукраїнські та регіональні радіостанції. Крім того, мовлення здійснює Харківська обласна державна телерадіокомпанія (06:45—06:55, 08:10—08:30, 15:40—16:00, 18:10—19:00, 20:00—20:30) та радіо «Слобожанщина» (на хвилі Першого каналу Українського радіо (06:30—06:45, 10:30—11:00; щонеділі — 23:00—23:30).

    FM-радіостанції[ред. | ред. код]

    З середини 19902010-х років їх кількість сягала десятка на будь-який смак та формат: «Радіо 50», «Мастер», «Онікс», «Simon», «Фора», «Фаворит», «Нова хвиля», «Вєна», «L-fm», «Зроблено в СРСР»[джерело?], «Голден радіо». Остання радіостанція — «Нова хвиля» — остаточно припинила мовлення влітку 2014 року.

    Станом на 1 липня 2017 року в Харкові не існує жодної суто місцевої радіостанції.

    З травня 2019 року на частоті 106,1 FM розпочав мовити Перший канал Українського радіо та обласне «Українське радіо Харків»[122].

    У Харкові FM-радіостанції є розповсюджувачами сигналу з інших міст:

    № з/п Частота, МГц Назва Потужність, кВт Адреса вежі Передавач
    1 88.0 «Радіо Байрактар» 1 майдан Захисників України 7/8 РПЦ «Протон»
    2 89.3 «Радіо ROKS» 0,5 майдан Захисників України 7/8 РПЦ «Протон»
    3 90.0 «Radio Relax» 0,1 майдан Захисників України 7/8 РПЦ «Протон»
    4 90.4 «Авторадіо» 0,2 вул. Кирпичова 21 НТУ «ХПІ» (Харківський Політехнічний Інститут)
    5 91.2 «M-FM» 0,1 майдан Захисників України 7/8 РПЦ «Протон»
    6 91.6 «Радіо Культура» 0,25 вул. Балканська 13 ХФКРРТ
    7 92,2 «Радіо Накипіло» 1 вул. Кирпичова 21 НТУ «ХПІ» (Харківський Політехнічний Інститут)
    8 93,1 «Слобожанське FM» (план) 0,5 вул. Балканська 13 ХФКРРТ
    9 97,1 «Novaline Radio» 1 вул. Балканська 13 ХФКРРТ
    10 100.5 «Радіо Промінь» 2 вул. Кирпичова 21 НТУ «ХПІ» (Харківський Політехнічний Інститут)
    11 101.1 «Армія FM» 1 вул. Кирпичова 21 НТУ «ХПІ» (Харківський Політехнічний Інститут)
    12 101.5 «Перець FM» 1 майдан Захисників України 7/8 РПЦ «Протон»
    13 102.0 «Хіт FM» 0,5 майдан Захисників України 7/8 РПЦ «Протон»
    14 102.4 «Kiss FM» 1 майдан Захисників України 7/8 РПЦ «Протон»
    15 103.0 Радіо «П'ятниця» 1 вул. Кирпичова 21 НТУ «ХПІ» (Харківський Політехнічний Інститут)
    16 103.5 «Radio Shanson» 0,1 вул. Трінклера 2 РПЦ РА «Simon»
    17 104.0 Радіо «Максимум» 2 майдан Захисників України 7/8 РПЦ «Протон»
    18 104.5 «Наше радіо» 1 вул. Кирпичова 21 НТУ «ХПІ» (Харківський Політехнічний Інститут)
    19 105.2 «Люкс FM» 1 вул. Балканська 13 ХФКРРТ
    20 105.7 «Power FM» 1 вул. Трінклера 2 РПЦ РА «Simon»
    21 106.1 «Українське радіо» / «Українське радіо. Харків» 1 вул. Кирпичова 21 НТУ «ХПІ» (Харківський Політехнічний Інститут)
    22 106.6 «DJFM» 0,5 вул. Трінклера 2 РПЦ РА «Simon»
    23 107.0 «Radio NV» 1 вул. Балканська 13 ХФКРРТ
    24 107.4 «Країна ФМ» 1 вул. Балканська 13 ХФКРРТ
    25 107.9 «Мелодія FM» 0,1 майдан Захисників України 7/8 РПЦ «Протон»

    УКХ-радіостанції[ред. | ред. код]

    № з/п Частота, МГц Назва Потужність Адреса вежі Передавач
    1 69.2 «Радіо Еммануїл» 1 вул. Балканська 13 ХФКРРТ
    2 69,83 Радіо Марія 0,5 вул. Балканська 13 ХФКРРТ

    Телебачення[ред. | ред. код]

    За радянських часів у Харкові транслювалися лише дві програми телебачення — всесоюзна і республіканська та на область.

    У 1979 році споруджено нову телевізійну станцію. У перші роки Незалежності України в Харкові нараховувалося більше десяти харківських приватних телеканалів та телевізійних продакшн-студій.

    Станом на 1 липня 2022 року в місті діє 5 місцевих телеканалів, що виготовляють власний інформаційний продукт:

    № з/п Назва
    1 Суспільне Харків
    2 7 канал
    3 А/ТВК
    4 Simon
    5 «Р1»[ru]

    Інтернет-портали[ред. | ред. код]

    З розвитком інтернету відбулося поширення новинних інтернет-порталів. Нині більшість газет та телеканалів має свої сайти в інтернеті.

    Інтернет-ЗМІ Харкова: «057.ua», «АТН», «Glavnoe.in.ua», «Городской дозор», «Справжня варта», «MediaPort», «Місто Х», «NewsRoom», «Харків Times», «Kharkiv Today», «Status Quo».

    Освіта і наука[ред. | ред. код]

    Головний аудиторний корпус. «ХПІ»

    За рівнем освіти і науки Харківські виші й наукові установи є одними з найкращих у країні (а подекуди і Східної Європи), часто конкурують зі столичними. Низка харківських освітніх і наукових установ бере свій початок із дореволюційних часів, інші — з часу, коли Харків був столицею УРСР, а деякі засновані, реорганізовані чи відновлені після Другої Світової війни. Внаслідок різних реформ Харків мав станом на 1979 рік 21 вищий навчальний заклад із понад 130 000 студентів.

    Харківський національний університет.

    Найвідоміший заклад міста — Харківський національний університет імені В. Каразіна. Після Львівського, найстаріший університет України. Згідно з рейтингом чільних університетів світу «Webometrics» 2019 року, Харківський університет посідав третю позицію серед університетів України та 2245-те місце у світі[123][124]. З університетом пов'язані навчання та діяльність щонайменше двох нобелівських лауреатів, фізика Лева Ландау та біолога Іллі Мечникова. Серед відомих науковців та освітян, що народилися, вчилися або працювали в місті, багато видатних постатей: Григорій Сковорода, Василь Данилевський, Саймон Кузнець, Віктор Кирпичов, Юрій Кнорозов, Іван Обреїмов, Леонард Гіршман, Олександр Потебня, Лев Синицький, Дмитро Багалій, Григорій Ганзбург, Юрій Шевельов, Марин Дринов, Микола Костомаров, Христина Алчевська, Олексій Бекетов тощо.

    Серед вищих шкіл Харкова найважливіші: Державний біотехнологічний університет, Харківський політехнічний інститут, Харківський національний економічний університет, Харківський національний медичний університет, Національна юридична академія ім. Я. Мудрого, Харківська державна академія культури, Національний фармацевтичний університет, Національний аерокосмічний університет, Харківський національний університет мистецтв ім. І. П. Котляревського тощо. У місті діє також низка інженерно-економічних ВНЗ: Українська державна академія залізничного транспорту, Харківський національний автомобільно-дорожній університет, Харківський національний університет радіоелектроніки, Харківський національний університет міського господарства імені О. М. Бекетова.

    Станом на початок 2020 року, у Харкові працюють 59 вишів та один відокремлений підрозділ, 19 вишів мають статус національних. У вишах міста навчається 154,8 тис. студентів. За видатками на вищу освіту з держбюджету Харківська область посідає друге місце серед регіонів країни після Києва — вони становлять 2,1 млрд гривень (Київ — 4,8 млрд гривень)[125].

    З 1930-х, а особливо після війни, було посилено зросійщення усіх щаблів освіти у Харкові, як також інших культурно-освітніх установ. У 1918—1963 працювала державна консерваторія. Зараз у місті є астрономічна обсерваторія, математичне товариство та обласний державний архів.

    У сучасному Харкові діють 38 середніх спеціалізованих освітніх закладів і 40 професійно-технічних шкіл, понад 50 науково-дослідних інститутів при вищих навчальних закладах або міністерствах (зокрема, ще 1920 року був заснований Харківський науково-дослідний інститут медичної радіології, що переймався розв'язанням питань радіології та онкології). У Харкові діє Північно-Східний науковий центр Національної академії наук України і Міністерства освіти і науки України, працюють науково-дослідні інститути НАН України — Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут», Фізико-технічний інститут низьких температур ім. Б. І. Вєркіна, Інститут радіофізики та електроніки ім. О. Я. Усикова, Радіоастрономічний інститут, Інститут іоносфери НАН України та МОН України, Науково-технологічний комплекс «Інститут монокристалів», Інститут сцинтиляційних матеріалів, Інститут проблем машинобудування ім. А. М. Підгорного, Інститут проблем кріобіології і кріомедицини[126]. Станом на кінець 2018 року у Харківській області виконанням наукових досліджень та розробок займалася 141 наукова організація[127].

    У 2020—2021 навчальному році у місті працюють 425 комунальних навчальних закладів. Серед них 181 загальноосвітній навчальний заклад (у них навчається 126,1 тис. учнів), 4 вечірні школи, загальноосвітня школа-інтернат І—ІІ ступенів № 14, міжшкільний навчально-виробничий комбінат, дитячий будинок «Родина», 209 закладів дошкільної освіти та 28 закладів позашкільної освіти. Окрім того, діють 42 заклади освіти інших форм власності: 26 приватних загальноосвітніх шкіл, 15 приватних дитячих садків та дитячий садок відомчого підпорядкування. У дошкільних закладах усіх форм власності навчається і виховується 43,5 тис. дітей від року до шести. У місті також функціонують 14 професійно-технічних закладів, у яких навчається 6,6 тис. учнів[100].

    Культура[ред. | ред. код]

    Література[ред. | ред. код]

    Радянська Україна для інтуристів, Харків, рекламний плакат початку 1930-х рр.

    У Харкові народилися або жили тривалий час поети Павло Тичина, Володимир Сосюра, Майк Йогансен, Семен Климовський, Петро Гулак-Артемовський, Амвросій Метлинський, Василь Еллан-Блакитний, Левко Боровиковський, Остап Вишня, Гнат Хоткевич, Михайль Семенко, Михайло Кульчицький, Борис Чичибабін, Олександр Введенський, Василь Мисик, Вадим Левин, Ігор Муратов, Кость Гордієнко, Лариса Васильєва; прозаїки Григорій Квітка-Основ'яненко, Микола Хвильовий, Антін Дикий, Петро Панч, Іван Багряний, Григорій Данилевський, Гнат Михайличенко, Аркадій Аверченко, Марко Вовчок, Микола Куліш, Володимир Добровольський, Валер'ян Підмогильний, Михайло Яловий, Андрій Заливчий, Микола Сказбуш, Вадим Собко, Олександр Мільштейн та інші відомі письменники. З Харкова родом, там навчався та якийсь час працював всесвітньовідомий український мовознавець та видатний літературознавець Юрій Шевельов.

    У Харкові працюють літератори Сергій Жадан, Генрі Лайон Олді (колективний псевдонім Дмитра Громова та Олега Ладиженського), Андрій Валентинов, Ірина Євса та інші.

    Події декількох романів розвиваються в Харкові.

    До найбільших харківських бібліотек належать Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка Інституту радіофізики та електроніки імені О. Я. Усикова НАН України, Наукова бібліотека Харківського Університету, Харківська державна наукова медична бібліотека тощо. Щорічно організовується книжковий фестиваль «Світ Книги»[128], з 1999 по 2011 роки організовувався фестиваль письменників-фантастів «Зоряний міст»[129][130][131][132].

    Харківський правопис української мови ухвалений 1927 року на Всеукраїнській правописній конференції. Уже 31 березня 1929 року його ухвалила Українська академія наук, а 29 травня Наукове товариство ім. Шевченка у Львові. На сьогодні правописом послуговується українська діаспора в значній частині своїх видань, найвідоміше з них — найстаріший україномовний часопис «Свобода», що виходить і досі. Його використовують деякі сучасні українські автори, літературні редактори, а також українські мовознавці[133].

    Музика, театр і кіно[ред. | ред. код]

    Харківський державний академічний театр ляльок.

    У місті діють Філармонія, Харківський національний академічний театр опери та балету імені М. В. Лисенка, Харківський академічний драматичний театр ім. Шевченка, Харківський академічний драматичний театр, Харківський академічний театр ляльок ім. В. А. Афанасьєва, Харківський театр для дітей та юнацтва, Харківський академічний театр музичної комедії, чимало театральних студій і колективів.

    З міста походять композитори Олександр Щетинський, Віталій Губаренко, Валентин Бібік, Ірина Губаренко, Яків Степовий, Федір Якименко, музикознавці Григорій Ганзбург, Юрій Щербінін, Марина Черкашина-Губаренко, диригенти Валерій Матюхін, Олексій Рябов тощо. Гнат Хоткевич розробив місцевий спосіб гри на бандурі.

    З Харковом пов'язане життя музикантів, композиторів і співаків Людмили Гурченко, Сергія Бабкіна («5'nizza»), Андрія Запорожця («5'nizza», «SunSay»), «ТНМК», «Оркестр Че», «Lюk», «ТонкаяКраснаяНить», «Spiritual Seasons», «Drudkh», «Tessaract», «Жадан і Собаки», «Nokturnal Mortum», «Dub Buk», «We Are!!», «Pur:Pur».

    Відомі музичні фестивалі «Харківські асамблеї», «Печенізьке поле».

    Ганеша у Харківському зоопарку.

    Харків справедливо пишається найпершим у Східній Європі кінотеатром«Брати Боммер». Станом на 2021 рік у місті діяли понад 10 кінотеатрів. У 1963 року в місті відкрито велику кіноконцертну залу «Україна», а 1974-го — новий цирк.

    У місті працює 25 шкіл естетичного виховання, у яких навчається майже 9,2 тис. учнів[77].

    Музеї[ред. | ред. код]

    У Харкові працюють численні музеї. Найцінніші експонати Історичного музею належали раніше Григорію Сковороді, Тарасу Шевченку, харківським театрам та цехам.

    Художній музей — з визначними творами Миколи Самокиша, Сергія Васильківського, Володимира Боровиковського, версією Запорожців, що пишуть листа турецькому султану та іншими.

    Літературний музей знайомить із художньою літературою, з історією літератури на Слобожанщині та сучасною літературною теорією.

    Музей археології та етнографії Слобідської України бере свій початок з 1807 року. За цей час колекція зросла майже до 200 000 експонатів.

    У 23 залах Харківського музею природи розгорнуто експозиції чотирьох відділів: геологічного, безхребетних і хребетних тварин, еволюції органічного світу та охорони природи.

    Діють також меморіальний будинок-музей Гната Хоткевича, морський музей, музей видатних харків'ян та музей історії та залізничної техніки Південної залізниці, музей жіночої та гендерної історії.

    З 1957 року в місті працює планетарій — космічний та освітній центр Харкова. Окрім лекцій, у планетарії працює музей та здійснюються демонстраційні спостереження в телескоп.

    Харківський дельфінарій було відкрито у 2009 році. Він має площу поверхні води 480 м², глибину – 6 м. Основними завданнями його є популяризація знань про морський світ і його мешканців, поширення природоохоронних ідей. Організовує заняття з нетрадиційної медицини – дельфінотерапію.[134]

    Кінематограф[ред. | ред. код]

    Починаючи з 1896 року, в Харкові було знято понад 1000 кінострічок.[135] Деякі з них: Небувалий похід» (1930,) «Весілля в Малинівці», «Самотня жінка бажає познайомитися», «До Чорного моря», «Ад'ютант його високоповажності» (1969), Матч (2012), Поводир (2013), Протистояння (2014), Танго смерті (фільм) (1991), Сад Гетсиманський (мінісеріал, 1993).

    Про Харків або події в ньому знято такі фільми: документальний фільм «Будинок „Слово“» (2017), повнометражний художній фільм «Будинок „Слово“: Нескінчений роман» (2021), «ДепешМод» (2013)[136], Любові стане на всіх (2016).

    Релігія[ред. | ред. код]

    Докладніше: Храми Харкова

    Станом на 1 січня 2021 р. на території Харкова зареєстровано і діє 251 релігійна громада 54 конфесій різних напрямків[100].

    Архітектура[ред. | ред. код]

    Харків є культурним та історичним центром Лівобережної України, у якому кожна епоха представлена своєю архітектурою.

    Давні будівлі та відомі об'єкти[ред. | ред. код]

    Дзеркальний струмінь, один із сучасних символів міста.

    З давніх будівельних пам'яток збереглися Покровський (1689) та Успенський (пошкоджений у середині 1930-х pp.) собори та деякі інші будівлі XIX ст.

    У Харкові є низка пам'ятників: крім звичайно радянських Т. Шевченкові (1935, скульптор М. Манізер, архітектор Й. Лангбард), М. Коцюбинському (проєкт Н. Рябініна, 1957) — давніших: В. Каразіну (1906), М. Гоголеві (1909), є сучасні: пам'ятний знак воїнам УПА, пам'ятник репресованим кобзарям й інше.

    Найвідомішим кладовищем Харкова є Івано-Усікновенське кладовище.

    Харківський майдан Свободи — найбільший у Європі. Він посідає 11,6 га, його протяжність за найбільшою віссю становить 750 м. Міський майдан таких величезних розмірів було навмисно задумано для підкреслення столичного статусу Харкова, який був політичним центром УСРР з 1919 по 1934 роки. Також існує думка, що майдан проєктувався великим, щоби за потреби на нього міг приземлитися кур'єрський літак. Майдан Свободи оточують монументальні будівлі: Держпром, головний та північний корпуси Національного університету, готель Харків, Палац дитячої та юнацької творчості, Будинок Харківської обласної державної адміністрації, Харківської обласної ради та Харківської міської ради.

    Перший в СРСР будинок, зведений методом панельного будівництва (1931—1933 рр.) житловий будинок на вул Пушкінській, 40[137].

    Хмарочоси[ред. | ред. код]

    За часів УРСР, коли Харків був столицею республіки, в місті почали будувати перші сучасні «хмарочоси». 1928 року звели 68-метровий Держпром, а 1932-го — Дім проєктів (зараз головний корпус Університету ім. Каразіна) висотою 68,5 м. Будинки простояли німецько-радянську війну й сьогодні є одними з візитівок міста.

    Спорт[ред. | ред. код]

    ФК «Металіст» Харків

    У Харкові працюють 17 стадіонів (серед них «Металіст» — третій найбільший стадіон України, розрахований на 40 003 глядачів, «Динамо», «Сонячний», «Нова Баварія», ХТЗ тощо), 4 легкоатлетичних манежі, понад 2 тис. площинних споруд, 387 спортивних залів, 23 плавальні басейни, 112 стрілецьких тирів, стрілецький стенд, стрільбища для стрільби з лука, велотреку; 3 споруди зі штучним льодом; 2 веслувально-спортивних бази, лижна база та інші спортивні споруди[100]. У місті діють Палаци спорту «Ювілейний», «Локомотив», велосипедний трек «Динамо», Харківський палац спорту.

    Харківський футбольний клуб «Металіст» був срібним призером чемпіонату України 2012/13, шестиразовим бронзовим призером чемпіонатів України, чвертьфіналістом Ліги Європи УЄФА 2011/12, володарем кубка СРСР 1987/88. Влітку 2016 року клуб розформовано. Водночас було засновано футбольний клуб «Металіст 1925», який більшість вболівальників вважають наступником попередньої команди. Новий клуб у сезоні 2021/22 виступав в українській прем'єр-лізі.

    Один раз на рік у серпні, в місті організовується марафонський забіг «Марафон — визволення». Двічі на рік у Харкові відбуваються шосейні велосипедні перегони: у травні — багатоденні перегони на призи газети «Вечірній Харків», та на початку серпня — велогонка «Золоті колеса».

    Харківський іподром — найдавніший в Україні — заснований у 1848 році[138]. 1874 року на іподромі здійснював показові польоти на аеростаті власної конструкції Михайло Лаврентьєв[139]. На іподромі можна брати уроки верхової їзди — при ньому працює кінний клуб[140]. У його стайнях розміщено коней, які служать у харківському кавалерійському взводі поліції[140].

    В історію світового спорту вписано імена багатьох харків'ян. Це чотирикратна олімпійська чемпіонка Яна Клочкова (плавання), дворазові олімпійські чемпіони Рустам Шаріпов (спортивна гімнастика), Людмила Джигалова (легка атлетика), Юрій Поярков (волейбол), олімпійські чемпіони Марія Гороховська (спортивна гімнастика), Ігор Рибак (важка атлетика), Василь Матушевич, Юрій Венгеровський (волейбол), Олексій Баркалов (водне поло), Ігор Целовальніков, Володимир Мовчан (велоспорт).

    У Харкові працюють 18 дитячо-юнацьких спортивних шкіл комунальної власності міста[141].

    Міжнародна співпраця[ред. | ред. код]

    Харків має 32 міст-побратимів[142]:

    Станом на 2024 рік у Харкові працює Генеральне консульство Республіки Польща, 16 інститутів Почесних консулів (Австрії, Вірменії, Німеччини, Туреччини, Казахстану, Словенії та інших країн), представництва міжнародних організацій (Консультативна місія ЄС, Постійне представництво Асоціації міст-володарів Призу Європи, Ізраїльський Культурний Центр «НАТІВ», Представництво «Джойнт», Французький Альянс у місті Харкові, Центр сприяння торгівлі В'єтнаму, КПЦ «Будинок Нюрнберга», Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ в Україні, Регіональне представництво ЄБРР у місті Харкові).[141] Харкову, першому в Україні, присуджено Премію Європи 2010[148].

    Панорама міста[ред. | ред. код]

    Панорама знаменитих приміщень Держпрому

    Див. також[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. а б Чисельність населення в м. Харків. index.minfin.com.ua. Процитовано 23 серпня 2023. 
    2. Харьків // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
    3. Багалій Дмитро Іванович «Історія Слобідської України» [Архівовано 1 березня 2012 у Wayback Machine.]
    4. За версією Г. С. Сковороди.
      (Харьков. Сковорода — Эссе — Новости — афиша Харькова, новости Харькова, развлечения Харьков, кинотеатры, театры, события [Архівовано 3 лютого 2012 у Wayback Machine.]) (рос.)
    5. Сад божественних пісней. Григорій Сковорода. Повне зібрання творів. Том. 1. Архів оригіналу за 24 березня 2012. Процитовано 14 березня 2012. 
    6. Разговор, называемый Алфавит, или букварь мира. Григорій Сковорода. Повне зібрання творів. Том. 1. Архів оригіналу за 11 січня 2012. Процитовано 14 березня 2012. 
    7. Верховна Рада України 6 вересня 2012 року затвердила нові межі міста Харкова. Архів оригіналу за 22 жовтня 2012. Процитовано 6 вересня 2012. 
    8. а б Указ Президента України від 6 березня 2022 року № 111/2022 «Про встановлення почесної відзнаки «Місто-герой України»»
    9. Зеленський присвоїв Харкову звання «Місто-герой України». 22.03.2023, 19:49
    10. Президент ПАРЄ вручив Харкову Приз Європи. www.unian.ua (укр.). Процитовано 23 серпня 2023. 
    11. Знаменний день в історії вітчизняної фізики – 90 років штучного розщеплення ядра атома літію. www.nas.gov.ua (uk-UA). Процитовано 23 серпня 2023. 
    12. Вузи Харкова. Процитовано 23.08.2023. 
    13. Університет в міжнародних рейтингах. Karazin University. Процитовано 23 серпня 2023. 
    14. Міністерство освіти і науки України - Рекордна кількість університетів України увійшла до рейтингу «Times Higher Education Impact Rankings 2023». mon.gov.ua (ua). Процитовано 23 серпня 2023. 
    15. а б в Символіка. Харківська обласна військова адміністрація (укр.). Процитовано 23 серпня 2023. 
    16. а б Символіка міста. Сайт міської ради Архів Процитовано 23 серпня 2023
    17. Харьков: Книга для туристов. Харьков: Прапор. 1984. с. 41, 50. 
    18. Приз Європи — найвища європейська нагорода для міст та муніципалітетів. assembly.coe.int (українською). Архів оригіналу за 15.04.2021. Процитовано 22.04.2021. 
    19. LLC, Hulu. Харків залишається єдиним містом в країні — володарем усіх нагород Ради Європи. https://www.city.kharkov.ua/ (укр.). Архів оригіналу за 25 квітня 2021. Процитовано 22 квітня 2021. 
    20. Указ Президента України від 6 березня 2022 року № 111/2022 «Про встановлення почесної відзнаки «Місто-герой України»»
    21. Географічна довідка
    22. ВИКОРИСТАННЯ ТА БЛАГОУСТРІЙ ЯРІВ В М. ХАРКОВІ. Шмуля І.В. Науковий керівник Лінник І.Е., д-р техн. наук, професор. Матеріали Х Всеукраїнської студентсько ї науково-технічної конференції «Сталий розвиток міст» (82-ї студентської науково-технічної конференції ХНУМГ ім. О. М. Бекетова) : в 4-х ч. / Ч. 1.–Харків :ХНУМГ ім. О. М. Бекетова, 2017.– 298с, с 33-35. Процитовано 24 серпня 2023
    23. Мапа Харківської області Процитовано 24 серпень 2023
    24. Парки і сади Харків. UA.IGotoWorld.com. Процитовано 24 серпня 2023. 
    25. Эколог: В харьковском саду Шевченко растут дубы, которые старше города | Харьков Тудей. 2day.kh.ua (рос.). Процитовано 24 серпня 2023. 
    26. Саратов І.Ю. Конспект лекцій з навчальної дисципліни “Метеорологія і кліматологія” (для студентів 2 курсу денної та 3 курсу заочної форм навчання напряму 6.040106 «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування») / Саратов І.Ю., Дядін Д.В.; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. – Х.: ХНАМГ, 2009. – 59 с. Процитовано 24 серпня 2023
    27. а б ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ. Географічний атлас. Серія «Моя мала Батьківщина» – 2021, 20 стор. ISBN 978-617-7208-58-6. Процитовано 24 серпня 2023
    28. а б в г д ДОПОВІДЬ ПPО СТАН НАВКОЛИШНЬОГО ПPИPОДНОГО СЕPЕДОВИЩА В ХАPКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ у 2020 PОЦІ. Процитовано 24серпня 2023
    29. З'явився рейтинг міст з найбруднішим повітрям в Україні. ЕкоПолітика (укр.). 11 березня 2021. Процитовано 24 серпня 2023. 
    30. Резолюція Харківської міської Думи про приєднання до УНР, 1917 р.
    31. Про Українське радіо | Українське радіо. www.nrcu.gov.ua. Архів оригіналу за 25 лютого 2018. Процитовано 2 травня 2019. 
    32. Голодомор 1932-1933 в Україні: фотодокументи. web.archive.org. 1 вересня 2010. Архів оригіналу за 1 вересня 2010. Процитовано 24 жовтня 2021. 
    33. Харьков: Книга для туристов. Харків: Прапор. 1984. с. 27–29. 
    34. Харьков: Книга для туристов (рос.). Харьков: Прапор. 1984. с. с. 30. 
    35. Харьков. Справочная книга (рос.). Харьков: Харьковское областное издательство. 1957. 
    36. Володимир Носков (23 серпня 2013). Коли насправді звільнили Харків від гітлерівців?. Радіо Свобода. Процитовано 20 лютого 2022. 
    37. а б Історія КП «Харківський метрополітен». www.metro.kharkov.ua. Процитовано 23 серпня 2023. 
    38. Андреева Г., Олейник. В.. Знакомтесь — Харьков. Путеводитель. Харьков: Прапор. - 1982 г., 95 с. твердый переплет
    39. Х-Хар. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Том 9. izbornyk.org.ua. Процитовано 23 серпня 2023. 
    40. Харьков и Киев признаны лучшими городами в Украине. Харківська міська рада (рос.). Процитовано 18 серпня 2011. 
    41. Графік Євро-2012: 15 матчів у Польщі, 16 - в Україні – DW – 05.10.2010. dw.com (укр.). Процитовано 23 серпня 2023. 
    42. На проспекті Гагаріна відкрили пішохідний міст. https://www.city.kharkiv.ua/ (укр.). Процитовано 23 серпня 2023.  {{cite web}}: |first= з пропущеним |last= (довідка)
    43. Як Революція Гідності змінила Харків. Kharkiv Today (ua). Процитовано 18 серпня 2011. 
    44. Сепаратисти "створили" "Харківську народну республіку". Gazeta.ua. 7 квітня 2014. Архів оригіналу за 9 квітня 2014. Процитовано 12 квітня 2014. 
    45. Харків перейменує 173 вулиці в рамках декомунізації (оновлено). LB.ua. 20 листопада 2015. Процитовано 23 серпня 2023. 
    46. Харків визнаний самим інноваційним містом в Україні | Новини | Департамент реєстрації Харківської міської ради. dr.city.kharkov.ua. Процитовано 23 серпня 2023. 
    47. План роботи Департаменту освіти, Харків, 2021. Процитовано 23 серпня 2023
    48. Gazeta.ua (3 травня 2012). Звідки взялися слова "ровер" і "тремпель". Gazeta.ua (укр.). Процитовано 23 серпня 2023. 
    49. Обстріл Харкова: зруйновано 87 будинків мирних жителів. ТСН. 28 лютого 2022. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 9 березня 2022. 
    50. Окупанти бомбили площу Свободи і центр Харкова, влучили в ОДА. Українська правда (укр.). Процитовано 1 березня 2022. 
    51. Зеленський: Після удару в центр Харкова Росія – держава-терорист. Українська правда (укр.). Процитовано 1 березня 2022. 
    52. Росіяни обстріляли Харків реактивною артилерією. У місті 9 вбитих та десятки поранених. BBC News Україна (укр.). Процитовано 1 березня 2022. 
    53. Тетяна Федоркова (1 березня 2022). На майдан Свободи у Харкові впав снаряд: відео вибуху. Суспільне | Новини. Архів оригіналу за 1 березня 2022. Процитовано 1 березня 2022. 
    54. З-під завалів Харківської ОДА дістали тіла вже 24 людей, розбір триває. Українська правда. 23 березня 2022. 
    55. Арестович повідомляє про обстріл лікарні в Харкові. Радіо Свобода. Процитовано 1 березня 2022. 
    56. Статут територіальної громади міста Харкова [Архівовано 13 вересня 2009 у Wayback Machine.] на офіційному сайті Харківської міської ради, міського голови, виконавчого комітету
    57. Терехов став секретарем Харківської міськради VIII скликання. mediaport.ua. Архів оригіналу за 18 грудня 2020. Процитовано 17 грудня 2020. 
    58. В ОПОРі пояснили, хто керуватиме Харковом без Кернеса. hromadske.radio. Архів оригіналу за 17 грудня 2020. Процитовано 17 грудня 2020. 
    59. Населення міст і населених пунктів України (англ.)
    60. Стало відомо скільки людей проживає в Харкові. novyny.live (укр.). 15 липня 2022. Процитовано 24 серпня 2023. 
    61. Населення Харкова з початку війни зменшилось удвічі - мер. www.unian.ua (укр.). Процитовано 24 серпня 2023. 
    62. Розподіл населення за статтю та віком, середній вік населення, Харківська область (осіб) - Регіон, 5 річні вікові групи, Рік, Категорія населення , Стать [Населення за статтю та віком… 2001]. Архів оригіналу за 20 травня 2022. 
    63. Общая информация о Харькове на vharkov. Архів оригіналу за 29 серпня 2014. Процитовано 9 грудня 2010. 
    64. Архівована копія. Архів оригіналу за 19 жовтня 2017. Процитовано 25 жовтня 2011. 
    65. Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Распределение населения по родному языку и уездам 50 губерний Европейской России http://www.demoscope.ru/weekly/ssp/rus_lan_97_uezd.php?reg=1640
    66. Державний архів Харківської області. Ф. Р-2982, оп. 2, справа 16, стор. 53–54
    67. У міськраді обговорили взаємодію міської влади та національних об'єднань • 12.12.2019 • Харків Times. Харків Times (укр.). 12 грудня 2019. Архів оригіналу за 12 грудня 2019. Процитовано 12 грудня 2019. 
    68. Kharkiv Development & Investment. inkharkiv.com. Процитовано 24 серпня 2023. 
    69. Розподіл населення за рідною мовою, Харківська область. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 19 березня 2022. 
    70. Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Распределение населения по родному языку и уездам 50 губерний Европейской России. г. Харьков. Архів оригіналу за 25 лютого 2022. Процитовано 25 листопада 2014. 
    71. а б Всесоюзная перепись населения 1926 года. М.: Издание ЦСУ Союза ССР, 1928-29
    72. Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел союзных республик СССР. г. Харьков. Архів оригіналу за 18 серпня 2016. Процитовано 25 листопада 2014. 
    73. Roman Szporluk. Russia, Ukraine, and the Breakup of the Soviet Union [Архівовано 2 березня 2015 у Wayback Machine.]
    74. а б Романцов В. О. — «Населення України і його рідна мова за часів радянської влади та незалежності». Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 12 травня 2015. 
    75. Всеукраїнський перепис населення 2001 року. Розподіл населення за рідною мовою, Харківська область [Архівовано 26 квітня 2016 у Wayback Machine.]
    76. Восьме всеукраїнське муніципальне опитування (Квітень – Травень 2023) – соціологічна група «Рейтинг»
    77. а б в ПОВІДОМЛЕННЯ про оприлюднення проєкту Програми економічного та соціального розвитку м. Харкова на 2021 рік і Звіту про його стратегічну екологічну оцінку. www.city.kharkov.ua. Архів оригіналу за 1 лютого 2021. Процитовано 28 січня 2021. 
    78. Інформація про розробку генерального плану м. Харкова до 2026 р. — Х.: Харківська міська рада, 2003. — 19 с.
    79. ОБСЯГ РЕАЛІЗОВАНОЇ ПРОМИСЛОВОЇ ПРОДУКЦІЇ ПІДПРИЄМСТВАМИ РАЙОНІВ ОБЛАСТІ У 2021 РОЦІ - Офіційний сайт міста Івано-Франківська. mvk.if.ua (англ.). Процитовано 24 серпня 2023. 
    80. Архівована копія. Архів оригіналу за 21 березня 2016. Процитовано 25 березня 2016. 
    81. Архівована копія. Архів оригіналу за 13 квітня 2016. Процитовано 25 березня 2016. 
    82. Иванов, Максим (24 грудня 2015). Бюджет Харькова на 2016 год: как распределили миллиарды. «Сьогодні». Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 9 червня 2021.  (рос.)
    83. Архівована копія. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 30 січня 2017. 
    84. За 2018 рік до бюджету Харкова надійшло 15,4 млрд гривень доходів • 03.01.2019 • Харків Times. Харків Times (укр.). 3 січня 2019. Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 3 січня 2020. 
    85. За 2019 рік до бюджету Харкова надійшло 15,9 мільярда гривень доходів • 03.01.2020 • Харків Times. Харків Times (укр.). 3 січня 2020. Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 3 січня 2020. 
    86. Звіт про виконання бюджету міста Харкова за 2020 рік. www.city.kharkiv.ua. Процитовано 23 серпня 2023. 
    87. Звіт про виконання бюджету Харківської міської територіальної громади за 2021 рік. www.city.kharkiv.ua. Процитовано 23 серпня 2023. 
    88. Рішення 15 сесії Харківської міської ради 8 скликання від 28.02.2023 №345/23 "Про затвердження звіту про виконання бюджету Харківської міської територіальної громади за 2022 рік". www.city.kharkiv.ua. Процитовано 23 серпня 2023. 
    89. Рішення 18 сесії Харківської міської ради 8 скликання від 18.08.2023 № 414/23 «Про внесення змін до рішення 13 сесії Харківської міської ради 8 скликання від 17.11.2022 № 285/22 «Про бюджет Харківської міської територіальної громади на 2023 рік». www.city.kharkiv.ua. Процитовано 23 серпня 2023. 
    90. Татьяна Федоркова Прокуратура говорит о многомиллионных хищениях в КП «Жилкомсервис». [Архівовано 13 листопада 2014 у Wayback Machine.] MediaPort. 13.11.2014. (рос.)
    91. Прокуратуре рассказали как крали в КП «Жилкомсервис». [Архівовано 17 листопада 2014 у Wayback Machine.] АТН. 14.11.2014. (рос.)
    92. а б Прокуратура проверит деятельность «Жилкомсервиса» с первого дня его основания. [Архівовано 26 листопада 2014 у Wayback Machine.] 057.ua. 14.11.2014. (рос.)
    93. «Жилкомсервис» обналичивал средства через фирмы, связанные с Жилиным? [Архівовано 17 листопада 2014 у Wayback Machine.] Главное. 14.11.2014. (рос.)
    94. Татьяна Федоркова После проверки «Харьковводоканала» открыто уголовное дело. [Архівовано 17 листопада 2014 у Wayback Machine.] MediaPort. 14.11.2014. (рос.)
    95. Прокуратура расследует злоупотребления должностных лиц «Харьковводоканала». [Архівовано 17 листопада 2014 у Wayback Machine.] Главное. 14.11.2014. (рос.)
    96. Перинатальный центр показали, но не открыли. [Архівовано 13 листопада 2012 у Wayback Machine.] MediaPort. 22.02.2012. (рос.)
    97. Региональный перинатальный центр открыли. [Архівовано 13 листопада 2012 у Wayback Machine.] MediaPort. 2.03.2012. (рос.)
    98. Станции «скорой» объединило новое КП. [Архівовано 11 листопада 2012 у Wayback Machine.] MediaPort. 20.09.2012. (рос.)
    99. Павел Федосенко (28 березня 2019). Харьков возьмет в кредит 21 миллион евро на строительство Ситуационного центра. NewsRoom (рос.). Архів оригіналу за 26 квітня 2019. Процитовано 26 квітня 2019. 
    100. а б в г д е ж и к л Основні показники економічного і соціального розвитку м. Харкова за 2020 рік. www.city.kharkov.ua. Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 24 лютого 2021. 
    101. а б Основні показники економічного і соціального розвитку м. Харкова за 2022 рік. www.city.kharkiv.ua. Процитовано 24 серпня 2023. 
    102. Список банків Харкова. Архів оригіналу за 7 серпня 2018. Процитовано 7 серпня 2018. 
    103. Галина Гришко (20 лютого 2024). У Харкові відкрилися 13 нових супермаркетів. Слобідський край. Процитовано 20 лютого 2024. 
    104. Вікторія Яковенко (20 лютого 2024). У мерії повідомили скільки магазинів, супермаркетів і АЗС працює у Харкові. Медіа група "Об'єктив". Процитовано 20 лютого 2024. 
    105. Історія Харківського аеропорту - kharkov-future.com.ua (укр.). 6 вересня 2022. Процитовано 24 серпня 2023. 
    106. Уніан Харків. Аеропорт «Харків» у період Євро-2012 обслужив 750 зліт-посадок літаків. Архів оригіналу за 26 червня 2013. Процитовано 23 липня 2012. 
    107. У 2019 році в аеропорт «Харків» зайшли три лоу-коста. Харків Times. 2 січня 2020. Архів оригіналу за 28 січня 2020. Процитовано 28 січня 2020. 
    108. Вышинский, Андрей (2 лютого 2020). Кабмин планирует передать семь вокзалов в концессию на 20 лет. 368.media (рос.). Процитовано 24 серпня 2023. 
    109. Харьков транспортный. Троллейбус. Маршруты. Действующие. gortransport.kharkov.ua. Архів оригіналу за 18 травня 2021. Процитовано 24 лютого 2021. 
    110. Харьков транспортный. Трамвай. Маршруты. Действующие. gortransport.kharkov.ua. Архів оригіналу за 17 січня 2019. Процитовано 24 лютого 2021. 
    111. Про встановлення тарифів на послуги з перевезення пасажирів і багажу міським електричним транспортом (трамваєм та тролейбусом). www.city.kharkov.ua. Архів оригіналу за 15 листопада 2019. Процитовано 15 листопада 2019. 
    112. LLC, Hulu. Автобуси у Харкові протягом року перевезли близько 24 мільйонів пасажирів. https://www.city.kharkov.ua/ (укр.). Архів оригіналу за 15 листопада 2019. Процитовано 15 листопада 2019. 
    113. Про встановлення тарифу на послугу з перевезення пасажирів метрополітеном. www.city.kharkov.ua. Архів оригіналу за 15 листопада 2019. Процитовано 15 листопада 2019. 
    114. Офіційний сайт E-ticket Є! | Електронна картка для оплати за проїзд у Харкові. www.eticket.kharkiv.ua. Процитовано 24 серпня 2023. 
    115. Майже всі школярі і студенти отримали електронні квитки. https://www.city.kharkiv.ua/ (укр.). Процитовано 24 серпня 2023. 
    116. Роз'яснення Харківської міської ради щодо впровадження в місті системи «E-ticket». www.metro.kharkov.ua. Процитовано 24 серпня 2023. 
    117. Суспільне. 
    118. Перелік друкарських видань Харкова. Архів оригіналу за 17 липня 2010. Процитовано 23 травня 2010. 
    119. Архив выпусков. Газета «Главное». Архів оригіналу за 9 травня 2012. Процитовано 5 лютого 2013.  (рос.)
    120. Харківська газета «Главное» закрилася. Status quo. 14 січня 2013. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 5 лютого 2013. 
    121. Газета «Главное» перестала существовать. mediaport.ua. 15 січня 2013. Архів оригіналу за 5 грудня 2013. Процитовано 5 лютого 2013.  (рос.)
    122. У Харкові «Українське радіо» розпочало мовлення в ФМ-діапазоні. stv.detector.media. Архів оригіналу за 2 травня 2019. Процитовано 2 травня 2019. 
    123. Central Eastern Europe | Ranking Web of Universities: More than 28000 institutions ranked. www.webometrics.info. Архів оригіналу за 19 квітня 2016. Процитовано 15 листопада 2019. 
    124. University Ranking in Ukraine // Webometrics Ranking of World Universities. Архів оригіналу за 26 квітня 2010. Процитовано 20 серпня 2015. 
    125. Высшее образование в цифрах: Харьковщина — на второй позиции. Харків Times (рос.). 4 лютого 2020. Архів оригіналу за 4 лютого 2020. Процитовано 4 лютого 2020. 
    126. Наукові установи в структурі НАН України. www.nas.gov.ua. Архів оригіналу за 7 грудня 2019. Процитовано 15 грудня 2019. 
    127. Головне управління статистики у Харківській області. Архів оригіналу за 6 березня 2021. 
    128. Фестиваль «Світ Книги» [Архівовано 16 березня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
    129. Світлана Шкурай (17 вересня 2011). «Зоряний міст – 2011»: семінар метрів для авторів-початківців. Справжня варта. Процитовано 20 лютого 2024. 
    130. Макс Стативко (19 вересня 2011). «Звёздный мост» выбрал лучших фантастов. MediaPort ((рос.)). Процитовано 20 лютого 2024. 
    131. Анна Макаренко (11 вересня 2012). Фестиваля фантастики "Звездный мост" в этом году не будет. Staus Quo ((рос.)). Процитовано 20 лютого 2024. 
    132. "Червона зірка" стала у Харкові справою фантастів. Укрінформ. Процитовано 20 лютого 2024. 
    133. Мовна норма Ірини Фаріон. Архів оригіналу за 2 лютого 2016. Процитовано 27 жовтня 2015. 
    134. Официальный сайт Харьковского дельфинария «Немо». nemo.kh.ua. Процитовано 24 серпня 2023. 
    135. Романтичні фільми, зняті в Харкові - kharkov-trend.in.ua (укр.). 27 травня 2020. Процитовано 24 серпня 2023. 
    136. В Харькове сняли фильм по мотивам романа Сергея Жадана. vecherniy.kharkov.ua. Процитовано 24 серпня 2023. 
    137. Початок крупноблочного будівництва у Харкові. constructivism-kharkiv.com (uk-ua). Процитовано 14 грудня 2022. 
    138. Пономаренко Н. Н. К 150-летию истории Харьковского ипподрома [Архівовано 2 лютого 2016 у Wayback Machine.]. — Харьков, 1998.
    139. Лейбфрейд А. Харьков и авиация [Архівовано 27 квітня 2017 у Wayback Machine.]// Слобода. — 1992. — № 91. — листопад.
    140. а б Тарасова Ю. Харьков. Город спорта и достижений. Часть третья: Путеводитель по Харькову [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]// SQ. — 2012. — 27 серпня.
    141. а б Основні показники економічного і соціального розвитку м. Харкова за І півріччя 2020 року. www.city.kharkov.ua. Архів оригіналу за 10 грудня 2021. Процитовано 17 серпня 2020. 
    142. Міста-партнери. city.kharkov.ua. Офіційний сайт Харківської міської ради, міського голови, виконавчого комітету. Архів оригіналу за 27 квітня 2022. Процитовано 30 квітня 2022. 
    143. У Харкова зʼявиться ще одне місто-побратим у США. 
    144. Харків та Кошице стали містами-партнерами. decentralization.gov.ua. Процитовано 20 вересня 2023. 
    145. Харків та британський Лідс стануть містами-побратимами. 
    146. Даллас став містом-побратимом Харкова. 
    147. Харків і Даллас стали порідненими містами. decentralization.ua. Процитовано 8 лютого 2024. 
    148. Європа дала Харкову премію. Архів оригіналу за 1 травня 2010. Процитовано 30 квітня 2010. 
    149. Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

    Джерела[ред. | ред. код]

    Посилання[ред. | ред. код]