Харків

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Харків
Kharkiv-town-herb.svg Kharkiv-town-flag.svg
Герб Харкова Прапор Харкова
Зверху-вниз: Панорама Харківська міська рада, Успенський собор, Університет, Пам'ятник Тарасові Шевченку, Міський вокзал, Держпром
Зверху-вниз: Панорама Харківська міська рада, Успенський собор, Університет, Пам'ятник Тарасові Шевченку, Міський вокзал, Держпром
Харків на мапі України. Виділена Харківська область
Харків на мапі України. Виділена Харківська область
Основні дані
Інша назва «Перша столиця»,
«Smart City»,
«Східна столиця»
Країна Україна Україна
Регіон Харківська область, Харківщина, Слобожанщина
Район Харківська міська рада
Код КОАТУУ 6310100000
Засноване 1654-1655
Статус міста з 1654 року
Поділ міста 9 районів
Населення 1 447 652 (01.05.2016)[1]
Площа 350 км²
Густота населення 4136 осіб/км²
Поштові індекси 61000-499
Телефонний код +380-57(2)
Координати 50°00′21″ пн. ш. 36°13′45″ сх. д. / 50.00583° пн. ш. 36.22917° сх. д. / 50.00583; 36.22917Координати: 50°00′21″ пн. ш. 36°13′45″ сх. д. / 50.00583° пн. ш. 36.22917° сх. д. / 50.00583; 36.22917
Висота над рівнем моря 94—202 м
Водойма Харків, Лопань, Уди, Немишля, колись Нетеч
Назва мешканців Харків'я́нин, харків'я́нка, харків'я́ни; тахож: ха́рківець, ха́рківці.
Міста-побратими 17 міст (див. список)
День міста 23 серпня
Відстань
Найближча залізнична станція Харків-Пасажирський, Левада, Основа, Харків-Балашовський
До Києва
 - фізична 407 км
 - залізницею 487 км
 - автошляхами 449 км
Міська влада
Адреса 61200, м. Харків, пл. Конституції, 7, 731-54-37
Веб-сторінка city.kharkov.ua
Міський голова Геннадій Кернес

Commons-logo.svg Харків у Вікісховищі

Ха́рків (застаріле: Харьків[2][3], лат. Zacharpolis[4][5][6]) — місто на північному сході України на Слобожанщині, адміністративний центр Харківської області. Населення — 1 448 тис. осіб, площа міста — 350 км²[7]. Разом із прилеглими містами та районами формує Харківську агломерацію з людністю понад 2 млн осіб.

Друге за кількістю мешканців місто України, з 19 грудня 1919 по 24 червня 1934 рр. — столиця УРСР.

Великий науковий, культурний, промисловий і транспортний осередок України, був третім індустріальним центром у СРСР після Москви та Ленінграда. 60 науково-дослідних інститутів, 41 вищих навчальних закладів[8], 8 музеїв, міська картинна галерея, 7 державних театрів і кілька десятків недержавних, 80 бібліотек.

Символіка[ред.ред. код]

Герб Слобідсько-Української губернії, що служив також міським гербом Харкова, був розроблений 1775 року геральдмейстером князем Михайлом Щербатовим і затверджений 21 вересня 1781 року Катериною ІІ як герб Харківського намісництва (з 1796 — знову Слобідсько-Українська губернія, з 1835 — Харківська губернія).

Він являє собою чотирикутний геральдичний щит, загострений знизу, подібна форма також називається французькою. На зеленому тлі щита зображені перехрещені ріг достатку і золотий кадуцей зі срібними крилами (символ бога торгівлі Меркурія), оповитий зміями срібного кольору. 14 вересня 1995 сесією Харківської міської ради народних депутатів був втретє за останні два сторіччя прийнятий як найтрадиційніший в історії міста.

Прапор міста являє собою прямокутне полотнище (відношення ширини до довжини 2:3 світло-зеленого кольору із зображенням в його центральній частині герба міста. В царську та радянську епохи міста не мали власних прапорів. Проте з 1651 р. (чи 1659 р.) по 1765 р. Харків був полковим центром Харківського слобідського козачого полку, який мав власне знамено.

За часів СРСР Харків отримав орден Леніна та орден Жовтневої Революції, місто нагороджене Премією Європи.

Географія[ред.ред. код]

Космічний знімок Харкова (Landsat 5, 18 червня 2011)

Найвищий пункт над рівнем моря 202 м (П'ятихатки (Харків)), найнижчий — 94 м (Новоселівка). З погляду рельєфу Харків поділяється на чотири низовинні й чотири підвищені райони. Стік річок творить улоговину, висунену з північного заходу на південний схід між Середньоруською височиною і Донецькою низовиною. Височини Харкова, переважно піщані, донедавна були вкриті сосновими і березовими лісами (Холодна гора, височина на північ від Лопані).

Довжина Харкова[9]:

  • з півночі на південь — 24,3 км
  • з заходу на схід — 25,2 км

Харків лежить на вододільному підвищенні і в долині річок (Харків, Лопань, Уди, Немишля); на території сучасного Харкова ці невеликі річки сходяться і нижче вливаються (через Уди) до Сіверського Дінця. Первісно долини річок на території нинішнього Харкова були заболочені, улітку деякі висихали до малих потоків (Нетеча, Немишля).

Харків має велику кількість парків і скверів, історія заснування і розвитку декотрих з яких налічує понад 100-літній період, та багатий природно-заповідний фонд.

Райони[ред.ред. код]

Ріки Харків і Лопань. У місті 58 мостів.

Територія сучасного Харкова покриває 300 км² й адміністративно ділиться на 9 районів: Шевченківський, Новобаварський, Київський, Слобідський, Холодногірський, Московський, Немишлянський, Індустріальний і Основ'янський. Проте, досьогодні збереглися старі назви «сторін», поселень і слобідок, що були поступово включені до Харкова: Поділ, Залопань, Захарків, Клочківська Слобідка, Павлівка, Кінний базар, Основа, Панасівка, Довголівка, Заїківка, Велика Гончарівка, Холодна гора, Лиса гора, Салтівка, Олексіївка, Павлове Поле, Шатилівка, Шишківка, Тюринка, Мала Гончарівка, Журавлівка, Верещаківка, Іванівка, Петінка, Москалівка, Нова Баварія, Велика Данилівка, П'ятихатки та інші.

Клімат[ред.ред. код]

Помірно континентальний: зима холодна і сніжна, але мінлива, літо — спекотне. Середня температура року — + 6,9 °C (у січні — 6,9, у липні + 20,3). Середня кількість опадів за рік 513 мм, найбільша в червні й липні. У самому місті і в приміських околицях клімат м'якший, ніж на прилеглій північній території, і тому придатний для городництва і садівництва, включно з виноградарством.

Клімат Харкова
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 11 14,6 21,8 30,4 34,5 36,8 37,6 39,8 33,7 29,3 18,5 13,4 39,8
Середній максимум, °C −2,8 −2 3,7 14 20,7 24,6 25,9 25,2 19,4 11,7 3,6 −0,8 11,9
Середня температура, °C −5,7 −5,1 0,1 9,1 15,3 19,2 20,4 19,5 13,9 7,3 0,8 −3,3 7,6
Середній мінімум, °C −8,5 −8,1 −2,9 4,7 9,9 13,8 15,0 14,1 9,1 3,7 −1,6 −5,8 3,6
Абсолютний мінімум, °C −35,6 −29,8 −32,2 −11,4 −1,9 2,2 5,7 2,2 −2,9 −9,1 −20,9 −30,8 −35,6
Норма опадів, мм 35 30 27 36 53 59 67 45 45 39 41 38 515
Джерело: Погода і клімат

Екологія[ред.ред. код]

Докладніше: Екологія Харкова

Історія[ред.ред. код]

Козак Харько — легендарний засновник міста
Докладніше: Історія Харкова

На місці Харкова знаходилося стародавнє місто Донець, ще за часів Київської Русі. Назва міста походить, ймовірно, від річки Харків («Хар-Кобе»). Інші версії — від засновника поселення хутора Харкова козака Харитона (Харька). Ще одна версія — від козака Івана Каркача (Харкача). Половецька версія — від половецького міста Шарукань (Харукань). З початку 17 ст. Харківщина належала до Московської держави, але до 1650 р. тут не було осілого населення. Московські царі розсилали сторожу й розвідувальні групи з служилих людей, будували укріплення й оборонні лінії проти цього та обмежування кримських татар та ногайців: «білгородська», «ізюмська» та «українська» лінії. Проте російські «служилі люди» не були постійним населенням. Паралельно починається українська колонізація з сусідньої Гетьманщини.

Місто у 19 столітті

За козацьких часів Харків стає центром Харківського слобідського козацького полку. Місто мало фортецю із вежами та підземними ходами. Харківськими полковниками були Донці. У 1670-х pp. фортеця занепала і почала називатися Старим містом, а острогом звалося нове укріплення, побудоване за воєводи Сухотіна. Харків збільшувався навколо фортеці, а його міська територія на початку 18 ст. поширювалася за pp. Лопань і Харків. 1724 року Харків уже нараховував 61 вулицю і 1300 дворів.

1726 р. білгородський єпископ Є. Тихорський перетворив монастирську школу в Харкові на колегію, яка до заснування Харківського Університету була найвідомішим навчальним закладом Слобожанщини; одночасно поставали початкові і сер. школи.

1732 року була спроба замінити слобідські козацькі полки на армійські. Заснований 1659—1660, Харківський полк як адміністративно-військова одиниця належав до найбільших у Слобідській Україні. 1732 року він нараховував 135 осель, у яких жило 75 000 мешканців, у тому ч. 5870 козаків. У складі полку було 18 сотень. Бувши полковим містом, Харків став адміністративним осередком; тут діяли полкова канцелярія і суд. Старшину обирали на козацьких радах, але її затверджував царський уряд. У 17801796 роках Харків був центром Харківського намісництва Російської імперії. Під наглядом губернатора і намісника Харків поступово розбудовувався.

Василь Каразін — український вчений, винахідник, засновник Харківського університету

Важливою подією в історії Харкова було заснування у 1805-у році Харківського університету, що надало потужний поштовх для перетворення провінційного міста із населенням близько 10 тис. осіб на важливий освітній та науковий центр сходу України. Невпинно зростало ч. населення X., з 1800 до 1917 воно збільшилося в 30 разів.

У 1820-их pp. Харків був поважним осередком укр. культ. відродження (Харківська школа романтиків); тут появилися перші видання з мовознавства, етнографії, історії, літературні твори народною мовою. 1812 почав виходити перший пресовий орган в Україні під Росією, «Харьковскій Еженедѣльникъ».

17 квітня 1872 в перший день Великодня, на Михайлівській площі Харкова відбулися масові заворушення, викликані невдалими розпорядженнями пристава 2-ї ділянки м. Харкова Шмельова. Він, щоб втихомирити натовп п'яних людей, наказав їздити по площі пожежному обозу. А від отриманих ударів померло кілька людей. Заворушення вляглися тільки через три дні, за активної участі архієпископа і губернатора. На згадку про цю подію на Михайлівській площі в 1899 р. було закладено будівлю судових установлень, яку відкрили у вересні 1902 р.

Влада у Харкові під час революції була в руках Тимчасового уряду та демократичних установ — губ. комісара, міськ. думи, земств. У двох перших універсалах Укр. Центральної Ради не говорилося ясно, чи її автономна влада поширюється й на Харків, 3 універсал поширив її формально і на Харківщину без визначення кордонів. У Харкові перебували й українізовані полки. Але близькість Росії, у якій владу перебрали більшовики, і Донбасу, де фактично вони захопили владу також, та слабість поміркованих укр. і рос. сил вирішили долю Харкова. Вже з кінця листопада 1917 до Харкова прибули червоногвардійці з Росії та збольшевизовані матроси з Прибалтики. Після Берестейського миру нім. армія й укр. війська (серед ін. запор. полк під проводом П. Болбочана) 19. 4. 1918 звільнили X. від більшовиків.

У листопаді 1918 короткочасно владу в Харкові захопили війська Директорії УНР, але 3.1.1919 місто знов опанували більшовики, і тут діяв рад. уряд України до 25.6, коли місто зайняли рос. білі війська ген. А. Денікіна, які перебували тут до 11.12.1919. Після перемоги червоних над Денікіном до X. повернувся третій укр. рад. уряд, і Харків став столицею УСРР. Факт того, що Харків був столицею України, помітно позначився на українізації міста. Щойно розгром української культури в 1930-их pp., голод, чистки і перенесення столиці до Києва (1934) змінили становище Харкова, і він значно втратив з свого укр. характеру кін. 20-их — поч. 30-их pp.

Художній Музей. Працювали видавництва: Держ. Видавництво України, «Пролетарій», «Радянський селянин», кооперативні видавництва «Книгоспілка» і «Рух» (згодом ліквідовані). 1930—1934 збудовано кол. будинок проектів (нині університетський) та кол. будинок кооперації. Тоді ж збудовано нові та реконструйовано ряд старих зав.; закладено житлові комплекси «Новий побут», «Червоний промінь» і студентське м-ко. Тоді ж таки продовжено трамвайні лінії, впроваджено автобуси і тролейбуси. Після відбудови зруйнованої не так за війни, як за революції промисловості почалася прискорена індустріалізація Харкова. 1931 дав першу продукцію Харківський тракторний зав., згодом верстатобудів. (1933), турбінний (1934) та ін. Збільшили продукцію довоєнні: електромех., металообробний, траспортного машинобудування та ін. зав. 1930 почала діяти Харківська районна електростанція, що давала електроенергію підприємствам м. Одночасно з новими забудовами Харкова руйновано також іст.-культ. споруди. У 1930-их pp. зруйновано Миколаївський собор (УАПЦ), церкви — Мироносицьку, Дмитріївську та Різдва Христового (церква-фортеця з козачих часів) та ін.

Меморіал тисячам польських офіцерів, страчених НКВС у Харкові як частина Катинської різанини та тисячам українських інтелігентів. П'ятихатки.
Перлина радянського конструктивізму, найбільша будівля світу у свій час — Держпром

У 1940-му році кількість промислових підприємств у місті досягла 200, обсяг продукції зріс порівняно з 1913 р. в 12 разів. У місті було 36 вищих навчальних закладів зі 42 тис. студентів, 41 технікум з 14 тис. учнів, 138 шкіл на 96 тис. школярів, 14 театрів, 60 клубів, 304 бібліотеки, побудовано 2 млн м² житла. У 1940 у місті було 14 театрів, у тому числі кілька аматорських. Населення Харкова у 1939 р. становило 833 000 осіб. У 1933—1934 рр. були побудовані будинок проектів, будинок кооперації, закладено соцміста «Новий побут», «Червоний промінь» і студентське містечко. Одночасно за радянських часів було зруйновано Миколаївський собор (УАПЦ), церкви — Мироносицьку, Дмитріївську та Різдва Христового та ін.

Німецька армійська група генерала К. Р. Рундштедта вступила до Харкова 25.10.1941. Упродовж 22-місячної окупації Харкова німцями цивільне життя не унормувалося, населення терпіло від голоду і холоду; число мешканців Харкова зменшилося до 160 000.

На відміну від інших захоплених українських міст, де владу було передано цивільним органам, у прифронтовому Харкові для керування захопленою територією створювались спеціальні органи військового управління. У руках бойових частин був повний контроль над містом. Організація військового управління здійснювалась на основі загальних принципів і набутого під час війни досвіду. Ще напередодні захоплення міста було видано наказ про створення міської комендатури на чолі з генералом Ервіном Фіровим. Велику роль грала так звана фельдкомендатура, в обов'язки якої входило якнайскоріше замирення населення міста, створення української допоміжної поліції, підтримання порядку в місті, організація розселення офіцерів і солдат, створення і контроль над діяльністю концентраційних таборів.

Вулиця Свердлова, жовтень 1941 року, перші дні німецької влади.

В Харкові, як і в інших містах, були сили, які боролися проти окупантів. В першу чергу до них відносилась Організація українських націоналістів. У грудні 1941 р. українська поліція спромоглась організувати декілька маршів по місту з оркестром і виконанням націоналістичних пісень. У цих умовах центрами життя населення Харкова стали 14 ринків — Благовіщеньский, Кінний, Рибний, Холодногірський, Сумський, Журавлівський, Павлівський та інші. Торгівлі за гроші тут спочатку взагалі не було, повсюдно панував бартер: міняли майже все у найнесподіваніших комбінаціях.

За даними вже згаданої обов'язкової реєстрації населення, у спеціальні «жовті» списки було занесено 10271 чоловік єврейської національності, серед яких понад 75 % складали жінки, старі і діти. 14 грудня 1941 р. було видано наказ, згідно з яким усе єврейське населення міста в дводенний строк повинно було переселитись на окраїну міста, в бараки верстатобудівного заводу. 26 грудня німці оголосили запис для бажаючих поїхати до Полтави, Ромен і Кременчука; при цьому не дозволялось брати з собою особисті речі. Протягом кількох днів частина євреїв на цих автомашинах, частина євреїв пішки пригнали до Дробицького Яру, де всі вони були розстріляні.

Перший радянський наступ на Харків відбувся у лютому 1943, і місто було короткий час у сов. руках. Під час нової німецької окупації міським головою спочатку був відомий хімік П. Козакевич, але вже за короткий час влада перейшла до військової адміністрації, багато жителів було виселено. Остаточно війська генерала І. Конєва здобули Харків 23.8.1943.

Відбудова знищеного Харкова почалася ще за війни і тривала за наступних років, одночасно з реконструкцією й розростанням міста. Відбудовано ряд заводів, стали до ладу нові. Відновлено і поширено житловий фонд побудовою нових кварталів (Салтівка, Павлове Поле, Рогань, Олексіївка, Холодна Гора, Червона Баварія). За повоєнного часу покращав благоустрій міста: розпочато газифікацію приватних помешкань (проведено газ з Шебелинки), прокладено новий водогін з Краснопавлівки, збільшено трамвайні (тепер 33) маршрути, тролейбусні (36) і автобусні лінії (понад 50); річки змеліоровані. 1975 відкрито, метрополітен (1978 розпочато другу лінію) довжиною 18 км з 13 станціями (заплановано 3 лінії, разом 43 станції). Поширено торгівельну мережу, освітні заклади та установи охорони здоров'я: відкрито кілька санаторіїв, будинків відпочинку в околицях Харкова. 1976 у Харкові діяло 70 лікарень з близько 60000 ліжок; лікарів — близько 7 000.

Адміністрація[ред.ред. код]

  1. Холодногірський район
  2. Шевченківський район
  3. Київський район
  4. Московський район
  5. Немишлянський район
  6. Індустріальний район
  7. Слобідський район
  8. Основ'янський район
  9. Новобаварський район
Административное деление Харькова.svg

    Адміністративний поділ[ред.ред. код]

    Докладніше: Райони Харкова

    Територія сучасного Харкова поділяється на дев'ять[10] адміністративно-територіальних одиниць — районів у місті: Шевченківський, Новобаварський, Київський, Слобідський, Холодногірський, Московський, Індустріальний, Немишлянський і Основ'янський.

    Устрій[ред.ред. код]

    Харківська міська рада є представницьким органом територіальної громади Харкова, через який вона здійснює місцеве самоврядування, що здійснює від імені громади та в її інтересах функції та повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та законами України, а також приймає від її імені рішення. Міська рада складається зі 100 депутатів, обирається на п'ять років. VI (XXVI) скликання було обране у 2010 році. Представлені 7 політичних сил: Партія регіонів (69), «Батьківщина» (13), Комуністична партія України (8), «Сильна Україна» (6), «Фронт Змін» (2), Народна партія (1), Партія Пенсіонерів України (1)[11].

    Міський голова Харкова Геннадій Кернес

    Міський голова є головною посадовою особою територіальної громади, що представляє її інтереси, обирається на чотири роки та здійснює свої повноваження на постійній основі. Він очолює виконавчий комітет міської ради, головує на засіданнях міської ради. Мером міста сьогодні є[12] Геннадій Адольфович Кернес, кандидат від Партії регіонів[13].

    У Харкові розташовані три виправних колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань: Диканівська виправна колонія № 12, Олексіївська виправна колонія № 25 та Харківська виправна колонія № 43.

    Громадські організації[ред.ред. код]

    Населення[ред.ред. код]

    Зміни населення
    Рік Населення Зміна
    1810 10 400
    1840 23 600 +126.9%
    1867 60 000 +154.2%
    1897 173 989 +190.0%
    1913 244 700 +40.6%
    1926 409 505 +67.3%
    1939 832 913 +103.4%
    1959 934 136 +12.2%
    1970 1 222 852 +30.9%
    1979 1 443 754 +18.1%
    1989 1 609 959 +11.5%
    2001 1 470 902 −8.6%
    2014 1 451 132 −1.3%
    Докладніше: Населення Харкова

    Після революції 1917—1920 років чисельність мешканців Харкова постійно зростала. За переписом 1926 р. в місті проживало близько 417 тисяч осіб (третє місце в УСРР після Києва й Одеси) й українці складали в ньому відносну більшість населення (38,3 %), росіян тоді було 38 %, євреїв 19,5 % (наприклад, за даними перепису 1897 p. ці три етнічні групи складали відповідно 29,2, 60,0 та 6,1 %). Тенденція до зростання кількості мешканців виразно помітна і за 1930-х років, головним чином через приплив із сіл, і станом на 1939 рік в Харкові мешкало 833 тисяч мешканців. За німецької окупації кількість населення впала через мобілізацію до армії, масове вивезення на роботи за кордон та шукання притулку на провінції, і в 1942 — 43 роках його лишилося 160—180 тисяч. Після 1944 р. населення міста почало швидко зростати.

    У 1950 р. налічувалося 718 тис. мешканців, у 1959 р. — 953 тис., у 1962 р. населення перевищило 1 млн. За переписом 1970 р. у Харкові мешкало 1223 тис. осіб, у 1979—1444 тис., 1989—1610 тис. За даними на 1 січня 2014 р. населення Харкова становило 1451 тис. осіб (2 місце після Києва).[14]

    Згідно з підсумками всеукраїнського перепису населення 2001 року у Харкові українці становили 62,8 % населення, росіяни 33,2 %.[15] загальна чисельність населення Харкова становила 1 470 900 осіб.[16]

    Динаміка національного складу Харкова
    1926 1939 1959 1989 2001
    українці  38,6 %  48,5 %  48,4 %  50,4 %  62,8 %
    росіяни  37,2 %  32,9 %  36,1 %  42,0 %  33,2 %
    євреї  19,5 %  15,6 %  8,7 %  3,0 %  0,7 %

    Цікаво, що Харків ввійшов до історії не тільки як велике промислове та культурне місто, але й відоме кількома специфічними словами, зокрема — словами «тремпель» та «ракло». За використанням цих слів легко можна впізнати людину, що хоча б кілька років прожила в Харкові. Слово тремпель (тобто вішалка для одягу), що з'явилося на початку 19 ст., наразі використовують майже на всій Слобожанщині, у Києві та навіть в Бєлгородській області Росії.[Джерело?]

    Економіка[ред.ред. код]

    Харків — один з найбільших промислових центрів України й колишнього СРСР, третій після Москви і Ленінграду центр машинобудування. Тут є великі машинобудівні і металообробні заводи, також підприємства енергетичного машинобудування та електротехнічної промисловості (45 % всієї продукції): Харківський тракторний завод, Завод імені Малишева (випускає магістральні тепловози), Харківський електротехнічний завод «Укрелектромаш» (генератори для парових і гідравлічних турбін), Харківський моторобудівний завод «Серп і Молот» (двигуни до зернових комбайнів), Харківський верстатобудівний завод, авіаційний, велосипедний заводи, «Турбоатом», «Електроважмаш», «Південкабель» тощо. Працюють підприємства хімічної промисловості (заводи пластичних мас, медичних пластмас, хімічних реактивів, лакофарбові, фармацевтичні тощо), деревообробної, будівельних матеріалів, меблів; розвинута поліграфічна промисловість, харчова (кондитерська фабрика «Харків'янка», Харківська бісквітна фабрика, 2 броварні, жировий комбінат, 2 м'ясокомбінати тощо), парфумерно-косметична фабрика, Харківський ювелірний завод. З легкої промисловості найрозвиненіша швейна, трикотажна, шкіряно-взуттєва (Харків мав найбільшу фабрику в колишній УРСР), канатний завод. Кількість промислових робітників на 1961 р. перевищувала 350 000, у 1980 р. доходить до півмільйона.

    За 2009 р. суб'єктами промислової діяльності реалізовано продукції у відпускних цінах підприємств (без ПДВ і акцизу) на суму 22,1 млрд грн., у тому числі: машинобудівної галузі — на 6,0 млрд грн., харчової галузі — на 4,8 млрд грн., підприємствами з виробництва та розподілення електроенергії, газу і води — на 5,1 млрд грн., хімічної та нафтохімічної промисловості — на 1,8 млрд грн.

    Місто є великим центром військової промисловості України.

    Найбільшу питому вагу в загальному обсязі реалізації промислової продукції в місті мають (на середину 2009 року), зокрема:

    • Харківське відділення ВАТ «САН ІнБев Україна» — 6,5 %;
    • ВАТ «Турбоатом» — 3,5 %;
    • ТОВ «Техноком» — 3,2 %;
    • ДП «Електроважмаш» — 3,1 %;
    • ВАТ «Харпідшипник» — 1,8 %;
    • ЗАТ «Харківський плитковий завод» — 1,8 %;
    • ЗАТ «Новий стиль» — 1,6 %;
    • ЗАТ «Завод „Південкабель“» — 1,5 %;
    • Філія «Харківський молочний комбінат» — 1,4 %;
    • ЗАТ «Харківська бісквітна фабрика» — 1,4 %;
    • ТОВ «Фармацевтична компанія „Здоров'я“» — 1,4 %.
    Ан-74 виробляється на ХДАВП

    Промислові підприємства міста переважно входять до складу промислових утворень. У Харкові утворено 5 промислових вузлів, 9 промислових районів, що в свою чергу сформували 5 промислових зон, а також 14 груп підприємств.[17] Тобто міська промисловість сформувалася за територіальною ознакою навколо великих промислових підприємств у такі промислові зони:

    • Балашовська промзона — 863,4 га;
    • Орджонікідзевська промзона — 1043 га;
    • Диканівська промзона — 999 га;
    • Іванівська промзона — 550 га;
    • Безлюдовська комунально-складська промзона — 576 га.

    Ці промислові утворення поєднують більше 70 % промислових, транспортних і складських підприємств міста.

    Міський бюджет[ред.ред. код]

    Міський бюджет, млрд гривень

    2015 рік 2016 рік 2017 рік 2018 рік 2019 рік 2020 рік
    6,723[18]
    8,499[19]

    Міський бюджет, млн доларів на початок року[20]

    2015 рік 2016 рік 2017 рік 2018 рік 2019 рік 2020 рік
    425
    354

    Середня зарплата[ред.ред. код]

    Середня зарплата на січень 2016 року 3797 грн[21]

    Інфраструктура[ред.ред. код]

    Житло-господарський комплекс обслуговується комунальним підприємством «Жилкомсервіс». У 2014 році посадові особи КП «Жилкомсервіс» стали фігурантами кримінального провадження через розкрадання коштів у великих розмірах, організувавши схему із співпраці через фіктивні угоди з низкою фірм на суму 23 млн грн., через ці гроші виводились, а також підприємство накопичило значні борги перед іншими підприємствами за послуги водозабезпечення міста, із прибирання прибудинкової території тощо.[22][23], а також було вирішено перевірити дільність підприємства від його заснування.[24] Серед фірм, через які гроші виводились з підприємства, можливо є ті, що пов'язані з лідером організації «Оплот» Євгеном Жиліним[24][25]

    Забезпечення міста водою відбувається через КП «Харківодоканал», а гарячою водою та теплом — через КП «Харківські теплові мережі». У листопаді 2014 року було відкрито кримінальну справа проти керівників КП «Харківодоканал» через завдані збитки на сотні тисячі гривень.[26][27]

    З березня 2012 у Харкові працює перинатальний центр[28][29].

    Функції швидкої медичної допомоги здійснює комунальне підприємство «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», створене 20 вересня 2012 року[30].

    Докладніше: Ринки Харкова

    У Харкові налічується більше 20-ти продуктових, речових, промислових ринків та базарів. Найбільшими діючими ринками є Барабашово, Центральний (кол. Благовіщений базар), Кінний та Райський куток

    Також у місті діє велика кількість супермаркетів від українських та регіональних мереж, серед яких: «АТБ», «Сільпо», «Fozzy», «Фора», «Billa», «METRO», «Караван», «Таврия-В», «Велмарт», «Велика Кишеня», «Брусничка», «SPAR», а також «Восторг», «Класс», «Дарс», «Рост», «Посад», «Чудо», «Дігма», «Хазар»; будівельні супермаркети: «Епіцентр», «Нова Лінія», «БудМен».

    Транспорт[ред.ред. код]

    Харків є одним із найбільших транспортних вузлів України. Через місто проходить низка європейських транспортних коридорів: автошлях E40М03, E105. У сучасному Харкові є всі основні види транспорту — залізниця, міжнародний аеропорт.

    Аеропорт розташований за 12 км на південь від центру Харкова, один з найбільших у Східній Україні. В рамках підготовки до Чемпіонату Європи з футболу 2012 року влітку 2009 року було розпочато реконструкцію злітно-посадкової смуги, в результаті якої її було подовжено до 2 500 м зі збільшенням класифікаційного числа штучного покриття аеродрому до 50, що надало аеропорту можливість приймати літаки класу «Аеробус A320» та «Боїнг 737». Було побудовано новий міжнародний термінал, а старий реконструйовано і перетворено на термінал з обслуговування VIP-пасажирів. За період проведення харківських матчів Євро-2012 з 8 до 18 червня міжнародний аеропорт «Харків» обслужив 750 зліт-посадок повітряних суден з 52,5 тис. пасажирів на борту.[31]

    Міські перевезення здійснюються за допомогою тролейбусів, трамваїв, метрополітену та маршрутного автотранспорту. Існує 24 маршрути тролейбусів та 11 — трамваїв. Вартість проїзду в них становить 2 гривні (пільгова вартість — 1 гривня). Харківський трамвай відкритий як електричний 3 липня 1906 року. Нині найдовший трамвайний маршрут — № 26, розрахунковий оборотний рейс 47,56 км. На початку 2010-х було ліквідовано маршрути № 2 і 22, закрито та розпочато демонтаж ділянку лінії по вулицям Клочківській та Піскуновській, було знято рейки на Харківській набережній, включаючи останню одноколійну лінію — трамвай знаходиться у кризовому стані. Тролейбусна мережа міста єдина, проте не усі лінії використовуються у маршрутному русі. Згідно з генеральним планом міста до 2026 року, тролейбусні лінії повинні з'явитися на таких магістралях: вул. Новий Побут — Новгородська; вул. Клочківська; просп. Жуковського; вул. Шевченка — вул. Героїв Праці; бульв. І. Каркача; просп. Тракторобудівників; просп. Перемоги (до кола трамвая 20 маршруту).

    Харківські автобуси

    У місті діють два пункти контролю на залізниці через державний кордон з Росією: Харків-Сортувальний та Харків-Пасажирський-Бєлгород. Харків-Пасажирський — головна пасажирська залізнична станція Харківського залізничного вузла Південної залізниці. Зупинна платформа розташована у Холодногірському районі. До будівлі вокзалу один з виходів станції метро «Південний вокзал». Харківський метрополітен має три діючі лінії, експлуатаційна довжина яких сягає близько 38,1 км. До послуг пасажирів — 29 станцій з трьома підземними пересадочними вузлами в центрі міста. Усі станції Харківського метрополітену є підземними. Після відкриття 23 серпня 1975 року став шостим за ліком метрополітеном в СРСР та другим в Україні. Пасажиропотік за рік складає 250,1 млн чол. Сьогодні Харківський метрополітен має три чинні лінії, експлуатаційна довжина яких сягає близько 38,1 км. Лінії метрополітену перетинають всі 9 районів міста, проте кількість станцій нерівномірна: в Шевченківському — 8 станцій[32], в Київському — 6, в Московському та Немишлянському — по 4, в Слобідському та Холодногірському — по 3, в Індустріальному — 2, а в Новобаварському та Основ'янському лише по одній станції. Сьогодні оплата проїзду здійснюється разовим квитком або безконтактною електронною карткою. Раніше існували пластикові жетони.

    Вузькоколійна залізниця розташована у лісопарковій частині міста: між парком Горького та Лісопарком. Харківська канатна дорога пов'язує вулицю Сумську й заводу ФЕД) з мікрорайоном Павлове Поле через ЦПКіВ ім. Горького та Саржин яр.

    Засоби масової інформації[ред.ред. код]

    Видавнича справа[ред.ред. код]

    У Харкові друкується більше 65 різних газет і журналів[33]. Серед суспільно-політичних видань відома газета «Вечірній Харків», найпопулярніше інформаційно-розважальне видання — це тижневик «Телескоп», відомі рекламно-інформаційні видання: «Прем'єр Дайджест», «Харьков на Ладонях», «Авізо», «Бизнес Тайм», «Прем'єр Експрес», «Час Пик», «Объективно», «Харківський кур'єр» та «СтройПрайс». Провідні газети: «Вечерний Харьков», «Время», «Слобідський край», «Известия», «Комсомольская правда в Украине. Харьковский выпуск», «Сегодня. Харьков», літературний місячник «Березіль». Протягом 2007—2012 років виходила газета «Главное»[34][35][36].

    1921 року до Харкова було перенесене видавництво «Рух», яке видавало здебільшого твори українських дореволюційних письменників у серіях, призначених для масового поширення. У 1920-30-х роках у Харкові з'явилася низка республіканських газет і журналів. Зокрема, виходили: «Соціалістична Харківщина» (з 1934), «Ленінська зміна» (1938), «Красное знамя» (1958). У Харкові працюють численні видавництва, серед головних — «Фактор», «Прапор», Folio, Торсінг. Тут працювала Книжкова Палата УРСР, наразі з видавничих і книговиробничих підприємств діють книжкова фабрика «Глобус» та книжкова фабрика ім. Фрунзе.

    Радіо і телебачення[ред.ред. код]

    У Харкові працюють у FM-діапазоні низка загальноукраїнських та регіональних радіостанцій. Крім того, мовлення здійснює Харківська обласна державна телерадіокомпанія (6:45-6:55, 8:10-8:30, 15:40-16:00, 18:10-19:00, 20:00-20:30) та радіо «Слобожанщина» (на хвилі Першого каналу Українського радіо (6:30-6:45, 10:30-11:00; щонеділі — 23:00-23:30).

    Радіостанції на ультракоротких хвилях: «Харків-2» (67,2). Радіостанції у FM-діапазоні: Русское Радио Україна (88,0 MHz), Рокс Україна (89,3 MHz), Relax (90,0 MHz), Ретро FM (90,4 MHz), MFM (91,2 MHz), Радио Вести (100,5 MHz), NRJ (101,1 MHz), Стильне радіо Перець ФМ (101,5 MHz), XIT FM Україна (102,0 MHz), Kiss FM (102,4 MHz), Радіо П'ятниця (103,0 MHz), Шансон (103,5 MHz), Радіо 24 (104,0 MHz), Наше радіо (104,5 MHz), Люкс ФМ (105,2 MHz), Улюблене радіо (105,7 MHz), Авторадіо-Україна (106,1 MHz), Бізнес-радіо (106,6 MHz), «Ера-FM» (107,0 MHz), Радіо ЄС (107,4 MHz), Мелодія (107,9 MHz).

    За СРСР у Харкові транслювалися 2 програми телебачення — союзна і республіканська та на область (на останній матеріали передавались українською та російською мовами). 1979 року збудовано нову телевізійну станцію.

    На сьогодні мовлення здійснюють загальнонаціональні телеканали. Частина українських та іноземних каналів доступні через кабельні мережі. Також у місті діє 7 харківських місцевих телеканалів: «А/ТВК», «ОТБ», «7 канал», «Simon», «Фора», «Фаворит» та «Р1».

    Інтернет[ред.ред. код]

    З розвитком інтернету відбулось поширення новинарних інтернет-порталів. На теперішній час більшість газет та телеканалів має свої сайти у мережі інтернет.

    Інтернет-ЗМІ Харкова: «057.ua», «АТН», «Главное», «Городской дозор», «Справжня варта», «MediaPort», «Місто Х».

    Освіта і наука[ред.ред. код]

    За рівнем освіти і науки Харківські виші й наукові установи є одними з найкращих у країні (а подеколи і Східної Європи), часто конкурують зі столичними. Низка харківських освітніх і наукових установ веде свій початок з дореволюційних часів, інші — з часу, коли Харків був столицею УСРР, а деякі засновані, реорганізовані чи відновлені після Другої Світової війни. Внаслідок різних реформ Харків мав станом на 1979 рік 21 ВНЗ з понад 130 000 студентів.

    Найвідоміший заклад міста — Харківський національний університет імені В. Каразіна. Після Львівського, найстаріший університет України. Згідно з рейтингом провідних університетів світу «Webometrics» 2014 року, Харківський університет займав третю позицію серед університетів України та 1705 місце у світі[37]. З університетом пов'язані навчання та діяльність щонайменш двох нобелівських лауреатів, фізика Лева Ландау та біолога Іллі Мечникова. Серед відомих науковців, що працювали, народилися або вчилися в місті багато видатних постатей: Василь Данилевський, Саймон Кузнець, Віктор Кирпичов, Юрій Кнорозов, Ігор Курчатов, Єжи Нейман, Іван Обреїмов, Леонард Гіршман, Григорій Сковорода, Олександр Потебня, Лев Синицький, Дмитро Багалій, Григорій Ганзбург, Юрій Шевельов, Марин Дринов, Микола Костомаров, Христина Алчевська, Олексій Бекетов тощо.

    Серед вищих шкіл Харкова найважливіші: Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва, Харківський політехнічний інститут, Харківський національний економічний університет, Харківський державний медичний університет, Національна юридична академія ім. Я. Мудрого, Харківська державна академія культури, Національний фармацевтичний університет, Національний аерокосмічний університет, Харківський національний університет мистецтв ім. І. П. Котляревського тощо. У місті діє також ряд інженерно-економічних ВНЗ: Українська державна академія залізничного транспорту, Харківський національний університет будівництва й архітектури, Харківський національний автомобільно-дорожній університет, Зооветеринарна академія, Харківський національний університет радіоелектроніки, Харківська національна академія міського господарства.

    Від початку 30-их pоків, а особливо після війни, посилена русифікація усіх ступенів освіти у Харкові, як також інших культурно-освітніх установ.

    З 1918 і до 1963 року працювала державна консерваторія. Зараз у місті є астрономічна обсерваторія, математичне товариство та обласний державний архів. Діють 38 середніх спеціалізованих освітніх закладів і 40 професійно-технічних шкіл; понад 50 науково-дослідних інститутів при вищих навчальних закладах або у відомстві міністерств (зокрема, ще 1920 року був заснований Харківський науково-дослідний інститут медичної радіології, що займався вирішенням питань радіології та онкології), 6 науково-дослідних інститутів АН України (Харківський Наук. Центр АН, Укрдіпроруда та ін.).

    Культура[ред.ред. код]

    Література[ред.ред. код]

    У Харкові народилися або жили тривалий час поети Велимир Хлєбніков, Микола Асєєв, Сергій Єсенін, Анатолій Марієнгоф, Михайло Кульчицький, Борис Слуцький, Борис Чичибабін, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Василь Еллан-Блакитний, Остап Вишня, Олександр Введенський, Гнат Хоткевич, Василь Мисик, Вадим Левин, Ігор Муратов, Кость Гордієнко, Лариса Васильєва; прозаїки Григорій Квітка-Основ'яненко, Григорій Данилевський, Аркадій Аверченко, Іван Бунін, Іван Багряний, Юрій Олеша, Валентин Катаєв, Володимир Добровольський, Микола Сказбуш, Вадим Собко, Юрій Милославський, Едуард Лимонов, Михайло Єлізаров, Олександр Мільштейн та інші відомі письменники. З Харкова родом, там навчався та якийсь час працював всесвітньовідомий український мовознавець та видатний літературознавець Юрій Шевельов.

    Події декількох романів розвиваються в Харкові.

    Радянська Україна для інтуристів, Харків, рекламний плакат, початок 1930-х років

    До найбільших харківських бібліотек належать Державна наукова бібліотека імені Володимира Короленка в Харкові, Наукова бібліотека Харківського Університету, Харківська державна наукова медична бібліотека тощо. Щорічно проводяться книжковий фестиваль «Світ Книги».[38] та фестиваль письменників-фантастів «Зоряний міст».

    Харківський правопис української мови ухвалений 1927 року на Всеукраїнській правописній конференції. Вже 31 березня 1929 року його ухвалила Українська академія наук, а 29 травня Наукове товариство ім. Шевченка у Львові. На сьогодні правописом послуговується українська діаспора в значній частині своїх видань, найвідоміше з них — найстаріший україномовний часопис «Свобода», що виходить і досі. Його використовують деякі сучасні українські автори, літературні редактори, а також українські мовознавці[39].

    Музика, театр і кіно[ред.ред. код]

    У місті діють Філармонія, Оперний театр та Будинок органної і камерної музики. З міста походять композитори Олександр Щетинський, Віталій Губаренко, Валентин Бібік, музикознавці Григорій Ганзбург, Юрій Щербинін, диригенти Валерій Матюхін, Олексій Рябов та інші. Гнат Хоткевич розробив місцевий спосіб гри на бандурі.

    З Харковом пов'язане життя музикантів, композиторів і співаків Людмили Гурченко, Сергія Бабкіна («5'nizza»), Андрія Запорожця («5'nizza», «SunSay»), Захара Мая, «ТНМК», «Оркестр Че», «Lюk», «ТонкаяКраснаяНить», «Spiritual Seasons», «Drudkh», «Tessaract», «Nokturnal Mortum», «Dub Buk», «We Are!!», «Pur:Pur».

    Відомі музичні фестивалі «Харківські асамблеї», «Печенізьке поле» та кінофестиваль «Харківський бузок».

    Харків по праву пишається найпершим у Східній Європі кінотеатром — «Брати Боммер». Нині у місті діють понад 10 кінотеатрів. 1963 року в місті відкрито велику кіноконцертну залу «Україна», а 1974-го — новий цирк.

    Працюють численні театри, з яких декілька професійних мають звання академічних: Харківський національний академічний театр опери та балету імені М. В. Лисенка, Харківський академічний драматичний театр ім. Шевченка, Харківський академічний російський драматичний театр імені О. С. Пушкіна, Харківський академічний театр ляльок ім. В. А. Афанасьєва, Харківський театр для дітей та юнацтва, Харківський академічний театр музичної комедії, чимало театральних студій і колективів.

    Музеї[ред.ред. код]

    У Харкові працюють численні музеї. Найбільш цінні експонати Історичного музею належали раніше Григорію Сковороді, Тарасу Шевченку, харківським театрам та цехам. Художній — з визначними творами Миколм Самокиша, Сергія Васильківського, Володимира Боровиковського, копією Запорожців, що пишуть листа турецькому султану, та ін. Літературний музей знайомить з художньою літературою, з історією літератури на Слобожанщині та сучасною літературною теорією. Музей археології та етнографії Слобідської України веде свою історію з 1807 року, за цей час колекція зросла майже до 200 тис. експонатів. У 23 залах Харківського музею природи розгорнуто експозиції чотирьох відділів: геологічного, безхребетних і хребетних тварин, еволюції органічного світу та охорони природи.

    Діють також меморіальний будинок-музей Гната Хоткевича, морський музей, музей видатних харків'ян та музей історії та залізничної техніки Південної залізниці. Новітнім та унікальним для України є Музей історії жіноцтва, історії жіночого та гендерного руху.

    Релігія[ред.ред. код]

    Архітектура[ред.ред. код]

    Дзеркальний струмінь, один із сучасних символів міста.

    Зі старих будівельних пам'яток збереглися Покровський (1689) та Успенський (пошкоджений в середині 1930-их pp.) собори та деякі ін. будівлі 19 ст.

    У Харкові є ряд пам'ятників: крім звич. сов., Т. Шевченкові (1935, скульптор М. Манізер, архітектор Й. Лангбард), М. Коцюбинському (проект Н. Рябініна, 1957), з давніших В. Каразіну (1906), М. Гоголеві (1909), пам'ятний знак воїнам УПА, пам'ятник репресованим кобзарям та ін.

    Найвідомішим кладовищем Харкова є Івано-Усікновенське кладовище.

    Харківський майдан Свободи — найбільший у Європі. Він займає 11,6 га, його протяжність за найбільшою оссю становить 750 м. Міський майдан таких колосальних розмірів було спеціально задумано для підкреслення столичного статусу Харкова, який був політичним центром УСРР з 1919 по 1934 р. Також існує думка, що майдан проектувався великим, щоб за необхідності на нього міг приземлитися кур'єрський літак. Майдан Свободи обмежують відповідні з його масштабами будівлі, у ряді яких виділяється гігантська будівля Будинку державної промисловості — Держпрому.[40][неавторитетне джерело] У Харкові працює планетарій, другий за розмірами та можливостями в Україні після київського. Окрім лекцій, в планетарії працює музей та проводяться демонстраційні спостереження в телескоп. Харківський дельфінарій входить до складу національної мережі культурно-оздоровчих комплексів «Немо».

    Хмарочоси[ред.ред. код]

    За часів УСРР, коли Харків був столицею республіки, в місті почали будувати перші сучасні «хмарочоси». В 1928-му році звели 68-метровий Держпром, а в 1932-му Дім проектів (зараз Університет ім. Каразіна) висотою 68,5 м. Будинки простояли Німецько-радянську війну і сьогодні є одними з візитівок міста.

    Спорт[ред.ред. код]

    ФК «Металіст» Харків

    У Харкові діють Палаци спорту «Ювілейний», «Локомотив», палац водних видів спорту «Акварена», велосипедний трек «Динамо», 32 стадіони (серед них «Металіст», «Динамо», «Спартак», «Арсенал-Баварія» та ін.), дитяча залізниця «Мала південна». Харківський палац спорту був зданий в експлуатацію в 1977 році, як універсальна трансформована ковзанка закритого типу зі штучним льодом.

    «Металіст» один з найстаріших сучасних українських футбольних клубів, заснований у 1925 році. Володар Кубка СРСР 1988 року, срібний призер Чемпіонату України з футболу 2012—2013, п'ятиразовий бронзовий призер чемпіонатів України: 2007, 2009, 2010, 2011 і 2012. Домашній стадіон клубу — обласний спортивний комплекс «Металіст», реконструйований до Євро-2012. Розрахований на 38633 глядачів (3-ій найбільший стадіон України). Відоме його суперництво з дніпропетровським «Дніпро», котре почалося з гри 8 липня 1947.

    Один раз на рік у серпні в місті проводиться марафонський забіг «Марафон — визволення», присвячений дню визволення Харкова. Двічі на рік у Харкові проходять шосейні велосипедні гонки. У травні багатоденна гонка на призи газети «Вечірній Харків», та на початку серпня велогонка «Золоті колеса».

    Харківський іподром — найстаріший в Україні — заснований у 1848 році[41]. У 1874 році на іподромі здійснював показові польоти на аеростаті власної конструкції Михайло Лаврентьєв[42]. На іподромі можна брати уроки верхової їзди — при ньому працює кінний клуб[43]. Також у його стайнях розміщені коні, які служать в харківському кавалерійському взводі поліції[43].

    Міжнародна співпраця[ред.ред. код]

    У Харкова 19 міст-побратимів і міст-партнерів[Джерело?]:

    В місті розташовані консульства Австрії, Вірменії, Німеччини, Польщі, Росії та Словенії. Харкову присуджена Премія Європи 2010, це перше місто в Україні, яке отримало цю премію.[44]

    Див. також[ред.ред. код]

    Примітки[ред.ред. код]

    1. Сайт Головного управління статистики у Харківській області
    2. Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко: в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 4, ст. 388.
    3. Багалій Дмитро Іванович «Історія Слобідської України»
    4. За версією Г. С. Сковороди.
      (Харьков. Сковорода — Эссе — Новости — афиша Харькова, новости Харькова, развлечения Харьков, кинотеатры, театры, события) (рос.)
    5. Сад божественних пісней. Григорій Сковорода. Повне зібрання творів. Том. 1.
    6. Разговор, называемый Алфавит, или букварь мира. Григорій Сковорода. Повне зібрання творів. Том. 1.
    7. Верховна Рада України 6 вересня 2012 року затвердила нові межі міста Харкова
    8. Вузи Харкова.
    9. Географічна довідка
    10. Статут територіальної громади міста Харкова на офіційному сайті Харківської міської ради, міського голови, виконавчого комітету
    11. Харківська міська рада. Результати виборів депутатів. ЦВК. Процитовано 10 травня 2015. 
    12. Міський виборчком оприлюднив результати виборів мера Харкова, переміг Г.Кернес // повідомл. за 5 листопада 2010 року від ІА «РБК-Україна»
    13. Андрій Бармін. Побочное дитя от «брака по-енакиевски» // Обком, 16.04.2007
    14. http://pop-stat.mashke.org/ukraine-cities.htm
    15. Общая информация о Харькове на vharkov
    16. [1]
    17. Інформація про розробку генерального плану м. Харкова до 2026 р. — Х.: Харківська міська рада, 2003. — 19 с.
    18. http://www.city.kharkov.ua/ru/news/-26748.html
    19. http://www.segodnya.ua/regions/kharkov/byudzhet-harkova-na-2016-god-kak-raspredelili-milliardy-677924.html
    20. http://bankir.ru/kurs/ukrainskij-griven-k-dollar-ssha
    21. http://index.minfin.com.ua/index/average/chart.php?20
    22. Татьяна Федоркова. Прокуратура говорит о многомиллионных хищениях в КП «Жилкомсервис». MediaPort. 13.11.2014. (рос.)
    23. Прокуратуре рассказали как крали в КП «Жилкомсервис». АТН. 14.11.2014. (рос.)
    24. а б Прокуратура проверит деятельность «Жилкомсервиса» с первого дня его основания. 057.ua. 14.11.2014. (рос.)
    25. «Жилкомсервис» обналичивал средства через фирмы, связанные с Жилиным? Главное. 14.11.2014. (рос.)
    26. Татьяна Федоркова. После проверки «Харьковводоканала» открыто уголовное дело. MediaPort. 14.11.2014. (рос.)
    27. Прокуратура расследует злоупотребления должностных лиц «Харьковводоканала». Главное. 14.11.2014. (рос.)
    28. Перинатальный центр показали, но не открыли. MediaPort. 22.02.2012. (рос.)
    29. Региональный перинатальный центр открыли. MediaPort. 2.03.2012. (рос.)
    30. Станции «скорой» объединило новое КП. MediaPort. 20.09.2012. (рос.)
    31. Уніан Харків. Аеропорт «Харків» у період Євро-2012 обслужив 750 зліт-посадок літаків. Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2012-07-23. 
    32. Деякі станції враховані двічі, бо вони розташовані на межі двох районів, тому мають виходи у обидва райони
    33. Перелік друкарських видань Харкова
    34. Газета «Главное». Архив выпусков. (рос.)
    35. Харківська газета «Главное» закрилася. Status quo. 14.01.2013.
    36. Газета «Главное» перестала существовать. MediaPort. 15.01.2013. рос. 
    37. University Ranking in Ukraine // Webometrics Ranking of World Universities.
    38. Фестиваль «Світ Книги» (рос.)
    39. Мовна норма Ірини Фаріон
    40. Столичный размах — стаття про майдан Свободи
    41. Пономаренко Н. Н. К 150-летию истории Харьковского ипподрома. — Харьков, 1998.
    42. Лейбфрейд А. Харьков и авиация// Слобода. — 1992. — № 91. — листопад.
    43. а б Тарасова Ю. Харьков. Город спорта и достижений. Часть третья: Путеводитель по Харькову// SQ. — 2012. — 27 серпня.
    44. Європа дала Харкову премію.
    45. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

    Джерела[ред.ред. код]

    Посилання[ред.ред. код]