Людиноцентризм
Людиноцентризм (лат. «homo» –"людина", і «centrum» –"центр") — гуманістична світоглядна ідея визначає людину як визначальну та вищу цінність суспільства.
Людиноцентризм в правовому вимірі певним чином в своїй квінтесенції поєднує ідеї соціальної та правової держави, засаду верховенства права та відповідальності держави перед людиною.
Людиноцентризм — це філософія гуманістично орієнтованої політики і практики державотворення. Вона повинна бути спрямована на подолання внутрішньої порожнечі, фактичної руйнації свідомості та світогляду. Це філософія творення людини — конкретної, живої, енергійно напруженої, діяльність якої обумовлена єдністю розуму і душі.[1]
Людиноцентризм є самостійним концептом філософського розуміння людини, що не тільки вбирає в себе та розвиває ідеї антропоцентризму (різновид телеології, філософське вчення, за яким людина є центром всесвіту і метою всіх подій, які в ньому відбуваються), гуманізму (система ідей і поглядів на людину як на найбільшу соціальну цінність, створення умов для її повноцінного життя і фізичного та духовного розвитку) і філософської антропології (філософське вчення про природу людини), але й значно поглиблює та пристосовує їх до сучасних умов розвитку суспільства.[2]
Людиноцентризм» — це гуманістично орієнтований підхід до формування нової людини — активної, енергійної, розум і душа якої знаходяться в злагоді".[3]
Розглядаючи ідею людиноцентризму в освіті, В. Г. Кремень визначає: «Людиноцентризм акцентує увагу на розвитку самосвідомості людини, відкриває нові погляди на розуміння її сучасної сутності, перспективи критичної рефлексії в контексті розвитку людської особистості, враховуючи творчі задатки і здібності людини — розум, уяву, інтуїцію, волю тощо, виходить з її можливості породжувати свій особистісний суверенний образ, який має потенціал протистояти деструктивним впливам. Філософія людиноцентризму культивує мисленнєво-розмірковуючий тип пізнання, яке долає ейфорію від очікування „автономії“ штучного інтелекту і „демократизації“ людського життя в сьогоденні».[4]
Правничою основою людиноцентризму є положення статті третьої Конституції України: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».
Автори монографії «Принцип верховенства права: Проблеми теорії та практики», розкриваючи нової «людиноцентристської» ідеології адміністративного права, в певній мірі викладеної в працях Б. В. Авер'янова[5] , вказують, що її головне завдання — утвердити справжню спрямованість цієї галузі на забезпечення реалізації та захисту прав громадян, згідно з цією концепцією держава має «служити» людині, забезпечувати пріоритет її прав, свобод та інтересів.[6]
Курінний Є. В. пропонує оновлення адміністративного права України проводити у тривимірній системі соціальних координат: «людина», «суспільство», «держава». Учений адміністратвиіст вважає, що за сучасних умов перезавантаження процес оновлення українського адміністративного права має відбуватися в органічному поєднанні та комплексному вивченні природи взаємин саме цих трьох головних соціальних елементів, що трансформує людиноцентризм у соціоцентризм — тріумвірат соціальних пріоритетів, які за своєю ієрархічною значимістю мають відповідати вищевикладеній послідовності. Тому соціоцентризм слід сприймати тільки як модифікований та адаптований до сучасних українських реалій український варіант людиноцентристської ідеології, за допомогою якого мають вирішуватися складні та специфічні соціальні проблеми нашої держави. Запропонований тривимірний соціальний формат, підкреслює Є. В. Курінний, сприятиме не тільки інтенсивній інтеграції (фактичному вживленню) оновленого українського адміністративного права у сучасні суспільні процеси, а й гарантованому спрямуванню їх у бажане та необхідне русло соціального розвитку.[7]
Авер'янов В. Б. Людиноцентристська ідеологія як основа реформування українського адміністративного права в умовах інтеграційного процесу. Держава та регіони. Серія «Право». 2010 . Вип. 2. С. 87–92.
Білоус О. В. Людиноцентризм як ціннісна основа тлумачення понять законодавства про адміністративне судочинство. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2016. № 41. Т. 4. С. 165—169.
Білоус О. В. Людиноцетричні та аксіологічні аспекти тлумачення понять та категорій адміністративного судочинства: монографія. Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2020. 340 с.
Вишневський О. Людиноцентризм як педагогічна проблема на тлі сучасних цивілізаційних процесів. Освіта: всеукраїнський громадсько-політичний тижневик. 2008. № 32/33. С. 10–11.
Кремень В. Г. «Філософія людиноцентризму в системі сучасних цінностей». Вісник НАПН України. 2023. 5(1). С. 1-6.)
Кремень В. Г. "Філософія людиноцентризму як теоретична складова національної ідеї. Дзеркало тижня. 12 серпня, 2005. URL: https://zn.ua/ukr/science/filosofiya_lyudinotsentrizmu_yak_teoretichna_skladova_natsionalnoyi_ideyi.html
Кремень В. Г. Інтелектуальна еліта в контексті людиноцентризму: "Еліта, обдарованість, людиноцентризм. К. : НАПН України, 2010. 159 с.
Кремень В. Г. Освіта і наука в Україні — інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати. К. : Грамота, 2005. 447 с.
Кремень В. Г. Філософія людиноцентризму в стратегіях освітнього простору. Київ: Педагогічна думка, 2009. 520 с.
Курінний Є. В. Реформування українського адміністративного права: декілька тез про сутність процесу. Адміністративне право та процес. 2013. № 2. С. 5–15.
Маслова А. Б. Концепція людиноцентризму в адміністративному праві: передумови виникнення, зміст та нормативна основа. Jurnalul juridic naţional: teorie şi practică. 2020. № 4. С. 118—124.
Мельник Р. Концепція людиноцентризму у сучасній доктрині адміністративного права. Право України. 2015. № 10. С. 157—165.
Пархоменко Н. М. Людиноцентризм як сутність діяльності держави. Альманах права. Людиноцентризм у праві: теоретико-прикладні засади. Випуск 8. Київ: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2017. С. 31–35
Плавич В. П. Природа людини через пізнання сутності права, або людиноцентризм у праві. Альманах права. Людиноцентризм у праві: теоретико-прикладні засади. Випуск 8. Київ: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2017. С. 58–63
Принцип верховенства права: Проблеми теорії та практики: у двох книгах / за заг. ред. Ю. С. Шемчушенка; відп. ред. В. Б. Авер'янов. Київ: Конус-Ю, 2008. Кн. 2: Принцип верховенства права у діяльності держави та в адміністративному праві. 314 с.
Юровська В. В. Людиноцентристська концепція адміністративно-правової доктрини: філософський аспект нової ідеології адміністративного права. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2016. № 41. Т. 3. С. 96–102.
- ↑ Кремень В. Г. «Філософія людиноцентризму як теоретична складова національної ідеї. Дзеркало тижня. 12 серпня, 2005. URL: https://zn.ua/ukr/science/filosofiya_lyudinotsentrizmu_yak_teoretichna_skladova_natsionalnoyi_ideyi.html
- ↑ Юровська В. В. Людиноцентристська концепція адміністративно-правової доктрини: філософський аспект нової ідеології адміністративного права. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія „Право“. 2016. № 41. Т. 3. С. 96–102.
- ↑ Вишневський О. Людиноцентризм як педагогічна проблема на тлі сучасних цивілізаційних процесів / О. Вишневський // Освіта: всеукраїнський громадсько-політичний тижневик. 2008. № 32/33. С. 10–11
- ↑ Кремень В. Г. «Філософія людиноцентризму в системі сучасних цінностей». Вісник НАПН України. 2023. 5(1). С. 1-6.)
- ↑ Авер'янов В. Б. Людиноцентристська ідеологія як основа реформування українського адміністративного права в умовах інтеграційного процесу. Держава та регіони. Серія «Право». 2010 . Вип. 2. С. 87–92.
- ↑ Принцип верховенства права: Проблеми теорії та практики: у двох книгах / за заг. ред. Ю. С. Шемчушенка ; відп. ред. В. Б. Авер'янов. Київ: Конус-Ю, 2008. Кн. 2: Принцип верховенства права у діяльності держави та в адміністративному праві. 314 с.
- ↑ Курінний Є. В. Реформування українського адміністративного права: декілька тез про сутність процесу. Адміністративне право та процес. 2013. № 2. С. 5–15.
| Портал «Право» |