Літературний твір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Літературний твір — це твір у галузі літератури.

Інтелектуальна власність[ред.ред. код]

Визначення[ред.ред. код]

Літературний твір — це один з об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема авторського права.

Літературні твори бувають письмові та усні.

До письмових літературних творів відносяться такі традиційні твори, як романи, казки, вірші, статті, наукові праці тощо, а також нетрадиційні, твори практичнішого призначення: рекламні тексти, інструкції з експлуатації техніки, технічні завдання, положення про оплату праці, посібник користувача та інші твори, котрі за допомогою символів та знаків фіксуються на матеріальному носії інформації.

Зазвичай, матеріальним носієм письмового літературного твору є папір, але не слід забувати й про інші, нетрадиційні, матеріальні носії, такі як дискета, компакт диск тощо. Об'єктивна форма письмового літературного твору допускає сприйняття твору третіми особами.

До усних літературних творів відносяться промови, лекції, доповіді та інші виступи.

Усний літературний твір не має такого матеріального об'єкта, як примірник твору. Такий твір може бути закріплений за допомогою аудіо або відео запису, але результатами такого закріплення будуть фонограма та відеограма відповідно.

Вільне використання[ред.ред. код]

Вільне використання літературних творів дозволяється без згоди автора твору, але з обов'язковим вказанням імені автора та джерела запозичення у таких випадках[1]:

  • використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються; вільне використання цитат у формі коротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення;
  • використання літературних творів в обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру;
  • відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором;
  • видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;
  • відтворення творів для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою;
  • відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому поставленою метою.
  • відтворення бібліотеками та архівами примірників твору репрографічним способом (за певних умов[2]);

Можливі випадки вільного використання твору, без згоди автора та без необхідності вказування його імені[3]:

  • відтворення примірників твору для навчання, за умови, що обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті;
  • відтворення виключно в особистих цілях або для кола сім'ї попередньо правомірно оприлюднених творів.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Див. статтю 21 закону України «Про авторське право та суміжні права».
  2. Див. статтю 22 закону України «Про авторське право та суміжні права».
  3. Див. статті 23-24 закону України «Про авторське право та суміжні права».

Джерела[ред.ред. код]

  1. Закон України "Про авторське право та суміжні права" на офіційному сайті Верховної Ради України.
  2. Володимир Коноваленко «Авторское право и смежные права». — Видавничий Будинок «Фактор», Харків, 2006.